Якщо почитати історію Польщі, то виявиться, що прелюдією до третього поділу 1795 року були не лише два попередні поділи. Не так легко і швидко велика країна в середині континенту може втратити свою державність. По-перше, протягом понад 23 років, які минули від першого до третього поділу Польщі, вона повинна була якось суттєво непокоїти своїх сусідів. А Річ Посполита нікому не заважала, навіть своєю слабкістю, і з тієї ж причини викликала апетити у правителів сусідніх країн.

Коли в середині XVII століття несподівано швидко і, по суті, добровільно, Польща підкорилася шведському королю Карлу IX Густаву, і він не зміг сам спожити награбоване, в Раднот, у Трансільванії було підписано угоду про поділ Польщі – не більше і не менше. Підписанти Раднотського договору були у дещо іншому складі, ніж пізніші фактичні подільники Польщі, тоді закінчилося на поганих намірах. Річ Посполита проіснувала ще майже півтора століття, але більшу частину цього часу під більш-менш стриманому протектораті Росії, який здійснювався за допомогою Заходу, зокрема Пруссії. Цар Петро I був більш стриманим, з різних причин, а Катерина II – показнішою.

13 вересня 1732 року, незадовго до смерті польського короля Августа II, Австрія та Росія підписали угоду проти саксонського та французького впливу в Речі Посполитій. Коли Пруссія приєдналася до угоди 13 грудня, названо її «Договором трьох чорних орлів» і був фактично вираженням особливої турботи про польські справи:

«[Три світові сили вирішили] використати всі засоби, згідні з польською конституцією, щоб на виборах обрати короля, який міг би підтримувати мир і добрі відносини з сусідніми державами; досвід показав, що французька партія у Польщі підбурює постійні заворушення проти імператора і короля Пруссії, а в той же час інтригами в Константинополі [в Туреччині] загрожує Росії [...] У Польщі може виникнути партія, яка підтримує Станіслава [Лещинського], і підбурювати до протиправних дій і всупереч рішенням Речі Посполитої […] союзники зобов’язуються розгорнути війська на польських кордонах під час виборів, не для того, щоб нав’язати вибір силою зброї, але захистити польську свободу від будь-якої несвободи з боку інших держав».

Сама виборність престолу в Речі Посполитій була стимулом до таких дій і три чорні орли, два з яких були двоголові, вперше разом виявили турботу про закон у Польщі, польський закон і польську свободу. Договір трьох чорних орлів не був ратифікований і не мав реального політичного ефекту. Після смерті Августа II історія прискорилася, і вже в 173 році обидва претенденти на польську корону, проти яких застерігає договір, стали королями Польщі, обраними на подвійних виборах. З цієї нагоди це був не перший випадок, коли російські війська увійшли до Польщі, коли Росія формально не перебувала у стані війни з Реччю Посполитою.

Син Августа II, Фрідріх Август, який пізніше правив як Август III, потребував їхньої допомоги. Його конкурент Станіслав Лещинський мав гроші лише від свого зятя, короля Франції Людовика XV, і апелював до реальної популярності своєї особи та кандидатури, яка значно зросла за правління Августа II. Станіслав Лещинський отримав голоси 13 тисячі виборців, Август III понад тисячу. Проте законно обраний Лещинський невдовзі змушений був тікати з країни, бо російське військо вдруге і не востаннє вирішило втрутитися в то, хто має сидіти на троні у Польщі.

Російський протекторат над Річчю Посполитою іноді змушений був покладатися на допомогу Пруссії, а з часу «Договору трьох чорних орлів» також на допомогу Австрії. Здебільшого до першого поділу 1772 р. Росії вдавалося це робити самотужки. В офіційній риториці наголошувався захист основних свобод громадян у Речі Посполитій – особливо вільних виборів і ліберум вето. Підписуйтесь на наш фейсбук Вільні вибори для сусідів Польщі – це можливість посадити на польський престол вигідного кандидата, а liberum veto, тобто доктрина одностайності парламентських голосувань, гарантувала військове безсилля Польщі. Кожен сейм міг бути зірваний, а чисельність війська і податки на нього не були постійні, тільки від сейму до сейму. Підкупивши тих, хто накладає вето, можна було практично позбавити Польщу армії. У 18 столітті співвідношення російської армії та польської було приблизно десять до одного.

Сусіди Польщі не завжди грали разом. Навіть після «Договору трьох чорних орлів» російське військо стояло в Берліні, а Берлін і Відень вели Сілезькі війни. Нічого небезпечного зі становища Польщі та солідарних ворогів навколо не випливало. Щоб піддатися наприкінці століття чужій владі, Річ Посполита мусила передусім піддатися власній безпорадності, яку згідно консервували сусіди. Яка ж подія виявилася вирішальною, що Річ Посполита почала відходити в забуття? Норман Девіс, і не тільки він, вважає, що Полтавська битва 1709 р.

Не наша битва, але дуже важлива в історії Польщі, бо внаслідок неї Росія, перемігши шведів, могла почати широку експансію на Захід. А як виглядав суверенітет Польщі до Полтави?

27 червня 1697 року дворянство, яке зібралося на виборчих полях під Варшавою, обрало королем принца Конті, двоюрідного брата Людовіка XIV. Того ж дня нечисленні прихильники пізнішого Августа II, курфюрста Священної імперії та спадкового герцога Саксонії, саме його привітали як короля.

Герцог Конті мало поспішав до свого королівства, а герцог Саксонський був швидше. Він дістався Кракова, коли Конті ще не досяг Гданська. Примас не захотів його коронувати, тому знайшли іншого єпископа. Він не міг легально отримати ключі від дверей Вавельської скарбниці з регаліями, тому в стіні вибили дірку. Побачивши, що вже готують до коронації його суперника, принц Конті повернувся з Гданська до Франції. Спонукала його до цього також поява армії Августа II під Оливою.

З Августом II до Польщі прийшла саксонська армія, яка відповідала за порядок у країні. Навряд чи це можна вважати окупацією, оскільки шляхта коронувала саксонського князя як короля Польщі. Безсумнівно, Август II діяв на користь польського національного інтересу, повернувши Поділля та Кам’янець з-під влади Туреччини на початку свого правління. З іншого боку, союз польського монарха з царем Петром І вштовхнув Річ Посполиту до третьої Північної війни. Август II, спочатку тільки з саксонськими військами, і Петро I напали на Карла XII, короля Швеції.

Август II мріяв про володіння над Балтійським морем, які могли б успадкувати Веттини, що зміцнило б його позиції та його нащадків у Речі Посполитій. Він би радо змінив устрій у Польщі і заснував би династію. Але те й інше стало можливим лише після прийняття Конституції 3 травня 1791 року, хоча такі зміни були б дуже корисні раніше.

Чи Август II, діючи у власних інтересах і в інтересах своїх наступників, мав на увазі благо Речі Посполитої? Щодо намірів, мабуть, ні, щодо гіпотетичних ефектів, можна здогадуватися.

Північна війна Карлу XII до того часу вдавалася краще. Під загрозою спустошення Саксонії Август II офіційно зрікся престолу в 1706 р., але насправді він був позбавлений корони з 1704 р. Того року Карл XII знайшов собі кандидата на короля Польщі в особі молодого познанського воєводи Станіслава Лещинського, який був «обраний» королем у шведському військовому таборі.

Всією центральною Польщею заволоділи шведи, їхнє військо спалило Вавель, що не повинно було додавати прихильників Лещинському, але такі були. І розкол шляхетського суспільства, коли одні були «із Сасом», а інші «з Лясом», відбивав настрій і кинув тінь на його п’ятирічне правління.

У 1709 р. Август II, забувши про своє зречення, повернувся до країни, що стало можливим завдяки поразці Швеції під Полтавою. Шведи втікали, а до Речі Посполитої увійшло військо Петра І. Оскільки з’явилася також турецька загроза, а шведи поводилися як у підкореній країні, російське військо у Польщі багатьма сприймалося добре, і Петро І взявся за роль переговорника між роз’єднаною шляхтою, яка підтримувала хто Лещинського, а хто – Саксонця.

Станіславу Лещинському довелося тікати з Польщі й шукати допомоги у султана. З корпусом татарів він навіть стояв під Хотином, але дипломатія Росії та німецького імператора переконала султана відмовитися від подальшої підтримки Лещинського. За це султан переконав царя вивести своє військо з Речі Посполитої, що той охоче обіцяв і не виконав.

У 1717 р. у результаті дій Петра I зібрався сейм, який мав заспокоїти настрої в роз’єднаній країні та затвердити на престолі Августа II. Сейм тривав один день і названо його німим, оскільки нікому з депутатів, окрім доповідачів, не було дозволено виступити, що гарантувалося російським військом, яке, треба визнати, через два роки було відкликано царем. Хоча ні шляхта, ні король не погоджувалися на формальний захист від царя, але відтоді Росія вважала себе посередником між короною та народом.

У 1720 році Росія і Пруссія підписали договір, який оновлювався кожні кілька років, про збереження бездержавності у Польщі шляхом запобігання виправлення системи і навіть запобігання зміцненню Польщі в рамках існуючого права. Простим наслідком цих угод стала угода між Катериною II і Фрідріхом II під час обрання Станіслава Августа Понятовського в 1764 році. Обидві країни, які підтримали кандидата на престол, зобов’язалися захищати нинішній устрій Речі Посполитої на чолі з ліберум вето. Чим це закінчилося, всі пам’ятають.

Після смерті Августа II у 1733 році в країні з’явився Станіслав Лещинський, якого 12 вересня було переобрано королем Польщі, цього разу без допомоги іноземних військ, але 29 вересня на варшавській Празі з’явився сильний російський корпус, щоб забезпечити обрання Фрідріха Августа II, сина покійного Августа II. 5 жовтня відбулися вибори в селі Каміон (тобто в сучасному варшавському районі Камьонек), і майбутній Август III зумів отримати в одинадцять разів менше виборців, ніж раніше обраний Станіслав Лещинський.

Лещинський, будучи в облозі у Гданську росіянами та саксами, через кілька місяців змушений був назавжди втекти з Польщі. Сьогоднішньою мовою: здобув польську корону як мажоритарний кандидат і поступився меншості Августа III. Його батько свого часу також здобув меншість у стосунку до принца Конті.

Це суперечило політичному устрою Речі Посполитої, як і вибори саксонця після законного обрання Лещинського, але російська армія є аргументом сили, причому іноземної сили, що протягом усього XVIII ст. вирішувала питання, пов’язані з владою. Так звану шляхетську демократію привів у рух, а точніше, в безрух чужоземний багнет, переважно російський.

Прихильники Лещинського, вже без нього, об’єдналися в Дзікуві та воювали з військами Августа III протягом двох років. Кінець заворушенням у Речі Посполитій поклав пацифікаційний сейм 1736 року. Варто про нього згадати, бо це був єдиний сейм, який за правління Августа III не був зірваний.

Важливі для окремих земель справи вирішували сеймики, а трибунали перейняли частину попередньої компетенції сейму. Найважливіших питань реформації державного ладу вони не змогли взяти на себе. Польща стала лише формальним союзом дійсно незалежних магнатських держав. Десятиліттями це не викликало тривоги у шляхти, бо вважалося, що оскільки «Польща стоїть у безладді», то вона нікому не загрожує і ніхто на неї не зазіхне.

Власне безладдя означало іноземне панування, і три чорні орли (Росія, Пруссія та Австрія) дотиснули нератифікований договір 1732 року під час поділів через амбіції прусського короля Фрідріха II. Якби не Пруссія, російський протекторат з бургомістром із Петербурга, якого називали послом для приховування його властивої функції, міг би проіснувати довше. Росія, щоправда, без ентузіазму, але мусила поділитися Річчю Посполитою.

Парадоксально, але реформаторський рух під проводом Станіслава Августа Понятовського, що стояв за Конституцією 3 травня, прискорив падіння Польщі. Можна сказати, що освічені патріоти прокинулися пізно, аж у часи короля Стаса. А якби вони прокинулися після Північної війни чи за Августа III? Краще не розбиратися.

У Польщі були реформатори й до часів Станіслава Августа. Родина Чарторийських і партія Потоцьких активно діяли вже за саксонців. На той час обидві партії ще були реформаторськими і мали добрі наміри, навіть Потоцькі, що своїми діями за часів Понятовського отримали жахливу репутацію, але вони ефективно стримували одна одну.

Час минав у пропагандистських і дипломатичних партизанських воєнках і з оглядкою на Росію чи Пруссію. Дійшло навіть до союзу між королем і Чарторийськими. Август III розумів, що сильна Річ Посполита підвищить його становище серед інших князів Рейху. Однак, сейми зривали прихильники Потоцьких за прусські та французькі гроші, щоб не посилювати своїх суперників. Коли король і Чарторийські спробували об’єднувати сейми, надходили погрози з Петербурга за підтримки Берліна.

Август III, щоб чорні орли не пригадали собі про договір 1732 р., змушений був погодитися на Марію-Терезію на австрійському та цісарському престолі, нехтуючи правами власної дружини, і проявити люб’язність до російської імператриці Анни Іоаннівни, віддавши Курляндію для її фаворита. Хоча добре, що частково заплатив своїми претензіями на трон у Рейху та троном у феодальній землі, а не складовими частинами Польщі.

Під час правління Августа III Річ Посполита не зазнавала зовнішніх воєн аж до 1754 року, коли російські корпуси перетнули Польщу, йдучи на захід під час Семилітньої війни, не лише грабуючи, а й спалюючи села та міста. З тих часів походить називання Польщі заїжджим двором для іноземних військ.

За Августа ІІ під час Північної війни, до якої король втягнув Річ Посполиту в 1704 році, не тільки шведи та росіяни, нібито підтримуючи двічі обраних польських королів, поводилися як найгірші окупанти. Те саме робило й саксонське військо, підпорядковане польському королю. Приказка: «їж, пий і пояс послаблюй» стосувалася часів саме Августа ІІ.

На початку Північної війни шведи увірвалися в Річ Посполиту, яка формально не брала в ній участі, і захопили Варшаву і Краків. У 1702 році шведська армія завдала поразки польсько-саксонським військам під Клішувом, що мало символічний вимір, оскільки тут відбувся останній штурм гусар, невдалий. Після цього великий коронний гетьман Геронім Любомирський відкликав польські війська, показуючи таким чином своє ставлення до Августа II. У наступні роки існування держави гусари відіграватимуть роль «похоронного війська» – назва сама за себе говорить, для яких завдань у XVIII столітті використовувалися ті, що несли страх на полях битв від Кіргольма до Відня.

Похорони Польщі тривали довше, ніж тижневі похорони магнатів з похоронним військом. А дата 1795 рік як рік втрати державності виглядає як мінімум неточною.

– Кшиштоф Зволінський
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори