У минулому століттями ми були в одній країні – Речі Посполитій. У міжвоєнний період для новоствореної Литовської республіки характерна була сильна неприязнь до Польщі. У Литві, відродженій у 1990 році після років радянської окупації, до нашої країни ставилися з великою обережністю, і це було зумовлено двома причинами: існуванням значної польської меншини, особливо навколо столиці країни Вільнюса, а також побоюваннями перед спробами культурного панування значно більшої Польщі. Сьогодні цей підхід змінився, литовці – як звичайні громадяни, так і правлячі кола – визнають Польщу важливим союзником і дружньою країною.

Однією з ключових причин цієї зміни є зростання загрози з боку Росії. У Литві є російська меншина (5 відсотків населення), і, як відомо, Москва претендує на право «піклуватися» про росіян, які живуть за кордоном. Кремлівські політики прямо говорять про необхідність відновлення контролю над усіма територіями, які колись належали цій країні, включно з Литвою. Як вони це вміють робити, продемонстрував 2014 рік, окупація Криму та бойові дії на Донбасі, а особливо гостро російська агресія проти України, що триває з лютого цього року.

Тим часом це через Польщу веде литовська дорога до Європи. Через вузький «Сувальський перешийок», обмежений, з одного боку, російською Калінінградською областю, а з іншого – союзною з Росією Білоруссю.

Проблеми з минулим і поляками

На жаль, Литовська Республіка, що була створена в 1918 році, з самого початку опинилася в гострому територіальному конфлікті з Польщею – переважно щодо Вільнюса та Віленського краю, а також щодо Сувалків. До «повстання» генерала Луціана Желіговського та приєднання Вільнюса до Польщі литовці ставилися дуже вороже, хоча до війни у цьому місті їх було дуже мало. Кордон між нашими країнами позначали не стовпчики, а палиці з волотями на кінцях.

У всякому разі, до всього, що стосувалося Польщі, ставилися неприязно. Короля Владислава Ягайла навіть вважали зрадником, який без потреби вступив у союз із поляками. Польсько-литовський союз, великий успіх і гордість для нас, для литовців не був приводом для гордості.

У повоєнній Радянській Литві жило ще багато поляків. І зараз Вільнюський край заселений переважно нашими співвітчизниками, за переписом 2021 року в цілій Литві проживає 183 тис. поляків, тобто 6,52 відсотка всього населення. Тільки у Вільнюсі він становить близько 17%, а в Шальчінінкайському регіоні – аж 78% (понад 93 відсотки в ґмінах Ейшишки та Медники), та 52 відсотки довкола Вільнюса (не включаючи самого Вільнюса). Є близько сотні шкіл з польською мовою навчання; виходить щоденна газета – «Kurier Wileński» і кілька тижневиків, є радіостанції, телебачення «TVP Wilno». Є Союз поляків Литви та регіональна партія – Виборча акція поляків Литви, яка керує кількома регіонами.

Підписуйтесь на наш фейсбук З точки зору литовців, ситуація складна: столицю їхньої країни оточують території, де проживає польська національна меншина. Найнаціоналістичніші стверджували, що насправді це не поляки, а «полонізовані литовці». Роками тривали проблеми з написанням польських прізвищ. Литовці надзвичайно чутливі до своєї мови і бояться, щоб не домінувала над нею якась інша, наприклад, польська. Звідси й тенденція до литуанізації прізвищ. Наприклад, Адам Міцкевич – це Адомас Міцкявічюс. Литовські поляки роками борються за право писати прізвища польською мовою. І не тільки прізвища, а й назви місць, які вони населяють. Солечнікі, на приклад, офіційно називаються Шальчининкай. Звісно, було багато інших проблем, наприклад повернення землі, тобто де-факто декомунізація, проводилося невигідно для литовських поляків.

Жести і не тільки

Зараз багато чого кардинально змінилося. Перш за все – ставлення до спільної історії. Найкращий приклад – це відношення до святкування річниць Конституції 3 травня у Вільнюсі. Це було помітно у святкуваннях цього року.

Цього разу, як і раніше, представники вищої влади взяли участь у святкуванні першого конституційного закону Речі Посполитої. – Конституція 3 травня – це особливий документ, який, як другий у світі і перший у Європі, закріпив принцип поділу влади, окреслив принципи сучасної законотворчості і, можливо, передував процесам, що починаються в Європі, – сказав Президент Ґінтанас Науседа, який відвідав Конституційний суд Литви з нагоди урочистостей. – У нас є багато причин для гордості, ми відзначаємо це свято разом з Республікою Польща і символічно, що в цей день я відвідую Конституційний трибунал, – підкреслив він. А в листі до президента Польщі Анджея Дуди Науседа написав, що «гасло Конституції 3 травня – за нашу і вашу свободу, яке надихало покоління на боротьбу за свободу та незалежність, актуальне й сьогодні». Цього разу в контексті підтримки України, яка зараз переживає російську військову агресію.

У свою чергу прем’єр-міністр Литви Інґріда Шимоніте підкреслила, що документ, прийнятий 3 травня 1791 року, «був створений під час надзвичайних викликів для Речі Посполитої, але лише підкреслював відповідальність її громадян за свою країну, волю до реформ, віддаючи перевагу культурі консенсусу та компромісу замість культури сили». Як вона зазначила, «завдяки цьому Конституція 3 травня є не лише важливою історичною подією – першою написаною конституцією в Європі та другою у світі, – а й надихаючим прикладом для нашого сьогодення». І додала, що це ще одна можливість «відсвяткувати наші спільні досягнення з Польщею та ще більше зміцнити нашу дружбу та стратегічне партнерство».

Окрім символічних подій, ми також маємо справу з дуже конкретними. Досить пригадати лише травень і червень цього року. На початку цього місяця було офіційно відкрито газовий інтерконектор між Польщею та Литвою. «Сьогодні ми зміцнюємо нашу енергетичну безпеку, опір політичному тиску, а також енергетичному шантажу зі Сходу», – сказав президент Ґінтанас Науседа. – Тому Литва разом з Польщею та іншими країнами Балтії підтверджують і кажуть рішуче «ні» газу з Росії, «ні» нафті з Росії, «ні» фінансам для агресора. Сьогодні весь регіон готовий відправити те саме повідомлення, – додав він.

Так чи інакше, лідери Польщі та Литви регулярно зустрічаються та спілкуються. Зовсім нещодавно міністр Якуб Кумоч повідомив про чергову телефонну розмову, темою якої були спроби надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС та майбутній саміт Ініціативи трьох морів.

З іншого боку, з точки зору польської меншини, було ключовим прийняття Сеймом Литви закону, що дозволяє використовувати літери «w», «x», «q» в офіційних написаннях прізвищ. Для поляків це означає можливість використання літери «w», але (принаймні наразі) діакритичні знаки, такі як «ń», «ć» чи «ó», використовуватися не будуть. Вирішення цього питання тягнулося дуже довго, а рішення Сейму було розкритиковано націоналістами, які стверджували, що поступове обмеження конституційного статусу литовської мови як державної сприятиме розпаду Литви. Тим не менш, акт був підписаний президентом Науседою і набув чинності у травні цього року. «Президент Литви Ґітанас Науседа підписав закон про написання прізвищ, що, на мою думку, є кроком у дуже хорошому напрямку у польсько-литовських відносинах. Я подзвонив йому, щоб подякувати йому та всім, хто причетний до роботи над цим актом», – написав Анджей Дуда у Twitter.

Зміни наступають роками

За словами проф. Альвідаса Нікжентайтіса, директора Інституту історії Литви, ставлення наших північно-східних сусідів до Польщі з роками змінилося. – У минулому велику роль у зміні відношення литовців до Польщі зіграла «Солідарність». Зруйновано старі стереотипи про поляків як про людей, які були навіть ворогами і які у міжвоєнний період не могли приїжджати до Литви. Аж тут поляки успішно борються з великим ворогом литовців – совітами! – наголошує проф. Нікжентайтіс. Нагадав також, що у Парижі була «Культура» Єжи Ґєдройця, яка підтримувала зв’язки з частиною литовських емігрантів.

Професор визнає, що після відновлення незалежності Литви між литовцями та поляками настав період «прохолодного миру», хоча багато їхніх політиків вважали, що між Вільнюсом та Варшавою потрібні добрі стосунки. Однак вони не могли переступити через колишнє переконання, що відсторонення від Польщі необхідне для збереження литовської ідентичності

A5 – Але останні десять років у колах нашої інтелігенції з’явилися люди, які працюють із політиками і пояснюють значення Ґєдройця, «Культури» та «Солідарності», вказуючи на те, що нова Польща відрізняється від довоєнної. У литовському сеймі створена депутатська група «Конституція 3 травня», яку очолив колишній прем’єр-міністр Андріус Кубілюс; коли він став депутатом Європарламенту, його місце зайняла прем’єр-міністр Інґріда Шимоніте. Ця група зробила великий внесок у покращення наших відносин, – каже Нікжентайтіс. – А потім прийшов уряд Саулюса Сквернеліса, який, безперечно, бажав гарної співпраці з Польщею. Вся ця просвітницька робота та зростаюча загроза з боку східного сусіда спричинили повну зміну ставлення литовців до Польщі. Зараз Польща вважається стратегічним партнером, і навіть якщо нам щось не подобається у польській внутрішній політиці, ми повинні підтримувати якнайкращі відносини між нашими країнами, – зазначає він.

Історик і політолог Анджей Пукшто, доктор наук, доцент Університету Вітольда Великого в Каунасі, дотримується схожої думки: – Ставлення литовців до Польщі почало змінюватися раніше, хоча тепер агресія Росії щодо України їх прискорила. Це має як внутрішні, так і зовнішні причини. Ви повинні усвідомити, що минуло 32 роки відтоді, як Литва повернула незалежність. Це вже бульше, як одне покоління. Виросло покоління литовців без упереджень, без негативного багажу, з поглядом у майбутнє, а Литва та Польща приречені на тісну співпрацю. Насамперед це стосується питань безпеки, як військової, так і енергетичної. Ситуація у світі дуже неспокійна, потрібно більше, ніж двосторонні союзи. На щастя, ми разом в Європейському Союзі та НАТО.

Також Лауринас Вайчюнас, президент правління Коледжу Східної Європи у Вроцлаві, вважає, що ставлення литовців до Польщі змінилося, що видно, наприклад, із дослідження, проведеного Міністерством закордонних справ у Вільнюсі. Це свідчить про те, що литовці вважають Польщу країною, з якою співпраця є особливо доцільною. Про це заявили 70 відсотків респондентів. На другому місці Латвія (67%), Німеччина (60%) та Естонія (58%). Варто зазначити, що найбільш ворожими для Литви країнами її мешканці вважають Росію (69%) і Білорусь (64%).

– Політичний клас Литви відчув потребу в зближенні з Польщею, але Польща також зрозуміла, що необхідно зміцнювати регіональне співробітництво, – каже Лауринас Вайчюнас. – І громадяни Литви визнають, що Польща – це країна, з якою співпраця просто необхідна. В умовах дій Росії, особливо з 2014 року і зараз, в умовах російсько-української війни, сварки щодо написання прізвищ поляків, які проживають у Литві, виявилися маловажними, а навіть шкідливими, – наголошує він.

– Особливо гарною була співпраця з 2016 по кінець 2020 року, коли в Литві правили прем’єр-міністр Саулюс Сквернеліс і Союз селян і зелених Литови, а в Польщі – Право і Справедливість, тобто групи правого спрямування, які знайшли спільну мову. У грудні 2020 року прем’єр-міністром Литви стала Інґріда Шимоніте, а її уряд опинився в європейському мейнстрімі. Як наслідок, у Варшаві та Вільнюсі вже немає цієї «хімії», а співпраця хороша, про що свідчить, зокрема, прийняття закону, що дозволяє використовувати в написанні прізвищ літери, які не зустрічаються в литовському алфавіті, наприклад «w», – додає президент коледжу.

Як зберегти цю тенденцію?

Тепер, звісно, ключове питання: чи ця зміна надовго? Чи можна розраховувати на подальше прихильне ставлення литовців до Польщі? Можна припустити, що так, адже ми маємо справу з процесом, який тривав багато років, який зараз значно прискорився перед обличчям російської агресії проти України. Треба лише постаратися, щоб не зіпсувати цю гарну атмосферу в польсько-литовських відносинах. Тому що ми повинні усвідомлювати, що є країна, якій ця ситуація однозначно перешкоджає – це, звісно, Росія. Тож якщо й можна очікувати якоїсь загрози, то передусім від російської пропаганди та армії інтернет-тролів, які діють по обидва боки польсько-литовського кордону.

–Пьотр Косцінськi
–Переклад: Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори