Я був впевнений, що текст у Тижневику TVP закінчив мої публікації про Єврейський військовий союз, який брав участь у повстанні в ґетто, але, переглядаючи свій домашній архів, я натрапив на листування з Хаєю Лазар. Якщо ж я не напишу про неї, після мене вже ніхто не напише.

Лист із Ізраїлю

Після двох моїх публікацій про ЄВС у додатку «Plus-Minus» до щоденника «Rzeczpospolita» (у 2002 та 2004 роках) я отримав листа з Ізраїлю від Хаї Лазар, яка багато років співпрацював з Інститутом ім. Жаботинського в Тель-Авіві. Разом із чоловіком Хаїмом протягом півстоліття вона працювала над відновленням пам’яті про створений в окупованій Варшаві Єврейський військовий союз.

Друга світова війна ще не закінчилася, коли комуністична влада Польщі святкувала першу річницю повстання у Варшавському гетто, оголосивши, що «повстання було організоване прогресивними силами з демократичних, соціалістичних і комуністичних кіл за допомогою Радянського Союзу» і що «так звана державна влада в екзилі в Лондоні та Армія Крайова ворожо відносилася до ґетто, що боролося». Прославляння ЄБО (Єврейської бойової організації) на чолі з Мордехаєм Анєлевичем і жодного речення про ЄВС.

Підписуйтесь на наш фейсбук У 1947 році Якуб Берман, член ЄБО на арійській території у Єврейському національному комітеті, а після від’їзду з Польщі – член комуністичної партії Макі в парламенті Ізраїлю, публічно сказав у річницю вибуху повстання: «Біля колиски Єврейської бойової організації стояв антифашистський єврейський рух, організований за рік до вибуху повстання і у той час конкретну допомогу отримував від Народної Польщі, від відважних робітничих організацій Польщі».

Цими цитатами Хая Лазар нагадала, що протягом багатьох років після закінчення війни в Польщі та Ізраїлі при владі були комуністи та ліві соціалісти, і в обох країнах у кожну річницю повстання в ґетто віддавали вони данину лише Анєлевичу і Єврейської бойової організації.

У пошуках істини

Подружжя Лазар приїхали з Ізраїлю до ПНР влітку 1962 року з однією метою – зібрати докази підпільної діяльності та участі у створенні Єврейського військового союзу. У 2001 році, після смерті чоловіка, Хая та її донька історик д-р Сара Озацкі-Лазар опублікували результати тих пошуків у статті івритом у журналі «Ha'UMA» (Нація) у видавництві «Місдар Жаботинський» у Тель-Авіві. У перекладі стаття називається: «Нове світло на ЄВС. Єврейський військовий союз у повстанні у Варшавському ґетто». Хая надіслала мені цю кількасторінкову статтю, дещо незграбно перекладену польською, з проханням надрукувати її. Я відніс її до Єврейського історичного інституту. Там, однак, публікацією не зацікавились.

Хая Лазар розповіла, як важко їй та її чоловікові було знаходити поляків, які співпрацювали з офіцерами та солдатами Єврейського військового союзу. «Коли ми прибули до Варшави із свідченнями та письмовими матеріалами про ЄВС, знайшли колишніх керівників КБ [Корпусу безпеки] на чолі з Генриком Іванським, у підпіллі відомим під псевдонімом «Бистрий», який відповідав під час війни за контакти з Єврейським військовим союзом у Варшавському ґетто. Інтерв’ю з ним відбувалися майже в підпільних умовах. Іноді, коли ми йшли до його місця проживання в колонії Блото під Варшавою, за нами їхала невідома машина, зупинялася біля його будинку і не відїжджала до кінця нашого візиту до Іваньських.

У Єврейському історичному інституті, де нас щиросердечно прийняв професор Бернард Марк, перший директор і один із засновників Інституту, ми також відчули підозру щодо наших візитів з боку деяких співробітників. Професор Марк давав нам інформацію про ЄВС лише під час прогулянок поза стінами Інституту.

Марк у публікації «Повстання у Варшавському ґетто» (Варшава, 1963) подає походження ЄВС і згадує двох лідерів цієї організації Давіда Аппельбаума (Апфельбаум?), псевдонім «Яблонський», «Коваль», «Мєтек» і Павла Френкеля.

Зібрані свідчення та записані розмови з поляками, які співпрацювали та воювали з солдатами й офіцерами ЄВС, увійшли до книги Хаїма Лазара-Літаі «Масада Варшави», виданої в Ізраїлі в 1963 році. Польською її ще не перекладено, але вже видано англійською під назвою «Мурановська 7» у 1966 році та російською «Масада у Варшаві» у 1991 році.

В Ізраїлі книгу Лазара сприйняли з недовірою та подивом, оскільки ЄВС не існувало у свідомості ізраїльтян. Хая Лазар процитувала два з небагатьох коментарів рецензентів. Йошуа А. Ґілбоа писав: «Хаїм Лазар збагатив усіх нас. Змальовані ним персонажі, незважаючи на їхні великі вчинки, мабуть, є новими обличчями в писаній історії Голокосту та героїзму. У читача книги Лазара виникає відчуття, що йому повернено страту, повернено втрачених бійців».

Інший рецензент у газеті «Єдіот Ахронот» писав: «Яким дивним здається, що пам’ять про бійців стерлася, оскільки вони самі фізично загинули майже до останнього...». За словами Хаї Лазар, книга її чоловіка не змогла проникнути в загальну свідомість ізраїльського суспільства того часу.

У наступній книзі Хаїма Лазара «Мурановська 7. Повстання Варшавського ґетто», виданій у Тель-Авіві в 1966 році, автор звернувся до всіх можливих і доступних джерел, Єврейської бойової організації, Військової організації – Корпусу безпеки, Армії Крайової та свідків. Книга ця, також ще не перекладена польською мовою, є компендіумом знань про організацію та діяльність ЄВС.

До другого видання книги Давида Вдовінського про ЄВС «And we are not saved» (І ми не спасенні), Єрусалим, 1986, було включено розділ про ЄВС, написаний Хаїмом Лазаром. Також немає у польському перекладі.

Але про ЄВС в Ізраїлі знають все ж таки більше, ніж у Польщі. Видумані герої?

З 2003 року при Інституті філософії та соціології Польської академії наук діє Центр дослідження Голокосту. Директор Інституту проф. Генрик Доманський призначив Барбару Енґелькінґ-Боні, доктора соціологічних наук, директором Центру. Однією з головних цілей Центру була підготовка та публікація перекладів найважливіших видань світу в галузі дослідження Голокосту. Зараз вона очолює групу з восьми вчених. Менеджер та її близький співробітник Даріуш Лібьонка, випускник факультету історії Люблінського католицького університету, від самого початку поставив під сумнів існування, а згодом також діяльність і лідерів Єврейського військового союзу. У 2012 році в інтерв’ю Польському агентству преси Даріуш Лібьонка сказав, що «справа Апфельбаума є лише одним із багатьох спотворень, які накопичилися навколо цієї організації за ці роки».

У книзі «Bohaterowie, hochsztaplerzy, opisywacze» (Герої, самозванці, описувачі) (Варшава, 2011) автори Лібьонка та Лоуренс Вайнбаум писали: «Особа Мечислава Апфельбаума, ім’я якого носить один з варшавських скверів, нібито командира Єврейського військового союзу, була вигадана двома спритними самозванцями, яким повірили серйозні історики». І згадують проф. Томаша Стшембоша і Владислава Бартошевського.

Сайт Dzieje.pl цитує його слова: «Ставлення польського підпілля до повстання у варшавському ґетто можна охарактеризувати як байдуже, а після війни Іванський чудово відчув ситуацію, потребу в наративі про польсько-єврейське братерство. За його розповідями, він особисто доставив у ґетто більше зброї, ніж AL (Народна армія), GL (Народна гвардія) та AK (Армія крайова) разом узяті, він безкоштовно допомагав євреям, а в боях біч-о-біч з ними втратив двох синів, брата та батька. Довіра, з якою його розповіді сприйняли історики, показує, наскільки потрібна була така постать поляка, який допомагав бійцям ґетто. Донині в більшості словників і досліджень ім’я Іванського та його нісенітниці повторюються поруч із гаслом Єврейський військовий союз».

Даріуш Лібьонка пропускає або висміює наукових і військових авторитетів, таких як полковник Казімєж Іранек-Осмецький («Хто рятує життя... Поляки і євреї 1939-1945», Лондон, 1968), д-р Давід Вдовінський та інших, хто писав про ЄВС, яких він називає самозванцями. З якою метою?

В інтерв’ю Польському агентству преси він зізнався, що публікації про Єврейський військовий союз і його прославляння має одну мету – применшити роль і заслуги Єврейської бойової організації під проводом Мордехая Анелевича в боях у ґетто. Чи можна в цій ситуації довіряти поглядам і тезам, які відстоюють директор і співробітники Центру дослідження Голокосту?

На щастя, Центр не має монополії на написання історії ЄВС. Два історики, Август Ґрабскі та Мацей Вуйціцкі, у публікації «Єврейський військовий союз – відновлена історія» (2008) звернули увагу Даріуша Лібьонки та Лоуренса Вайнбаума на те, що вони виявляють надто велику довіру до змісту посткомуністичних архівів Союзу борців за свободу і демократію, Міністерства громадської безпеки та СБУ (нині в колекції Інституту національної пам’яті).

У 80-ту річницю повстання в ґетто Войцех Родак, журналіст сайту Wirtualna Polska, описав висновки дослідників Центру ім. Менахема Беґіна в Єрусалимі. Посилаючись на Йосі Зюде, одного із співробітників Центру, він написав, що з 90% вірогідністю можна визначити, що Френкель, один з командувачів ЄВС, служив у Війську Польському.

Ізраїльські історики знайшли у Військово-історичному бюро в Рембертові інформацію про Якуба Френкеля, який народився 11 серпня 1911 року в Білостоці, де він також складав випускні іспити. У 1932 році служив у 76-му піхотному Лідському полку. Відзначився у стрільбі та верховій їзді. Через два роки пішов у запас у званні лейтенанта.

Ізраїльські вчені також знайшли фотографію Якуба (в описах і розповідях періоду окупації він фігурує під іменем Павел) з часів, коли він відбував вітрильний курс Бетар і подорож до Палестини на зламі 1937-38 років. У вересневій кампанії воював у 76-му піхотному полку. Потрапив у німецький полон. Немає свідчень про вихід із полону і його шлях до Варшави, де він долучився до діяльності ЄВС.

Ізраїльські історики, м’яко кажучи, присоромили професорку Барбару Енґелькінґ та її команду своїми відкриттями, зробленими в Польщі. Даріуш Лібьонка хвалився тим, що працював в архівах в Ізраїлі, Лондоні та інших місцях, замість того, щоб почати з Рембертова.

Тепер черга на визначення проходження військової служби Давида Морица Апфельбаума, про якого Даріуш Лібьонка пише, що він є вигаданим, неіснуючим персонажем, а військове звання майор, присвоєне йому посмертно головнокомандувачем на еміграції, пише в лапках.

Колумніст Міхал Оконський запитує в одному з цьогорічних травневих номерів щотижневика «Tygodnik Powszechny»: кому заважає Барбара Енґелькінґ? І це після її публічних заяв про видачу поляками євреїв, які переховувалися, німцям.

Історичній правді.

– Мацєй Клєдзік
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори