ТИЖНЕВИК TVP: Кажуть, що від ціни на нафту залежатиме, «бути чи не бути» президенту Росії Володимиру Путіну. Це правда?

АНДЖЕЙ КРАЄВСЬКИЙ: Так званий ціновий пік буде найважливішим елементом санкцій. Встановлення верхньої межі ціни може призвести до значного скорочення доходів російського бюджету. Водночас це не похитне ринкової пропозиції, тому що росіянам так чи інакше доведеться продавати нафту, навіть якщо її будуть купувати лише неєвропейські країни, зокрема Китай та Індія. Досі є кілька країн, для яких збільшення видобутку не є технічною проблемою, якщо виникне така потреба, наприклад Саудівська Аравія.

Підписуйтесь на наш фейсбук Тому позиція шейхів є ключовою у грі «добити Путіна»?

Вона є дуже суттєвою. Не лише через місце Саудівської Аравії в рейтингу експортерів, але й через велике багатство родовищ, масштаби видобутку і, таким чином, вплив на ціноутворення. Крім того, тамтешні родовища не тільки є одними з найбільших у світі, вони також легкодоступні та дуже дешеві у видобутку. Сауди – адже Аравія фактично є приватною власністю цієї династії – переживуть будь-яку кризу надвиробництва, якщо вона трапиться. Видобуток бареля нафти з пісків пустелі коштує їхньому концерну Saudi Aramco всього 2 долари. Коли вони продають його за 30 доларів, вони все одно отримують солідний прибуток. При аналогічній ціні за барель Росія опиняється на краю прірви.

Тобто Саудівська Аравія, збільшивши видобуток, могла б поставити бюджет Росії на коліна.

Але вона не обов'язково в цьому зацікавлена. Крім того, вона вже не є таким великим союзником США, як у 80-х роках ХХ століття. Тоді американці забезпечували Саудам захист від Іраку, Ірану та Радянського Союзу. Доставляючи при цьому найсучасніше озброєння. Співпраця Саудів зі США сприяла банкрутству Радянського Союзу. Досить було того, що вони утримували видобуток на високому рівні. Низька ціна на нафту виявилася однією з головних причин краху комуністичної імперії. Сьогодні саудівці – вже не такий зручний друг для американців. Ер-Ріяд дивиться у бік Китаю. Крім того, Джо Байден посварився з ними, коли різко висловився про справу вбитого Джамаля Хашоґджі, саудівського журналіста, який критикував режим (він зник 2 жовтня 2018 року після того, як увійшов до генерального консульства Саудівської Аравії в Стамбулі. Усе вказує на те, що там його убили. Управління ООН з прав людини поклало відповідальність за вбивство на владу Саудівської Аравії та назвало його «попередньо спланованою позасудовою стратою», – прим. ред.).

Тож як насправді виглядає ситуація з нафтою у світі? Чи неспокійні часи впливають на криву глобального видобутку?

Незважаючи ні на що, з кожним десятиліттям видобуток постійно зростає. У ХХІ столітті єдиними моментами невеликого спаду були період пандемії, а раніше економічна криза 2008 року. «Кров» нашої цивілізації почувається добре, і так повинно бути до 30-х років цього століття, видобуток і споживання продовжуватимуть зростати. Згодом очікується стабілізація та спад, хоча точно невідомо, чи справдяться прогнози. Цікаво, що викликана Росією війна лише ненадовго підштовхнула ціну до рівня 2008 року. Натомість вона змінює напрямки поставок. Росія втрачає європейський ринок і змушена продавати паливо Китаю та Індії, пропонуючи чималі знижки, а це боляче. Завдяки західним санкціям це триватиме довго. Водночас немає побоювань, що ринку нафти загрожує дефіцит сировини, незважаючи на те, що через санкції від нього значною мірою відрізані, зокрема, Іран і Венесуела, яка, до речі, має найбільші поклади нафти у світі.

А ще недавно світ боявся стрімких змін, пов’язаних з війною.

Так, після 24 лютого 2022 року ціна на сировину підскочила, але лише на кілька місяців, знову стабілізувавшись на позначці близько 80 доларів за барель. Щоденне світове споживання становить 100 мільйонів барелів…

Барель – це 159 літрів. Я підрахував, що щодня видобувачі нафти заповнюють нею об’єм, який дорівнює понад 4 500 000 олімпійських басейнів. Просто неймовірна кількість.

Саме так. Це приблизно 16 мільярдів літрів, що видобуваються у всьому світі щодня. Я використовую інший приклад. Добувна промисловість забезпечує 2 літри нафти на кожного жителя планети. Це стільки, скільки кожна людина у світі випиває води. Крім того, споживання нафти зростає разом із зростом кількості населення світу, яка нещодавно перевищила 8 мільярдів і продовжує зростати.

То як щодо прогнозів вичерпання родовищ?

Наразі вичерпуються ідеї щодо подібних апокаліптичних теорій. Спочатку у 1972 році був розроблений документ «Межі зростання» (так званий звіт Римського клубу), який передрікав закінчення сировини у 1990-х роках. Сучасні прогнози з кожним десятиліттям просуваються в невизначене майбутнє. Схоже, що до 2100 року взагалі не йдеться про вичерпання світових запасів нафти. По-перше, все ще відкриваються нові родовища. Крім того, на початку цього століття відбулася технологічна революція. У Сполучених Штатах впроваджено інноваційну техніку під назвою гідророзрив для видобутку газу та нафти зі сланцевих покладів. Це знову, після більш ніж півстолітньої перерви, забезпечило паливну самодостатність США, втрачену через виснаження традиційних родовищ у Пенсільванії, Техасі та на Алясці.

А який зв'язок між рейтингом виробників нафти і світовими конфліктами? Схоже на те, що більшість з них за останні два десятиліття – дестабілізація Іраку, санкції проти Ірану, хаос у Венесуелі, усунення Каддафі в Лівії – були в інтересах головного виробника, тобто Америки?

Сполучені Штати проявили серйозну активність на Близькому Сході тоді, коли почали висихати їхні найстаріші родовища, які експлуатувалися ще з ХІХ століття. Тоді вони вміло зайняли нішу, що залишилася після розпаду британської колоніальної імперії. Адже Іран протягом тривалого часу був найважливішим форпостом Вашингтона на Близькому Сході, а Саудівська Аравія – дуже близьким союзником. Проте військове втручання в Іраку вже у ХХІ столітті виявилося найбільшою політичною помилкою Джорджа Буша-молодшого, яка принесла дестабілізацію в усьому регіоні. Америка не зазнала суттєвих наслідків саме через сланцеву революцію. Завдяки ній після 2008 року видобуток в США почав стрімко зростати і в підсумку Штати стали світовим лідером у цій галузі. У результаті вже за президентства Барака Обами США перестали брати настільки активну участь у політиці на Близькому Сході, поступово скорочуючи свою присутність там. Це добре ілюструє, як питання викопного палива впливає на хитросплетіння геополітики.

У своїй книзі ви пояснюєте поняття «голландської хвороби». Чому її клінічний випадок – це саме путінська Росія?

Тому що країна та її правлячі еліти, які ведуть свою історію від КДБ, стали повністю залежними від нафти. «Голландська хвороба» – економічний термін, який визначає, наскільки цінні природні ресурси та легкість їх отримання можуть порушити економічний розвиток країни та деморалізувати політичний клас.

А як із цим пов’язана Голландія?

У 50-х роках ХХ століття у цій країні, поблизу Гронінгена, були відкриті найбільші в Європі родовища газу. Здавалося б, нічого кращого не може статися із заможною, демократичною державою. Тим часом це багатство стало джерелом проблеми, хоча й приносило гігантські прибутки. Однак саме через них наприкінці 1960-х років у Голландії почало скорочуватися промислове виробництво та інвестиції, а натомість все більше зростало безробіття. Водночас у держави з’являлося більше коштів на соціальні програми, що в свою чергу зробило частину суспільства пасивною. Наче цього було недостатньо, економічна ситуація в Нідерландах призвела до послідовного зміцнення гульдена. Це означало, що експорт товарів за кордон ставав все менш конкурентоспроможним і промисловість відмирала. У результаті наприкінці 70-х років країна вже перебувала в глибокій стагнації, а суспільство убожіло. На щастя, уряд у Гаазі розпочав радикальні економічні реформи, скоротив видобуток газу та самостійно вилікувався від хвороби. По-іншому уникла залежності від сировини Норвегія, створивши інвестиційний фонд, який забирав більшу частину прибутків від видобутку нафти й газу та став стратегічним резервом для наступних поколінь.

Чи це сталося завдяки якості політичного класу?

Вона має ключове значення. В авторитарних державах ці процеси набагато небезпечніші. Природні ресурси стають джерелом величезного багатства. Згодом зростає корупція, а також нездорові політичні амбіції лідерів, особливо в країнах з диктаторською владою. Диктатори люблять кидати виклик іншим країнам, а почуття безпеки шукають у власній ядерній зброї. Адже про неї в Лівії мріяв Каддафі, а в Іраку – Саддам Хусейн. Росія – це клінічний приклад «голландської хвороби». Її поглиблення йшло паралельно з ліквідацією залишків демократії та зміцненням авторитарної влади Путіна. Нафта дала йому гроші на розв’язання війни. Хоча навіть без західних санкцій Путін керував неповноцінною з економічної точки зору державою. Як слушно колись сказав світлої пам’яті сенатор Джон Маккейн, Росія – це «велика бензоколонка, яка прикидається країною», ось лише вона озброєна ядерною зброєю, успадкованою від СРСР.

А як на всю цю енергетичну екосистему впливає нещодавнє рішення Європарламенту? Перерізаємо паливопровід, забороняючи у майбутньому реєструвати автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння.

Тільки майбутнє покаже, як ця норма буде впроваджуватися і як вона на практиці вплине на кількість споживання палива, отриманого з сирої нафти. Сьогодні, перш за все, вона породжує побоювання, що у звичайних людей відберуть щось, що до сьогодні було очевидним, а саме свободу індивідуального пересування на великі відстані (а це сформувало все XX століття!) без пропозиції якогось еквівалента натомість.

Зараз електромобілі коштують удвічі-утричі дорожче за авто із двигуном внутрішнього згоряння. Основною причиною цього є батареї, для яких потрібні важкодоступні елементи: літій і кобальт. Вартість літій-іонних акумуляторів становить більше половини ціни автомобіля. При цьому нинішній світовий видобуток цих елементів дозволяє випускати близько 10 мільйонів електромобілів на рік. Цей бар'єр змушує інтенсивно шукати нові родовища. Зважаючи на масштаб попиту в світі, протягом наступних двох десятиліть необхідно побудувати більше 200 нових літієвих шахт. У той же час вони руйнують природне середовище такою ж мірою, як буровугільні шахти. Водночас, якщо врахувати, скільки вуглекислого газу викидається під час видобутку сировини та виробництва акумуляторів, то виявиться, що в масовому масштабі використання гібридних автомобілів генерує менше CO2, ніж масове використання електромобілів. Таким чином, вилучення нових неелектричних або водневих автомобілів з Європейського Союзу після 2035 року виглядає по суті сумнівним рішенням як мінімум з кількох причин.

Однак, якщо це станеться – бо будь-які дедлайни можна пересунути – тоді власний автомобіль дедалі частіше ставатиме предметом розкоші, доступним для заможних людей. Хтозна, можливо, біднішим людям доведеться потім копіювати «кубинську модель»: автомобіль на рідкому паливі, до якого дбайливо ставляться, стане сімейною реліквією, яка передається з покоління в покоління (сміється).

– розмовляв Цезари Корицкі
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори