«Що ти видумуєш?» – кричала на мене тоді подруга, переконана, що я розпускаю якісь дурні чутки, бо ніхто при здоровому глузді нічого такого не придумає. І не вірила, що ці «іграшки» можна побачити на фотографії. Що такі ігри можна пропонувати дітям – в ім’я їх блага і розвитку. І все ж!

Ні вона, ні багато інших не пам’ятають, якої жахливої шкоди в цій сфері завдав «щасливий місяць травень», тобто Паризький травень 68-го, лідери якого пропагували та впровадили через кілька років (!) хворі теорії про таку свободу в сфері сексу, яка включає також дітей. Такі імена, як Даніель Кон-Бендіт (давній депутат Європарламенту від Зелених, який представляв Францію та Німеччину), а також Бернар Кушнер (видатний лікар і соціальний працівник, співзасновник Лікарів без кордонів і Лікарів світу, міністр в різних міністерствах, у тому числі закордонних справ) чи Олів’є Дюамель (колись також французький депутат Європарламенту від Соціалістичної партії) назавжди стати символом збочення, розбещеності та лицемірства, яке змусило їх одягатися в пір’я «орлів революції», тоді як вони були звичайними мерзотниками. Про це нещодавно писав на наших сторінках Філіп Мемхес, бо про це треба нагадувати і застерігати від явищ, які відтоді значно розповсюдилися.

Школи більше не наші

Кілька років тому першу інформацію про нібито просвітницькі організації ми сприймали з недовірою і навіть зі сміхом – я навмисне не називаю назви, бо навіщо мені їх рекламувати. Вони хотіли популяризувати так зване здорове статеве виховання в школах і дитсадках. Без відома батьків і за відсутності вчителів, бо «вчителі можуть нас бентежити». Тож давайте, хлопці та дівчата, ми розповімо вам про задоволення життя, тільки не кажіть нікому, про що ми тут говоримо!

Але зазвичай діти ввечері просто розповідають про свій день. Мамі, наприклад, а ще краще мамі і таті... Все більше батьків піднімали голови – відчували небезпеку і намагалися про це говорити. Вимагали, перш за все, права батьків «виховувати дітей згідно з власними переконаннями. Таке виховання має враховувати ступінь зрілості дитини, а також свободу її совісті та віросповідання, а також її переконань». І це записано в Конституції, нашому основному законі, стаття 48!

Як молода мама, чия дитина щойно пішла до школи на піку краху комуністичного режиму, у 1985 чи 1986 році, я виступила в тодішньому часописі «Tygodnik Powszechny» із зухвалим, але й таким правильним, постулатом: школа – наша. Школа, тобто її суб’єкт – учні, наші діти належать не державі чи системі освіти, ні, вони наші, батьків. І ми, батьки, несемо за них відповідальність, і тому школа має бути нашою, – написала я. Мала на увазі не приватні, католицькі чи інші недержавні школи, а державні школи. Я була молода і бачила лише переваги омріяного шкільного самоврядування, громадянства батьків та їх нібито тодішньої участі. Але де там! Сьогодні ми все частіше чуємо про домашнє навчання, адже батьки, та й учні, не хочуть школи, яка є «не нашою». На думку одних, погано вчить, не думку інших, не виховує. Якщо батьки не можуть собі дозволити приватну школу, дитина талановита і працьовита, а в школі їй не допомагають розвиватися, то нехай вчиться вдома! Я знаю хлопця, який саме складає дуже складні випускні іспити – через власний вибір предметів, і він після двох років навчання в такому режимі дуже радий, що ніхто не влазив йому в голову з гомосексуалізмом та іншими метаморфозами.

Сексмоди розплодилися

Тепер вже не можна вірити чи не вірити. Ситуації, описані на початку, реальні, вони трапляються, проникають у наші домівки. Є ще багато ризиків. Однак цього разу я омину абсолютно всюдисуще телебачення з його мільйонами каналів, включаючи порно, і омину Інтернет з його трильйонами можливостей, включаючи дарк веб-сайти. Наразі омину еротизовану, теж всюдисущу, рекламу та кіно разом із театром, пропозиція вистав якого скоротилася так різко, що справді не знаєш, куди піти з дітьми, щоб не зустріти сексуальний підтекст чи шалену еротику, тепер майже обов’язково з гомосексуальним підтекстом. Це не означає, що я ними нехтую, навпаки. Але опишу інше.

Однією з найбільших загроз, оскільки вона безпосередньо впливає на особистість підлітка чи навіть старшої дитини, є кампанія, яка розгортається з великим шумом: «Ти сумніваєшся, чи ти дівчина/хлопець? Ми вам допоможемо». Звісно, формально такої кампанії немає, але неформально вона проходить у різних сферах. Про легковажно розпочату процедуру зміни (переходу) статі та драматичні наслідки цього розповідала нам кілька тижнів тому молода людина – ще молода, але вже глибоко досвідчена маніпуляціями осіб, які просто роблять на цьому питанні чудовий «бізнес». Застерігає вже від їхніх процедур і методів проф. д-р Лев Старович, зрештою, улюблений сексолог прогресивних ЗМІ.

Віддавна серед підлітків триває певна мода на «демонстрацію інакшості», яку я беру в лапки, тому що мода завжди була і є детермінантою способу життя підлітка, не нехтуючи характерними для підліткового віку «світовою скорботою» і справжніми стражданнями молодих вертерів. Молода людина, часто переживаючи труднощі, відкриває таємниці свого інтелекту, свого тіла, своїх емоцій і вчиться бути собою – але водночас вона хоче бути як інші, вона хоче йти в ногу з тенденціями, вона хоче бути «найкрутішою», що б це не означало на даний момент. А тепер мода вказує, що маєш бути «іншим» – можливо, геєм, можливо, лесбійкою, але ти точно не маєш бути чудовим хлопцем і милою дівчиною, на яку оглядаються чудові хлопці. Під квітучими каштанами ніжно, як Джульєтта та Ромео, обіймаються пари дівчат, а в кафе надмірно елегантні, просто вишукані хлопці їдять шматочки з однієї тарілки, голосно обговорюючи участь у майстер-класах перуанського мистецтва, посилаючи один одному ніжні погляди та стискаючи руки.

Здивована вулиця не знає, як на це дивитися. Це все ще жарт, чи вже життя? Чи вони прикидаються кимось, ким не є, чи намагаються зрозуміти, як це бути цим кимось?.. Здивована вулиця не вірить, що раптом у нас так багато гомосексуально налаштованої молоді, і справедливо сприймає це як моду! Але що залишиться, коли мода зміниться?

Підписуйтесь на наш фейсбук Але як ці красиві і водночас пристрасно себе спотворюючі дівчата повинні розвиватися й зміцнюватися у своєму дівоцтві, потім жіночності, якщо їхні матері й батьки сповнені небажання виконувати свої життєві ролі? Вони не хочуть бути матерями і кричать, а навіть верещать про це голосно на демонстраціях, на які беруть своїх дітей вдітих у легінси з блискавками. Батьки не хочуть бути батьками, а тільки коханцями, можливо, навіть геями. Як сформувати позитивну модель маскулінності у хлопчика, якщо поруч немає взірців для наслідування? Клаптева сім’я з чотирма чоловіками матері та п’ятьма дружинами тата – модель, від якої хочеться не жити, а вити. І це не сексуалізація дітей та молоді?

Світ все більше просуває перекручену модель. Наскільки це також мода, а наскільки – цивілізаційна катастрофа? Знову ж таки: якщо це раптом мода, що від неї залишиться, коли вона закінчиться? Тому що це не просто одяг оверсайз та штани «унісекс», яких зараз повно повсюди.

Не лекції, а приклади. Я не буду наполягати на тому, що все залежить від родини, хоча насправді все починається вдома, в сім’ї, в перші чотири, п’ять, шість років життя. Дім ніхто не замінить, не виручить, не обміняє. Жодні закони та правила не врегулюють справжні моделі, які можуть створити лише зрілі батьки, але закони також потрібні, щоб захистити сім’ю від вторгнення лівих активістів, ініціаторів та інших організаторів нашого життя. Тому що перейти на «домашнє навчання» ми всі не зможемо.
– Барбара Сулек-Ковальська
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори