Папські імена, що стоять на початку вирізьблених на травертині формул пожертвувань, через деякий час починають плутатися, і ми вже не пам'ятаємо, який палац був зведений за fiat Павла V, який – за Олександра VII. Так само з їхніми фамільними гербами, розміщеними, звичайно, трохи нижче діадеми, але вони досить чіткі, щоб підкріпити славу імені.

Ви можете побачити голубів роду Памфілійських, лілії Медічі, левів Одескальчі або потрійний пік Кігі з восьмикутною зіркою, що сяє над нею, Вам потрібно лише підняти голову. Іноді вони допомагають прив’язати церкву чи портик до конкретного донора, частіше вони зливаються з емблематичним звіринцем левів, драконів, биків, оленів, амурів і німф.

Але один мотив повертається, розмножений в тисячі разів, хоча лише один представник роду сидів на престолі св. Петра: Маффео (Матвій). Наступник апостола Петра, Pontifex Maximus, Урбан VIII. Бджоли. Гербові бджоли Барберіні.

Завжди існує певна напруга між величчю призначення на посаду єпископа Риму та земними, мирськими справами та інтересами, які виходять на перший план під час конкретного понтифікату, а, можливо, особливо конклаву. На щастя, цю напругу нівелює час: чим давніші події, тим легше подолати людські амбіції та слабкості наступників св. Петра, але часом важче зрозуміти всі умови тогочасної ситуації на Апеннінському півострові та в Європі.

Ці нестерпні Габсбурги-католики

Як поєднати підтримку Габсбургів-католиків у Тридцятилітній війні (1618-1648) з небажанням домінування Габсбургів на околицях Італії, наприклад, під час війни за престол у Мантуї? Що робити у випадку боротьби двох прокатолицьких країн, таких як Португалія та Іспанія? А у випадку фронтону іспанського посла і священнослужителя в одному, кардинала Гаспара де Борха-і-Веласко, чи можемо ми дозволити собі передати «непевним» кардиналам наказ покинути Рим?

Маффео Барберіні мав займатися всіма цими питаннями, а також відправленням місій до Нового Світу, піднесенням до вівтарів мучеників (не лише розіп’ятих в Японії єзуїтів, а й польського Йосафата Кунцевича!), поступом галілейської інтелектуальної революції та інтригами між Берніні та Борроміні, царювавши у Римі майже 21 рік.

Флорентійський рід Барберіні був чудовим, але все ж не римським, без княжих титулів і спадкових земель. Мало того, Матвій у трирічному віці після смерті батька залишився сиротою, тому про його освіту (і, отже, будь-які пізніші кроки) рішення приймав дядько, отець Франческо Барберіні, чиновник Римської курії. Саме він привів десятирічного підлітка до Тибру, віддав його навчатися в Collegium Romanum, у школу, де учні здобувають освіту від початкової до університетської, утворену орденом єзуїтів, який заснував Ігнатій Лойола. Саме він підтримував його під час вивчення права в Пізанському університеті, а потім дав рекомендацію до Римської курії.

Делія протонотарія

Далі Матвій сам давав собі раду переважно завдяки своїм надзвичайним здібностям. Екзотичні нині посади з-за Бронзових воріт (референт Сигнатури, протонотарій, клірик Камери) супроводжувалися цілком зрозумілими почестями: у 1601 р. він став папським легатом у Франції, у 1604 р. – єпископом (швидко, бо лише місяць після висвячення на священника!), а потім папським нунцієм у Парижі.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Він був у захваті від Франції, а французький двір був у захваті від нього, підтримавши його призначення кардиналом. Далі – більше титулів і ступенів: архієпископство Сполето, префектура Суду Справедливості, камерленго Колегії Кардиналів… До конклаву, який після смерті хворого Григорія XV, 6 серпня 1623 р. обрав поета, юриста, ерудита і поліглота, кардинала Маффео Барберіні Папою Урбаном VIII.

Боротьба, що точилася в конклаві між фракціями «Боргесіанців», «Людовізіанців» і «Сікстинців», а разом із нею – нелюдська спека, яка того літа охопила Рим, ще й малярійна лихоманка, заслуговували б не на одну книгу (справді, декілька з них уже опубліковано). Вольти іспанської фракції, хвороба кардинала Шипіоне Боргезе, жовті випари, що підіймалися з боліт, на які перетворився колишній Римський форум, – усе це вже висохло на сторінках хронік, не дзижчить і не вібрує на стінах Риму. А бджоли Барберіні – так.

Новий папа, на щастя, не побив ватиканські рекорди кумівства, встановлені двома століттями раніше родами Борджа та делла Ровере, але він (на жаль) зберіг ранньосучасну норму в цьому питанні. Брат Карло (без попередньої військової чи адміністративної практики) був призначений головнокомандувачем папської армії (а це була потужна армія) і Борго, одного з традиційних rioni (районів) Риму. Другий брат Антоніо, до того часу скромний капуцин, отримав капелюх кардинала. Кардиналом і суперінтендантом Ватикану одразу призначили племінника Франческо, а за ним молодшого племінника й тезку Антоніо молодшого – треба подбати про голоси на наступному конклаві! Крім того, шлюб іншого племінника з родиною Колонна означав і земельні маєтки, і титул князів Палестрини…

Спадок по маминій лінії

А тоді, як і в житті, бувало по-різному: кардинал Франческо, хоч і холерик, був побожним і працьовитим, проте його молодший брат Антоніо займався переважно примноженням декоративних пальт і почестей. Тільки їхнього дядька не зіпсували маєтки: як кардинал він був таким же скромним і побожним, як і капуцин, і те, що йому діставалося, трохи з рук, із мільйонів, якими володіла родина, він роздавав бідним.

Але сьогодні навіть це не викликає особливих емоцій, адже через два покоління сім’я Барберіні залишилася без нащадків чоловічої статі, а титул зберігся завдяки гнучкому спадкуванню з боку маминої лінії Колоннами та Саккетті.

Настільки ж гнучко відбувався розподіл цінними речами із колекцій Урбана VIII та кузенів-кардиналів: сьогодні багато з них опинилися у стінах Палаццо Барберіні вперше за багато століть.

Сталося так, що виставка, відкрита до 400-річчя конклаву, показуватиме, як у дзеркалі, явище, яке досі важко описати політологічними термінами: більш корисною виявилася історія мистецтва в поєднанні з біографією та інтелектуальною історією Європи. Хоча тут мали б дати коментар фахівці з пропаганди.

Адже «L'immagine sovrana» («Образ правителя») – це виставка, яка показує всю сукупність досягнень родини Барберіні XVII століття. Конструктивні досягнення – так, але які? Образ «глави родини» та його покровителя Урбана VIII? Для цього вистачило б викуваних бюстів – не одного, не двох – Берніні, надісланих у подарунок правителям і церквам.

Модель із цвяхом

До речі, просування іміджу за допомогою не друку чи живопису, а скульптури – один з інструментів Урбана. Навіть Берніні з його легендарною працьовитістю не зміг би цього зробити: саме під час понтифікату Матвія популяризувався метод копіювання скульптур не «на око», а за допомогою моделей, виготовлених у гіпсі з численними встромленими цвяхами, що дозволило точно передати тривимірні трансформації у часи, коли ще не було сканерів.

Ні, справа не в погруддях, ані в хорошому смаку та сміливості, завдяки яким молодий апостольський протонотар замовив свій портрет у не менш молодого, вже відомого, але також «суперечливого» Мікеланджело Мерізі, тобто Караваджо. Цей портрет відкриває виставку: двадцятисемирічний хлопець у шоколадному плащі з малиновою підкладкою пронизує нас темними очима. Права рука м’яко, але міцно тисне на сторінки книги: це, звичайно, жест, продиктований умовністю, але і в ньому, і в другій руці, і в сильному погляді видно, що він не шахрай і не кар'єрист, а правитель.

Отже, якби ми забули про це згадати: Маффео збирав не тільки ступені, подорожі та фрази іноземними мовами – бувши студентом Collegium Romanum, він починає збирати бібліотеку (напередодні конклаву вона налічувала близько 40 000 томів, проте пізніше його обов'язки змусили трохи зменшити свій читацький ентузіазм) і писати вірші. І хоча вони, мабуть, не заслуговували б на те, щоб називати нового папу словами «Plutarchus redivivus», їх багато разів передруковували, включно з найвідомішим 1631 року, в якому автор виявляється копією царя Давида, стратега й арфіста.

Підлабузники знайдуться завжди (цікаво, що до них належить, відомий нам радше своїм радикалізмом, Кампанелла, який називає Урбана VIII «християнським Аполлоном»). Однак таємниця дому Барберіні, здається, скоріше полягає в сміливості та точності вибору, який вони зробили, запросивши найвидатніших митців для вихваляння папства: не лише Берніні, найбільш тісно пов’язаного з папою, але й десятки європейських знаменитостей: від Караваджо до Ніколя Пуссена, від Андреа Сакко до Клода Лоррена. Біля підніжжя папського престолу стоять астрономи, хіміки та історики, серед них Атанасій Кірхер, який заслуговує окремої розповіді, адже був «людиною бароко» так, як да Вінчі – «людиною ренесансу». Дослідник Китаю, ієрогліфів, серцевих клапанів, драконів, саламандр, тектоніки, океанських течій, пірамід, сполук сірки, теорії польоту, жуків, снів, гідрології та диференціальних рівнянь приїхав до Риму, залишивши прибуткову посаду викладача в Авіньйоні, на запрошення Урбана VIII.

Правий профіль, лівий профіль

Кого тільки не запрошував папа з Франції, яких знаменитостей не наслідував, яких технік не шукав! Через свого племінника, кардинала Франческа, він отримав від Людовіка XIII дозвіл заснувати в Римі ткацьку майстерню килимів і гобеленів, що до того часу було державною таємницею Франції. У відповідь він люб'язно попросив Берніні вирізьбити погруддя кардинала Рішельє (всесильний француз, зачарований, як і всі інші, тим, що Берніні зміг досягти в мармурі, кілька років просив про цю послуги).

Цим ми завдячуємо не лише погруддю Рішельє з французькою борідкою, а й curiosum образотворчого мистецтва, також продемонстрованому на виставці: «поліційному портрету» Рішельє, створеному в майстерні Філіппе де Шампані: правий профіль, en face, лівий профіль.

За цим стояли цілком конкретні причини: не йшлося ні про від’їзд кардинала з Франції, ні про відпущення Берніні з Риму, який, щоправда, мав на голові будівництво палацу Барберіні, Коледжу пропаганди віри, кількох фонтанів, завершення будівництва базиліки св. Петра у Ватикані та вічної партизанської війни з Борроміні. Але результат вражає: всемогутній Рішельє виглядає, наче на барвистому поліцейському портреті, бракує лише поділки, яка вказує на ріст.

У Домі Барберіні все переплітається з усім, майже як у роботах Атанасія Кірхера, де потоки лави, вири струмків і мушля равлика скеровують нас до однієї й тієї ж правди про створення Світу. Геральдичні золоті бджоли красуються на гобеленах, витканих під керівництвом Якоба ван дер Влієта (прийняв італійське ім’я Джакомо делла Рів’єра), на сапфіровому щиті, прямо під афоризмом «Hic Domus» («Ось [справжній] Дім») і герцогська корона, яку родина отримала з моменту купівлі маєтків Палестрини. Помітно, що ті ж бджоли (які, за переказами, у дні конклаву також вирували над Ватиканом), кружляючи над головою алегоричної Італії на полотні Валантена де Булоня й літаючи на етюдах Лоррена, наполегливо дзижчали в вуха товаришів юного Маффео з тогочасного еквівалента Інституту філософії і соціології Польської академії наук, або Accademii dei Lincei, Академії рисей, заснованої Ватиканом і названої так за виняткову гостроту зору мисливця на котів. Вчені подарували новообраному наступнику св. Петра трактат під назвою «Apiarium», тобто про бджіл, і елегантно розписане панно з витонченою назвою «Melissographia».

Але передусім вони множилися, всупереч природі, тобто згідно зі смаками бароко, у мармурі, гіпсі та травертині: сонні, пузаті, гігантські. Сатирик і памфлетист (їх не бракувало за часів Урбана VIII) Грегоріо Леті нарахував, як він стверджував, понад 10 тисяч бджіл, він точно зазирнув під підкладку папського плаща на статуї Берніні, яка стоїть сьогодні в Капітолійських музеях, або приклав дзеркало до пальмового листя, витканого Борроміні під стелею церкви св. Іво? І 10 тисяч не вистачило б.

Якою була мета цього рою церков, акведуків, полотен, фонтанів, беатифікацій, вистав, розкопок, опер, перемог у війнах і колодязів, пробурених у бідніших районах Риму? Чи йшлося про гордість Маффео, який пройшов шлях від купецького дому у Флоренції до Престолу світу? Чи про пиху сім'ї, яка стала між шляхетськими родами Кігі та Фарнезе? Чи для того, щоб продемонструвати силу Церкви, святої, апостольської, яка навертає світ? Чи смиренно прославляти красу створеного Світу, яка є твором і відображенням Господньої слави?

На щастя, ми говоримо про епоху бароко, яка оспівувала об’єднання протилежностей, а не їх протиставлення.

–Войцех Станіславський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклала Олена Ковалевська

Виставка «L’immagine sovrana. Urbano VIII e i Barberini» [«Образ правителя. Урбан VIII і рід Барберіні»], 18 березня – 30 липня 2023 р.