ТИЖНЕВИК TVP: Колишнього президента США Дональда Трампа формально поставили в стан обвинувачення і йому висунуто 34 обвинувачення, що стосуються зокрема підробки офіційних документів. Найбільше зацікавлення викликає інформація про те, що перед виборами у 2016 році Трамп нібито доручив виплатити 130 тис. доларів зірці фільмів для дорослих. Трамп, звичайно, все заперечує, але це не змінює того факту, що він став першим в історії екс-президентом, якого притягнули до кримінальної відповідальності. Чи він за таких обставин може бути кандидатом у президенти Сполучених Штатів?

ПРОФ. ЗБІҐНЄВ ЛЕВІЦКІ: Дональд Трамп надалі визнається кандидатом у президенти. Немає жодних формальних перешкод для того, щоб особа, проти якої ведеться судовий процес, не могла балотуватися на посаду президента і стати ним. На президента Сполучених Штатів Америки може балотуватися навіть засуджена особа. На початку ХХ ст. у виборах взяв участь кандидат Соціалістичної Партії, котрий відсиджував вирок у в’язниці, але отримав дуже мало голосів.

Як вся ця справа – кримінальна, так і моральна – впливає на політичну підтримку Трампа?

Опитування громадської думки показують, що збільшилася кількість його прихильників. Зростання підтримки не виникає з захоплення його особою, а із спротиву щодо того як прокурор, що представляє державу, ставиться до колишнього президента. Це голос бунту проти державних органів, яка роками послідовно демонструють зневагу до нього, ненависть і бажання за будь-яку ціну знищити людину.

Чи це відіб’ється на голосуванні виборців?

До виборів залишається ще більше року, тому в цей момент важко сказати, чи так станеться. Якби вибори відбулися сьогодні або найближчим часом, Трамп, безумовно, міг би розраховувати на голоси нових прихильників. Проте емоції та пам’ять з часом згасають. Виникає питання, в якому напрямку піде процес і яким буде вирок. Якщо йшлося про те, щоб зіпхнути колишнього президента з політичної сцени, то досягнуто протилежний ефект. Він зробить все, щоб балотуватися і перемогти. Його прихильники залишаться його прихильниками, опоненти - опонентами, але виборчий центр може проголосувати проти методів, що застосовуються для усунення політичного опонента.

Як довголітній спостерігач американської політичної сцени, що Ви думаєте про події навколо Дональда Трампа?

Від початку його політичної кар’єри мас-медіа та багато політиків вороже ставляться до нього і роблять усе, щоб його дискредитувати та знеохотити займатися політикою. Підтвердженням цього є дві невдалі спроби імпічменту. Останнє звинувачення – це чергова спроба усунути Трампа з політики. Якщо він вагався чи балотуватися, то тепер точно вирішив, що буде балотуватися. Він повинен довести, що його не можна перемогти. Це такий тип політика. Побачимо чергові фази взаємних обвинувачень і актів помсти. Еліти не повинні допускати до таких ситуацій, тому що це непотрібно і несмачно. Це приносить задоволення певній групі, але компрометує всю американську політику.

Припустимо, що Трамп - це символ розколу Америки. Які джерела цього поділу?

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Розкол дуже поглибився, але це вже сталося тоді, коли Трамп планував стати президентом. На початку осені 2016 року, перед президентськими виборами в США, у Варшаві відбулася науково-політична конференція. На ній виступила високопоставлена представниця демократичної адміністрації Барака Обами. Вона публічно заявила, що якщо вони, тобто американські громадяни, будуть настільки дурні, щоб обрати Трампа, то ми повинні негайно розпочати процедуру про імпічмент. В американських демократів і лібералів його особа викликає реакції, що випливають з психологічної ненависті. І це поглибилося, тим більше, що Трамп не є таким політиком, що прагне поєднання.

Він вибирає конфронтації.

Якщо хтось має до нього якісь претензії, то він їх примножує. Ліберали ненавидять людей таких, як Трамп, що не походять з політичної системи. До всього цього додається дуже серйозна справа морального оживлення в Америці. Подібний процес був наприкінці ХІХ століття. Тоді це називалося прогресизмом. Тепер він не має спільної назви, але полягає в тому, що американці сягають до своєї історії, щоб практикувати мистецтво самобичування та шкодувати, що в минулому вони були жорстокими. Консерватисти чи республіканці не хочуть толерувати цей процес, а це спричинило виникнення ідеологічного поділу.

Проект 1619 – це частина цього напряму? Його започаткувала своїм есе під такою ж назвою журналістка щоденної газети «Нью-Йорк таймс» Ніколь Ханна-Джонс.

Проект 1619 – це прекрасний приклад політичної та історичної аберації. Його авторка, журналістка, котра не має освіти історика, вигадала, що історію Сполучених Штатів Америки треба почати від моменту прибуття на американський континент перших чорношкірих рабів. Це сталося у 1619 році, хоча дуже сумнівно чи вони були рабами. Чомусь здається, що не були, але зараз це вже неможливо визначити. Тим часом авторка проекту придумала, що, нехтуючи всіма висновками істориків і фактами, можна збудувати історію Сполучених Штатів Америки як історію Негрів та їх переслідувань. Це нісенітниця, яка не має наукових підстав. Це не є чимось, що можна захистити навіть на семінарі в магістратурі, але це відповідає ідеологічним вимогам і самобичуванню. Звичайно, расизм в Америці був, є і буде ще довго, але це не має нічого спільного з дезавуюванням ролі Батьків Засновників, видатних американців, але також звичайних поселенців, котрі до Америки прибули лише 400 років тому і дуже швидко збудували могутню державу, а раби до цього розквіту внесли мінімальний внесок.

Сполученим Штатам Америки загрожує громадянська війна чи, можливо, як хочуть деякі, вона вже почалася? ?

В дослівному розумінні – не загрожує. Громадянська війна відбувається тоді, коли маємо дві протиставні організації, наприклад, частина штатів готова воювати з іншими штатами. Однак у загальноприйнятому розумінні цього терміну, триває громадянська війна між політичними та культурними елітами. Але це не війна, в якій бере участь загальне населення. Ми переймаємося тим, що відбувається на Східному узбережжі та частково, але меншою мірою, на Західному узбережжі. А всередині знаходиться справжня Америка, яка має проблеми, котрі не пов’язані ані з проектом 1619, ані з політкоректністю, ані чимось подібним, отже немає причин для справжньої громадянської війни.

Які найважливіші проблеми мають люди з цієї справжньої Америки?

Це проблеми повсякденного життя. Система соціального страхування, запроваджена під час президентства Барака Обами, з самого початку викликає контраверсії як соціалізуюча ідея аби зробити всіх щасливими. Для деяких це вигідна система, але суперечить американському індивідуалізму. Деякі люди цим користуються, але багато людей проти того, щоб їх змушували купувати соціальне страхування і не хочуть витрачати на нього гроші. Натомість рівень безробіття, як для Америки, низький. Добрий рівень життя і нічого поганого в країні не відбувається. Але створюється відчуття загрози або війни, яку ведуть майже виключно еліти, і вони цим насолоджуються. Нормальний американець просто живе в хорошій, приємній країні. У нього майже завжди є робота, тому він задоволений своїм життям. В Америці немає державної чи національної кризи. Немає жодних проблем, які можна вважати такими, що загрожують існуванню держави.

Тобто Америка все ще є найкращим місцем для життя?

Якби було інакше, то так багато людей не намагалося б іммігрувати в Америку, не згадуючи вже про нелегальних мігрантів. Для порівняння додам, що у протилежному напрямку, тобто з Америки кожного року емігрує лише 40-50 осіб, оскільки вони, наприклад, незадоволені з життя. Америка надалі залишатися місцем, яке викликає жваве зацікавлення людей у ​​всьому світі. Це місце, де людина отримує другий, а іноді й третій шанс почати нове життя. Дотеперішня історія чи дотеперішні здобути практично не мають значення. Важливим є те, що людина може зробити в даний момент. А це відкриває можливості розвитку кар’єри людям, котрі не мали щастя в житті чи були просто некомпетентні. Можна почати все спочатку в будь-який момент. Жодна країна, ані народ такого людям не пропонує. Жодна культура так легко не забуває недосконалість людей, як це є в Америці.

Чому американці не хочуть змін у цьому своєму статус-кво, якими є загальні права працівників чи загальний доступ до медичного страхування? Це виникає тільки з їх індивідуалізму?

Чому вони мали б хотіти змін у цьому відношенні? Чому система державної опіки над громадянами має бути ідеальною, а американська система – виходячи з того, що ця влада найкраща, оскільки найменше править – має бути чимось гіршим? Починає руйнуватися і скандинавська система загальної опіки. Як сказав президент Ейзенхауер, якщо хочеш почуватися безпечно та комфортно, то йди до в’язниці. Там отримаєш медичну опіку, харчування, проживання тощо. Тільки це не є свободою.

То як американці бачать свободу?

Вони вірять у сповна зрозумілу свободу. Я є тим, ким хочу бути. Я роблю те, що хочу. А держава не має жодних повноважень, щоб мені в цьому перешкоджати. Звичайно, я повинен погодитися платити податки - хоча частина американців навіть на це не хоче погодитися, але це екстремісти. У нашій культурі є уряд, який править. В американській культурі ця команда людей називається терміном administration, що означає правління. Вони обираються для управління майном держави та закордонною політикою. І від них нічого більше не залежить. Зрештою, ви ж не очікуєте, що голова Орлену буде Вам казати, як жити. Вони теж не очікують цього від правління. Якщо Ви купуєте поліс каско на автомобіль, то це - чудово. А якщо Ви його не купите і на вашу машину впаде камінь, то що ж, прошу відповісти за свій вибір. Американська свобода пронизлива і глибока. Ми в Європі її не розуміємо, бо ми звикли, що держава забезпечує нам соціальну та медичну опіку. Не має значення якої якості. Ми звикли, що держава дбає про нас, але робить це за наші гроші. Американці опираються перед цим. Кажуть: це мої гроші і я вирішую, на що їх витрачати. Це зовсім інший спосіб мислення. У Декларації Незалежності сказано, що людина має право шукати щастя. Це речення, яке кожна американська дитина засвоює собі у 7-8 років. Вам у школі ніхто не сказав, що Ви маєте право на щастя. Школа нас вчить, що ми маємо обов’язки, а їх – що вони мають право бути щасливим. Американська державна система не гірша від нашої. Звичайно, хтось може так стверджувати, але ніхто нікого не змушує жити в Америці.

– Розмовляв Томаш Пляскота

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Олеся Ґераль

Збіґнєв Левіцкі – політолог, американіст, знавець англійської мови, літератури і культури, габілітований доктор гуманітарних наук, професор Університету імені Кардинала Стефана Вишинського та Академії Фінансів і Бізнесу Vistula.