«Ґустав Герлінґ, емігрант, польський та італійський письменник, символічно повертається повнотою своїх творів «із землі італійської до Польщі». Письменник двох мов, двох культур і двох батьківщин. Про себе казав: sono Polacco napoletano» – нагадав проф. Влодзімєж Болєцький, найважливіший знавець життя і творчості письменника. Він є не лише ініціатором видання творів, а й головним редактором цієї монументальної публікації, координував роботу шістдесяти осіб з Інституту літературних досліджень Польської академії наук, Національної бібліотеки та багатьох університетів. Він також є автором критичних досліджень таких важливих текстів письменника, як, наприклад, «Інший світ», актуальність якого, на жаль, досі підтверджує доля в’язнів, наприклад, у Білорусі.

Саме в ці дні надійшла інформація про невідому долю в’язня режиму Лукашенка Анджея Почобута, засудженого до кількох років колонії. Спадають на думку порівняння з драмою Ґустава Герлінґа, молодого в’язня табору Єрцево у 1940 році. «Наскільки реалістичною є остання сцена «Іншого світу» – коли інформація про вільний Рим, про визволення Парижа супроводжується сумом емігранта, країна якого опинилася під новою окупацією. Це була Європа різного досвіду та різних спогадів, які, до речі, радикально розділяють її донині», – сказав проф. Болєцький.

Я хочу суду для катів

Вже тридцять років тому Влодзімєж Болєцький був допитливим, компетентним і чуйним співрозмовником Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського під час двох великих серій зустрічей, які відбулися в першій половині 1990-х років у Драгонеї та Неаполі. Ці тексти також включені до «Зібрання творів».

Саме в «Розмовах у Драгонеї» з’являються важливі слова письменника: «Я не кровожерливий, як стараються переконати мої противники. Не вимагаю вішати на шибениці суддів, які проводили так звані каптурові суди над бійцями Армії Крайової. Я тільки хочу, щоб їх притягнули до відповідальності, а якщо вони дуже старі і хворі, щоби просто пішли додому й померли у своїх ліжках. Але вони повинні постати перед судом, щоб пересічний польський громадянин знав, що має бути певна повага до закону» («Rozmowy w Dragonei», Варшава 1997).

Підписуйтесь на наш фейсбук Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський (1919-2000), мабуть, найважливіший польський письменник двадцятого століття і, можливо, як виявиться одного дня, один із найважливіших європейських письменників, ніколи не змінив цитованих слів, не відступив від цих думок, не релятивізував їх. Він не мав ані зрозуміння, ані толерантності до інтелектуальних міркувань, що ведуть до виправдання власного внеску інтелектуалів у радянську працю присвоєння світу – він описав це у «Щоденнику, написаний вночі» («Dziennik, pisany nocą»). Є режими, які є справжніми емісарами Зла, його уособленням – писав Герлінґ про Третій Рейх і Радянський Союз. І ці режими існували в нашу епоху. «Наше століття – це століття зла», – сказав він про 20-те століття, і саме ці його слова нагадав Влодзімеж Болєцький.

Герлінґ-Ґрудзінський, випускник гімназії в Кєльцах, з 1938 р. студент Варшавського університету, одразу після початку війни взяв участь у підпіллі, потім був в’язнем НКВД, перебував у таборі Єрцево, де оголосив голодування за звільнення поляків, що передбачала угода Сікорського-Майського. Потім був солдатом армії Андерса, взяв участь у битві під Монте-Кассіно, нагороджений орденом Virtuti Militari. Після війни почав писати, із присмаком гіркоти, коли «сам» Альбер Камю, який працював у відомому паризькому видавництві «Галлімар», уперше висловив своє захоплення творами молодого письменника, високо оцінив книгу «Інший світ», а потім оголосив про рішення видавництва не друкувати книгу. «З фінансових причин», – іронічно повторив письменник його слова в одному з біографічних фільмів.

«Коли в 1958 році він опублікував у нас «Інший світ», італійські комуністи хотіли, щоб він покинув нашу країну, вимагали, щоб виїхав, – сказав міністр культури Італії Дженнаро Санджуліано у Варшаві, – оскільки тоді в Італії над громадською думкою домінували комуністи».

На одну ніч і під присягою

Але «Інший світ» відбувся. У Польщі також, хоча до 1981 року в дуже, дуже обмеженому обсязі. Його надрукував Єжи Ґєдройць у Бібліотеці «Культури», а у часи «Солідарності» завдяки підпільним видавництвам потрапив до читачів. Треба нагадувати, і постійно нагадувати, що Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський як письменник і публіцист був повністю заборонений у Польській Народній Республіці, цілі покоління випускників гімназій, а навіть студенти полоністики не мали жодного уявлення про його існування, не кажучи вже про його творчість.

Герлінґ-Ґрудзінський був членом редакції «Культури» і з цієї причини час від часу приїздив на місяць до Мезон-Лафіт поблизу Парижа. Саме тому, а додатково через його співпрацю з Радіо Вільна Європа, його твори не мали шансів бути надрукованими у ПНР.

Не те щоб його творчості не знали. До неї насамперед мали доступ перші партійні особи, про що блискуче пише у своїй дуже добре написаній книзі «Z drugiej strony szkła. Autoportret fotoreporterki» («По той бік скла. Автопортрет фотожурналістки») Анна Мусялувна, одна з найважливіших постатей польської фотожурналістики. З Герлінґом-Ґрудзінським її пов’язувало дитинство в Сухеднюві – листувалася з ним, а на Різдво 1993 року надіслала йому поштою ялинку. Ну а доступ до «Іншого світу» вона мала завдяки своєму братові, який, будучи зятем Зенона Клішка, користувався його книгозбірнею, багато укомплектованою забороненими книгами. У 1981 році вона читала «Інший світ» на Шпіцбергені, про що потім розповіла письменнику.

Але це була виняткова ситуація, як і ситуація деяких письменників, які як члени Спілки польських літераторів, хоча мабуть, не всі, мали певний обмежений доступ до «Культури», яку тоді знаючі люди називали «паризькою». Збирав її з великими зусиллями Ярослав Івашкевич, президент Спілки польських літераторів, висловивши таким чином свою віру в єдність польської культури. Недебетовані, як їх тоді називали, тобто видані без цензурного дозволу книжки та журнали мали також свій відділ у Національній бібліотеці, ретельно прихований від очей простих читачів. Подібний відділ мала відома бібліотека Інституту літературних досліджень Польської академії наук (IBL). З усіх цих місць у якийсь незвичайний спосіб, здається, ще не описаний, просочувалися новини про ці книжки, а час від часу й самі деякі книжки.

Наприклад, можна було дістати, майже під присягою секретності, одну з цих книжок на дванадцять годин, на одну ніч або, як виняток, на цілу добу. Я пам’ятаю це з мого життя в гуртожитку.

Лише «Солідарність» та засновані пізніше підпільні видавництва, вже в умовах воєнного стану, почали по-справжньому популяризувати й «Інший світ», і паризьку «Культуру», розповсюджувані по країні мінімальними тиражами. Ніколи не буде достатньо подяки за цю велику працю Єжи Ґєдройця та його команди з Мезон-Лафіт, включаючи Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського, людей, які повністю були віддані бенедиктинській праці для польської культури.

«Першу премію в Польщі він отримав у розпал воєнного стану, у 1984 році, від краківського підпільного журналу «Арка». Тоді в комуністичній Польщі, в ПНР його творчість була заборонена, і про письменника мало хто знав. Сьогодні його «Інший світ» є обов’язковим для прочитання в школі. Сьогоднішня церемонія відбулася під патронатом Президента Республіки Польща, і в ній взяли участь два міністри, які представляли уряди двох батьківщин Герлінґа: Польщі та Італії», – підкреслив проф. Болєцький.

Щоденник, написаний удень

Італійський міністр був гостем міністра культури Польщі Пйотра Ґлінського, з яким вони підбили підсумки завершення роботи над п’ятнадцятитомним виданням «Зібрання творів», підготовленим редакцією «Wydawnictwo Literackie» у співпраці з Інститутом літературних досліджень Польської академії наук і Національною бібліотекою, а також за фінансової підтримки обох країн. Проект також передбачав упорядкування та оцифрування величезного архіву письменника за підтримки Марти Герлінґ, доньки письменника, також присутньої на урочистій презентації «Зібрання творів».

«Сьогодні ми пов’язали два світи – життя і творчість мого батька, Польща та Італія. Це віха в польській і світовій літературі, данина пам’яті моєму батькові, і це дуже багато для мене значить», – сказала вона, не приховуючи зворушення.

Вона підкреслила, якою великою подією є видання всіх його італійських публікацій, зібраних у двох величезних томах, загалом 1300 сторінок, під назвою «Scritti italiani». Подробиці цього проекту Тижневику TVP пояснює проф. Влодзімєж Болєцький, співробітниця якого, д-р Магдалена Сьнєдзєвська, польська філолог, італійістка та мистецтвознавець, виконала величезну роботу, щоб знайти всі тексти письменника, опубліковані в італійських газетах і журналах у 1944-2000 роках. «А писав він багато і регулярно, до газет і журналів, згадати лише неаполітанський „Il Matino” або загальнонаціональні „Tempo presente”, „La Republicca” і „Corriere della Sera”» – додає проф. Болєцький.

«Те, що він регулярно писав для італійців, можна навіть назвати щоденником, написаним удень, на відміну від знаменитого „Щоденника, написаного вночі”, який роками друкувався польською мовою в „Культурі”», – сказала донька письменника, яка допомагала у дослідженнях д-р Сьнєдзєвської. Вона з гордістю згадувала першу італійську статтю свого батька, опубліковану ще 1944 року в журналі «Aretusa», пов’язаному з Бенедетто Кроче. «У цій статті, яку вільно можна перекласти як „Найкоротший путівник Польщею для добрих європейців” (переклад Влодзімєжа Болєцького – прим. ред.), мій батько вперше виступив як публіцист і як антикомуніст», – підкреслила Марта Герлінґ.

«Ця стаття відкриває „Scritti italiani”», – завершує інтерв’ю Тижневику TVP проф. Болєцький, який також є автором великої післямови про єврейське коріння родини письменника, уміщеної в останньому томі «Зібрання творів», з примітками, які самі по собі захоплюють. Два томи творів для італійських часописів видали італійське видавництво «Bibliopolis» та Польський інститут літератури, який фінансував це видання. Може колись їх хтось перекладе й «Італійські статті» також будуть видані польською мовою. Це буде чудово!

Неаполітанський поляк

З 1955 року письменник жив у Неаполі, одружився з Лідією Кроче, дочкою великого італійського філософа та політичного діяча Бенедетто Кроче, автора антифашистського маніфесту 1925 року. І хоча Герлінґ вважав, що неаполітанцем треба народитися, він ним справді став.

«Він чудово розумів характер нашого міста, якимось чином він зміг злитися з цією неаполітанською культурою, аж так, що казав про себе, що він неаполітанський поляк чи польський неаполітанець», – підкреслив міністр Санджуліано, який також походить з Неаполя. І додав, що «постать Герлінґа-Ґрудзінського є ідеальним синтезом двох аспектів: це польсько-італійський синтез і синтез 20-го століття з усіма його трагедіями, бо Герлінґ-Ґрудзінський боровся проти нацистів, але пізніше був в’язнем таборів, а тому був антифашистом, водночас антикомуністом. Цим він засвідчив цінність свободи».

«За півтора року в таборі він збагнув механізм, який перетворив у пустоту забуття один із найжахливіших досвідів людей – винищення та геноцид. Живучи на Заході, він чи не щодня переконувався, що події, свідком яких він був і які пережив, взагалі не існують в колективній свідомості. Про них ніхто не знав, і що ще гірше, ніхто не хотів знати протягом десятиліть. Герлінґ-Ґрудзінський вбачав у цьому одну з найважливіших суспільних проблем – необхідність збереження пам’яті про злочини, які були скоєні у 20-му столітті», – наголосив Влодзімеж Болєцький.

«Герлінґ – свідок історії 20-го століття, і водночас письменник, який постійно ставив метафізичні та екзистенціальні питання, який запитував про сутність християнства, про теологічний зв’язок між християнством та іудаїзмом, про стосунок Церкви до соціальної реальності, – сказав проф. Болєцький. – Герлінґ є одним із найглибших християнських письменників у польській літературі, а водночас суворим критиком інституту Церкви. Його критика випливала з його ідентифікації з християнством як невід’ємною частиною європейської культури. Це був його світ свободи, цінностей, символіки, а також життя. Розрізнення добра і зла Герлінґ вважав найважливішим компасом людської поведінки й оцінки всіх людських справ».

Видання монументального «Зібрання творів» – подія насправді епохальна, незабутня. Це повернення до нормальності, в якій немає емігрантської та вітчизняної літератури, немає цензури та заборонених книжок, немає лицемірства та маніпуляції історією та культурою. І є великий моральний посил літератури, на якому виховуються покоління.

– Барбара Сулек-Ковальська

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян

Критичне видання «Зібрання творів» включає п’ятнадцять томів, які «Wydawnictwo Literackie» випустило у 2009–2021 роках. Перший том вийшов до 90-річчя письменника, а публікацією останнього тому завершився Рік Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського, встановлений Сеймом Республіки Польща до 100-річчя від дня народження письменника. Томи забезпечені виносками, редакційними примітками, бібліографією перших видань, окремих видань, описом рукописів, фотографіями, сканами документів, покажчиками. Разом із періодом підготовки, робота над виданням тривала майже п’ятнадцять років. Ініціативою, що супроводжувала видавничий проект, була організація та оцифрування архіву письменника в Неаполі Національною бібліотекою за фінансування польського Міністерства культури та національної спадщини, завершені «Каталогом архіву Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського у Фонді Бібліотека Бенедетто Кроче», виданому Національною бібліотекою та доступному для всіх у форматі PDF.< /i>