Перед річницею російської агресії проти України Міжнародний олімпійський комітет зіткнувся з проблемою. Він досліджуватиме можливість участі спортсменів з Росії та Білорусі в Олімпійських іграх у Парижі. Звичайно, надихаючись ідеєю всесвітнього миру, бо ж чим іще?

Реакція України була миттєвою. Вона вказує на напрямок, протилежний прийнятому в Міжнародному олімпійському комітеті (МОК). Радник президента Михайло Подоляк назвав Комітет організацією, що «просуває антилюдську російську пропаганду», а ігри за участю росіян – «платформою для пропаганди геноциду».

Володимир Зеленський пообіцяв докласти зусиль, щоб «очистити керівництво міжнародних олімпійських структур від лицемірства». І почав із того, що запросив Томаса Баха до Бахмута. Напевно, щоб змусити його побачити і задуматися. Сумніваюся, що план Президента України вдасться, бо пан Томас уже придумав свій.

Підписуйтесь на наш фейсбук Активно протестують і українські спортсмени. Золотий медаліст Токіо з класичної боротьби, депутат Верховної Ради України Жан Беленюк скликав дебати у Верховній Раді. Обговорювався бойкот Ігор за участю широкої коаліції країн.

З зірками на погонах

Однак найбільше обурюється МОК, який виступив з відповідною і дуже прогнозованою заявою. Він рішуче відкинув «наклепницьку» критику, припускаючи, що її не можна «використовувати у жодній конструктивній дискусії».

На жаль, він не розвинув тему, а шкода, адже наразі єдиною основою для будь-якої конструктивної дискусії є війна в Україні, масові вбивства мирного населення, зґвалтування, грабунки, бомбардування та всюдисуща травма смерті. Таке підґрунтя для дискусії створили росіяни.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба навів красномовну олімпійську статистику. Із 71 медалі, завойованої росіянами в Токіо, 45 завоювали члени Центрального спортивного клубу Російської армії. Деякі із зірками на погонах.

Російська армія, бо не тільки «Газпром», там щедро фінансує спорт. На Іграх у Парижі статистика була б скоріше схожою на токійську, але обставини були б зовсім іншими. Спортсмени країни-агресора під білим прапором на Іграх, які символізують мир і братерство народів, оплачуються з бюджету армії, яка чинить військові злочини... Що це таке?

Як би це прочитав світ? Білий прапор символізує нейтралітет, що в даному випадку буде те саме, що плюнути світові в обличчя. Бо хто засвідчить цей нейтралітет? Команда апостолів смерті, як кажуть українці про потенційних олімпійців з Росії?

Російські спортсмени не змиють клейма цієї війни милом «Фа». Воно є і буде їх клеймити, поки триватиме ця війна. Незалежно від того, чи вони «за» чи «проти». Незалежно від бажання досліджень МОК. Від роздутого популізму Томаса Баха, що виконує працю апостола миру у світі...

Пані мер викручується

А світ трохи збентежений, хоча ще не стурбований. Країни Балтії та Польща відкрито протестують. Вони всерйоз роздумують про бойкот заходу, якщо на ньому з’являться росіяни та білоруси. Рішення ще не прийняте, оскільки дослідження триває.

МОК щойно почав досліджувати ринок за допомогою методу медіа-вкиду. Хочуть отримати початкове уявлення про те, якими можуть бути діапазон і сила опору. Де жорстке, а де м’яке протиставлення. Бо в якому місці його немає і, мабуть, не буде, він вже знає.

Париж щасливий. Мер міста Анн Ідальго підтримала проект олімпійської штаб-квартири. Однак через тиждень вона його опротестувала. Пані мер явно викручується. Вона не дуже панує над ситуацією, бо перебуває під тиском.

Мабуть вона підтримала це не тому, що вірила в «жест доброї волі» і магічне значення нейтрального прапора. Мабуть тому, що блідий страх охопив її від думки про бойкот заходу. Від думки про втрати, які можуть виникнути в результаті цього бойкоту. Кожні Олімпійські ігри приймають міста. Іноді з більшою, але частіше з меншою підтримкою з державного бюджету. Рим тільки нещодавно розрахувався з боргами за Олімпіаду 1960 року. Парижу вже під гірку, а та швидко росте.

Сена-Сен-Дені стане центром Олімпійських ігор. У цьому районі найвищий рівень бідності та злочинності в країні. Президент Еммануель Макрон навіть висловив стурбованість тим, що місто «не отримає справедливого відшкодування» за витрати, понесені на олімпійські інвестиції.

Не отримає, тому що уряд Франції скоротив субсидії на спортивні споруди в малих місцевостях. Президент пообіцяв «чудовий план для маленьких клубів», але обіцянки нічого не коштують. На відміну від того, що ви будуєте і за що вам доведеться платити.

Президент Зеленський звернувся до президента Макрона з проханням примусити МОК недопустити росіян до змагань. Ефект від цього звернення важко передбачити, адже Макрон прив’язаний щонайменше до двох яскравих гасел паризьких Ігор.

Перший: «Ігри широко відкриті» в усіх можливих аспектах. І друге, яке неодноразово оприлюднював сам президент Франції: «Ігри повинні фінансувати Ігри». Отже, перше не може дозволити нікого виключити. Друге веде до конкретних прибутків.

У випадку спортивних подій, особливо Олімпійських ігор, прибуток генерується привабливою конкуренцією. Вона залучає спонсорів, телевізійні корпорації та величезну аудиторію. Російські спортсмени завойовують медалі, тому позитивно впливають на привабливість шоу. А бойкот означає повний провал.

Мовою фінансів вільно володіють усі спортивні чиновники світу. А голови міжнародних федерацій, таких як МОК, ФІФА, УЄФА чи ITF, володіють нею досконало. Простіше і прямо кажучи – до них доходить тільки ця мова.

Ігри як респіратор

Не тільки у пана Баха алергія на слово «бойкот». Нервують представники майже всіх олімпійських дисциплін. За винятком футболу та тенісу, тому що у цих дисциплінах заробляється деінде, а слава здобувається на інших аренах. У велоспорті, до речі, теж.

Але для багатьох видів спорту Олімпіада – як кисень, а для деяких – як респіратор, бо дає шанс вижити. Шанс на здобуття якихось спонсорів чи на державне фінансування. Такі дисципліни повисли на волосині після перенесення Олімпіади в Токіо.

Дослідники МОК викликали хвилю обурення, хоча це ще не цунамі. Про можливий бойкот загалом ширяться чутки, а не інформація. Мабуть, такий намір мають англійці, а мабуть і американці. Загалом нібито 40 країн. Проте коаліцію опозиції ще треба все ж таки створити.

А для цього потрібна солідарність, яка може бути проблематичною. Її немає після санкцій, введених після вторгнення в Україну. Теніс санкції проігнорував, бокс теж. Багато федерацій шукають способи їх обійти. З певною такою собі боязкістю, але без перебільшення...

У російських спортсменів є свої ідеї. Вони колективно пишуть заяви до влади Казахстану про зміну громадянства. Епістолярна діяльність різко зросла після початку війни. Казахстан приймає лише деяких, і лише за певних умов.

Перш за все, за новою адресою вони мають бути корисними: практикувати одну з головних дисциплін, тобто ту, яку хоче розвивати Казахстан. По-друге, вони мають бути майстрами своєї справи, демонструвати багату на міжнародні успіхи кар’єру.

Однак у цих трансферах є серйозний недолік, до того ж моральний. Більшість росіян, які бажають отримати паспорти, походять із військових або поліцейських формувань. Багато з них мають звання офіцерського або молодшого офіцерського складу Росгвардії. Так було і з білорусами.

Відтік білоруських спортсменів до Казахстану почався у 2020 році. Серед них були й офіційні офіцери білоруського КДБ. Але вони просто тікали від диктатури Лукашенка. До них ставилися як до політичних біженців.

Напад Росії на Україну змінює оптику погляду на спорт і вимагає переоцінки багатьох речей. Серед іншого, оманлива олімпійська ідеологія. Звичайно ж, МОК не бачить у цьому потреби. Навпаки, спотворює реальність.

В іншій заяві він досяг Евересту лицемірства. Назвав її «Про солідарність з Україною, санкції проти Росії та Білорусі та статус спортсменів цих країн». Що ж, красиво, але принципово брехливо, про що можна вичитати з коментаря шефа.

Томас Бах повідомляє, що до змагань (читай: Ігор у Парижі) «будуть допущені лише ті спортсмени, які повністю поважають Олімпійську хартію: вони не виступали проти миротворчої місії МОК і активно не підтримували вторгнення в Україну, а також дотримуються положень Всесвітнього антидопінгового кодексу».

У перекладі цих фраз на звичайну мову ніщо не є тим, чим здається. Солідарність з жертвами і підморгування злочинцям – це не солідарність. Санкції, які нібито існують, але дивним чином зникають під білим прапором, не є санкціями.

Олімпійська хартія і миротворча місія – це прикраси. Допінг взагалі не в тему. По темі цей бонус для тих, хто не підтримував активно. Тільки для чого це? За те, що активно мовчать, тому бездіяльно підтримують. Тому що ті, хто активно протестує, сидять у в’язницях.

Пан Бах і його друзі не ідіоти. Вони точно знають, як справи виглядають. Російський геноцид не можна запакувати в срібло і золото, зав’язати на ньому бантик і відправити з миротворчою місією в Париж. Тому й перекручують, намагаючись відвернути увагу від суті проблеми.

Спочатку підрахунок, потім бойкот

Можливий бойкот викликає різну реакцію у спортсменів. Особливо після пандемічного локдауну та каруселі з перенесенням Олімпіади в Токіо. Якби до нього дійшло, вони б найбільше постраждали.

Владислав Козакевич, олімпійський чемпіон зі стрибків з жердиною 1980 року у Москві, дуже емоційно протестує проти можливості бойкоту Польщею Ігор у Парижі. Але Владек також принципово не погоджується на виступ росіян і білорусів.

Багато колишніх і нинішніх спортсменів відчувають те саме. У такому ж дусі пишуть свої тексти журналісти. Стверджують, що бойкот нічого не дає. Було їх вже кілька, а караван іде далі. Спортсмени розплачуються зіпсованою кар’єрою, а МОК розпасається і йому байдуже.

Справа в тому, що треба зробити так, щоб цієї справи не мав там, де я знаю і ви здогадуєтеся. Але це можливо лише за однієї умови. Мусить запалитися справжня олімпійська солідарність. І не так, як хотів би цього МОК. Не так, що всі – на Олімпіаду. Але так, щоб усі або більшість залишилися вдома.

Створення опозиційної коаліції з 40 держав буде безплідним повторенням історії. Цю Візантію може похитнути тільки глобальний крах. Якби більшість країн-членів МОК, скажімо 150 або 170, погрожували бойкотом, тоді це було б можливо.

Азія, мабуть, заграла б в оркестрі Баха. Китайці забрали б усі медалі. Самотня сирійська жінка в хустці пролетіла б сотню за 17 секунд і шоу би закінчилося. Такі ігри, ймовірно, не будуть дуже прибутковими. Але така перспектива може змусити впровадити деякі зміни.

Чим більше партнерів по коаліції, тим більше шансів поставити МОК під стіною і дотиснути коліном. Немає іншого способу витиснути з цих хлопців хоч якусь порядність. Тому спочатку треба рахувати, а потім бойкотувати. Якщо це буде необхідно. Незалежно від особистих витрат.

Підпис автора війни та злочину

Деякі речі неможливо узгодити. Бути проти росіян у Парижі, але вистартувати з ними, коли вони там з’являться? А роки підготовки були витрачені, спортивні можливості втрачені. Але ж також, на жаль, санкціонування війни та злочинів.

Сьогодні недостатньо справедливого обурення. Потрібні дії, які доведуть, на чиєму боці спорт і спортсмени. Сьогодні слова дешеві та легкі. І МОК має імунітет до критики. Скандали і афери йому не шкодять. Однак страйк у глобальному масштабі може спрацювати.

Звичка – друга натура. До війни в Україні світ вже звик. Як і до порушень санкцій, накладених на російський спорт. Хороші стосунки Баха чи Інфантіно з Путіним теж не вражають. І це особливо небезпечно. Бо звичка присипляє.

Путін зробить все, щоб розпалити кремлівську пропаганду через спорт. Його спецоперація провалюється. Він може розраховувати на Олімпіаду, адже попереду у нього вибори. Набагато складніші від попередніх. Йому потрібен успіх, щоб вижити і не потрапити до в’язниці. Це для нього був би оптимістичний варіант.

Під білим чи зеленим прапором медалі, завойовані російськими спортсменами, радуватимуть громадян. Нічого не вказує на те, що вони не можуть вболівати за своїх перед телевізором. Санкції мають дірки і їх можна обійти. Думаю, що у віртуальному просторі також.

Телевізійні права на Олімпійські ігри 2018-2024 років були придбані «Discovery Communications», власником «Eurosport» [у Польщі, серед інших TVN – ред.]. Після злиття з «Warner Media» вони стали власністю «Warner Bros», яка перепродає субліцензії для Європи.

У Росії є потужна приватна медіакомпанія «Національна медіа група» (НМГ). Також є державний оператор Ростелеком. Обидві групи тісно співпрацюють. Всі зареєстровані канали доступні по всій Росії за універсальними ліцензіями.

НМГ і Ростелеком мають спільні права на безліч цікавих, популярних каналів, починаючи від природничих, інформаційних і закінчуючи спортивними. Для останнього вони можуть використовувати «Eurosport 1», «Eurosport 2», «Eurosport Gold» і «Eurosport K4».

І все зрозуміло. Але якщо росіяни з’являться у Парижі і лише повторять свій результат у Токіо, то Путіна чекає саме той успіх, на який він розраховує.

Тому бойкот імовірний. Чи буде він ефективним, залежить від його розміру, від рішучості протестуючих держав. Як показує досвід, косметичні бойкоти нічого не змінюють. Жести важливі, але реальні зміни важливіші.

В олімпійському русі, а також у ментальності спортивних середовищ. Бо історія завжди говорить – перевіряю. Хто солідарний, а хто грає лише для себе. Наразі коаліція будується, МОК владно покрикує, частково з обов’язку, але, можливо, більше зі страху. Добре було б, щоб так і залишилося.

– Марек Юзвік
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори