З приходом весни у мене вселяється демон чистоти. Як і щороку. Протягом кількох днів я переглядала шафи та шухляди, сортувала, викидала, потім танцювала зі шваброю, ремонтувала дефекти на стінах, полірувала. Але я така не одна. Що ж нас до цього спонукає?

Отож, велике прибирання після зими – це атавістична потреба. У кожній культурі Primavera (з великої чи малої літери) пробуджує із зимового сну та спонукає до дії. Як природу, так і людей. Таким чином, ретельне наведення порядків в оселі розглядалося (а в деяких громадах варто використати теперішній час) як утоплення або спалення Марени (знову ж таки – з великої або малої літери, залежно від того, чи мова йде про богиню чи про опудало), як акт відродження. Щоб звільнити місце для нового життя, потрібно принести жертву. Раніше – смертну. Жорстоке рішення, але воно вважалося необхідним.

Підписуйтесь на наш фейсбук Втім, цивілізовані люди відчувають опір такому варварству. Вже давно було знайдено альтернативні форми. Наприклад, у вигляді символічних ритуалів, а вони, своєю чергою, стали полотном для мистецтва.

Між іншим, наближається річниця прем’єри «Свята весни» на музику Ігоря Стравінського та хореографію Вацлава Ніжинського. Вона відбулася у Парижі 110 років тому, а точніше 29 травня 1913 року. Подія увійшла в історію як один із найбільших музично-балетних скандалів. Вчені вважають, що невипадково цій виставі передував перший світовий конфлікт, наслідки якого ми відчуваємо донині. Весна завжди пробуджує бунтарські настрої, а великі митці, керовані інстинктом, відіграли у цьому свою роль.

Та війна перевернула політичний, географічний, соціальний і моральний порядок з ніг на голову. Можна сказати, що Польща була серед бенефіціарів цього чотирирічного урагану історії. Як ми знаємо, Комп'єнське перемир'я не означало спокою на Старому континенті і тим більше не гарантувало нам безпеки чи постійних кордонів. Але це вже зовсім інша історія.

Сьогодні я говорю про весняну манію прибирання, яка, як було сказано, асоціюється із руйнуванням, нищенням, відсиланням у небуття. Хіба що місце жертви в образі статної дівчини зі «Свята весни» займають предмети.

Змінилося наше ставлення до того, що ми використовуємо у побуті. Ми викидаємо предмети, які ще об’єктивно придатні для використання. Але з роками вони опускаються у побутовій ієрархії все нижче, до захаращеного підвалу чи гаража. Або зникають у пащах валіз і коробок, в які ми ніколи не заглядаємо. Іноді – у драматичному жесті деструкції – хтось вирішує: спалюємо. А якщо у нас немає каміна або ми не розводимо вогнище на галявині, є простіше рішення: смітник.

Об’єкти, які ще для чогось придатні, обов’язково підберуть «посмітюхи», які нишпорять поблизу сміттєвих баків. А що робити із застарілою електронною технікою? Такою, до якої вже ніхто не виробляє запчастин? В Африці з таких «трупів» виколупують усі дієздатні елементи і використовують їх. У Польщі технічні останки щодня опиняються на своїх погребальних стосах, не маючи шансів навіть на часткову утилізацію.

Те, що втратило блиск новизни, не заслуговує на увагу. Прийде нове. Це нове річ лізе нам перед очі та вуха на кожному сайті, з кожною онлайн-операцією. Маріан і Барбара – ця прославлена вже (переконлива реклама теж іноді стає прислів’ям) парочка маніакальних споживачів електронних новинок – вискакують як чортики з табакерки, спонукаючи купувати за акційною ціною. Ремонтні майстерні збанкрутували, дешевше купити нове, ніж ремонтувати старе. Старе? Всього лиш минулорічне. Або без нової, абсолютно непотрібної функції.

Водночас екологічні лицеміри закликають рятувати Землю, наприклад, обмеживши споживання м’яса. Хто посміє виступити проти нав’язливого впровадження технологічних новинок за все більші гроші (віртуальні, звісно)?

Хто шепне слівце проти нарад геніїв у Давосі, настільки стурбованих отруєнням земної кулі, що вони мчать на свій всесвітній форум найшвидшим у світі транспортом, викидаючи неймовірну кількість вихлопів, що отруюють екосистему парниковими газами. Говорили-балакали, але ніхто з учасників не пересідає на велосипед.

У всякому разі, велосипеди також зійшли з розуму. Я маю на увазі не сам двоколісний транспорт, а його виробників. Ціни злітають вгору з реактивною швидкістю. На це, мовляв, є причини: від якості шин до революційного дизайну. Крім того, все спорядження та аксесуари співпадають за кольором з фарбою рами. Так ви будете в тренді. Просто крутити педалі – не варіант.

Звичайно ж, старий велосипед – на смітник. Як і все, що пахне минулим, навіть кількамісячним.

А мене розчулила виставка у столичній Кордеґарді під назвою «Пам’ять 1943» (до 7 травня). Вона нагадує про повстання у Варшавському гетто. Чим? Речами. У вітринах, наче безцінні викопні знахідки, бачимо сліди побуту людей, позбавлених майбутнього, але все ще прив’язаних до цивілізаційних ритуалів.

Ці речі до зворушення дешеві, і в той же час красиві у своїй непретензійній ужитковості. Емальовані відерця, ковші, горнята. Іржаві вила, лопати, скелети дитячих колясок. А скляні келишки – яким дивом вони вціліли?

Це все буденні, дріб’язкові, але необхідні предмети. Без них людина повертається в доісторичні часи. Звідси цінність цих предметів – не їх вишуканий дизайн, а свідчення про повсякденні потреби. Як показує експозиція, необхідним є не те, що приголомшує красою, а те, що допомагає жити.

Сучасні захисники «серця» Землі закликають обмежити володіння сотнею предметів. Покажіть, будь ласка, людину з верхнього чи навіть середнього соціального щабля, яка дотримується цього правила! І як ця фантазія співвідноситься з шаленим споживацтвом, що підсилюється соціальною інженерією?

А поки що – доки тліє в нас весняний порив до порядку – зробімо невеличкий іспит не совісті, а речей. Нащо нам їх стільки?

– Моніка Малковска
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Виставку «Пам'ять 1943» можна оглянути у галереї «Кордеґарда» у Варшаві до7 травня 2023 р.