Навчальний рік ще не розпочався, а емоції вже викликає новий навчальний предмет. Мова йде про «Історію та Сучасність». Точиться гостра дискусія щодо підручника з цього предмету. Книгу написав відомий історик, професор Войцех Рошковський, і саме вона опинилася у вогні критики.

Я тут не хочу коментувати суттєвих зауважень щодо цього видання. Очевидно, що на них потрібно звернути увагу. Не можна замовчувати можливих помилок у підручнику. Хоча водночас вага кожної з них може бути різною, і дрібниці – це не привід бити тривогу.

Проте мене більше цікавить жорстока кампанія проти автора книги, яка має ідейно-філософське підґрунтя. Приводом для цього став фрагмент підручника з питань біоетики. Ми читаємо в ньому про наслідки сексуальної революції, яка перекотилася через Захід у 1960-х роках.

Професор Рошковський звертає увагу на моральні зміни у світі: «розлучення і стосунки без зобов’язань стали щоденною практикою». Далі читаємо: «Разом із прогресом медицини та наступом гендерної ідеології ХХІ століття принесло подальший розпад інституту сім’ї. Пропагована в даний час «інклюзивна» модель сім'ї передбачає створення будь-яких груп людей, іноді однієї статі, які будуть народжувати дітей у відриві від природних стосунків чоловіка і жінки, бажано в лабораторії. Дедалі витонченіші методи відволікання сексу від кохання та плідності призводять до ставлення до сексу як до розваги, а до сфери плідності як до людського виробництва, так би мовити, до розмноження».

У наступному абзаці професор Рошковський стверджує, що такий стан речей спонукає нас поставити фундаментальне запитання: «хто буде кохати дітей, вирощених таким чином? Держава, яка бере таке «виробництво» під своє крило? Батьківська любов була і залишиться основою кожної людської істоти, а її відсутність стає причиною майже всіх спотворень людської натури. Скільки разів ми чуємо від вибитих з колії людей: мене в дитинстві не любили, мені ніхто нічого не давав, тому я повинен це взяти сам».

Ці слова викликали обурення в колах, де сексуальну революцію сприймали як досягнення сучасності та прогресу. Були звинувачення на адресу професора Рошковського, що він у своїй книзі клеймить дітей, зачатих методом «in vitro» та їхніх батьків. Одна людина навіть почала збирати гроші, щоб історика притягнути до суду.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Показово, однак, що в підручнику «Історія та Сучасність» термін «in vitro» не зустрічається жодного разу. Професор Рошковський не згадує про випадки, коли подружжя в акті відчаю вирішують провести екстракорпоральне запліднення (звичайно, це пари, у яких, незважаючи на зусилля, не відбувається природне зачаття).

Справа дуже делікатна. Пари, які борються з безпліддям або неплідністю, а також люди, зачаті в пробірці або за допомогою інсемінації, просто заслуговують на емпатію та повагу. Тож треба зважувати свої слова. Але чи означає це, що питання про моральний аспект екстракорпорального запліднення мають бути табу?

Феномен, про який пише професор Рошковскі в обговорюваному фрагменті, стосується переважно одностатевих стосунків, а не шлюбів, які намагаються зачати дітей природним шляхом. Ми вже маємо справу з ситуаціями, коли, наприклад, чоловік із такої пари є донором сперми, а дитина народжується від сурогатної мами. І це драма таких дітей, які були зачаті таким способом, і на це вказує професор Рошковський.

Хіба ми тут не маємо справу з моральними дилемами? Дитина, народжена сурогатом гомосексуальної пари, – це плід кохання чи, на жаль, це слово витискається з вуст – «продукт» чиїхось примх?

Професор Рошковський дуже конкретно відповідає на ці питання і точно пояснює, в чому полягає проблема. Це не він завдає шкоди дітям, а люди, які використовують засоби технічного продовження роду і переконані, що мають право на егоїстично зрозуміле щастя.

Один із наслідків сексуальної революції - це знищення природних сімейних зв'язків. Тому що в дискурсі нових лівих, які підтримують цей бунт, традиційна модель сім’є розглядається з підозрою як потенційно авторитарна ієрархічна структура з батьком як токсичним тираном на першому плані.

Проте людина «увільнена» від природних родинних зв’язків є позбавленою ідентичності. Її формують стосунки – іноді дуже складні – з батьком і матір’ю. Крім того, варто звернути увагу на випадки людей, які, не знаючи своїх біологічних батьків, вже дорослими беруться за їх пошук. Таким чином, вони заперечують, що генеалогічні проблеми можна недооцінювати.

Хтось може сказати, що явище, яке коментує професор Рошковський, - це маргінальна справа з польської точки зору і ним не потрібно займатися (особливо на уроках у середній школі). Між тим, вона має специфічне культурне підґрунтя. Це масово дає про себе знати. Зрештою, сексуальна революція сталася також за посередництвом поп-культури.

Критики професора Рошковського ненавидять його як консерватора, який не встигає за прогресом. Але попередження про наслідки використання досягнень науки і техніки в репродуктивних цілях не було і не є прерогативою консерваторів. Про це свідчить роман Олдоса Гакслі «Прекрасний новий світ». У ньому міститься понуре чи навіть жахливе бачення світу, в якому продовження роду відбувається лише шляхом екстракорпорального запліднення, а материнство і батьківство вважаються непристойністю.

Хакслі — гуру хіпі, один із покровителів контркультури 1960-х років. Отже, він аж ніяк не був консерватором. І все ж у своїй праці він торкався тих питань, які не дають спокою критикам професора Рошковського. Нічого іншого, як чекати, поки вони почнуть вимагати цензури на «Прекрасний новий світ».

Приходимо до висновку, що вони насправді прагнуть біоетику не обговорювати взагалі. Ставити питання про етику (не лише про біоетику) боляче, оскільки це стосується екзистенційних питань. Боляче вказувати на межі між добром і злом. Ось чому в дискурсі нових лівих батьки, особливо батько, є чорним характером, як той, хто травмує своїх нащадків різними формами дисципліни.

Але мірилом моральної зрілості є, крім усього іншого, усвідомлення межі між добром і злом. Між тим, є люди, які вважають за краще існувати в стані морального наркозу. Складається враження, що це критики професора Рошковського.

– Філіп Мемхес

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Олеся Гераль