Сучасні інтерпретації відомих казок багато що можуть розказати про наш час. Я розмірковував про це, слухаючи розповідь мого друга. Його приголомшила вистава, яку діти, включно з його дочкою, влаштували для своїх батьків у садочку з нагоди закінчення підготовчого курсу для дошкільнят.

Це була казочка про Червону Шапочку. Діти блискуче виконали свої ролі. Хіба що зміст вистави відрізнявся від того, як його внесли до канону світової літератури Шарль Перро і брати Грімм. За новим сюжетом, коли вовк прийшов до бабусиної хати, то замість того, аби з'їсти господиню, він її налякав, і тому вона втекла і сховалася. Так само сталося і з головною героїнею казки. Натомість мисливець замість того, щоб убити хижака, закликав його до порядку. Вовк розкаявся і пообіцяв бути хорошим, після чого Червона Шапочка і бабуся вийшли зі схованки.

Ось так твір, в якому не бракує кровопролиття, був перероблений на щось, що цілковито відображає дух нашого часу. Вистава, яку побачив мій колега, виявилася «екологічною» та «праволюдською» версією казки про Червону Шапочку.

Антропоморфізація вовка зайшла дуже далеко. До тварини ставилися як до зловмисника, якого не слід карати, а треба ресоціалізовувати.

В будь-якому разі варто зазначити, що згідно з різними поширеними в цей момент теоріями (які мають ліве походження), коли хтось вчиняє злочин, провину слід шукати не в ньому, а в соціальних умовах, які цю особу сформували.

Звичайно, я не закликаю дітей свердлити образами жахів. Проте, виховання їх в переконанні того, що насильство в світі – у тому числі й міжвидове – складається виключно з сіяння страху, ні до чого доброго не призведе. Тому достатньо, щоб діти пізнавали казки в їх початкових версіях, тобто таких, які реалістично відображають і темну сторону життя теж.

Свята безпека

Однак варто також поглянути на явище, згадане вище, в ширшому контексті. А світло на цей контекст проливає книга «Розпещений розум. Як добрі наміри і погані ідеї прирікають покоління на провал» (англ. «The Coddling of the American Mind: How Good Intentions and Bad Ideas Are Setting Up a Generation for Failure» – О.У.). Її авторами є двоє американців – публіцист Грег Лукьянофф і соціальний психолог Джонатан Хайдт.

У своїй книзі вони висувають тезу про те, що ми живемо в епоху культури «сейфтизму» (термін, придуманий на основі англійського прикметника «safe» – «безпечний»). Цей неологізм належить до системи вірувань, в якій безпека розглядається мало не як святість. «Це означає, – пояснюють Лукьянофф і Хайдт, – що перед обличчям повсякденних проблем, як практичних, так і моральних, ми все рідше готові відмовлятися від неї. «Безпека» понад усе, незалежно від того, наскільки незначною чи малоймовірною є загроза».

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Наслідки цього прикрі. Виховання дітей в культурі «сейфтизму» полягає в тому, щоб прищепити їм віру, що вони завжди повинні бути в стані «емоційної безпеки» і водночас захищати їх від будь-якої загрози. При цьому дуже часто мова йде навіть не про реальну загрозу. Буває, що людина, зіткнувшись з важким випробуванням, вважає його занадто високою планкою (що розглядається як джерело таких страждань, як депресія та ряд інших захворювань). Замість того, щоб спробувати подолати цю складність, вона скаржиться, що їй боляче.

Автори книги застерігають від потрапляння в зачароване шкідливе коло вже на початку виховного процесу: «діти стають більш крихкими і менш стійкими, а тому дорослі й далі посилюють захист, а це робить їх ще більш вразливими».

Стресори необхідні у житті

Тим часом як відзначають Лукьянофф і Хайдт, підказку у вихованні нам дає еволюційна психологія. Діти – це складні адаптивні системи. Тому не слід під час їхнього становлення надмірно огороджувати їх від стресорів (тобто від стимулів, що викликають стреси). Хоча, звичайно, ці фактори необхідно правильно дозувати, і вони повинні відповідати певному віку. Без стресорів діти не стануть сильними, відпорними, повноцінними дорослими індивідами, здатними протистояти викликам.

Автори «Розпещеного розуму» завдають удару по потужному міфу, який утвердився на Заході. Вони підсумовують його, перефразовуючи знаменитий афоризм Фрідріха Ніцше. Замість «те, що не вбиває тебе, робить тебе сильнішим», вони кажуть про іншу парадигму «те, що не вбиває тебе, робить тебе слабшим». Йдеться про необґрунтоване уявлення про те, що з повсякденного життя людини необхідно усувати стресори, тому що вони є джерелом різних нещасть – перш за все хвороб, як душевних, так і тілесних.

Проте проблема в тому, що позбавлення людини важкого досвіду можна порівняти з ослабленням імунної системи. Лукьянофф і Хайдт посилаються на результати дослідження, опублікованого у 2015 році, яке було проведено у зв'язку зі збільшенням харчової алергії на арахіс.

Дослідники попросили взяти участь у дослідженні батьків 640 немовлят (віком від чотирьох до одинадцяти місяців). У цих дітей були зафіксовані певні висипи на шкірі. Опираючись на дослідження було виявлено що вони, пов'язані з високим ризиком алергії на арахіс у цих малят. Тому половина батьків повністю виключила цей продукт з раціону своїх дітей, а іншим батькам було рекомендовано давати своїм дітям три рази в тиждень спеціальні хрусткі шматочки арахісового масла. Коли дітям виповнилося п'ять років, вони пройшли тестування на алергію. Результати виявилися дивовижними. У групі дітей, «захищених» від арахісу, алергія була виявлена на рівні 17 відсотків. І навпаки, у групі, де дітям дозовано давали цей продукт, кількість алергіків становила лише три відсотки.

Лукьянофф і Хайдт прокоментували ці результати наступним чином: «імунна система – це справжній алмаз еволюційної інженерії. Оскільки немає шансів підготуватися до всіх збудників та паразитів – особливо у випадку настільки мобільної та всеїдної тварини, як людина, вона була «запроєктована» (шляхом природного відбору) таким чином, щоб якомога швидше вчитися на попередньому досвіді».

***

Повертаючись до вихідної точки цього тексту, тобто до моменту, коли колега закінчив розповідати про виставу за участю його дочки. Тоді мені спала на думку одна думка: ну ні, так ми ніколи не переможемо Путіна. Коли на Заході все більше гуманізують методи виховання, соціальні відносини, право, то в інших цивілізаційних колах таких тенденцій аж ніяк не спостерігається. У Росії, Китайській Народній Республіці, мусульманських теократіях людей з дитинства привчають, що життя – це нещадна боротьба, і перемагає у ній той, хто серед всього іншого вміє користуватися слабкістю ворогів.

Чи ж в очах росіян такою слабкістю Заходу не є гуманізм, який йде рука об руку саме з «сейфтизмом»? Саме так і є. Турбота про «емоційну безпеку» – це не про виховання у людях чеснот та доблесті, а про виховання нарцисичних особистостей. А для російських політичних еліт це ще й ідеальний сценарій, коли їхня держава буде мати ворогів такі суспільства, які ніяк не будуть готові до боротьби.

– Філіп Мемхес

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Оксани Усатенко