ТИЖНЕВИК TVP: Букова Гора в Домброві-Гурничій є однією з найновіших, потенційно наймасштабніших і найпопулярніших польських археологічних пам’яток, оскільки вона сповнена несподіванок. Там знаходять артефакти 11 000-річної давності! І відкриттю цього місця ми багато в чому завдячуємо вам.

ДАРІУШ РОЗМУС: Вже була екскурсія з околиць Кошаліна на Букову Гору, щоб оглянути наші розкопки. Важливо також, що тема потроху стає популярною, і ми сподіваємося, що зможемо продовжувати та розширювати наші роботи.

Мегалітоманів не бракує, а археологи розкопали в цьому місці, зокрема, гігантські мегаліти, які точно були створені людиною. Чим власне є мегаліти і звідки ми знаємо, що брила була оброблена людськими руками?

Мегаліти можна розуміти двояко. Дуже широке визначення (яке не завжди поділяється у світі археологів) включає різноманітні кам’яні конструкції та споруди, від єгипетських пірамід і храмів або Зімбабве в однойменній африканській країні до Стоунхенджа чи Карнака. Існує також друге визначення, більш наукове, яке охоплює величезні кам’яні або викладені каменем гробниці, а також камерні гробниці, споруди типу Стоунгенджа, менгіри, тобто вертикальні стоячі колони, і дольмени, тобто великі брили, які спираються на щось. На території Польщі у нас є пам’ятки такого типу у Ветшиховицях та Сарнові, так звані куявські могили. Мегалітичні конструкції пов'язані з культурою лійчастого посуду, кулястих амфор і навіть з більш ранніми культурами. Ведуться дискусії стосовно того, коли почала зароджуватися ідея створення мегалітів. Кажуть, що цей час припадає на п’яте чи шосте тисячоліття до нашої ери, але зараз це датування починає зміщуватися...

Підписуйтесь на наш фейсбук От і я так гадаю! Кам'яним стелам, безсумнівно, 12 000 років. А це мегаліти, навіть за найвужчими науковими визначеннями.

Таких пам’яток буде відкриватися все більше і більше. Особливо їх варто шукати на Балканах. Зі школи люди виносять переконання, що колисками цивілізації є Єгипет і Месопотамія, але сьогоднішні археологи добре знають, що це не так. Слід також сказати, що ми маємо справу з так званими мегаксилонами, у яких замість кам'яних блоків використовувалися гігантські стовбури дерев. Звісно, що до наших часів вони загалом не дійшли, та археологи можуть зробити висновок про їхнє існування, оскільки після них залишилися стовпові ями. І це видно на розкопках.

Водночас мушу сказати, що я не фахівець з мегалітів. Просто так склалися обставини. Але на Буковій Горі ми маємо не лише мегаліти, тут є й те, що я досліджую вже понад 30 років, зокрема, сліди гірничої справи і рудної металургії та їх значення у розбудові польської державності.

Мене цікавить походження цього місця. Наскільки я розумію, в нинішньому Заглемб’ї-Домбровському є рівнинна місцевість, а навколо кілька пагорбів – Тшебеславицькі пагорби, найвищим з яких є Букова. І ці прадавні люди, бажаючи бути ближче до Неба, молитися і приносити жертви, йдуть на цю гору і ставлять там якісь великі камені. Тож чи Букова Гора та знайдені на ній сліди є несподіванкою?

Дивує не те, що ці пам'ятки там є, а те, що ніхто раніше їх не помічав і не почав досліджувати. Кільканадцять років тому, коли я керував командою «Археологічного знімання Польщі», ми визнали Букову Гору археологічною пам’яткою. Проте, все, що ми там зафіксували, було настільки нетиповим і загадковим, що без глибшого дослідження ми боялися робити надто далекосяжні висновки. Бо чогось такого, як дольмени, у Польщі ще не було виявлено. Тому, створюючи там археологічний об’єкт, ми зосередилися на очевидному, тобто на залишках середньовічної гірничої справи та металургії.

Я вирішив розташувати центр об’єкта на вершині Букової Гори, тобто там, де ми зараз розчищаємо зігниле листя. Що може допомогти якомога повніше розповісти про доісторичні часи на теренах, на яких сьогодні розташована Польща. Ці закарбовані в наших головах «непрохідні ліси і глибокі болота, де лише дикі звірі ревли» я навіть прокоментував у своїй дисертаційній роботі, що ми повинні додати до цього образу печі для смердючої виплавки свинцю. Бо навколо Букової Гори маємо так звані терикони, тобто гірничі насипи з епохи середньовіччя та нових віків, а тепер ми вже знаємо, що і з періоду раннього середньовіччя, який передував польській державності – ми знаходимо підтвердження цьому у вигляді свинцевих гир. Технічна культура, на жаль, недооцінена. А вона була розвинутою. Наприклад, у Гнєзненській буллі 1136 року написано про копачів срібла під Битомом, у поселенні Зверсов, яке ми досі не можемо точно локалізувати. Це поєднується з Буковою Горою і дозволяє нам перейти до того, що там ще є крім мегалітів.

То чому ж ніхто не помітив цього раніше? Не було технологій?

Сьогодні фурор робить ЛІДАР-археологія. Завдяки космічним технологіям ми спостерігаємо за тим, що є на Землі і що часто неможливо побачити з позиції спостерігача на поверхні. Це дуже цікавий період в історії археології, є багато нових відкриттів. Однак, без лопати все ще неможливо нічого зробити, якщо ви хочете підтвердити ці ЛІДАР-івські відкриття. Завдяки науковцям з Вроцлавської політехніки ми маємо доступ до кращого ЛІДАР-спостереження цікавої нам території, ніж загальнодоступні ЛІДАР-и. І там ми бачимо величезні виробки та терикони, про які я згадував. Крім того, на всій площі вершини ми бачимо величезний курганний могильник.

Ці кургани різні за формою: є довгасті та круглі, іноді увінчані стелами, обкладені камінням, трапляються дуже великі. Сьогодні це вже неважко побачити – я запрошую всіх на Букову Гору, ми відкрили маршрут для туристів, і кожен може пройтися між цими курганами і побачити на власні очі. Найкраще це робити в серпні-вересні, коли нове листя ще не опало, а старе повністю згнило – зрештою це листя ми розчищаємо під час розкопок, на досить великій площі.

Чи могильник походить з того ж періоду, що й виробки?

Ми тільки починаємо ці розкопки і багато чого ще не знаємо. Це кільканадцять гектарів землі, а то й більше! Я вважаю, що кургани – принаймні частина з них – є старшими, принаймні з ранньосередньовічного, додержавного періоду, який передував християнізації. Тому що в ХІ-ХІІ столітті курганних могильників, особливо такого масштабу, вже не створювали. Різноманітність форм також може наводити на думку про те, що кургани належать до різних періодів.

Деякі з них цілком звичайні – як, наприклад, в описах ранньосередньовічних курганів. Хто там міг бути похований, як не предки тих гірників і ливарників, які ще в XI-XII столітті почали тут видобувати й виплавляти свинець і срібло? Мало хто здогадується, що найчастіше видобувають галеніт, тобто сульфід свинцю з домішкою сульфіду срібла. З одного родовища добуваються два метали методом виплавки. У нас також є свинцеві артефакти звідси, ІХ століття, з рудоносної зони, яка включає Олькуш, Битом, Тарновські Гjри, Севеж, Хшанів, Явожно та Домброву-Гурничу. Плавильні печі маємо лише з ХІ століття, хоча десь, мабуть, є старші, ще не відкриті. Отже, у нас є люди, які знали, який камінь дістати із землі та як виплавити та відокремити один від одного обидва дорогоцінні метали.

Ми розкрили один із курганів. Знайшли спалені кістки, деревне вугілля, завдяки чому маємо датування IX-XI століттям. На жаль, не було жодної кераміки, але це типово. У більшості середньовічних курганів немає нічого, іноді лише шар попелу. Чи пам'яток взагалі не буде? Я так не думаю. Наразі ми відкрили одну могилу, але там є доступні інші. Сотні.

Мені особливо цікаві кургани, увінчані стелами. Багато з них навіть увінчані додатковою — що справді нетипово — висіченою з каменю пірамідкою. Це теж мегалітичні споруди у найширшому розумінні цього слова. Іноді стел є дві або три, іноді чотири. Найвищі з них було видно з поверхні. Є також величезні кам’яні блоки, але зовсім з іншого каменю та обробленого інакше, ніж той, який використовувався для стели чи викладення курганів. До цих гігантів також належать два типові дольмени, які ми виявили станом на зараз, подібні до тих, які знаходили на заході Європі. Сподіваюся, якщо ми очистимо й копнемо глибше, ми знайдемо більше їх та їхніх залишків.

Уточню: тобто сама Букова Гора є природним пагорбом? І на цій Буковій є вкриті зігнилим буковим листям абсолютно антропогенні кам’яні та земляні конструкції, яким точно більше тисячі років, але скільки точно – ми не знаємо?

Букова Гора утворена з рудоносного доломіту, а конструкції – як стели, так і мегаліти – з диплопорнго доломіту. Звідки взялися ці камені? Що ж, у нас тут не така ситуація, як зі Стоунгенджем, де окремі блоки тягнули понад 200 км аж з Уельсу. На Буковій Горі це відстань від кількох сотень метрів до кількох кілометрів.

Ерозійні процеси на вершині пагорба роблять тамтешній ґрунт дуже тонким. Стели вкопані, і де б ми не робили зондування, це можна побачити. Схожа ситуація з тими великими кам’яними блоками – безсумнівно, їх вкопували. Це схоже на котлован під фундамент – викопали яму і заклали їх. Таким чином, видно порушення в системі шарів навколишньої землі. Трапляються дуже вишукані, наприклад, трирівневі траншеї, з такою висіченою виїмкою, ніби хтось робив сходи, щоб закріпити цей гігантський камінь. Така форма траншеї, а також нанесений на вершину пісок і дерев’яні стовпи, після яких залишилися сліди, ймовірно, свідчать про процес будівництва та стабілізації блоків під час їх встановлення. Ці найбільші мегаліти зовсім не вписуються в ранньосередньовічну картину.

Скільки важать найбільші мегаліти, ті, що принаймні частково розкопані?

Треба було б порахувати на підставі щільності конкретної породи, але це точно кільканадцять тонн. Та все ж однією з найбільших таємниць Букової Гори є пісок. Величезна кількість піску, якого там взагалі не повинно бути. Він ніби ув’язнений між якимись конструкціями. Бо загалом, навіть якби його нанесли, щоб підсипати і закріпити ці стели, вітер і дощ давно повинні були б його усунути.

Натомість навколо Букової Гори є крем’яні стержні періоду пізнього палеоліту, безсумнівно оброблені руками людини. Їм близько 11 тисяч років. Поки що ми не можемо довести зв’язок між цими стержнями під горою та тими конструкціями, що на горі, але вони були знайдені на першому від межі зораному полі, до якого можна дійти, спускаючись із Букової Гори.

Отже, ми маємо поселення пізнього палеоліту, потім – я наполягаю – мегалітичну фазу, потім невідомо-що, потім курганний могильник, який походить як мінімум з раннього середньовіччя і будувався протягом багатьох років, можливо, більше сотні або навіть довше, оскільки ці кургани дуже різні. Іншими словами, люди ходять по Буковій Горі вже 11 тисяч років. Звичайно, не можна робити висновки про прямий зв’язок між цими людьми, які приходили на цю територію в наступні віки протягом тисячоліть.

І хоча ми помітили цю пам’ятку кілька років тому, за кошти, які ми маємо в Муніципальному музеї «Штигарка», я б цього всього не починав...

Але…

Але знайшлися люди, які цікавляться стародавньою астрономією. Саме вони помітили, що більшість цих стел точно орієнтовані. Також вдалося помітити деякі ефекти сонячного світла на цих стелах під час сонцестоянь. Один із них, пан Мацей Родзевич, прийшов до мене і переконав мене повернутися на Букову Гору, хоча не було іншої потреби проводити оперативне дослідження цього місця, бо там ніхто нічого не руйнував. Що зазвичай є приводом для поспіху, адже «скоро тут буде дорога, або аеропорт, або житловий масив». Ми пішли і разом почали з компасом розглядати розташування цих скельних блоків. Я переконався, що потрібно провести зондування біля двох масивних стел, щоб точно знати, що це не якісь «гірничі огризки». Попередні геофізичні дослідження вказували на те, що там були якісь сліди від вогнищ та канави.

Ці перші розкопки, проведені під час першого сезону робіт, тепер треба було розширити, розчистити. Щоб мати чисте сумління, я зробив дев'ять зондувань, аби переконатися, що наступні стели (вибрані випадково або на прохання геологів, що з нами співпрацювали) також встановлені людьми, що це не природне явище. Співпраця з геологами тут неоціненна. Також наступні геофізичні роботи, які були представлені на конференції в грудні 2022 року в музеї «Штигарка», показали, що тут є рови, сліди від вогнищ, кургани.

Останнім часом ЛІДАР та археоастрономія приносять важливі відкриття, зокрема, значення крапок і тире на наскельних малюнках було розшифровано як універсальний місячний календар 30 000-річної давності. Було також виявлено новий гігантський мезоамериканський календар, не з 300 року до нашої ери (як раніше датували знайдений 260-денний календар), а на 800 років старший. Такі дослідження потрібні й на Буковій Горі.

Тому повернемося до розташування стел. Сьогодні за допомогою компаса ми бачимо, що частина з них зорієнтована ідеально на північ, а інші – ідеально на схід-захід. Тут я розраховую на співпрацю людей, які вже провели з нами кілька днів на розкопках, тобто проф. Маріуша Зюлковського з Варшавського університету, спеціаліста з археоастрономії доколумбової Америки, та проф. Яцека Косцюка з Інституту історії архітектури Вроцлавської політехніки – вони відомі своєю експедицією до Мачу-Пікчу в Андах. Звісно, попереду ще багато земляних робіт і розкопок, щоб це все унаочнити і датувати. У свою чергу доктор Анджей Тиц із Сілезького університету взяв зразки піску з-під мегалітів для термолюмінесцентного дослідження. За його допомогою можна сказати, коли цей пісок востаннє «бачив сонце». Також професор Мацей Павліковський з Гірничо-металургійної академії у Кракові та професор Єжи Цабала з Сілезького університету займаються геологією та мінералогією Букової Гори.

Чи Букова Гура, весь цей регіон Заглемб’я, колишнього Севезького князівства, є білою плямою на карті археології досередньовічної Польщі? Важко бути піонером в археології...

У нас є лужицька культура, де з нашого регіону походять свинцеві пам’ятки гальштатського періоду (залізного віку). Наш ранньосередньовічний, ранньопольський металургійний басейн срібла та свинцю міцно увійшов у польську науку, бо має свої наслідки. З чого жила держава перших П'ястів? Я переконаний, що в якийсь момент масштаби работоргівлі зменшились, тим паче, що на Гнезненських воротах недарма зафіксовано, як св. Войцех забороняє такого роду торгівлю. Язичників (адже християн продавати не можна було) потрібно було відсилати все далі й далі. І ось, перші П’ясти будують державу і борються за вплив у цій частині світу з німецьким Рейхом. І, як зауважив Наполеон, щоб вести війну, потрібні три речі: гроші, гроші і ще раз гроші.

У виявлених археологами скандинавських або польських так званих срібних скарбах до певного моменту ми маємо срібло східного походження, з Центральної Азії. Його надходження припиняється, але криза не настає, тому що починають працювати європейські плавильні. Гори Гарц, Вогези, ну і в нас. У Чехії цей процес почався пізніше. Тому такими важливими були польсько-чеські бої за південь Польщі, бо вони потребували цієї руди.

Якщо ми хочемо знати, що було раніше, ми повинні копнути глибше. Однак зараз ми хочемо очистити від листя якомога більшу територію – наразі вдалося таким чином очистити кілька соток. Таким чином розкриваються кам'яні конструкції, і ми починаємо помічати об'єкти. Вони дивні, тому треба бути обережним. Розкопки – там, де ми зайшли нижче рівня листя – це на сьогодні лише 25 квадратних метрів, тобто дуже мало. Дослідницький колектив для цих розкопок формується, сформовано його основне ядро. Якщо у нас будуть кошти....

А хто за це платить?

Наразі ми використовуємо лише кошти музею «Штигарка», які ми маємо завдяки місту Домброва-Гурнича. Ми ще не подавали заявок на державне фінансування. Проте все більше звичайних людей і науковців приходять до нас і хочуть співпрацювати, тому що видно гігантський потенціал цього місця. Для археолога це радість, адже тут кожен знайде те, що йому найбільше подобається. І кам’яний вік, і мегаліти, і велетенський курганний могильник… Такий же великий, може навіть більший, був у Кракові в Кшемьонках. Але там все було знищено будівництвом австрійських фортів у ХІХ столітті, ще до приходу археологів. Можливо, таких речей було більше і вони взагалі не знищувалися ні в середньовіччі, ні в нові віки, тому що люди шанували могили – язичницькі чи ні. Більшість такого роду пам’яток, у тому числі мегалітів, навіть куявських, було знищено на рубежі ХІХ-ХХ століть. Для людей, можна сказати, вже не було нічого святого. Тому Букова Гора, як місце, яке не було спустошене і не трансформоване настільки глибоко в нові віки і упродовж сучасного періоду, може бути для нас шансом.

– Магдалена Кавалец-Сегонд
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Габілітований доктор Даріуш Розмус – археолог, який майже 40 років працює на розкопках у Польщі та Австрії. Сфера його основних наукових інтересів – кам’яна доба та раннє середньовіччя, зокрема нумізматика, східні джерела, охорона пам’яток, а також історія та філософія права. Окрім археології, у рамках свого хобі він займається інвентаризацією єврейських кладовищ та виданням монографій про них. Він документує непрофесійне цвинтарне мистецтво, не лише єврейське. Є автором, співавтором і редактором понад ста наукових статей і 32 книг. Зараз працює в Міському музеї «Штигарка» в Домброві-Гурничій та в Університеті Humanitas у Сосновці. З дитинства його захопленням є також вітрильний спорт, акваріумістика, гори та печери.