У 2021 році в інтернеті поширився кліп хору гомосексуалістів із Сан-Франциско, у якому можна було почути такі слова: «Ми перевербовуємо ваших дітей. Це відбувається крок за кроком. Тихо й обережно. І ви заледве це помітите. Можете тримати їх подалі від дискотеки. Застерігати від відвідин Сан-Франциско. Змушувати їх носити штани зі стрілками. Нам все одно, ми навернемо ваших дітей. Зробимо так, аби вони були толерантними та справедливими. Хтось повинен навчити їх не ненавидіти. Ми йдемо за ними. Ми приходимо за вашими дітьми».

У наступному куплеті San Francisco Gay Men’s Сhorus підсилює меседж: «Ви думаєте, що ми зіпсуємо ваших дітей, якщо наші дії не контролюватимуться. Смішно, але цього разу ви маєте рацію. Ми переробимо ваших дітей. Це відбувається крок за кроком, тихо й обережно. Вам буде важко це помітити».

Усе, про що співає хор, уже давно відбувається в США й Західній Європі, але саме цей виступ виявився передчасною маніфестацією, у зв’язку з чим автори згодом заявили, що їх неправильно зрозуміли. Слушність моменту – запорука успіху революцій, а цього разу саме щодо цього активісти й промахнулися.

Кліп був видалений із YouTube, і на платформах, які його позбулися, можна було прочитати на чорному прямокутнику, що він недоступний через відсутність згоди власника авторських прав. Однак великі цитати з тексту пісні все ж залишилися.

Марш без притупування

Неомарксизм наказував «марширувати через інституції», але не з притупцюванням. Саме терпіння та розсудливість, проявлені спочатку гей-активістами, а потім гендерними активістами, призвели до того, що звільняли зі шкіл учителів біології, які казали, що існує лише дві статі. А за твердження, що сім’я – це жінка й чоловік, проблему мала викладачка Сілезького університету в Катовіце.

Зрештою хор із Сан-Франциско обміркував ситуацію, і кліп знову став доступний. Виявилося, що більше не потрібно відмовлятися від відкритого маніфесту, якщо в ньому є коментар, що це пародія (саме так тупі гомофоби бачать гомосексуальне лобі (звичайно ж, так зване)).

Для того, щоб продовжувати мати вплив на дітей, нещодавно просочився запис наради компанії Дісней. Компанія прагне, аби половина персонажів у фільмах репрезентували меншини, включаючи ЛГБТК+. «Єдиний спосіб включити трансгендерних персонажів, пансексуальних персонажів, бісексуальних персонажів – це розповісти історії, у яких вони повністю зможуть бути самими собою», – написав у Твіттері впливовий представник корпорації.

Підписуйтесь на наш фейсбук
Конформізм академічних кіл уже набув статусу легендарного, але він нічим не поступається конформізму вчителів, тільки про нього менше пишуть. Із цього випливає, що відповідною освітою ми забезпечені на кожному етапі навчання. За нашими дітьми, утім, ідуть не геї-хористи з Америки, а численні неурядові організації, які прагнуть доповнити шкільну програму. Про те, як далеко вони зайшли, свідчить заява президента Польщі про вето на законопроєкт, який повинен був не допускати заняття із відкритості й толерантності (насамперед через те, що ці організації розуміють під цими поняттями) без згоди на них батьків.

Не вдаючись детально до аналізу мотивів глави держави – проєкт міг мати численні недоліки – неможливо не навести поширеного в ЗМІ обґрунтування спротиву. Президент посилався на отримані 123 листи з протестом, деякі з яких були підписані десятками громадських організацій. Він заявив: «Закон не гарантує того, про що я дуже дбаю. А мені важливо, щоб був спокій. Зараз війна, економічна криза. Нам не потрібна додаткова напруга. Тому я вирішив не підписувати цього закону».

На думку творців закону, толерантність у тому сенсі, в якому вона представлена освітніми організаціями, є передчасною сексуалізацією дітей і, отже, їх деморалізацією, але марш за дітьми, описаний у пісні San Francisco Gay Men’s Chorus, уже зайшов так далеко, що будь-який протест проти нього може зруйнувати суспільний спокій. І кожен президент, говорячи без тіні іронії, справді повинен подбати про суспільний спокій.

Більшовики та вся правда

Як і за часів Жовтневого перевороту, рішуча меншість стала більшістю. У ПНР у школах і в університетах в обов’язковому порядку викладали російську мову, і кожен, хто тоді навчався, знав, що більшовик – від більшості, а меншовик – через те, що перебував у меншості. Насправді ж, більшовики були (у той час, коли вони почали так себе називати) меншістю в російському революційному русі. Їхній успіх, тобто оволодіння всім рухом, став можливим завдяки безжалісності, відсутності будь-яких правил і гальм. Так, але в підручниках уже сама назва говорила про те, що вони мали рацію, оскільки вони були «більшістю».

Більшовицького характеру набули всі комуністичні партії, які урядували в так званих країнах народної демократії. Навіть коли вони були занадто численними, як для партій, і масовими, вони все ж ніде не були більшістю. Проте вони завжди мали рацію. Решта суспільств країн соціалістичного табору спочатку (і небезпідставно) боялися їх. Тоді простого опортунізму було достатньо, щоб комуністи отримували умовну данину від усіх інших.

За часів все меншого терору, тобто після смерті Сталіна, кожен, кому довелося здобувати освіту, особливо вивчати гуманітарні, а тим більше соціальні та економічні науки, був причетним до такого явища як МЕЛ.

МЕЛ – тобто, Маркс, Енгельс, Ленін. Публікації, навіть ті, що посилалися на західну гуманітаристику або класичну думку, мали містити цитати з Маркса, Енгельса або Леніна, які часто мали дуже слабкий зв’язок зі справжнім змістом книги. Це була неписана умова для друку чи викладання.

Наївно, як виявилося, було думати, що із закінченням комунізму настане кінець дивних ритуалів у науковому й суспільному житті. Ритуали повернулися, хоча їх зміст змінився. Мабуть, вони потрібні, а уявлення про те, що людина народжена для свободи, не витримало випробування реальністю. Також (і на цей раз насамперед) у країнах, які не знали ритуалу МЕЛ і режиму, який його колись створив.

Ушанування веселкою

Оскільки зараз менше читають, а більше дивляться, Леніна замінила в масовому обігу веселка прапорів, шпильок, сумок і чого завгодно. І веселка, як колись учення Леніна в Східній Європі, розповсюдилася скрізь. Не так давно її бачили у вигляді шнурка для перепустки директора ЦРУ, про що повідомляв захоплений гомосексуаліст, який нещодавно був прийнятий до розвідувального управління.

За допомогою всюдисущої веселки всі віддають данину новій ідеології. Або, імовірніше, науковим поглядам, напрацьованим на факультетах гендерних досліджень. Мало хто з нових ідеологів насправді читав роботи феміністичного філософа Джудіт Батлер. Але хто нормальний у комуністичній Польщі коли-небудь читав Леніна? Досить було того, що кожен і так знав, що панує науковий соціалізм, а не певна ідеологія.

У згадані часи вшанування МЕЛ було необхідним у всіх сферах життя. Без нього не крутилися турбіни й не лився чавун, хіба що в м’яч можна було грати без ритуальних заклинань перед матчами. Не вимагали цього й інші види спорту.

Веселка виявилася більш вимогливою. Як з’ясувалося під час останнього чемпіонату світу в Катарі, капітани команд обов’язково повинні були мати веселкові пов’язки, проти чого виступила ФІФА. ФІФА була під впливом катарських шейхів, а вони таких демонстрацій не люблять і тому таких пов’язок на змаганнях врешті-решт не надягали.

Але нічого не можна заборонити прогресивним артистам світової поп-культури, тому що їх аудиторії подобаються веселкові ритуали, а публіка – це гроші, які в даному випадку перебувають на стороні веселки.

На музичному фестивалі «Євробачення», принаймні, уже років із десять, панує дуже гендерно приязна атмосфера, і звичайних пов’язок тут уже недостатньо. Недвозначні тексти супроводжуються небінарними танцями. Іноді пристрасно цілуються дві дами, тоді як щось не дуже правильне, згадується лише Кончіта Вурст. Схоже на те, що в самих Сполучених Штатах, у тому місці, звідки й почався марш за нашими дітьми, заздрять Європі за її «Євробачення».

Однак, як виявилося, тільки огорнути сучасну музичну сцену у веселку недостатньо. А як же класика? У театрі, а також на оперній сцені, режисер, як відомо, може все. Але говорімо не про деконструкторів, а про тих, хто хоче «по-Божому» поставити виставу. Чи можуть лібрето Россіні, Верді чи Пуччіні сприйматися критично через призму гендеру? Я не очікував цього до останнього Нового року.

Ті, хто не ходить на бали, зазвичай проводять новорічну ніч перед телевізором. Уже після опівночі я увімкнув записаний раніше з телебачення Меццо «Севільський цирульник» із оперного театру Женеви. Це було гарно – хороший оркестр, прекрасний Алмавіва, чудовий Фігаро, насправді все на дуже високому рівні. Однак коли справа дійшла до сцени, де до будинку Бартоло приїжджають військові, аби зупинити бійку, з’ясувалося, що в режисера була ідея, аби замість війська прийшли стривожені сусіди. Чому б і ні?! В оригіналі саме вони викликали сили правопорядку.

Але що це за сусіди? Один із них – це копія Кончіти Вурст, проте найбільше акторських завдань дістається чоловікові в сукні – із волохатим вирізом декольте, бородою та сережками у вухах. Це «Євробачення» не має нічого спільного з лібрето і нотним записом, але, мабуть, воно повинно тут бути, аби швейцарська опера не відставала. Новорічна ніч ненавмисно стала веселковою, а отже новий рік віщує ще більше ЛГБТ у громадському просторі.

Вони йдуть не тільки за нашими дітьми. Вони йдуть по все: культурні звички, смаки, освіту, джерела емоцій і спогадів – по все, що становить людину. Так, як і більшовики свого часу, і як і їхній новий мальок, комуністи, схоже, повинні абсолютно у всьому мати рацію. І щоб завжди мати рацію, вони повинні зайняти весь простір або ж, принаймні, справляти таке враження. Адже поруч із кожним із нас живе якась Кончіта Вурст, чи не так?

–Кшиштоф Зволінський  

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад О.У.