З 2003 року при Інституті філософії та соціології Польської академії наук діє Центр дослідження Голокосту. Директор Інституту проф. Генрик Доманський призначив Барбару Енґелькінґ-Боні, доктора соціологічних наук, директором Центру. Однією з головних цілей Центру була підготовка та публікація перекладів найважливіших видань світу в галузі дослідження Голокосту. Зараз вона очолює групу з восьми вчених.
Менеджер та її близький співробітник Даріуш Лібьонка, випускник факультету історії Люблінського католицького університету, від самого початку поставив під сумнів існування, а згодом також діяльність і лідерів Єврейського військового союзу. У 2012 році в інтерв’ю Польському агентству преси Даріуш Лібьонка сказав, що «справа Апфельбаума є лише одним із багатьох спотворень, які накопичилися навколо цієї організації за ці роки».
У книзі «Bohaterowie, hochsztaplerzy, opisywacze» (Герої, самозванці, описувачі) (Варшава, 2011) автори Лібьонка та Лоуренс Вайнбаум писали: «Особа Мечислава Апфельбаума, ім’я якого носить один з варшавських скверів, нібито командира Єврейського військового союзу, була вигадана двома спритними самозванцями, яким повірили серйозні історики». І згадують проф. Томаша Стшембоша і Владислава Бартошевського.
Сайт Dzieje.pl цитує його слова: «Ставлення польського підпілля до повстання у варшавському ґетто можна охарактеризувати як байдуже, а після війни Іванський чудово відчув ситуацію, потребу в наративі про польсько-єврейське братерство. За його розповідями, він особисто доставив у ґетто більше зброї, ніж AL (Народна армія), GL (Народна гвардія) та AK (Армія крайова) разом узяті, він безкоштовно допомагав євреям, а в боях біч-о-біч з ними втратив двох синів, брата та батька. Довіра, з якою його розповіді сприйняли історики, показує, наскільки потрібна була така постать поляка, який допомагав бійцям ґетто. Донині в більшості словників і досліджень ім’я Іванського та його нісенітниці повторюються поруч із гаслом Єврейський військовий союз».
Даріуш Лібьонка пропускає або висміює наукових і військових авторитетів, таких як полковник Казімєж Іранек-Осмецький («Хто рятує життя... Поляки і євреї 1939-1945», Лондон, 1968), д-р Давід Вдовінський та інших, хто писав про ЄВС, яких він називає самозванцями. З якою метою?
В інтерв’ю Польському агентству преси він зізнався, що публікації про Єврейський військовий союз і його прославляння має одну мету – применшити роль і заслуги Єврейської бойової організації під проводом Мордехая Анелевича в боях у ґетто. Чи можна в цій ситуації довіряти поглядам і тезам, які відстоюють директор і співробітники Центру дослідження Голокосту?
На щастя, Центр не має монополії на написання історії ЄВС. Два історики, Август Ґрабскі та Мацей Вуйціцкі, у публікації «Єврейський військовий союз – відновлена історія» (2008) звернули увагу Даріуша Лібьонки та Лоуренса Вайнбаума на те, що вони виявляють надто велику довіру до змісту посткомуністичних архівів Союзу борців за свободу і демократію, Міністерства громадської безпеки та СБУ (нині в колекції Інституту національної пам’яті).
У 80-ту річницю повстання в ґетто Войцех Родак, журналіст сайту Wirtualna Polska, описав висновки дослідників Центру ім. Менахема Беґіна в Єрусалимі. Посилаючись на Йосі Зюде, одного із співробітників Центру, він написав, що з 90% вірогідністю можна визначити, що Френкель, один з командувачів ЄВС, служив у Війську Польському.
Ізраїльські історики знайшли у Військово-історичному бюро в Рембертові інформацію про Якуба Френкеля, який народився 11 серпня 1911 року в Білостоці, де він також складав випускні іспити. У 1932 році служив у 76-му піхотному Лідському полку. Відзначився у стрільбі та верховій їзді. Через два роки пішов у запас у званні лейтенанта.
Ізраїльські вчені також знайшли фотографію Якуба (в описах і розповідях періоду окупації він фігурує під іменем Павел) з часів, коли він відбував вітрильний курс Бетар і подорож до Палестини на зламі 1937-38 років. У вересневій кампанії воював у 76-му піхотному полку. Потрапив у німецький полон. Немає свідчень про вихід із полону і його шлях до Варшави, де він долучився до діяльності ЄВС.
Ізраїльські історики, м’яко кажучи, присоромили професорку Барбару Енґелькінґ та її команду своїми відкриттями, зробленими в Польщі. Даріуш Лібьонка хвалився тим, що працював в архівах в Ізраїлі, Лондоні та інших місцях, замість того, щоб почати з Рембертова.
Тепер черга на визначення проходження військової служби Давида Морица Апфельбаума, про якого Даріуш Лібьонка пише, що він є вигаданим, неіснуючим персонажем, а військове звання майор, присвоєне йому посмертно головнокомандувачем на еміграції, пише в лапках.
Колумніст Міхал Оконський запитує в одному з цьогорічних травневих номерів щотижневика «Tygodnik Powszechny»: кому заважає Барбара Енґелькінґ? І це після її публічних заяв про видачу поляками євреїв, які переховувалися, німцям.
Історичній правді.
– Мацєй Клєдзік
– переклала Аліна Возіян
TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори