«Музика народжується з пізнання любові та смутку, зі спілкування зі смертю, з болю та з безодні людського існування. Але вона народжується також із зустрічі з тим, що є божественним», – так колись описав класичну музику Папа Бенедикт XVI, який помер 31 грудня 2022 року. Вона завжди була в його житті: від часів дитинства у Верхній Баварії до останніх днів.

Він відпочивав під музику, слухаючи або граючи. Тоді як св. Іван Павло ІІ під час відпустки, яку проводив у папській резиденції в долині Аоста в Альпах, вирушав на прогулянки в гори та долини, Бенедикт XVI сідав за піаніно, яке привезли спеціально для нього. Найбільш охоче грав твори Моцарта, а також Бетховена, Баха і Шуберта.

Папа Бенедикт, у минулому кардинал Йозеф Ратцинґер, а до того маленький Йозеф із баварського містечка Марктль, любив музику. Він також любив котів. Завжди помічав кота, який потрапляв у поле зору – і це, як відомо, безпомилкова ознака, яка видає справжнього любителя цих тварин. «Папа Бенедикт, безперечно, був людиною котів, а не собак», – зазначив Рудольф Гофбауер, сусід Йозефа Ратцинґера в містечку Пентлінг поблизу Регенсбурга. Його рудий кіт Чіко є оповідачем історії Бенедикта, написаної італійською журналісткою Жанною Переґо в дитячій книжці під назвою «Йозеф і Чіко: життя Папи Бенедикта XVI, яке розповідає кіт».

Папа також любив латину. Уважаючи латину сполучною частиною цивілізації, він намагався зберегти мову римлян і Католицької церкви для світу та нащадків. Чи вдалося це йому? У Католицькій церкві його намагання були зруйновані Папою Франциском, який скасував рішення свого попередника про можливість відправляти латинську літургію без спеціального дозволу. А світ масової культури та соціальних мереж не зовсім зрозумів, що мав на увазі Бенедикт.

Нарешті Баварія. Папа Бенедикт, видається, хотів останні роки свого життя провести на батьківщині. Однак цього не сталося.

Музика веде до Бога

Музика завжди була в його житті. «Коли на свята в нашій парафії в Траунштейні лунала літургія Моцарта (мабуть, Коронаційна літургія, улюблений твір Папи Бенедикта – ред.), я, маленький хлопчик із провінції, відчував, як відкриваються ворота Раю. На вівтарі дим кадила розташовувався стовпчиками, крізь які пробивалися промені сонця (...). А з заднього боку церкви, з хору, лилася музика, яка могла йти тільки з неба; музика, завдяки якій з’являлися ангели, радіючи красі Бога. Коли я слухаю Моцарта, мене досі переповнюють ці емоції».

Так, багато років по тому, Йозеф Ратцинґер описував свою першу зустріч з Вольфгангом Амадеєм, якого він завжди ставив на перше місце серед своїх музичних уподобань. За ним, але фактично поруч із ним, був Йоганн Себастьян Бах.

«Незабутнім досвідом для мене, – розповідав Папа Бенедикт, – був концерт Баха, який у Мюнхені після раптової смерті Карла Ріхтера (диригент і органіст, у 1981 році – ред.). вів Леонард Бернштейн. Я сидів поруч з лютеранським єпископом Ганзельманом. Коли затихла остання, переможна нота однієї з великих кантат, ми одразу переглянулись і водночас сказали: „Кожен, хто це чув, знає, що віра правдива”».

Чи варто дивуватися тому, що Папа Бенедикт вважав музику найбільш винятковим мистецтвом? Він представив чітке тлумачення цього у своїй промові – дистанційно, з Кастель-Гандольфо – у 2015 році, коли, уже як Папа-емерит, отримував ступінь почесного доктора Папського університету Івана Павла ІІ та Музичної академії в Кракові. Він сказав: «У різних культурах і релігіях ми знаходимо чудову літературу, чудову архітектуру, чудове мистецтво та чудову скульптуру. У кожній із цих культур також є музика. Проте в жодній з них немає такої чудової музики, як та, яку створив християнський світ: від Палестрини до Баха, Генделя, Моцарта, Бетховена та Брукнера».

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Йозеф Ратцинґер вивчав музику з дитинства разом зі своїм старшим братом Ґеорґом. Починали з філармонії, бо, за словами батьків, це був гарний вступ до навчання гри на органі в майбутньому. Цим шляхом послідовно йшов Ґеорґ, який, окрім духовної семінарії, здобув ще й музичну освіту. Протягом багатьох років він диригував хором у соборі в Регенсбурзі, а також писав музику. Йозеф зупинився на фортепіано – собі на радість, у кожну вільну хвилину.

Так було і тоді, коли кардинал Ратцинґер став папою. Журналісти католицького журналу «Inside the Vatican» у першу неділю після інтронізації застали Святішого Отця в його старій квартирі, за фортепіано, де він грав свого коханого Моцарта. «Його музика, – говорив він пізніше в книзі „Сіль землі”, – це не легка забава. У ній весь трагізм людського існування».

Фортепіано, на якому він грав, було старим інструментом невідомої марки. Йозеф Ратцинґер отримав його багато років тому, невдовзі після висвячення, коли працював у Фрайзінгу на факультеті теології, і ніколи з ним не розлучався. Він казав, що краще б грав на ньому, ніж на піаніно Steinway, яке було в Кастель-Гандольфо. Як Папа Римський, він ніколи не погоджувався, щоб для нього в Апостольський палац був куплений фірмовий інструмент. «Він вважав, що це того не варте. По-перше, у нього небагато часу, і він реально оцінює свої здібності. Старе піаніно досить добре, щоб грати для себе», – пояснив його брат Ґеорґ.

Усі істоти великі й малі

Особливо красномовними були слова, якими організація PETA (People for the Ethical Treatment of Animals) попрощалася з Папою Бенедиктом XVI, адже зазвичай тримає дистанцію щодо Католицької церкви та духовенства. Тим часом на своєму вебсайті PETA нагадала, що Папа Бенедикт завжди вважав тварин «божими створіннями», наголошував на необхідності піклуватися про них, позбавити їх непотрібних страждань і болю, будь то курчата, вирощені в клітках, чи бездомні тварини. І що він сам дотримувався цих принципів. Наприклад, він завжди піклувався про бездомних котів.

«У Ватикані кажуть, що папа Бенедикт любить котів. Але це неправда. Папа Бенедикт обожнює котів», – так про друге кохання Святішого Отця сказав кардинал Роджер Махоні, архієпископ Лос-Анджелеса, нині на пенсії.

Ні для кого – і у Ватикані, і в Регенсбурзі чи Мюнхені – не було секретом, що хоча Йозеф Ратцинґер відчуває прихильність і повагу до всіх істот, великих і малих (коли його обрали папою, люди навіть міркували, чи не варто було йому взяти ім’я Франциска, від святого Франциска з Ассизі, покровителя тварин), коти займають особливе місце в його серці. Взаємно.

«Навколо Регенсбурзького університету завжди було багато котів, – розповідав Католицькому інформаційному агентству Конрад Баумгартнер, професор теології в 1970-х роках, коли Йозеф Ратцинґер викладав на тому ж факультеті. – Коли він виходив, вони всі збігалися до нього. Вони його знали і любили». Він усіх гладив, з кожним розмовляв, кожного частував, готував миски з їжею для бездомних котів. Він приніс це з дому. У Ратцинґерів завжди були коти; вони також підгодовували вуличних котів.

Коти – вдячний персонаж об’єктива, а коти з Папою тим більше. Під час візиту до Великої Британії у 2010 році Папу Бенедикта вітали не лише представники Церкви та влади. У Бірмінгемській ораторії, заснованій св. Джоном Генрі Ньюманом, у ролі господаря був чорний кіт Пушкін, одягнений з цієї нагоди в біло-жовтий бант у кольорах папства. Папа Римський, як видно на фото, радісно відповів на привітання.

Серед римських котів улюбленцями Бенедикта були чорно-білі Контессина і Зорро, не чорні, як можна було б припустити, а біло-сірі. Вони супроводжували його на прогулянках. Однак, попри заклики італійських любителів тварин, він не зміг взяти зі собою жодного кота до Апостольського палацу. Чому? Насправді це не дуже зрозуміло, тому що речники Ватикану, коли їх запитували з цього приводу, ухилялися від відповіді. Тож папа Бенедикт змушений був задовольнитися білою керамічною фігуркою кота, яку він поставив на своєму столі, та тарілками із зображеннями котів. Таку ж колекційну пристрасть мав і його брат Ґеорґ.

Баварія або краса світу

Те, що поминальна літургія Папи Бенедикта була відправлена ​​латинською мовою, є прекрасним жестом щодо покійного. Зрештою, латина була ще однією любов’ю його життя. Латинська мова, наголошував Бенедикт XVI, є сполучною ланкою християнської цивілізації та сполучною ланкою між минулим і сучасністю. Водночас – таку думку поділяють усі знавці та ентузіасти латини – це точний інструмент, який дозволяє добре фіксувати явища та ідеї.

Папа Бенедикт прагнув, щоб латинська мова, місце якої в Католицькій церкві значно послабилося в останні півстоліття, зокрема, а точніше головним чином, через запровадження літургії національними мовами, повернулася до життя. Тому, напр. відновив можливість ширшого відправлення літургії латинською мовою, заснував Папську академію латинської мови, а на народному рівні спробував піти шляхом соціальних медіа. Останнє, втім, виявилося незрозумілим для натовпу користувачів Twitter. «Навіщо все це?» – здивовано питали вони.

Можливо, не лише з лінгвістичних причин. У першому твіті, опублікованому лише за п’ять тижнів до свого зречення, Бенедикт XVI нагадав про Божі заповіді, важливі для всіх, хто дбає про єдність християнської спільноти. Моліться, будьте справедливими та чесними, смиренно йдіть за Христом... Чи це мова Twitter?

Баварія також посідала непохитне місце в серці Папи. Сім'я Рацинґерів кілька разів переїжджала: з Марктль-ам-Інн, де народився Йозеф, до Ашау-ам-Інн і Траунштейна, але завжди в межах Верхньої Баварії. Баварські краєвиди, побут і природа були тими факторами, які найбільше сформували майбутнього Папу. Він часто про це говорив. «Я пізнав там красу світу, – розповідав він багато років потому. – Катався на велосипеді, ходив у гори, грався з тваринами сусідів. Я навіть пас корів. Я був близько до природи. Ці перші переживання, зв’язок із тваринами, близькість Божих створінь – усе це було дуже важливим».

Це нікуди не зникло. Баварія була завжди – це іноді справді дивувало. «Я намагався зрозуміти, якою мовою Папа Бенедикт розмовляв з котами, – якось сказав ЗМІ державний секретар кардинал Тарчізіо Бертоне. – А це був баварський діалект».

– Тереса Стилінська  

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклала Олена Ковалевська