«Після нас хоч потоп» - Людовик XV ніколи не говорив нічого подібного, але ці слова довгий час вважалися найкращим гаслом його правління. Король, плейбой, марнотратник і сибарит, не впорався з викликами епохи. Він мав абсолютну владу, якою рідко користувався. А міг провести радикальні реформи, запобігти революції, використати потенціал найчисленнішої країни Європи розумніше за Наполеона та зробити Париж столицею цивілізованого світу. Так звикли оцінювати Людовика земляки, але останнім часом таке судження потроху пом’якшується. З нагоди святкування 300-річчя повернення двору до Версаля у палаці, який є пам'ятником могутності французької монархії, відкрили виставку, присвячену правителю, що не хотів прислухатися до порад філософів.

Від любові до ненависті

Історична пам'ять може утнути викрутас, а прихильність народу – непостійна, як весняна погода. Сучасні французи викидають у смітник скомпрометованого Вольтера, а республіканські свята відзначають радше за звичкою, ніж з переконання. Чергові мешканці Єлисейського палацу приймають королівські пози. Революція більше асоціюється з підпаленими автомобілями та розбитими вітринами, ніж з правами людини. Ненависна Марія-Антуанетта, уособлення Старого порядку, у ХХІ столітті для одних стала іконою гламурної моди, для інших – мученицею, здатною зберегти гідність перед обличчям незаслуженої страти. Три роки тому в Консьєржері, колишній в'язниці, відомій як «зал очікування перед гільйотиною», була організована виставка, яка віддавала належне австрійці. Зараз щось подібне відбувається з її свекром.

SIGN UP TO OUR PAGE Коли він ще дитиною зійшов на трон, його називали «Б'єн-Еме» – улюблений. Конаючого похітливого стариганя не жалів ніхто. Богу духа винний Людовик XVI розплатився за чужі гріхи. Насправді ж бунтівні французи хотіли відрубати голову його дідові. Година помсти пробила 16 жовтня 1793 року, коли розлючений натовп увірвався в базиліку Сен-Дені. Бунтівники розбивали саркофаги і оскверняли останки «тиранів», найбільше дісталося Людовику XV. Буває ж таке співпадіння – у той день вулицями Парижа на ешафот везли Марію-Антуанетту. Через півтора місяці по її стопах пішла мадам Дю Баррі, остання фаворитка короля.

Польський секрет Бурбона

Б'єн-Еме – єдиний французький монарх, який народився і помер у Версалі. За своєю природою він був сором'язливим і схильним до меланхолії. Його втомлював придворний етикет та виконання представницьких обов'язків. Він ховався від натовпу придворних у вузькому колі людей, яким довіряв. У місці, створеному на славу Короля-Сонця, він, мабуть, почувався не по собі. На відміну від свого попередника-мегаломана, він любив приміщення, пристосовані до людських розмірів. Якщо його дух і кружляє у Версалі, то радше не в Дзеркальній галереї і Великих апартаментах, а поверхом вище, в будуарі маркізи де Помпадур або камерному Малому Тріаноні, який він збудував у новому «грецькому» стилі в затишній частині парку.

Друга частина назви виставки – «Пристрасті короля». Політика до них не належала. Людовикові спочатку допомагали правити його дядьки, потім його колишній наставник, кардинал Флері, а на кінець амбіціонери, протеговані актуальними коханками. Підсумок довгого правління, яке тривало понад пів століття, виглядав погано. Франції вдалося анексувати Лотарингію і Корсику, але в іншому вона зазнала серії болючих поразок. Англія – одвічний ворог – перехопила її цінну колоніальну здобич, розгромивши флот, що мчав під прапором з ліліями. Сухопутна армія, яка вважалася непереможною, програла пруссам.

Наприкінці свого життя Людовик безпорадно спостерігав за першим поділом Польщі. І все ж доля Речі Посполитої була йому близькою, хоча б із сімейних причин: його дружина Марія була донькою Станіслава Лещинського. Правитель Франції намагався допомогти своєму тестю повернути корону, але врешті-решт здався і одружив свого сина із саксонською принцесою, батько якої, Август III, сидів на польсько-литовському престолі 30 років. Це не завадило Людовику займатися таємною дипломатією. За спинами міністрів він виношував план посадити свого двоюрідного брата принца Конті на трон у Варшаві (або принаймні в Митаві). Розкриття «королівської таємниці» у ХІХ столітті збило з пантелику істориків, які були переконані, що Улюблений не має достатньо розуму, щоб займатися справами державного значення.

Подруги з третього поверху

Вхідний квиток до колишньої резиденції Бурбонів також дозволяє відвідати виставку. Для натовпу туристів, які заполонили Версаль, це лише кілька додаткових залів, які потрібно пройти, поставити галочу та сфотографувати на мобільний телефон. Для тих, хто цікавиться темою, – це досвід, який можна порівняти з враженнями придворного, який хоче побачити Його Величність з якомога ближчої відстані. Після інтенсивних реставраційних робіт апартаменти згаданої мадам дю Баррі (скромні 350 квадратних метрів) стали доступними для відвідування. Вона прожила тут чотири роки і не мала надто багато часу, щоб спакувати речі. Бо на смертному одрі її коханець виконав бажання родини, наказавши прибрати з палацу яблуко розбрату.

Виставка складається з чотирьохсот експонатів. Деякі з них раніше не були представлені публіці, і майже всі вони після падіння монархії були вивезені з Версаля. Картину, на якій зображено Людовика з годувальницею, та багато оздоблений комод із королівської спальні довелося привезти з Лондона, а бюст п’ятирічного Б’єн-Еме – із Нью-Йорка. З Національного архіву, серед іншого, були вилучені шкільні зошити Бурбона, список кандидаток у його дружини та предмети, пов’язані з судом над потенційним царевбивцею Дам’єном.

5 січня 1757 року цей розчарований дворецький вдарив правителя ножем між ребра, коли той сідав у карету. Незважаючи на кровотечу, Людовик одужав і хотів помилувати нападника, але паризькі судді вирішили інакше. Дам’єн був підданий тортурам і публічно страчений із жорстокістю, «гідною середньовіччя», над чим бідкалися корифеї Просвітництва. Доля правителя, глухого до постулатів філософів про демонтаж абсолютизму, була їм у кращому випадку байдужа. Людовик, незважаючи на свої розпусні нахили, серйозно ставився до титулу Архіхристиянського Короля. Він не сприймав релігію як «забобон». Він також усвідомлював, що Церква є опорою монархії. Чи могла така людина розраховувати на симпатію салонів?

Наплодивши із дружиною-полькою десятеро дітей, Улюблений почав заглядати на молодших жінок. Деякі перевершували коронованого коханця у кмітливості і навіть інтелекті, значно впливаючи на державні справи. Куратори виставки представили коханок Людовика досить скупо. За їх рахунок були експоновані портрети королівських дочок, які зів'яли старими дівами, бо король не спромігся знайти їм гідних чоловіків. Найвідоміша з фавориток, маркіза Помпадур, подарувала своє обличчя мармуровій скульптурі під назвою «Дружба». Спритні глядачі помітять у кутку кімнати портрет Ранкової зірки, тобто Марі-Анни, наймолодшої з сестер Майлі-Несле (усі троє були гостями монаршої спальні), а також герцога Рішельє, який у гаремі Бурбона займав не дуже почесну функцію сутенера.

Очевидно, у Версалі не бракує портретів головного героя. Найбільш ефектною є робота Гіацинта Ріго, який отримав звання придворного художника ще в епоху Людовика XIV. Також є корона. Її прикрашають 282 діаманти, 230 перлин, 16 рубінів і така ж кількість смарагдів, сапфірів і топазів. Годі знайти кращий доказ ганебної марнотратності Старого порядку у Версалі.

Сумний кінець гіпопотама

Але повернемося до згаданих у назві пристрастей. Б'єн-Еме сильно цікавився географією, фізикою та астрономією. Не випадково першим експонатом ювілейної виставки є астрономічний годинник Пассемана з рухомими сферами. Відповідно до теорії Коперника, планети обертаються тут навколо Сонця, а Місяць – навколо Землі. Крім сонячного часу годинник показує фази місяця і температуру повітря. У монарха також були телескоп, мікроскоп, електростатична машина, колекція глобусів і видатна наукова бібліотека. Він фінансував морські експедиції, заснував у Версалі найбільший у світі ботанічний сад. Під його егідою була створена перша детальна карта Франції.

Як і всі Бурбони, Людовик був затятим мисливцем. Якщо його ніщо не турбувало, він їздив на полювання тричі на тиждень. З Ам'єна було привезено дев'ять картин, що ілюстрували полювання на екзотичних тварин. Колись ці великі полотна прикрашали королівську їдальню. Відвідувачі реагують по-різному. Одних вони розважають, у інших викликають огиду. Битву африканського лева і польського ведмедя з великими собаками можна ще якось витримати. Гірше, коли жертвами відважних мисливців стають страус чи гіпопотам.

Чесно кажучи, живопис захоплював монарха менше, ніж архітектура та оздоблення палацових інтер'єрів. Версаль завдячував йому оперою, Париж – церквою св. Женев'єви, яка за часів республіки стала Пантеоном. В одному з експозиційних залів зібрані макети пам'ятників Людовика, які за його життя були встановлені в найбільших французьких містах. Першою зникла кінна статуя з Парижа. На її місці з'явилася гільйотина. Сьогодні площа, яка була свідком страти сотень справжніх і уявних ворогів революції, називається площею Згоди.

Танець під вулканом

Версальська виставка реабілітує не лише короля, а й рококо, яке французи називають «стилем Людовика XV». Владислав Томкевич стверджував, що бароко було дітищем театру, а рококо черпало натхнення з танцю. Куратори виставки пішли ще далі: на їхню думку, цей стиль, «звільнений від усіх обмежень симетрії та формальних правил, зробив революцію в художній творчості XVIII століття». Доказом, окрім виробів мануфактури в Севрі, є прекрасні вази з майсенської порцеляни, які правитель Франції отримав у подарунок від нашого Августа III. Виставка досить несподівано завершується сучасною інсталяцією «Після нас хоч потоп», що відсилає до розкішного дизайну епохи рококо.

Насправді немає причин звинувачувати триколор у тому, що були часи, коли політична, культурна та мистецька модель, що панувала на берегах Сени, домінувала у світі. Король-гедоніст ідеально підходить для ролі покровителя сучасних французів, які прагнуть до блаженства і не люблять перепрацьовуватися, але переконані у своїй перевазі над іншими націями, особливо англомовними. Крім того, варто змиритися з власною історією. Навіть якщо вона нам не дуже подобається.

– Вєслав Хелміняк

– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Виставка «Louis XV. Passions d’un Roi» у версальському палаці відкрита до 19 лютого