Цей фільм мав викликати емоції в Польщі. «Природна історія руйнування» — це документальна продукція 2022 року режисера Сергія Лозниці про бомбардування німецьких міст авіацією західних союзників під час Другої світової війни.

Під час 20 фестивалю DocsAgainstGravity, котрий нещодавно проходив у Варшаві (його онлайн-версія триватиме до 4 червня цього року), автора звинуватили в тому, що він своїм фільмом применшує провину німецького народу за гекатомбу, вчинену у 1939-1945 роках.

У фільмі немає жодних коментарів. Протягом майже 110 хвилин дивимося виключно унікальні архівні кінохроніки, які показують, як було зруйноване ідилічне життя німецьких мирних жителів після килимового бомбардувань альянтів.

Творця надихнуло есе «Повітряна війна та література» німецького письменника Вінфріда Георга Зебальда, який помер у 2001 році. Проте цей текст – це обвинувальний акт проти німецької культури. Обвинувачення Зебальда зводяться до того, що жахливий досвід, яким для цивільного населення Кельна, Гамбурга та Дрездена було руйнування цих міст, не було пропрацьовано. На думку автора, в німецькій літературі в цьому питанні домінує мовчання та лицемірство – навіть якщо жах пожежі з’являється в окремих творах, то він естетизований і піднесений, а зіткнення з жорстокою правдою - це виняток. Зебальд також вказує своїм співвітчизникам, що вони не розрахувалися за зло, яке заподіяв світу Третій Рейх.

У Польщі постава німецького письменника повинна бути прийнята з повагою. Тому постає запитання: що ж такого є у – ще й під враженням від есе Зебальда – фільмі Лозниці, що викликав таку критику серед польських глядачів? Перш ніж спробувати на нього відповісти, дозвольте коротко нагадати, хто такий режисер.

Майже 59-річний артист – російськомовний громадянин України білоруського походження, який з 2001 року проживає в Німеччині. Він створив як художні, так і документальні фільми – отримав нагороди на багатьох міжнародних фестивалях. У них він показує також і темне обличчя Росії - як сучасне, так і обличчя з минулого.

Інтригує початок кар’єри Лозниці. До того як став режисером, він здобув вищу інженерну освіту з галузі математики і працював в Інституті Кібернетики в Києві, де, між іншим, займався штучним інтелектом. І водночас був перекладачем з японської мови. Відбувалося це все на рубежі 1980-1990-х років, тобто за радянських часів. У той час такі заклади, як згаданий Київський інститут, під наглядом радянських спецслужб проводили дослідження у стратегічних для СРСР напрямках.

Ставлення Лозниці до російсько-українських відносин відображено в його фільмі «Донбас» 2018 року. Це у певному сенсі документальний фільм з елементами художнього кіно. Сценарій стрічки базувався на аматорських записах, що циркулюю на YouTube. Лозниця показав титульний регіон як місце, обтяжене пострадянським моральним розрухом, а проросійських сепаратистів – як маргінальне середовище (докладніше в тексті «Тут панують брехня і насильство, а політикою займаються криміналісти»).

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року режисер вийшов з Європейської Кіноакадемії. Цим жестом він хотів висловити своє невдоволення тим, що ця інституція, на його переконання, надто пасивно поставилася до злочинної політики Кремля. Але водночас Лозниці дісталося і від самих українців: його виключили з Української Кіноакадемії, коли він виступив проти бойкоту російської культури.

Як би ми не оцінили поставу режисера, слід визнати, що вона може свідчити про його інтелектуальну незалежність.

До того ж, в Україні його документальний фільм «Бабин Яр. Контексти» з 2021 року не приніс йому великого визнання. У фільмі порушено тематику співпраці українців з німецькими окупантами у підготовці ґрунту для знищення євреїв.

А що стосується стрічки «Природна історія руйнування»? Ймовірно в есе Себальда Лозниця звернув увагу насамперед на драматичні описи бомбардувань альянтів. А різниця полягає в тому, що німецький письменник не розглядав кошмар, який торкнувся німецького цивільного населення, як алібі для німців, а український режисер, здається, власне це і зробив.

Після двох показів цього фільму на фестивалі DocsAgainstGravity відбулася зустрічі Лозниці з глядачами. Під час цих зустрічей посипалися гіркі коментарі глядачів. Режисер, зокрема, почув, що переказ «Природної історії руйнування»? полягає в тому, що головні жертви Другої світової війни – це німецьке цивільне населення. Хтось із залу нагадав про бомбардування, які німецька авіація зготувала для Варшави чи Роттердама.

Лозниця відповів, що, звісно, ​​все це також відбулося, але його фільм про щось інше. І як його ключовий фрагмент він вказав на слова Артура Харріса, під час Другої світової війни командувача ескадрильями бомбардувальників британських повітряних сил, згодом маршала Королівських Повітряних Сил. Цей офіцер в одній зі своїх промов сказав, що до англійців ніхто не проводив таких бомбардувань, які вони вирішили провести, що вони спочатку це зроблять першими і побачать, чи буде результат. Це буде експеримент», – підсумував Гарріс.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  За словами Лозниці, найважливішим словом у промові британського офіцера було власне слово «експеримент». Режисер також заявив, що у своєму фільмі хотів показати, як мирні жителі стають заручниками політиків. Ця його заява нагадує біополітику. Цей термін використовувався для опису потоку різноманітних концепцій, у яких суспільство представляється як живий ресурс влади, і, отже, щось, що набуло значення в епоху тотальних війн.

Розглядаючи всю творчість Лозниці, можна дійти до висновку, що, на його переконання роль митця — не моралізаторство, а розкриття дійсності, яка не заангажована ані політично, ані ідеологічно. У 2014 році режисер в одному з інтерв’ю, посилаючись на слова російського письменника Варлама Шаламова, заявив, що після Голокосту і ГУЛАГу, після травм, з якими досі не впоралася європейська культура, жоден митець не має права казати людям як мають жити і повчати їх, що таке добро, а що таке зло. Обґрунтовуючи свою думку, Лозниця звинуватив митців у відповідальності за звірства ХХ століття.

Але у випадку цього творця такий підхід означає підливання олії в історичний ревізіонізм. З фільму «Природна історія руйнування» може випливати висновок, що під час Другої світової війни німці зазнали такої ж, а може, й гіршої шкоди, ніж інші нації.

А може це тільки провокація зі сторони Лозниці, або зухвалий хід проти течії? Гіпотези множаться.

До речі, показово, що фільми як би там не було видатного режисера турбують і росіян, і українців. Однак я не знаю жодного його твору, який би був проблемою для німців. Можливо тому, що режисер дивиться на світ з того місця, де він живе – тобто з перспективи німців. br>
–Філіп Мемхес

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Олеся Ґераль