Це відбулося 33 роки тому.

Білявий хлопчик схиляється над мініатюрною швейною машиною й акуратно зшиває білою ниткою дві стрічки – білу й червону. Постає багатометровий польський прапор. Над головою дитини, над його «забавкою», підіймаються вгору стрічки червоного й білого кольору, розтягнуті в кшталті літери V. Вікторія!

Тоді в ролі «кравця» виступив Ігнацій, син Стасиса Ейдригевичуса. Художник був «закрійником»: він як раз розрізав польський прапор на частини й червоно-білі шматочки та вручав його гостям, що з’являлися на вернісажі в столичній «Галереї Студіо».

Фрагменти прапора!

Таким чином, Стасис ділився з усіма (хто прийшов у «Галерею Студіо», а й також із їх знайомими) символом нової вільної Польщі. Він уже був її громадянином, жив тут понад десять років. Це був 1990 рік.

Цим перформансом Стасис переосмислив та згадав пам’ятну роботу іншого митця – Єжи Каліни, котрий у 1983 році, під час воєнного стану, представив інсталяцію «Таємна вечеря» у костелі Божого Милосердя. Саме там, у спаленому й заваленому уламками інтер’єрі храму, Каліна «роздер» наш прапор, у певному сенсі він його «розіп’яв», але зробив це так, що два розділених краї білої й червоної тканини також утворили під склепінням літеру V. Тоді це символізувало надію на перемогу польського народу над тими, хто нав’язував йому небажаний для нього устрій.

І ось через кілька років омріяна Вікторія, себто перемога, таки надійшла.

Стасис уособлював тодішній тріумф також і своєю долею: він вибрав свободу. Переїхав у Польщу ще до того, як у ній відбувся трансформаційний перелом. У результаті цього йому дозволялося виїжджати скрізь, куди його запрошували, без паспортних обмежень.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Десятиліття, що завершувало XX століття, для Стасиса виявилося висхідним.
Йому приділяли увагу, обсипали нагородами, запрошували.

Чи хтось ще пам’ятає, що він був першим лауреатом премії «Paszporty POLITYKI» (укр. «Паспорти Політики» – О.У.)? Я – так. 1993 рік, скромні урочистості (якісь бутерброди, пончики, солодощі...) у приміщенні часопису «Polityka» на вулиці Мєдзяній. Я була присутня на тій зустрічі, запрошена ad hoc. Ніхто ще не передбачив, що ця відзнака в майбутньому стане декларацією політичної помітності.

Стасис, який першим отримав відзнаку від видання, теж не знав, що став зіркою. За збігом обставин, саме зараз у сопотській Державній художній галереї можна побачити виставку «Паспорти Політики – 30 років у мистецтві» (до 16 квітня 2023 року). Важко було пропустити першого лауреата. Тим більше що це збіглося з відзначенням його ювілею у Захенті.

Медок на душу

У тому ж 1993 році – відомо, що ніщо так не сприяє успіху, як сам успіх – Стасис отримав пропозицію від Єжи Гжегожевського (відомого режисера) поставити експериментальний спектакль у Театрі-Студіо. Хоча він не мав уявлення про велику сцену, проте прийняв виклик. Було створено «Білий олень», особисту виставу з постатями з особистого архіву художника. Акторів він «позичив» із театру Юзефа Шайни («Репліка») і гепенінгів Єжи Каліни («Паломники й блукаючі»). Хоч із іншими досвідами всі розуміли метафору Стасиса. Я пам’ятаю, коли оператор, із яким я співпрацювала на TVP, реєструючи цю виставу, спонтанно відреагував: «Цей хлопець як мед на душу».

Так його тоді сприймали. Він був екзотичним, але водночас справжнім. Він був чутливий. Навіть більше, ніж автохтони.

Трохи життя

На творчість Стасиса великий вплив справила його біографія. Він народився в селі Медінішкі в Литві (1949) у батька поляка й матері литовки. Йому було сім років, коли сім’я переїхала в передмістя Паневежиса, одного з найбільших литовських міст (до речі, у Паневежисі зараз будується Центр імені Стасиса Ейдригевичуса, чим художник може пишатися). Його цінували у родині, а зараз його також цінують у світі. Приміром, особливими почестями він був ушанований в Японії.

Як його приймають у Польщі, на його другій Батьківщині?

Почнемо з 60-х років, коли молода людина (ще в СРСР) почала свою освіту в Школі художніх ремесел у Каунасі, зі спеціалізацією в оформленні художніх виробів зі шкіри. Дипломну роботу – шкіряні книжкові обкладинки – було нагороджено медаллю на виставці в Москві.

Стасис навчався у Вільнюській художній академії, де отримав диплом (1973), після чого був відправлений у військо. Служба тривала всього рік, але для вразливого хлопця – рік це і так занадто довго. Від шуму зброї й нічної варти юнак відгороджувався мистецтвом. У таких масштабах, які, звісно ж, дозволяла йому тоді ситуація. Втім, завдяки мініатюрам Стасису вдалося врятувати себе й... досягти успіху.

У Польщі хлопець дебютував мініатюрами, зокрема – екслібрисами, які відправлялися на організовані в Мальборку огляди, присвячені цьому жанру. Невдовзі його помітили, він навіть завоював своїх шанувальників. У 1979 році відбулася його прем’єрна виставка в столичній Галереї Критиків. (нагадаю – це невелике приміщення у дворі поруч із Варшавським університетом, де головна програма формувалася на основі пропозицій, що були висунуті, власне, висунутих критиками). На Стасиса поставили дві мистецтвознавиці: Веслава Верховська й Данута Врублевська. Його також помітив Пьотр Новицький, власник першої приватної галереї у Варшаві, розташованої в задній частині Нового Святу.

У нас рубіж 70-х і 80-х років минулого століття здавався передоднем свободи. Чи можна дивуватися, що литовський митець вирішив зробити відважний крок: оселився у Варшаві назавжди в 1980 році, з дружиною й двома дітьми.

Здавалося, він вибрав щасливий білет у лотереї життя. Кар’єра розвивалася з приголомшливою швидкістю. Якщо хтось хоче ознайомитися з рукописним календарем виставок Стасиса – запрошуємо, у Захенті є відкрита дошка з більш ніж сотнею дат і адрес, в яких міститься півстолітня робота художника.

Ви ж, напевно, знаєте, що на 50-літній ювілей творчості Стасиса, художник був удостоєний презентацією монографії в найважливішій столичній галереї?

Трохи скорочень (bio)

Прізвище Ейдригевичус було нелегко запам’ятати (ба навіть вимовити), тому художник обмежився підписанням робіт тільки власним іменем, яке, написане характерним чином, стало його характерним знаком. Це був підпис, для якого він створив тисячі варіацій.

За півстоліття список різновидів мистецтва, що їх опанував колишній мініатюрист, виріс, як і його творчий доробок. Почнемо з перелічення: художник, ілюстратор, автор екслібрисів, плакатист, перформер, творець геппенінгів й авторських театральних постановок (реалізував дві: «Білий олень» у 1993 році й «Дерев’яна людина» у 2007 році, обидва в «Театрі Студіо»), фотограф (починаючи від фіксування сім’ї, сусідів і місцин у Литві, до широкоформатної постановочної фотографії), також есеїст – любить коментувати словом свої подорожі, спогади, проєкти.

Тільки, ситуація з його творчістю є дуже дивною. З ростом просторового розмаху його популярності, у Польщі згасав ентузіазм щодо творчості Стасиса.

Частково йому нашкодило перевиробництво. Він почав повторювати власні прийоми. Про нього говорили: «А, це той, з очиськами», – позаяк більшу частину своїх фігур Стасис зображує з круглими, ґудзикуватими очицями.

Здавалося б, забуто було те, що становило Стасиcові переваги.
Забуто, що він потрапляє в суть, витягаючи з форм і використаної матерії багатство метафор, одночасно вловлюючи характер подій, місця, часу. Що він не боїться експериментувати. Він щирий, і завжди залишається собою. Його цураються моди та тренди, які, принаймні, такими «трендами» вважаються. І, якщо його щось зачепить, то він говорить по-своєму. Найкращий доказ – виставка «!Реакції».

Вона відкрита до 11 квітня у варшавській Захенті – Національній художній галереї.

У Захенті

Ювілейна презентація перемагає... власною скромністю. Це не ретроспектива, а добірка робіт із декількох серій із доробку митця. Кураторське завдання Стасис доручив синові Ігнацію, професійному інструктору зі стрільби. Ігнацій (той, що зшивав польський прапор) запропонував бунтарсько-вибухову назву показу – він хотів зупинитися на знакові оклику. Однак іменинник вирішив, що цього замало. Зрештою, зупинилися на назві: «!Реакції». Розділовий знак на початку назви теж має своє значення. Виклик, незгода, відстоювання свого?

З першого залу йде зіткнення часів, протистояння ситуації: праворуч – торішні картини (18 пастелей на полотні, 2022 рік), ліворуч – також 18 мініатюр із 1975-1979 років, ще з Литви.

Пастель на грубому полотні – новинка в мистецтві Стасиса. Хтось, хто не знає про технічні труднощі цієї процедури, скаже: не надто старанно, не допрацьовано, уривчасто. Тим часом художник робив майстерну пробу. Можливо, не все вийшло, але ця композиція, безумовно, так.

Вона була використана як відмінна риса презентації. Називається «Крик», і це справді крик. Що важливо, це знову стосується символу Вікторії. І до форми нагороди, ордена, баретки пристебнутої «до лацкану». Червона форма загострено завершена вістрям і чорною крапкою внизу. Із заглибленнями у двох протилежних місцях, як ніби крапка знаку оклику перемістилася вниз звідти, де їй і місце. І впала в точку знаку оклику.

Зловісна маска

Вирвавшись із обмежень мініатюр, Стасис перенісся в третій вимір. У Захенті є кілька об’єктів, які важко назвати скульптурами, але більшої мірою вони могли б ними бути. Йдеться про «Hommage à WTC». Дві грубо обрізані дерев’яні штахети, поміж ними фігура, вирізана з пергаменту. Дивлячись на нього при світлі, силует, розіпнутий між «вежами», стає прозорим.

В останньому залі зібрані роботи Стасиса, які є реакціями на реальність, в якій нам зараз (і не тільки) дано жити.

У ньому повинен був бути Путін і війна в Україні. Проте... Як зазвичай у цього художника, подорож у минуле. Уже в 2003 році Стасис зробив три маски з пап’є-маше: «Опера», «Повітря», «Дим». Ця середня – «Повітря» – відразу візуально асоціюється з протигазом із Першої світової війни. Століття після тієї війни та десятиліття перед тим конфліктом, що почав відбуватися за нашим східним кордоном.

От, власне, є творці, яким інтуїція показує бачення чогось, чого вони самі не розуміють.

Такий приклад: на самому початку двохтисячних років Ейдригевичус зайнявся постановочною фотографією. Герой – це чоловіча напівоголена фігура з обличчям, прикритим маскою, з великим, гротескним носом. Раніше я сприймала це як відсилку на «Піноккіо» Коллоді (що теж давало можливість різноманітних інтерпретацій) – тепер я сприймаю це як пророцтво пандемії. Доктор чума, фігура з давніх епідемій, також відрізнялася маскою з продовгуватим носом/шоломом, в якому закладені трави вбивали кошмарний трупний запах від жертв зарази. І, згідно з віруваннями, вони мали ізолювати медика від інфекції. Цей образ неодноразово згадувався під час епідемії COVID-19. Так, тільки річ у тім, що... Стасис створив цей цикл 20 років тому.

Перед

Перед відкриттям презентації «!Реакції», ряд оглядачів вже встиг протрубити про її поразку. Всупереч прогнозам, вернісаж зібрав натовпи. Майже кожні вихідні – Захента переживає облогу. Раніше говорили, що публіка голосує ногами. І тут вуаля.

<і>– Моніка Малковська  

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

<і>– Переклад Оксана Усатенко

«Стасис Ейдригевичус !Реакції» це перша виставка цього художника в Захенті – Національній художній галереї на пл. Малаховського 3 у Варшаві. Вона буде чинною до 11 квітня 2023 року.

Куратори: Юрате Черешкуте, Ігнацій Ейдригевичус

У 2023 році припадає 50-та річниця закінчення Ейдригевичусом Вільнюського художнього інституту (нині Вільнюська художня академія) і його рішення вибрати собі творчий професійний шлях. Виставка в Захенті проводиться під патронатом Вельмишановного Едуардаса Борісоваса, посла Литовської Республіки в Польщі. Медійний патронат: TVP Kultura.