Вони не святкують з родиною, тому що їм задаватимуть складні питання про партнера, дітей або кар'єрні плани. У громадському транспорті лають людей, у яких інші пріоритети чи життєвий досвід, а потім скаржаться на них у Фейсбуці, щоб зігрітися увагою подібних «сніжинок». Будь-яка спроба дискусії з ними розцінюється як напад, хоча самі вони не уникають полювання на відьом. Хто ж такі ті «snowflakes» (з англійської – сніжинки), які вимагають до себе поваги і широкої аудиторії, використовуючи при цьому полювання на відьом і вимагаючи цензури?

«Перше місце належить мені»

Вперше термін «сніжинки» було вжито в книзі «Бійцівський клуб» (Fight Club») для опису людей, впевнених у своїй своєрідності, навіть унікальності. Тоді їх зображено в негативному світлі. Сьогодні ця фраза увійшла в загальний вжиток і означає людей, які надмірно чутливі до себе, самозакоханих і егоцентричних. Емоційно вони тануть майже так само швидко, як сніжинка при морозі, звідси й назва. І якщо донедавна така поведінка сприймалася як вада, то віднедавна у деяких колах вона вважається чеснотою або, принаймні, нешкідливою рисою.

У ліволіберальних ЗМІ почали з'являтися статті, в яких молоді люди з легкість розривають сімейні стосунки або звільняються від громадських обов'язків, пояснюючи це домаганнями оточення або поганим настроєм. «Я не поїду додому на Різдво, краще проведу його зі своїм собакою. Відправлю подарунок поштою»; «Я хочу передусім думати про себе і провести Різдво так, як мені потрібно», – кричать заголовки текстів порталу «інтернет-покоління» Noizz.pl (Ringier Axel Springer Polska), який спеціалізується на подібних темах. Читача переконують, що відмова від святкування з родиною є новим, модним і правильним трендом серед молодих поляків, хоча йдеться радше про людей зі специфічним світоглядом. Звичайно, бувають неблагополучні та надзвичайно токсичні сім'ї, у родинах також виникають конфлікти, через які роками не зустрічаються на Різдво. Однак це не правило, і спроби зверху вниз зруйнувати родинні зв'язки ніколи нікому не приносили користі.

У всякому разі, з текстів можна зробити висновок, що причини цих відмов від родиних стосунків набагато банальніші. Бабуся спитає, чи будуть у неї нарешті онуки, а тато спитає, коли познайомиш зі своєю половинкою. У дописах ображених подібними стосунками «сніжинок» часто міститься вимога поважати їхнє право на... егоїзм. Висловлена думка однієї зі співрозмовників, повторимо: «Я хочу, щоб перше місце належало мені і хочу провести свята так, як мені потрібно». В принципі, ніхто нікому не може цього заборонити, але веселить екзальтація цих людей, яка штовхає їх скаржитися в соцмережах, що бути із сім'єю – це неймовірно драконівська соціальна норма, а навіть душевні тортури.

Ворог серед нас, бо він нас торкається

«Сніжинки», звісно, створюють власні інтернет-бульбашки, де вони можуть лити помиями на людей чи оточення, які їм не сподобалися. Біля позорного стовпа ставлять не лише уявних «фашистів», а навіть лівих, які якоюсь думкою, вчинком чи недбалістю зачепили «чутливих». Свого часу гучною була кампанія проти Уршулі Кучинської, феміністки і тодішньої активістки партії «Разом», бо вона наважилася стати на бік британської письменниці Дж.К. Роулінг.

Авторка роману про Гаррі Поттера, що, до речі, також симпатизує лівим, висловила сумніви щодо того, щоб називати жінок «людьми з маткою» – вона вважала це занадто великим кроком політкоректності, який пропагують трансактивістки. В інтерв'ю для журналу «Wysokie Obcasy» (орган «Gazety Wyborczej» – Agora) Кучинська також висловила стурбованість мовними змінами: «У мене є сумніви, чи бажання замінити „жінок” на „людей з матками” або „людей з менструацією” є лівим поглядом». У результаті її почали називати «польською Джоан Роулінг» і звинуватили в «терфізмі» (форма феміністичної трансфобії – упередженого ставлення до трансгендерних людей).

Коли товариський суд виключав її з партії, оцінював навіть приватну активність в соцмережах: «Треба звернути увагу на те, які чужі висловлювання вона вважає правильними і цінними і ставить вподобайки. (…) На нашу думку, це порушило такі цінності, як інклюзивність, захист людей, які зазнають дискримінації, і командна робота. Вона не використала можливості зробити крок назад і вибачитися за образливі слова». Досить смішний остракізм. Передбачувано, кількома місяцями раніше Кучинська у статті, опублікованій у часописі «Krytyka Polityczna», зазначила, що соціальні медіа «поляризують, породжуючи фатальну культуру „перелопачення” того, хто вважається опонентом, і хто не обов’язково є ним».< br>
Хоча і деякі феміністки з цього приводу не безгрішні. Часто достатньо бути «смальцем», щоб бути виключеним з дискусії. «Смалець» – це зневажливий термін для чоловіка, тобто просто чоловіка, який не повинен займати позицію, наприклад, щодо прав жінок або абортів (навпаки ніколи не працює).

Можна гадати, яке відношення це має до егоїчної чутливості «сніжинок», адже все-таки йдеться про бульбашки конкретних ідеологічних чи політичних груп. Але немає жодного сумніву, що багатьом «відьмам-феміністкам» і «цис-гетеросексуалам» (нетранссексуалам і гетеросексуалам) стуляють рот, щоб захистити власний добробут і душевний спокій нібито переслідуваних – цих «сніжинок». Вони занадто емоційні і цінні, щоб опускатися до суперечки, дискусії або звичайної розмови про різні думки, світогляди, переживання. Це вимагає емпатії поза бульбашкою і викликає стрес, а сніжинки радикально прагнуть до життя без стресу. Свого, хоча під прапором боротьби за рівні права/всіх/інших/меншин.

Не нападайте на мене своєю присутністю!

Часто будь-який контакт з кимось поза межами літературної, академічної, професійної чи політичної бульбашки викликає «сніжинкову» істерику. Будь-яка неприємна чи потенційно спірна подія обертається замахом на святиню. Зовсім недавно якась «креативна копірайтерка» з околиць Ґданська підняла галас, бо таксист, який її віз, здивувався, що так багато можна заробляти. У молодості, як він сам зазначив, «треба було бути принаймні директором великої фірми, щоб отримувати стільки грошей». Пані почулася дуже ображеною, тому що вона, відчуваючи себе директором (ймовірно, ФОП), очікує до себе пошани. А таксист її нібито принизив як «липового директора фальшивої компанії».

Таксист наче й не хотів її образити. Він просто народився в той час, коли бути директором означало щось інше, ніж зараз, коли стати «директором у своїй компанії» набагато легше. Власне, він не сказав, що раніше було краще, навпаки, зараз краще, бо «ви, молоді, більше заробляєте, тому не варто скаржитися». Проте просте нерозуміння людей різних поколінь сприяло грубим зауваженням «директорки», що її віз відсталий дідусь, незрівнянно дурніший за неї, який не досяг жодних життєвих успіхів, про що свідчить те, що «це він її віз, а не навпаки». Цей випадок, звісно, мав свій фінал у Фейсбуці, де жінка вирішила поскаржитися на цю справжню травму та отримала лайки. Проте, проаналізувавши весь зміст її заяви, можна зробити висновок, що до «людини другого сорту» вона з самого початку упереджено ставиться і просто хотіла з ним посперечатися – бо дуже не хоче, щоб така людина існувала у «її світі».

Навіть поїздка в громадському транспорті може раптово перетворитися на фільм жахів. Один відомий лівий письменник з Польщі, який живе в Німеччині, кілька років тому зустрів у поїзді грубуватого чоловіка, який викинув його валізу з купе після того, як той увімкнув світло, щоб почитати книгу. Ситуація, звісно, неприємна, це могло статися з кожним, але не кожен зважиться стереотипно звинуватити всіх поляків у хамстві з цієї причини. А саме це зробив письменник, повертаючись з відсталої Польщі, де на його думку такі ситуації нібито нормальні й символізують типово чоловіче польське ставлення, до прогресивної Німеччини. Використав цей випадок як привід, щоб змалювати чорно-білий образ поганих поляків. Але тут не йдеться про ойкофобію, хоча це теж симптом образи «мого Я».

Письменник не зупинився на тому, щоб багато днів емоційно ділився своїм болем у Фейсбуці, викликаючи співчуття інших людей із власної бульбашки, що вже здавалося надто інфантильним та надмірно драматизованим. Він пішов далі і, використовуючи свої масштабні впливи у соцмережах, вирішив жорстко розкритикувати письменницю, яка у своєму профілі звинуватила його в тому, що він «зробив з мухи слона». Відтак, у соцмережах багато тижнів тривав публічний самосуд над авторкою репортажів, який підігрівався прихильниками письменника, тим більше через іншість її поглядів – ідеальна мішень для нападів. Звісно, неважливо, що вона жінка, а нападник – чоловік, хоча в середовищі «сніжинок» банальностей про права жінок і боротьбу з патріархатом у всіх повний рот. Цей письменник і раніше проводив публічні «розстріли» людей за їхні справжні чи вигадані провини.

Насправді чутливість «сніжинок» надзвичайно вибіркова. Вони вимагають поваги до кожної зі своїх ідентичностей (а їх багато), терпіння до їхнього поганого настрою, прийняття травм чи страхів, але вони можуть бути безжальними до людей з іншими переконаннями чи життєвим досвідом.

Нарцис не є синонімом молодого покоління

Поширення «сніжинковості» збігається не лише з настанням ери соцмереж, які дозволяють замкнутись у мильних бульбашках і живити своє его увагою оточення, але також з зміною ідеологічних течій – я ризикну цією тезою. Звісно, консерватори, чи праве крило, йдучи далі за політичними напрямками, мають свої «сніжинки» та межі дискусії. Однак, здається, це явище незрівнянно частіше зустрічається в лівих чи ліво-ліберальних колах.

Підписуйтесь на наш фейсбук Ліві відкинули або відмовилися від своїх соціальних пріоритетів, а разом з тим і від робітничого електорату на користь столичного та елітарного, який переповнений нарцисичними особистостями, що борються за позицію пупів світу. Навіть розмова з однодумцями чи родиною для них є нездоланним бар'єром. А колись ліве крило хотіло, щоб його вважали тим, хто руйнує бар'єри і здатен донести повідомлення до широких суспільних мас із багатьох класів, а не лише до мистецьких та літературних бульбашок. Сучасне ж мало бути інтелектуальним, науковим і раціональним, а не крикливим, відсталим і відкидаючим діалог. Хоча в її розумінні таким буває праве крило, яке сьогодні стає набагато «народнішим» за ліве.

В оцінці «сніжинок» також є одна суттєва помилка чи заковика. Покоління 40+, 50+ та 60+, особливо неоліберали, часто використовують цей термін для позначення представників молодого покоління, також відомого як «покоління Z», яке не боїться встановлювати умови на ринку праці. Незнайома з часами перетворень, боротьби за гідне сімейне життя на ринку низьких зарплат і безробіття, молодь все рідше погоджується працювати за мінімальну зарплату чи навіть нижче мінімальної в рамках стажування. Вони теж не хочуть працювати до смерті, сидіти на роботі з ранку до вечора і смиренно терпіти мобінг в корпорації. Вони хочуть працювати, щоб мати можливість жити та розвивати свої захоплення, а не жити заради роботи. Це викликає опір представників старшого покоління, які прийшли на ринок у період «культури лайна» – як нинішня молодь грубо називає цей час. У часи переконання, що треба багато працювати, щоб щось заробити. Що умови можна ставити лише тоді, коли ти чогось досягнеш, звісно, вже не будучи дуже молодою людиною. Тож коли з'явилося «покоління Z» зі своїми очікуваннями, старші вважають, що це надто чутливі та вимогливі «сніжинки».

Але це абсурд. Перш за все тому, що «сніжинки» – це група ідеологічно досить компактна, але водночас неоднорідна за віком – у цій групі є багато людей, яким давно перевалило за 30-40 років. По-друге, якби умови самовстановлення доводили належність до цієї групи, то «сніжинкою» була б чи не кожна людина, яка б повідомляла про порушення на робочому місці, в органах місцевого самоврядування чи державної адміністрації чи навіть боролася за свої права працівника. Це швидкий спосіб знецінити зусилля викривачів, профспілкових діячів, членів багатьох асоціацій чи міських активістів, тому таке широке трактування цього поняття може завдати великої соціальної шкоди. Можливо, це не надто легко, але спробуймо не плутати відповідальність за оточення та самооцінку з нарцисизмом та егоцентричною гіперчутливістю.

–Бартош Ощепальськi
–переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори