Історичне поняття, використане в назві публікації, нагадує про далеке минуле. У 1212 році з Європи до Святої Землі вирушили дві експедиції. Їхня особливість полягала в тому, що до складу мандрівників увійшли діти, місія яких полягала в тому, щоб навернути мусульман – не вогнем і мечем, а власною невинністю.

Зрештою, ідея закінчилася провалом. А світ жорстоко повівся з маленькими хрестоносцями. Одних поглинули хвороби, інших хвилі Середземного моря. Були й такі, що зуміли дістатися Близького Сходу, але стали там рабами.

«Дитячі хрестові походи» організовуються й сьогодні. Проте їх учасників мотивує вже не євангелізація, а поширення у світі модної та небезпечної нісенітниці – як-от радикального екологізму. Його прихильники пропагують певного виду ойкофобію. В їхніх очах людство є смертельною загрозою для природи. Найвідомішим прикладом цього явища є, звісно, ​​діяльність Грети Тунберг (вона почала в п’ятнадцять років, тепер дівчина вже повнолітня) та її юних послідовників.

У цьому контексті те, що зробила Саманта Сміт, теж можна вважати «хрестовим походом дітей». Цьогоріч 7 липня виповнилося 40 років, як ця молода американка приїхала до Москви. Однак перед початком цієї подорожі Саманта зі схвалення батьків відправила листа тодішньому генеральному секретарю Комуністичної партії Радянського Союзу Юрію Андропову. Це було восени 1982 року. На той час Саманті було 10 років.

Під час холодної війни це був період загострення. З одного боку, президент США Рональд Рейган вирішив добити «імперію зла» гонитвою озброєнь, а з іншого – в СРСР після смерті немічного Леоніда Брежнєва, який був обличчям епохи застою, почалося закручування гвинтів. Керівництво державою взяв у свої руки Андропов, який до цього очолював КДБ. Цей досвідчений генерал армії був послом Радянського Союзу в Угорщині в 1953-1957 роках. У 1956 році він організував криваве придушення радянською армією національного повстання в цій країні.

Коли Андропов прийшов до влади, у масовій уяві Заходу та Сходу були поширені ідеї глобальної ядерної війни. Відображенням цього став відомий американський художній фільм 1983 року «Наступного дня» із зірковим складом, який показав жахливі наслідки ядерного протистояння.

Страх перед знищенням світу був прищеплений Саманті Сміт. Імідж Андропова як політика, який проштовхує глобальний конфлікт в американських ЗМІ, настільки її стурбував, що вона вирішила написати йому листа. У цьому листі дівчинка запитала генсека, чому він хоче підкорити світ або принаймні її батьківщину. Вона також звернулася до нього з таким посланням: «Бог створив світ, щоб люди жили разом і піклувалися про світ, а не завойовували його. Будь ласка, зробімо так, як хоче Бог, і всі будуть щасливі».

Лист Саманти був опублікований в радянській газеті «Правда». Однак відправниця відповіді не отримала.

Не засмучена цим фактом, американка написала листа послу СРСР у США з запитанням, чи відповість їй Андропов. У результаті навесні 1983 року лідер Радянського Союзу нарешті їй написав. Андропов запевнив Саманту, що радянські люди, згідно з тим, чого їх навчав сам Володимир Ленін, не хочуть нападати на жодну країну і що вони хочуть лише миру. Крім того, в листі було запрошення адресату до СРСР, щоб вона на власні очі переконалася, що жителі Країни Рад за міжнаціональну дружбу. Датою візиту було запропоновано літо, тобто час теплих, сонячних канікул.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  І ось Саманта з батьками поїхала до Радянського Союзу. Радянські ЗМІ із захопленням висвітлювали її турне по СРСР у липні 1983 року. Саманта була в Москві та Ленінграді. У столиці Радянського Союзу вона відвідала Мавзолей Леніна та поклала квіти до місця поховання Юрія Гагаріна та до могили Невідомого солдата. Вона публічно виголосила думку, що лідер більшовицької революції є для радянських людей тим же, ким Джордж Вашингтон для американців. Але родзинкою програми було перебування Саманти в «Артеку». Це був знаменитий піонерський табір у Криму. Замість комфортних умов у готелі Саманта обрала проживання з піонерами, щоб відчути смак їхнього способу життя. Організатори подорожі подбали про те, щоб вона почувалася як вдома – їй компанію склали люди зі знанням англійської мови. Саманті дуже сподобався «Артек», про що свідчить її фото в піонерській формі серед радянських однолітків.

Андропов, старий лис КДБ, знав, що робить. Американці показали радянський варіант потьомкінських сіл. Подбали про те, щоб Саманта була в захваті від фасадної реальності. У результаті це сприяло створенню позитивного іміджу СРСР на Заході. Вона говорила, що в Радянському Союзі люди такі ж, як і її земляки, і не хочуть війни.

У США візит Саманти Сміт сприйняли по-різному. Після повернення з СРСР молодий «посол миру» засвітився в американських ЗМІ. Проте голоси, які критикували ескападу Саманти, були вагомими. Просто багато людей у ​​США усвідомлювали очевидність пропагандистського характеру дій Радянського Союзу.

Саманту почали звинувачувати в тому, що вона стала знаряддям Кремля. Дівчина намагалася це спростувати в інтерв’ю. Вона прямо заявила: «Я вважаю, що вони скористалися мною. Але навіть якщо це була пропаганда, це була пропаганда миру». Почувши, що в СРСР вона бачила далеко не все (імпліцитно – те, що не хотіли їй показувати господарі), вона прокоментувала: «Приймаючи гостей, я б теж не показала їм захаращений, запорошений підвал».

Такі примітивні, невдалі аргументи, звичайно, можна пояснити молодим віком. Зрештою, політична зрілість – це не основне надбання підлітків. Проте Саманта не змогла б зробити кар'єру самостійно без підтримки дорослих. І вона завдячувала у цьому своїм батькам. Вони підтримали наївну думку доньки, бо, як видається, самі в неї вірили. Таким чином, Сміти стали родиною «корисних ідіотів» Кремля.

У 1985 році Саманта Сміт загинула в авіакатастрофі в штаті Мен. На борту розбитого літака був її батько, який також загинув. У Радянському Союзі поширювалася теорія змови, наче це могло бути вбивство, організоване ЦРУ. За їхніми словами, ініціативи підлітка (можна сказати: її «дитячий хрестовий похід») могли перешкоджати американським політичним діячам. Однак, зрештою, розслідування показало, що до катастрофи ніхто зумисне не приклав рук.

Хоча минуло три десятиліття після розпаду СРСР, за східним кордоном Польщі є дві пострадянські держави, лідери яких використовують такі методи холодної війни, як і політики на кшталт Андропова. Йдеться, звичайно, про Росію та Білорусь.

Провокація міграційної кризи на кордоні Білорусі з Європейським Союзом передбачала, зокрема те, що в Польщі виступлять різні відомі особи, які, в ім'я особливої гуманності, вимагатимуть, щоб влада країни прийняла прибульців з Азії, надісланих режимом Олександра Лукашенка.

І так сталося. Коли польська держава вирішила захиститися від білоруської гібридної атаки, вона опинилася під обстрілом критики з боку лівих і ліберальних кіл на Віслі. Вони не думали про безпеку своєї країни. Вони взяли на озброєння логіку емоційного та морального шантажу. Адже, стверджували, що серед азіатів, які ламають білорусько-польський кордон, є матері з дітьми. Як можна їх не впускати? Це жорстоко.

Отже, польських емоційно чутливих людей розіграв Лукашенко так, як і батьків Саманти Сміт – Андропов. На щастя, під час холодної війни був Рональд Рейган. Залишається сподіватися, що й у Польщі візьмуть гору політики, які віддають перевагу тверезій оцінці стану речей, а не наївному сентименталізму.

– Філіп Мемхес

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Олена Ковалевська