Стасис уособлював тодішній тріумф також і своєю долею: він вибрав свободу. Переїхав у Польщу ще до того, як у ній відбувся трансформаційний перелом. У результаті цього йому дозволялося виїжджати скрізь, куди його запрошували, без паспортних обмежень.
Підписуйтесь на наш фейсбук
Десятиліття, що завершувало XX століття, для Стасиса виявилося висхідним.
Йому приділяли увагу, обсипали нагородами, запрошували.
Чи хтось ще пам’ятає, що він був першим лауреатом премії «Paszporty POLITYKI» (укр. «Паспорти Політики» – О.У.)?
Я – так. 1993 рік, скромні урочистості (якісь бутерброди, пончики, солодощі...) у приміщенні часопису «Polityka» на вулиці Мєдзяній. Я була присутня на тій зустрічі, запрошена ad hoc. Ніхто ще не передбачив, що ця відзнака в майбутньому стане декларацією політичної помітності.
Стасис, який першим отримав відзнаку від видання, теж не знав, що став зіркою.
За збігом обставин, саме зараз у сопотській Державній художній галереї можна побачити виставку «Паспорти Політики – 30 років у мистецтві» (до 16 квітня 2023 року). Важко було пропустити першого лауреата. Тим більше що це збіглося з відзначенням його ювілею у Захенті.
Медок на душу
У тому ж 1993 році – відомо, що ніщо так не сприяє успіху, як сам успіх – Стасис отримав пропозицію від Єжи Гжегожевського (відомого режисера) поставити експериментальний спектакль у Театрі-Студіо. Хоча він не мав уявлення про велику сцену, проте прийняв виклик. Було створено «Білий олень», особисту виставу з постатями з особистого архіву художника. Акторів він «позичив» із театру Юзефа Шайни («Репліка») і гепенінгів Єжи Каліни («Паломники й блукаючі»). Хоч із іншими досвідами всі розуміли метафору Стасиса. Я пам’ятаю, коли оператор, із яким я співпрацювала на TVP, реєструючи цю виставу, спонтанно відреагував: «Цей хлопець як мед на душу».
Так його тоді сприймали. Він був екзотичним, але водночас справжнім. Він був чутливий. Навіть більше, ніж автохтони.
Трохи життя
На творчість Стасиса великий вплив справила його біографія. Він народився в селі Медінішкі в Литві (1949) у батька поляка й матері литовки. Йому було сім років, коли сім’я переїхала в передмістя Паневежиса, одного з найбільших литовських міст (до речі, у Паневежисі зараз будується Центр імені Стасиса Ейдригевичуса, чим художник може пишатися). Його цінували у родині, а зараз його також цінують у світі. Приміром, особливими почестями він був ушанований в Японії.
Як його приймають у Польщі, на його другій Батьківщині?