Фінал Чемпіонату світу з футболу в Катарі викликав у Польщі повний ентузіазм. Власне, важко заперечити, що матч між аргентинцями та французами за перше місце на турнірі був насичений тим, що найбільше подобається вболівальникам. Було захоплююче, і обидві команди продемонстрували справжню футбольну майстерність.

Складається все ж таки враження, що нарікання, які були перед Чемпіонатом світу, вже забуто. А було ж це зовсім недавно.

Досить згадати невдоволення тим, що чемпіонат світу з футболу мав відбутися в листопаді-грудні (що ж це таке – турнір пізньої осені, який раніше завжди відбувався на зламі весни й літа?). Організатор Чемпіонату світу з футболу також сильно постраждав у ЗМІ за корупцію ФІФА та порушення того, що на західному ліберальному жаргоні називається правами людини.

Тим часом, починаючи з відкриття чемпіонату, всі ці справи з кожним днем потихеньку відходили вбік, а захоплення спортивним обличчям Чемпіонату світу множилося, незважаючи на суддівські невдачі під час деяких матчів. І хоча в якийсь момент стало гучно про скандал в Європарламенті щодо лобіювання Катару з метою надання цій країні права організації турніру, гри футболістів цей скандал не затьмарив.

Зараз лунають голоси, що подія в Перській затоці стала найкращим чемпіонатом світу в історії. А визнаний найкращим гравцем чемпіонату (удостоєний «Золотого м’яча») капітан збірної Аргентини Ліонель Мессі оточений справжнім культом.

Я не поділяю ентузіазму з приводу катарської події. Так, на чемпіонаті світу були чудові матчі, і Мессі – видатний гравець. Але недостатньо, щоби кидатися з крайності в крайність.

Якщо говорити про якість гри, то збірна Аргентини, безумовно, заслужила чемпіонський титул. Справа в тому, що в цю бочку меду додано ще й кілька ложкок дьогтю.

Візьмемо, наприклад, поведінку Мессі, а не лише його майстерність. Згадаймо, наприклад, матч між Аргентиною та Польщею групового етапу чемпіонату світу. Призначити пенальті у ворота аргентинців після того, як арбітр нарешті визнав ситуацію фолом проти Мессі у штрафному майданчику біло-червоних, було, м’яко кажучи, дуже суперечливим рішенням.

Перед його ухваленням капітан збірної Аргентини почав тиснути на арбітра у спосіб, що порушує принципи чесної гри. Мессі навіть не сперечався з арбітром, лише з нахабством, властивим пихатим зіркам, виставив уже м’яч на одинадцять метрів, хоча пенальті ще не було призначено.

Інше питання – відзнака найкращого воротаря турніру («Золота рукавиця»). У цьому змаганні був відзначений аргентинець Еміліано Мартінес. Це правда, гравець зіграв блискуче. Проте він не відбив стільки ударів, скільки зумів парирувати голкіпер збірної Хорватії Домінік Ліваковіч. Загалом статистика говорить на користь хорватського футболіста. І її легко скласти хоча б тому, що обидва гравці провели однакову кількість матчів на чемпіонаті світу – по сім.

Згадаймо також, що Мартінес зробив непристойний жест після отримання статуетки «Золота рукавичка». Цією витівкою він, волею-неволею, лише підтвердив, що для нього ця нагорода була непорозумінням.

Чому я про все це пишу? Бо мені цікаво, чи не маємо ми у футболі справи з тим, що добре знаємо з політики, а саме – з історичним детермінізмом. Аргентина повинна була виграти чемпіонат світу і виграла його.

Якщо хтось зробить з цього висновок, що я говорю про якийсь договірний матч, я повинен негайно заперечити. Йдеться про інше.

Ось виробник комп’ютерних ігор «EA» симулював хід турніру протягом кількох чемпіонатів світу. Що стосується ставок на чемпіона світу, то помилки поки не було. Таким чином, перед подією в Катарі його переможцем вказували збірну Аргентини.

Але це ще не все, з симуляції «EA» виходило, що найкращим гравцем чемпіонату світу буде Мессі, а боротися за звання найкращого воротаря чемпіонату будуть згадані вище Мартінес і Ліваковіч, а також португалець Руї Патрісіо та бразилець Еллісон.

З іншого боку, польських уболівальників можуть зацікавити прогнози щодо виступів біло-червоних у Катарі. Згідно з моделюванням «EA», збірна Польщі мала зіграти чотири матчі (і таким чином завершити свою участь у турнірі в 1/8 фіналу), а Роберт Левандовскі мав забити два голи. Саме так і сталося.

І в чому ж тут задоволення, коли спортивні результати можна передбачити заздалегідь, нехай і на основі великої кількості даних? Не розумію, як можна захоплюватися успіхами команди, яка є абсолютним фаворитом турніру.

Мені здається, що в Польщі є група людей, які падають перед сильними світу цього. І це стосується як політики, так і футболу. Наприклад, я стежу в Твіттері за діяльністю одного журналіста (хоча на даний момент правильніше було б назвати його політичним агітатором), який некритично вихваляє ліберальний істеблішмент у країнах Європи та США, а також є фанатом Реала Мадрид (найуспішніший футбольний клуб Європи) і фанатом Мессі. Чомусь я не був здивований, коли прочитав у твітах цієї людини про велику радість, яку принесла йому збірна Аргентини, вигравши чемпіонат світу.

А стан, коли під виглядом демократичних процедур політична сцена виявляється бетонною, є патологією. І саме це відбувається, коли нестандартні сили, які підтримує громадськість (вочевидь, не ті, хто просувається до влади за допомогою тоталітарних рішень), оточені санітарним кордоном основних груп, і, таким чином, для ліберальної еліти немає альтернативи. Підписуйтесь на наш фейсбук У футболі певною аналогією для цього стану можуть бути постійні перемоги одних і тих же декількох або десятка команд у найпрестижніших турнірах. Тому я люблю футбольні сюрпризи. Звісно, за умови, що ті команди, які їх дарують, вражатимуть якістю футболу, і їх не проштовхують арбітри.

Я згадую минуле і пригадую Чемпіонати світу, на яких у першу четвірку сенсаційно потрапили збірні Болгарії (1994), Хорватії (1998, 2018), Туреччини (2002). У Катарі таке сталося з марокканцями. Говорячи про цьогорічну подію, я не згадую хорватів, тому що вони вже футбольна сила і захистили титул віце-чемпіона. І все ж, хоч цього разу вони здобули «тільки» третє місце, тож за підсумком у них вийшло гірше, ніж чотири роки тому, їм не бракувало смиренності, щоб цьому порадіти.

Підсумовуючи, історичний детермінізм є прокляттям у багатьох вимірах реальності. Він обороняє усілякі «імпосибілізми». Тому не тільки у футболі, але й у різних сферах життя я сподіваюся на чорних коней (хоча не за всіх вболіваю). Їхній успіх доводить, що все можливо.

– Філіп Мемхес
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори