26 липня 2023 року вісімдесятий день народження святкуватиме Мік Джаггер.

Однією з найвідоміших пісень гурту The Rolling Stones є «Sympathy for the Devil». Це перший трек альбому «Beggars Banquet», який вийшов у 1968 році. Хоча критики й високо оцінюють цю композицію, текст, який до неї написав Мік Джаггер, був сприйнятий по-різному. Застереження стосувалися меседжу пісні. Що тут багато говорити: йдеться про текст, написаний у традиції поклоніння дияволу.

Вокаліст та фронтмен The Rolling Stones втілюється у роль Лихого та розповідає про те, як він був присутнім під час різноманітних подій світової історії, наприклад, смерті Ісуса Христа на хресті, більшовицького перевороту чи Другої світової війни. У результаті Ролінзи були змушені зіткнутися із звинуваченнями у сатанізмі. Чи справедливо?

Слова Джаггера можна сприймати як самоіронію (і при нагоді як алюзію до того, що The Rolling Stones здобули репутацію негідників). Крім того «Sympathy for the Devil» знімає маски із Князя Темряви. У документальному фільмі «Crossfire Hurricane» Джаггер говорив, що він надихався поезією Шарля Бодлера та романом «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, коли писав цей текст.

У той же час «Sympathy for the Devil» є сповненим енергії рок-твором, під який аж хочеться танцювати. Я сам стрибав під цю пісню, коли двадцятиоднорічним потрапив на концерт The Rolling Stones у Празі. Туди колектив одразу після падіння залізної завіси запросив його великий шанувальник – президент тоді ще Чехословаччини Вацлав Гавел.



Але хтось міг би подумати, що така легка, радісна музична форма не підходить для розповіді про те, як сатана залишив свій відбиток у світовій історії. Бо тема таки серйозна. Тож як тлумачити пісню Ролінзів? Можливо, ключ до цієї загадки дає інша група – Laibach.

Небанальний бунт

Цей словенський гурт, легенда музики індастріал та нью-вейв, 1990 року записав для британського лейблу Mute Records диск «Sympathy for the Devil», до якого увійшли вісім каверів хіта The Rolling Stones у різних стилях.

Підписуйтесь на наш фейсбук Нагадаємо, Laibach було створено 1980 року, тобто ще за часів холодної війни. Словенія була тоді частиною Югославії – держави, на чолі якої, як би там не було, стояла комуністична партія. Правила вона сильною рукою, хоча залишалася незалежною від радянських товаришів.

Концерти гурту Laibach нагадували вистави, під час яких відбувалася провокативна, навіть обурлива гра на історичних асоціаціях. Інструментами для неї були мультимедійні колажі. Канонічна творчість Laibach була витримана в естетиці нацистського мистецтва та соцреалізму. Також використовувалися релігійні символи.

Важливе значення мала і назва групи. Laibach – це німецька назва Любляни, столиці Словенії. Таким чином музиканти нагадували про багатовікове панування Габсбургів у цій країні та про період, коли вона була окупована Третім Рейхом. Таким чином, з одного боку вони звертали увагу на те, що Словенія має більше спільного з німецькомовним простором, ніж з іншими республіками Югославії, а з іншого – глузували з топосів німецької ідентичності.

Югославська влада вважала творчість групи профанацією комуністичних святинь (антифашизм у широкому розумінні був одним із ідеологічних стовпів історичної політики комуністичної Югославії), тому ускладнювала команді життя, зокрема, забороняючи їй виступати. На додаток у тоталітарні контексти Laibach вписував також християнські символи. А це, своєю чергою, могло зачепити католиків, які у Словенії (офіційно, принаймні) становили найчисельнішу релігійну спільноту.

Та справа у тому, що активність гурту у вісімдесяті роки не була банальним бунтом молодих нонконформістів проти комунізму, нацизму та інституційного християнства. Під приціл колективу потрапила також справжня сила нашого часу, а саме… західна (особливо англосаксонська) поп-культура.

Laibach оголював її характер, надаючи рок-музиці пафосних, «тоталітарних» форм. Відомі твори таких гуртів, як The Beatles чи Queen вони переспівували у стилі австрійських маршових мелодій чи композицій німецького неоромантизму. У результаті такі художні прийоми призводили до звинувачень у захопленні фашизмом чи навіть нацизмом. У відповідь на них гурт зробив заяву: «Ми такі ж фашисти, як Гітлер – художник».

Словенський ретрогард

Але повернімось до диску «Sympathy for the Devil». На особливу увагу заслуговує твір, яким розпочинається альбом. Його випустили на ринок раніше, у 1988 році, як сингл. Цю версію хіта The Rolling Stones словенці назвали «Sympathy for The Devil (Time for a Change)». У ній маршовий ритм поєднується із помпезним аранжуванням мелодії, дещо у стилі саундтреків до голлівудських фільмів. Вокаліст виконує (хоча радше декламує, ніж співає, а подекуди й викрикує) текст пісні низьким, демонічним голосом.



На пісню було створено кліп, у якому знялися учасники гурту. Їхній одяг схожий на форму нацистських організацій та чоловічі костюми міжвоєнних років (у яких невід’ємним елементом були бриджі). Вони беруть участь у вечері, на якій разом з ними присутня світловолоса молода жінка. Раніше вона молиться на вервиці перед розп’яттям та емблемою Slowenische Kunst (зараз я поясню, що це таке). Під час трапези люди споживають дичину та алкоголь (можна припустити, що червоне вино). У результаті складається враження, що перед нами розігрують якийсь моторошний ритуал, навіть чорну месу як пастиш на таємну вечерю. Коли наступає ніч, чоловіки беруть у руки факели, щоб спалити двір, у якому розгорталися події кліпу.

Neue Slowenische Kunst (Нове словенське мистецтво) – це заснований у 1984 році рух авангардних митців зі Словенії. Вони називали себе «ретрогардом», тобто «заднім бойовим загоном», насміхаючись із комуністів, які позиціонували себе як «авангард пролетаріату». NSK організовувало геппенінги та перформанси. Laibach теж це робив.

Однією з провокативних ініціатив NSK було… створення власної держави. Вона не мала кордонів, але видавала паспорти. Її громадянином могла стати будь-яка людина у світі.

Словенський філософ лівого спрямування Славой Жижек вважає, що стратегією NSK було «викликати фрустрацію» у панівної системи (якою б вона не була). Суть полягала не в її іронічному наслідуванні, а в надмірному ототожненні з нею. Таким чином система ослаблюється, оскільки проявляється її «супер-его».

На обкладинці альбому «Sympathy for the Devil» у лівому верхньому кутику розміщено емблему NSK. Саму обкладинку прикрасило зображення щасливої «істино арійської» сім’ї, яка нагадує німецькі плакати епохи Третього Рейху.

Кумири, або ж ідоли

Чи справді західна поп-культура порівнюється тут з тоталітарними режимами? Це видається недоречністю. Бо означало б глузування, хоча й ненавмисне, з пам’яті їхніх жертв. Така інтерпретація діяльності Laibach носила б ознаки інтелектуально порожнього філістерського обурення. Тим часом словенська група просто нагадує нам, що зло небезпечне, бо воно ховається за фасадом чогось незагрозливого і невинного. Адже перш ніж відкрилась правда про тоталітарні системи, ідеології, які лежали у їхній основі, спокушали людей обіцянками революційних змін на краще.

Звісно, важко уявити, що західна поп-культура може принести такі криваві жнива, як комунізм та нацизм. Але Laibach не ставить знаку рівності між нею та тоталітаризмом. Це була б ганебна демагогія. А словенський колектив займається мистецтвом, а не публіцистикою. Тому у тому, що він робить, є безліч недомовок.

Але про зірок року невипадково говорять, що вони є кумирами для своїх фанатів. Слово «кумир» має ще й біблійне значення. Його відповідником є термін «ідол», тобто вигадане божество.

Завдяки гурту Laibach ми можемо усвідомити і те, що саме такою була роль Міка Джаггера у світовому шоу-бізнесі.

– Філіп Мемхес

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук