У Музеї Столичного міста Варшави до 3 вересня можна побачити виставку «Zgruzowstanie 1945 – 1949». Виставка має нагадати нам, звідки взялася сьогоднішня Варшава, адже вона побудована саме з потрощених руїн. Для старших мешканців, навіть тих, хто народився через деякий час після війни, це очевидно: у 1960-х роках ще часто можна було побачити рештки будинків – особливо там, де стикаються Воля та Середмістя. Для молодших – вже не нагадування, а, можливо, відкриття. Хоча, завдяки діяльності Музею Варшавського повстання та численним фільмам про повстанців, образ того, як виглядала Варшава після німецької окупації, має бути широко відомим. Проте те, що зі столицею вчинили німецькі окупанти, є настільки унікальне, що про це можна розповідати багато.

Творці виставки не мають на увазі вимоги Польщі військових репарацій від Німеччини, але, дивлячись на експонати, фотографії та картини, які відображають стан міста після війни, важко, щоб не виникали подібні асоціації.

Ґурки та Національний стадіон

Лівобережна Варшава, тобто більшість довоєнної забудови, де знаходилися всі історично та культурно важливі споруди, була зруйнована на 84%. Ефект від військових дій 1939 року становить понад десяток відсотків. Ліквідація Варшавського ґетто після повстання 1943 року, коли артилерією руйнували та спалювали будинок за будинком, зруйнувала Північний район. Варшавське повстання, охопивши більшість районів, принесло найбільше архітектурних втрат з усіх воєн у місті. Але найбільших втрат Варшава зазнала після повстання, коли спецпідрозділи спалювали вщент, перед тим пограбувавши, квартал за кварталом. Культурні пам’ятки та цінності знищувалися з великою прискіпливістю. У центрі міста збереглися тільки будинки, в яких до кінця жили німці, і кілька, з якими німецькі солдати не встигли розправитися до січня 1945 року.

Після боїв, а особливо після руйнівних дій спецпідрозділів Вермахту, в місті залишилося 22 млн. тонн потрощеної цегли. Це виставка про гори руїн. «Вперше на виставці про відбудову Варшави центром розповіді стали руїни», – читаємо на сайті музею. Необхідність, волею-неволею, нав’язала принцип «нуль відходів» у часи, коли ніхто із сучасних екологів ще не народився.

Підписуйтесь на наш фейсбук Вцілілу цеглу і половинки цегли очищали і з них будували і перебудовували. З дрібнішого щебеню виготовляли бутобетон, з якого збудували весь житловий масив на Колі та великий урядовий будинок на Площі Трьох Хрестів. З уламків насипали Пагорб Варшавського повстання, Ґурку Щенсьлівицьку, яка сьогодні використовується для катання на лижах, і Ґурку Мочидловську. Підвищення для Стадіону «10-річчя» теж насипали з руїн, на цьому місці тепер розташувався Національний стадіон, але він виходить за межі експозиційного часу – стадіон збудовано у 1954 – 1955 рр.

Варшавські гори уламків знадобилися не тільки в місті, їх використовували для регулювання Вісли на ділянці від Пулав до Торуня. А скільки того було, візуалізує робота Тимка Боровського, створена, щоправда, для іншої виставки схожої тематики, але й на цій присутня. «Руїни над Варшавою» – це хмарочос побудований із бутового каміння, інтегрований у ландшафт нинішнього району Середмістя. Завширшки з п’ять «Маріотів», але шпиль Палацу культури не досягає й половини його висоти.

Експонати виставки – цегла, в тому числі з бутобетону, елементи фасадів неіснуючих кам’яниць, бита пічна кахля та битий фарфор. Є плани, малюнки, картини, фрагменти польської кінохроніки, де кипить робота, і навіть сам Болєслав Бєрут подає приклад, рухаючи (мляво) лопатою. Під фотографіями та на стінах теж можна дещо почитати. Відомі письменники пишуть про шок і про те, що місто неможливо пізнати. З описів багато можна довідатися, але вони викликають також запитання та ряд асоціацій.

БРС керують сталіністи

Рішення про відбудову столиці було прийнято не відразу. Були концепції перенести її до Лодзі чи розподілити її функції на інші міста. Варшава на лівому березі Вісли мала залишитися в руїнах як пам’ятник і застереження.

Проте вже в лютому 1945 року було створено Бюро реконструкції столиці (Biuro Odbudowy Stolicy), яке швидко працевлаштувало 1,5 тис. архітекторів, містобудівників, інженерів різних спеціальностей та юристів, і з огляду на завдання, що на них чекали, це не було надлишком. Бюро функціонувало як центральний офіс і займалося виключно реконструкцією, хіба що хтось задзвонив, тоді вносилися корективи.

БРС очолив Роман Піотровський, його заступником був Юзеф Сіґалін. Піотровський – довоєнний лівий модерніст і функціоналіст, післявоєнний сталініст, Сіґалін – довоєнний комуніст і також сталініст, який пережив війну в СРСР. Лівий родовід керівництва добре підходив до нового часу. БРС проіснував до 1951 року і перед розпуском втратив різні компетенції, які перейшли до новостворених інституцій, але його ідеї його пережили, про що свідчить пізніше призначення Романа Піотровського міністром будівництва.

Містобудівники та архітектори лівого спрямування не любили Варшаву ще до війни з естетичних та соціальних причин, а після війни були ще й політичні причини. Місто було тісним, перенаселеним, без зелені, багато вікон виходили на подвір’я-колодязі, гідні житлові умови мали тільки привілейовані, які проживали у багатокімнатних квартирах зі сторони фасадів кам’яниць.

Ліві естети комунізму віддавали перевагу забудові, що складається з нещільно розкиданих кварталів, класичні вулиці з фасадами відходять у минуле. Тепер вулиці мали бути широкими, де б вільно дихалося, а при потребі вільно пересувався танк, бо на широких артеріях із зеленню складно будувати барикади. Їх не цікавила традиція, накопичена століттями. Приходило нове і можна було будувати з нуля, бо міста майже немає.

Проте потрібен був компроміс між владою та суспільними очікуваннями, особливо на початку нової системи. Комуністи знали, що вони небажані узурпатори і потребують певної легітимності. Тому почали відбудовувати Старе місто, Королівський тракт та інші довоєнні споруди, частково зберегли довоєнну вуличну мережу.

У випадку зі Старим містом і не тільки, бо досить згадати відбудовані через багато років Королівський замок чи замок Уяздовський, термін «реконструкція» є звичайним евфемізмом. Будували з нуля за старими планами.

Перед Заходом треба було показати, що Польща – це нормальна держава зі столицею, яка нагадує довоєнну, звідси й поступки історії та традиції. Але Бюро реконструкції столиці робило все, що було в його силах, у дусі модернізму, одруженого після війни з комунізмом, і його ідеї після його розпуску залишилися у місті, повному бетонних гуртожитків, навіть у Середмісті, без жодного зв’язку, над якими гуляє вітер історії та той, у буквальному розумінні цього слова.

Модерн був цензурований як буржуазний стиль. На кам’яницях, що пережили естетичний запал модерністів, збивали фасади, ті огидні орнаменти, свідчення капіталістичної пихи. Можливо шанованими пам’ятками були об’єкти до 1850 року. Будинки другої половини ХІХ століття знесли, навіть якщо згорів лише дах і перекриття. Якби не ця неприязнь до архітектури кінця ХІХ – початку ХХ століть, багато вулиць у Варшаві могли б виглядати інакше.

Справедливості заради слід підкреслити, що крім модерністів, в офісі працювали архітектори з іншим ставленням до минулого. Перш за все, професор Ян Захватович, завдяки якому Варшава має Старе місто і Королівський тракт, а значно пізніше – Королівський замок. Про плюралізм установи найкраще свідчить, що на роботу прийнято Казімєжа Янковського «Аґатона», тихотемного (так називали воїнів загону парашутистів Польської армії на Заході, сформованого у Великобританії під час Другої світової війни для проведення спеціальних операцій на території окупованої Польщі – перекл.), останнього ад’ютанта генерала «Бора» Коморовського.

Перші повоєнні роки принесли реконструкцію та стилізацію історичної структури міста. Вдалося багато зробити до затвердження соцреалізму в архітектурі. Детальна інвентаризація того, що було знайдено у Варшаві в січні 1945 року, також є роботою Бюро реконструкції столиці, і саме воно значною мірою спланувало транспортну систему міста, яка функціонує донині.

Виставка не розповідає про боротьбу комуністів-модерністів з архітекторами, які охороняли пам’ятки, але спонукає до роздумів про пізніші естетичні та історичні наслідки «воскресіння з руїн».

Цегла з «повернених територій»

Виставка чітко показує, що ентузіазм щодо відбудови Варшави не був у той час лише пропагандою

Уже в першому кварталі 1945 року до столиці повернулося 100 тис. мешканців, переважно жінок, бо чоловіки, ті, хто вижив, поверталися з таборів і війська довше. Мешканці повернулися й розташувалися табором серед руїн на морозі. Відбудова міста була необхідністю. З одного боку, за наказом, і бажана та необхідна, з іншого.

Волонтери, що розбирали завали – це не комуністичний міф. Фотографії та епізоди кінохроніки демонструють справжній ентузіазм і відданість. Гасло: «Весь народ будує свою столицю» звучить нестерпно пропагандистськи, але до «Фонду відбудови столиці» люди по всій країні вплачували внески, і, мабуть, не лише за заохочуванням місцевої влади.

Звісно, цеглу з «повернених територій» звозили за наказом «зверху», як і інші блага для Варшави, але поляки, безсумнівно, хотіли столиці, а не купи уламків для пам’яті та застереження. Сьогодні важко визначити, наскільки стихійні повернення вже взимку 1945 року вплинули на рішення влади щодо відбудови, але перед обличчям рішень, прийнятих ногами колишніх мешканців, вона, мабуть, не мала вибору.

На виставці «Zgruzowstanie» можна у вітринах побачити цеглу, не вся ціла. Для того, хто випадково гуляв Південним Муранувом після дощу, пізнавальна цінність виставки тавтологічна. Муранув був побудований на руїнах ґетто, а будинки в південній частині стоять на пагорбах насипаних з уламків, і цегла з ґетто вилазила сама, коли дощ хоч трошки розмивав землю.

Здається, у Варшаві про руїни знають всі. Не всі і не знають – вважають музейники з Музею Столичного міста Варшави. Можливо. На виставці, щоб підвищити самоосвіту, треба читати багато тексту під експонатами, дивитися фільми і слухати записи.

І єдине, що справді вражає і залишається в пам’яті, це хмарочос із уламків Тимека Боровського та кілька фотографій, але можна було б затриматися тільки на Боровському. Тобто щось традиційно виставкове, що працює з зображеннями, без мультимедійного наративу...

–Кшиштоф Зволінський
–переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Виставку «Zgruzowstanie Warszawy 1945-1949» можна побачити в Музеї Варшави, Ринок Старого міста, 28–42, до 3 вересня