У Німеччині прокинулися демони минулого. До такого висновку може підштовхнути те, що сталося минулого тижня, тобто розкриття антидержавної змови в цій країні...

Світ дізнався про існування організації «Громадяни Рейху». Вона готувала державний переворот, спрямований на встановлення політичного порядку за зразком авторитарної моделі епохи Отто фон Бісмарка, канцлера Німеччини в другій половині XIX століття.

Почалися арешти. Німецькі служби затримали, серед інших, 71-річного чоловіка на прізвище Ройс, який називає себе Генріхом XIII і вважається лідером потенційних путчистів. Бізнесмен із дворянським корінням, що сягає середньовіччя. Він втягнувся в антисистемну діяльність нібито через розчарування, яке викликала у нього німецька держава. Після возз’єднання Німеччини він безуспішно намагався повернути нерухомість, конфісковану у його сім’ї владою НДР.

Водночас слід зазначити, що «Громадяни Рейху» не мають на увазі німецький націонал-соціалізм. Так, вони є середовищем, в якому циркулюють різні теорії змови, в тому числі про схеми єврейських фінансистів. Тим не менш, погляди членів цієї організації можна визначити насамперед як прусський монархізм. Вони змагаються з Федеративною Республікою Німеччина. В їхніх очах ця держава несуверенна – американська колонія, створена в 1949 році, підпорядкована інтересам світового капіталу.

Генріх XIII нагадав мені одну фігуру, яка діяла у міжвоєнній Німеччині. Йдеться про Альфреда Ніссена, який належав до династії підприємців, але не дворянської. Ніссен мріяв відновити могутність своєї країни. Будував плани завоювання Німеччиною космосу. І співпрацював з націоналістичними колами, зокрема з НСДАП.

Справа в тому, що це вигаданий персонаж із серіалу «Вавилон Берлін» (вихоодить з 2017 року). І сталося так, що звістка про підготовлений «Громадянами Рейху» переворот дійшла до мене відразу після перегляду останнього, четвертого, сезону цього серіалу.

«Вавилон Берлін» – найдорожча інвестиція в історії німецького кінематографу. Його зняли три режисери, серед яких Том Тиквер, який, наприклад, зняв відомий фільм «Біжи, Лола, біжи» (1998), натхненний «Випадком» Кшиштофа Кесьльовського (1981). Підписуйтесь на наш фейсбук Дія серіалу відбувається в столиці Німеччини, у кінці існування Веймарської республіки. Це насамперед детектив, екранізація циклу романів сучасного німецького письменника Фолькера Кучера, головним героєм якого є комісар поліції, ветеран Першої світової війни Гереон Рат. І історичне підґрунтя тут не позбавлене значення.

У серіалі ми бачимо бідність німецького суспільства, яка згодом виявилася одним із важливих чинників приходу Адольфа Гітлера до влади. А тим часом може здатися, що на рубежі 1920-1930-х років ще нічого не вирішено. Нацистський рух тільки набирає сили. Активні також підтримувані Радянським Союзом комуністи. На вулицях Берліна вони борються проти націонал-соціалістів.

У німецькій столиці процвітає організована злочинність. Водночас на перший план виходять нові тенденції в культурі та розвагах.

Джаз набирає популярності. Для людей зі скрутним матеріальним становищем участь у танцювальних марафонах – шанс швидкого заробітку. Це американські впливи.

Але в той же час темна сторона німецької душі стає все більш помітною. Розвивається кінематограф, лідером у якому є експресіонізм, в моді окультизм і парапсихологія.

Тим часом Чорний рейхсвер – нелегальні німецькі військові структури прагнуть перекреслити результати Першої світової війни. Вони намагаються обійти положення Версальського договору про роззброєння Німеччини. У таємниці укладають союзи з совітами, щоб таємно озброїти німецьку державу шляхом обміну послугами.

Однак ідеологічно Чорний рейхсвер не має симпатій до більшовизму. Навпаки. Ми маємо справу з групою офіцерів, які прагнуть помститися за Версальський договір. Їх притягують аристократичні і підприємницькі кола, які хотіли б відновити міжнародну позицію Німеччини до Першої світової війни. Саме з Чорним Рейхсвером пов’язаний згаданий Альфред Ніссен.

У «Вавилоні Берлін» є сцена, в якій один з учасників рауту цього середовища піднімає тост за «консервативну революцію». Він також цитує слова відомого німецького письменника Ернста Юнґера.

Справа в тому, що у міжвоєнній Німеччині виник багатоканальний політичний та інтелектуальний рух, відомий як Консервативна революція. Юнгер був одним з його провідних представників. Консервативна революція була вираженням антиліберального та антибуржуазного протесту проти світу, який формувався після 1918 року

Серіал Тиквера і інших насичений справжніми історичними особистостями.

Наприклад, йдеться про Конрада Аденауера (майбутнього канцлера Німеччини), хоча ми його не бачимо на екрані. У 1917-1933 роках був мером Кельна. Саме з цього міста Гереон Рат приїжджає до Берліна. Справа в тому, що Аденауера шантажують порнографічним фільмом, який знаходиться десь у німецькій столиці. Завдання Рата – знайти цей матеріал, який є знаряддям злочину проти кельнського політика.

У «Вавилоні Берлін» ми не бачимо Аденауера, але з’являються інші персонажі, відомі зі сторінок історії. Тут можна згадати Густава Штреземана і Вальтера Стеннеса.

Перший у Веймарській республіці недовго був канцлером, але значно довше – керівником німецької дипломатії, який, до того ж, проводив антипольську політику.

Останній був лідером СА (Штурмових військ НСДАП) у східній частині Німеччини (на схід від Ельби). На початку 1930-х років Стеннес намагався взяти під контроль нацистську партію. Він був більш радикальним, ніж Гітлер – хотів, щоб NSDAP перебрала правління в Німеччині через переворот, а не через парламентські вибори. Ця тема також присутня в серіалі.

З іншого боку, Альфред Ніссен, хоч і не був автентичною історичною постаттю, у нього є свій прототип у минулому. Йдеться про Фріца Тіссена – промисловця, який фінансово підтримував націонал-соціалістів, вбачаючи в них щит проти комуністів.

Є теж проблема політкоректності. Творці «Вавилону Берлін» намагаються її дотримуватися, але все ж таки показують, що нацизм приваблював також представників сексуальних меншин. У цьому немає нічого незвичайного, але це ускладнює райдужний наратив про коричневу «гомофобію». Варто також зазначити, що в серіалі рисою міжвоєнного німецького суспільства є не моральна суворість (згідно з різними лівими теоріями, що торують дорогу Гітлеру), а сексуальна розбещеність. Гомосексуалісти навіть не приховують своїх схильностей.

Однак не можна не помітити, що в німецькій постановці деякі події просто суперечать фактам. Про ці ляпи йшлося на «TVP Historia» в одному з випусків журналістської програми Віктора Сьвєтліка «Не така проста історія».

Наприклад, показано діяльність у Берліні Четвертого Інтернаціоналу, заснованого Львом Троцьким – організації, що об’єднувала комуністів, які виступали проти сталінського курсу в СРСР. У серіалі це відбувається у кінці 1920-х років, тоді як Четвертий Інтернаціонал був заснований лише в 1938 році.

Проте мені важко погодитися з думкою гостей програми «Не така проста історія» (хоча дуже рекомендую цей цикл), що найкращим фільмом про зародження німецького націонал-соціалізму є «Кабаре» Боба Фосса (1972). Я не збираюся заперечувати художню цінність цієї постановки. Але думаю, що як дослідження зародження нацизму вона є політично інструменталізованою і в цьому сенсі переоціненою. Сьогодні у Польщі діється так, що сцени з нього (особливо та, в якій невинний на вигляд хлопець з гітлерюгенду співає пісню «Завтра належить нам») використовуються як пропагандистська палиця в руках лівих і лібералів, що відстежують коричневість правих.

Коли вже мова зайшла про зародження націонал-соціалізму в Німеччині, шкода, що гості програми «Не така проста історія» не згадали про ще один фільм, що уникає політичної інструменталізації. Це «Зміїне яйце» Інґмара Берґмана.

Важливою темою цього фільму є жахливі медичні експерименти, проведені лікарем Гансом Верґерусом за 10 років до приходу Гітлера до влади. Показово, що у «Вавилоні Берлін» також є загадковий персонаж, який, здається, робить те саме. Це доктор Анно Шмідт. Наприкінці останнього епізоду четвертого сезону він розмірковує про небезпечний потенціал німецького суспільства, яке жорстоко постраждало від потужної кризи – так само, як це робить Верґерус у «Зміїному яйці».

Хтось міг би звинуватити творців «Вавилона Берлін» у тому, що вони взяли цей сюжет з фільму Бергмана. Але я б так не сказав. Серіал у цілому зберігає свій оригінальний характер. І підготовка німецькими вченими ґрунту для нацизму, також у сфері психіатрії, психології, соціології – це важливе питання.

Повертаючись до наших часів, можна запитати: чи лякає «Вавилон Берлін» можливістю політичного успіху, якого могли б досягти кола на кшталт «Громадян Рейху», чи відкриває він механізми, які сприяють реалізації такого сценарію?

Насправді такий підхід до справи є ознакою наївності, виникає гіпотеза про те, що антисистемні праві... у чомусь навіть зручні для німецьких політичних еліт. Судовий процес над «Громадянами Рейху» – це також своєрідне видовище. Демократія показує суспільству ворога і, зупиняючи його від нападу на державу, підбудовує свій імідж.

У Німеччині, однак, демонам минулого не потрібно шукати для себе вихід у діяльності правих заколотників. Вони задовольняються новими формами німецького націоналізму, такими як проект об’єднаної Європи під керівництвом Німеччини.

І, до речі, Отто фон Бісмарк, якого шанують «Громадяни Рейху», у Берліні має пам’ятник і його іменем названа одна з вулиць у цьому місті.

– Філіп Мемхес
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори