У 1990-х роках, коли формувався сьогоднішній порядок чи, якщо хочете, безлад сучасного світу, було написано багато сенсаційних книг, які намагалися передбачити, як конфлікти та альянси виглядатимуть у найближчі роки. Що мали принести ці роки, ще важко було уявити. Тоді здавалося, що має пройти чимало часу, щоб країни колишнього радянського блоку змогли приєднатися до НАТО чи Європейського Союзу, якого все одно не існувало в нинішньому вигляді, лише у 1992 році було підписано Маастрихтський договір.
У такій ситуації автори сенсаційної літератури мали необмежені можливості створювати різноманітні осі конфліктів, а повний різноманітних турбулентностей розвал Радянського Союзу чи путч Геннадія Янаєва лише підживлювали творчу уяву. Весь відомий нам світ змінювався.

Сам янаєвський переворот, мабуть, мав надихаючий вплив на авторів сенсаційної літератури, бо вони охоче почали звертатися до різноманітних сюжетів кремлівських змов, хоча й не завжди це мусило базуватися в російській столиці. Том Кленсі, один з найвідоміших авторів рубежу вісімдесятих і дев’яностих років, розмістив штаб-квартиру змови в таємничій майстерні в підвалі петербурзького Ермітажу. А точніше, в телестудії фонду «Мистецтво – дітям».

Підписуйтесь на наш фейсбук У романі «Дзеркало» («The Mirror Image», 1995), опублікованому в середині дев’яностих років, керівником змови є генерал Микола Дуґін, який мріє відновити Радянський Союз або Росію, таку ж могутню, як колишня Країна Рад. У першу чергу він має намір захопити Україну, яка нещодавно відновила незалежність. Дуґін хоче скористатися соціально-економічними проблемами нової держави. Йому допомагає президент України, який не може впоратися з хаосом в країні.

Одним із елементів акції Дуґіна є провокація російської агентури проти поляків і українців. «Мій асистент зі спецоперацій вже відправив групу з Санкт-Петербурга до Перемишля. Її учасники закладуть бомбу під собор, за який римо-католики багато років борються з греко-католиками. Потім до редакцій газет будуть розіслані листи, в яких відповідальність за це візьме відроджена Українська Повстанська Армія. Це мало б викликати заворушення, бо конфлікт між поляками та українцями там ще триває, лише інколи пригасає. Наші зроблять так, щоб був український погром, тоді прийде військо. Не виключаємо, що воно приєднається до погромів, а навіть якщо ні, заворушення сягнуть кордону. І вночі, в сум’ятті, трапиться трагічна пригода. Українські війська, захищаючи своїх громадян, почнуть перестрілюватися з польськими», – каже генерал Дуґін у романі Тома Кленсі.

За словами Дуґіна, перестрілка між польськими та українськими солдатами призвела б до того, що український президент попросить допомоги у Росії, яка, за традицією, завжди надає допомогу там, де спровокувала конфлікт. Генерал Михайло Анатолійович Рибаков, один з керівників цієї змови, додає: «Наші в Польщі спробують почати погроми також на білоруському кордоні, щоб білоруси приєдналися до нас, коли фронт буде за сто кілометрів від Варшави».

«Ключ до успіху – утримати Європу та США від військового втручання. (…) Ми будемо впливати на них дипломатичними каналами, пояснюючи їм, що це не імперіалізм, а лише правильний захист Федерації та контрнаступ», – додав Дуґін. Якби ці методи не спрацювали, тоді треба залякати важливих особистостей і вчинити показовий теракт проти цивільної цілі, щоб вплинути на громадську думку.

У Кленсі важливу роль відіграє гра розвідки та спецслужб, які хоч і не можуть запобігти провокаціям, все ж таки запобігають розвитку чи навіть глобалізації конфлікту. Звичайно, важливу роль відіграють потенційні союзники в Росії. Такий союзник є також у американців у романі Дейла Брауна "Ланцюги командування" ("Chains of Command'" 1993). Це історія російсько-української війни із застосуванням ядерної зброї. Але поки до цього дійде, відбуваються російські провокації проти Молдови та конфлікти у Придністров’ї.

У січні 1996 року над північно-західною Україною відбувається перше зіткнення. Поляки попереджають український повітряний патруль під командуванням капітана Павла Григоровича Тичини, що до нього наближається невідома група літаків. Це росіяни. У повітрі відбувається бій. Атаку росіян відбито, але й українці зазнають великих втрат. Сам Тичина настільки серйозно поранений, що його обличчя спотворене. Пізніше він ховає обличчя під пов’язкою. Стає чимось на зразок «безликого месника», персонажа, характерного для американських коміксів. Перш ніж це станеться, він буде шанованим в Україні героєм, переживе велику особисту та національну драму. Після лікування у Львові його переводять на службу на місцеву базу.

Коли він був у командному бункері, відбувається атомний удар росіян. Тоді також конвенційними засобами було обстріляно транспортну базу української армії у Кривому Розі. Обстріляно Київ. Російські десантники захопили райони на кордоні з Польщею, Словаччиною та Угорщиною, відрізавши Україну від допомоги Заходу. Території з переважанням російського населення та Донбас не атакували, бо росіянам потрібне вугілля. Українська авіація зазнала величезних втрат. В атаці на Львів росіяни застосували малогабаритну тактичну ядерну зброю з підвищеною радіацією.

«В автомобілях, що стояли на вулиці, він бачив мертвих людей, які сперлися на кермо або скорчилися на сидіннях. Під ніздрями й навколо очей був іній – їхні останні замерзлі подихи перед смертю. Вони, певно, довго тут сиділи. На вулиці також лежали трупи. Видно було, що вони перед смертю несли якусь їжу чи ліки, а інші перед смертю намагалися допомогти тим, хто зазнав більшого опромінення. Групи лікарів і військовослужбовців ходили серед тіл, намагаючись їх розпізнати. Якщо їм це вдавалося, вони вішали на шию карточку із прізвищем, відносили тіло вбік і накривали чим могли. Тичина не міг відірвати очей від одного із загиблих, колеги з ескадрону, так що ледь не перечепився через інше тіло, що лежало на тротуарі. Сцена схожа на кошмар науково-фантастичного фільму про кінець світу. Серед постраждалих також наречена капітана Тичини, яка помирає на його очах.

Звісно, російський президент повідомляє президента Америки, що «ядерний удар по Україні був помилкою, яка більше не повториться». Однак наслідком атаки є повне ослаблення України, українська авіація за згодою США виводиться до Туреччини і звідти воює з Росією. У бойових діях беруть участь і американські льотчики, але це ще не означає відкритої повномасштабної війни з Росією, хоча конфлікт стає все більш небезпечним. Американський президент проводить розмови з російським опозиціонером, в результаті яких з’ясовується, де знаходиться бункер, у якому сховався російський лідер.

У цій ситуації американці вирішують нанести превентивний, прямий ядерний удар по російському президенту. Бомбу скине український герой капітан Тичина, який для більшої ефективності акції вирішує пожертвувати життям. Внаслідок цієї атомної атаки Росія пішла з України. Москва сильно постраждала, але меншою мірою, ніж території, які вона атакувала в Україні та Туреччині. Десятки тисяч смертей. Але ця акція все ж таки завершила весь конфлікт.

З точки зору політико-геостратегічних сценаріїв найбільш цікавою була книга колишнього американського офіцера Ларрі Бонда «Котел» («Cauldron», 1993). Це історія, яка відбувається на багатьох рівнях з Польщею в головній ролі. 1998 рік. Європа доходить до критичного моменту. Франція та Німеччина утворюють міцний союз, який починає домінувати в Європі. Країнам Старого континенту планують нав’язати єдину спільну валюту – франкмарку. Франція відіграє провідну роль у цьому альянсі.

Німці не почуваються сильними після нещодавнього возз’єднання зі Східною Німеччиною. Створена ними Європейська конфедерація чинить потужний тиск на інші країни. За допомогою насильства та тиску Конфедерація домінує в багатьох країнах. В Угорщині комісари з Франції фактично перебрали владу на всіх рівнях. Якщо комусь щось не подобається, його виключають із суспільства. Щоб замінити місцевих працівників, з Азії та Африки імпортується дешева робоча сила. У самій Франції відбуваються расові та економічні заворушення, спровоковані владою, це стає хорошою нагодою для введення надзвичайного стану.

Польща не хоче приєднуватися до європейської спільноти, де домінують французи та німці, що закінчується війною з т.зв. Євроконом, тобто Європейською конфедерацією, а на практиці польсько-німецькою війною. Оскільки уряди Франції та Німеччини є диктаторськими, вони легко спілкуються зі своїм російським колегою. У результаті цієї угоди припиняються надходження нафти і газу до Польщі. Країна може бути повністю паралізована у будь-який момент.

У комюніке Associated Press, створеному для роману, автор пише: «О 3:30 ранку за вашингтонським часом французька та німецька авіація здійснила серію ракетних ударів по аеропортах Польщі та Чехії, убивши та поранивши кілька сотень людей. Особливо трагічним є той факт, що серед жертв було понад тридцять американських радників. Як і попереднє вторгнення в Угорщину, останній акт французької та німецької агресії доводить, що обидві країни мають намір підпорядкувати собі всю територію Європи за допомогою погроз, сили та військової окупації. Сполучені Штати не дозволяють і не дозволять останнім атакам залишитися безкарними для агресорів».

Польща може розраховувати на підтримку американців і англійців, які за допомогою норвежців запускають морські конвої з постачанням до Польщі. Французькі та німецькі війська атакують і знищують їх. У будь-який момент допомога Польщі, яка й так через великі втрати перевищує потреби, може бути перервана. Тим більше, що одне з суден з газом підривають французькі спецназівці на рейді Гданського порту. Є значні руйнування та багато жертв.

Однак опір поляків дає свої плоди. В Угорщині – повстання. Суспільство відкидає французький диктат. Захищаються також чехи та словаки за підтримки Польщі. Не маючи змоги зупинити американську допомогу, французи зробили невдалу спробу ядерного удару по конвоях. Однак ситуація для Польщі стає дедалі складнішою. Польща відкликає зі сходу країни всю свою армію для боротьби з німцями на фронті. Східний кордон відкритий, беззахисний. Франко-німецька конфедерація домовляється з росіянами. Росіяни нападуть на Польщу зі сходу в обмін на згоду окупувати Україну.

Також американці вирішують вийти на польський фронт більшими силами. Їхні сухопутні сили прибувають на узбережжя. Тим часом у дипломатичній сфері разом з англійцями вони вирішують розбити Конфедерацію, і це їм вдається завдяки відмові Бельгії. У Росії ж випадково підтримують внутрішній бунт, який призводить до зміни влади. На польському фронті Німеччина зазнає поразки. Всередині Конфедерації починають виникати суперечки. Єврокон завершується, країни відновлюють свободу та демократію.

На щастя, ці сценарії не збулися. Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина приєдналися до НАТО у 1997 році, а до Європейського Союзу – у 2004 році. Ймовірно, знайдуться ті, хто буде шукати подібності між Європейською Конфедерацією та Європейським Союзом, але це літературне бачення точно відрізняється від справжнього.

Деякі речі, однак, були передбачуваними, і автори їх помітили. Це насамперед відсутність лояльності «старої» Європи до «нової», точніше відновленої, але географічно Центральної Європи. Ця лояльність у різних вимірах була недостатня, аж до початку справжньої війни між Росією та Україною, і навіть тоді деякі наші союзники не викликали довіри.

Йдеться також про загрозу російської агресії, яку автори романів оцінили найбільш точно. І, звичайно, про питання енергетичної безпеки, дуже влучно представлені Ларрі Бондом. І що найхарактерніше, американці бачать у цих історіях Польщу своїм вірним союзником.

Існують також небезпеки, яких ми всі боялися тоді, а зараз тим більше. Будемо сподіватися, що це залишиться лише погрозами.

– Ґжегож Сєчковскі

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян

Цитати:

• Tom Clancy, „Zwierciadło”, tłum. Leszek Erenfeicht, Wydawnictwo Adamski I Bieliński, Warszawa 1997
• Dale Brown, „Droga służbowa”, tłum. Piotr Cieśla, Wydawnictwo Adamski I Bieliński, Warszawa 1994
• Larry Bond, „Kocioł”, tłum. Piotr Siemion, Wydawnictwo Adamski I Bieliński, Warszawa 1993