Він працював на польському пісенному ринку шість десятиліть. Успішно. До нього таке вдалося лише Мечиславу Фоггу. Вони обоє померли в одному віці. Їм було по 89 років. Їх також пов'язувала вірність вокальній традиції, данина класичному репертуару та бездоганна дикція.

Баритон Єжи Поломського лунав у вишуканих танцювальних залах, у ресторанах і провінційних дискотеках. Він лився з хвиль радіоефіру, музичних автоматів, приймачів, грамофонів, плеєрів, компакт-дисків... Це гарантувало йому вражаючий успіх і цілий ряд трофеїв.

Підписуйтесь на наш фейсбук Здавалося, що на співака не діє музична мода. Він старанно оминав джаз, біг-біт, усі види року. Він йшов своїм шляхом, якщо перефразувати назву вічного хіта Френка Сінатри, з яким порівнювали Поломського. Зрештою, він мав нагоду зустрітися з відомим американцем за Атлантикою, де він регулярно співав для тамтешньої польської діаспори, під час гастролей, організованих польським імпресаріо номер 1 Яном Воєвудкою та його конкурентом Генриком Міхальським.

Один із таких концертних турів відбувся наприкінці 1981 року. 13 грудня, дізнавшись про введення воєнного стану в Польщі, артист продовжив своє перебування на батьківщині Рональда Рейгана. Він навіть отримав грін-карту і, здавалося, оселиться там назавжди. А тим часом, коли наша «народна влада» зняла мундири, він неочікувано повернувся до Варшави. З нею він був пов’язаний ще з часів навчання на естрадному факультеті (який, до речі, діяв відносно недовго) Державної вищої театральної школи.

Два пани П.

Це був його другий академічний вибір. Після закінчення будівельного технікуму в рідному місті Радом він намагався вступити до Варшавської політехніки. Іспити він склав, але на архітектурний факультет його не прийняли, оскільки кандидатові не вистачало балів за походження, які були обов’язковими протягом усього періоду ПНР, а особливо важливого значення їм надавали у роки правління Болеслала Берута. Тож замість того, щоб проектувати будівлі, мости, віадуки і тому подібне, своїм сповненим тепла голосом він прикрашав моменти життя своїх співвітчизників.

Однак перед тим, як це сталося, відбулася певна особиста метаморфоза. Отримавши диплом ДВТШ, Єжи Пайонк, бо таким є його справжнє ім’я, перетворився на Єжи Поломського. Причиною зміни став викладач інтерпретації пісень, професор Людвік Семполінський, який відзначив виняткову несценічність прізвища свого обдарованого вихованця.

Уже як Поломський він вперше спробував виступити на театральних сценах. Він був Поетом у «Весіллі» Станіслава Виспянського та Королем Яном Казимиром у «Мазепі» Юліуша Словацького, але не викликав фурору – ні серед глядачів, ні серед критиків.

Коли у Польському радіо шукали нові вокальні голоси і йому запропонували зробити дебютні записи, він погодився без вагань. Спеціальна комісія під егідою всевладного керівника розважальної музики Польського радіо Владислава Шпільмана прийняла рішення запропонувати йому свінгову «Пісню для незнайомки», на музику сьогодні забутого, передчасно померлого диригента катовіцького оркестру Польського радіо Єжи Гаральда та на слова двох Збігнєвів: Кашкура та Заперта. Пісня підняла виконавця на вершину рейтингу найпопулярніших співаків країни. В опитуванні радіослухачів він навіть обігнав Фогга, хоча vox populi поставив під сумнів корпус музичних експертів (така була епоха!). Першість присудили Фоггу, віддавши Поломському «почесне друге місце».

Але невдовзі він випередив свого суперника, а згодом і друга, чий музичний родовід виводився ще з міжвоєнних часів, і очолив рейтинг виконавців так званої центрової музики, як охарактеризували його репертуар. Репертуар, який Поломський незабаром почав ретельно відбирати. Однак, на відміну від сучасних співаків, він ніколи не намагався створювати його сам. Він не вмів складати музику, не збирався писати тексти пісень. Залишив за собою лише виконання, досягнувши майстерності в цій справі.

Тінь Служби безпеки

Серед численних хітів артиста, які наспівували покоління за поколіннями від Татр до Балтійського моря («Як дівчина», «Бо з дівчатами», «Весь зал співає з нами», «Водонос», «Є балалайка», «Дай»), особливе місце займає «Коли кохання іде геть», також відома як «Кохання ніколи не повертається».

У неї був експрес-родовід. І я маю на увазі не темп, з яким було створено пісню, а редакцію газети «Вечірній експрес», найпопулярнішої національної післяобідньої газети всіх часів. Отож, текст написали двоє газетних журналістів: Збігнєв Заперт, тобто, мій батько, тому я володію історією з перших вуст, і Мечислав Мартула.

Мартула був дещо загадковою постаттю. Насправді його прізвище було Нахт, він був родом зі Львова, приховував воєнно-окупаційне минуле, у роки сталінізму працював у військовій пресі, ходячи одягненим у форму. Він був молодшим братом поета і сатирика Юзефа Прутковського (характерної постаті «варшавки»), який мав власний столик у клубі Товариства польських артистів театру та кіно (SPATiF) на Алеях Уяздовських, 45.

Спочатку музику до написаного журналістським тандемом тексту мав написати Кшиштоф Кніттель, який тоді лише робив перші кроки у цій професії, а потім став шанованим автором серйозної музики, до речі, син Войцеха, колишнього головного редактора «Вечірнього експресу». Проте звуки, написані початківцем, не припали до смаку ні авторам тексту, ні тим більше Поломському. Тому по допомогу звернулися до іншого музиканта, Яцека Щигела. І він виправдав сподівання. Таким було походження хіта, після якого Поломського почали називати польським Томом Джонсом, який у той час здобував світовий тріумф зі шлягером «Delilah».

Роялті за використання «Коли кохання іде геть» / «Кохання ніколи не повертається» у ЗМІ та ресторанах значно збагатили рахунки виконавця та авторів. За винятком того, що Мартула не зміг цим скористатися, бо потрапив… до в’язниці.

Все було так: навесні 1968 року Служба безпеки почала слідкувати за Прутковським, бо, як було вказано в її звіті, «він підтримує контакти з літераторами проізраїльських поглядів. Він співпрацював з братом Мечиславом Мартулою під час видання книги «Я виграв у Гітлера», написаної іншим братом, Маріаном Роговським, який перебував у ФРН. За своєю риторикою книга є тенденційною та антипольською». Хоча вона так і не була опублікована, а Прутковський визнав її непридатною для друку, Служба безпеки провела в нього обшук, конфіскувавши щоденник, польські книги, видані за кордоном, колекцію губних гармошок і пістолет FN калібру 6,35 з набоями.

Найвищу ціну за літературні прагнення Роговського заплатив Мартула, якого звинуватили в розповсюдженні машинопису. Більше того, він пропонував друкувати книгу фрагментами в «Вечірньому експресі»! Через це він втратив роботу, був виключений з Польської об’єднаної робітничої партії і навіть кільканадцять місяців провів у тюремній камері. Вийшовши на волю, він отримав паспорт в один кінець із наказом негайно залишити Польщу. Він оселився у Федеративній Республіці Німеччина. Під час карнавалу Солідарності він відвідав Варшаву, прибувши на похорон брата. При нагоді подякував співавторам пісні та її виконавцю за те, що на допиті у Службі безпеки вони поводилися гідно, відмовившись звинуватити його в антиполонізмі, до чого їх схиляли.

Камінг-аут

Оригінальна доля спіткала й інші хіти Поломського. «Ти прийшла до мене, як пісня» спочатку була адресована Мечиславу Войніцькому, але запис співпав у часі з репетиціями до прем’єри якоїсь оперети, зіркою якої десятиліттями був Войніцький. Тому нетерплячі автори, очевидно, вбачаючи в пісні можливість чималого заробітку, вирішили знайти іншого співака. Поломський, прослухавши музику Пьотра Фіґеля та прочитавши текст Януша Кондратовича і Збігнєва Заперта, погодився заспівати. Що для всіх (окрім Войніцького, звісно) виявилося дуже вигідним рішенням.

Втім інтуїція підвела Поломського на початку 1970-х років, коли Влодзімєж Нагорний і Йонаш Кофта шукали виконавця для свого твору під назвою «Її портрет». В результаті пісня стала візитівкою Богуслава Меца, художника за освітою, що перегукувалося з поетичним текстом.

Натомість ще один хіт Поломського – «Моя мила, моя тиха, моя красива» – зобразив кохання його авторів: Іренеуша Ірединського (слова) та Аліни Пєховської (музика). Вогонь почуттів, однак, не витримав випробування часом, на відміну від пісні.

Артист, який помер 14 листопада, брав участь у численних соціальних і благодійних акціях. Він відкрито говорив про свою віру в Бога та боротьбу з депресією. Натомість, на відміну від більшості сучасних естрадних виконавців, приховував своє особисте життя. Він так і не створив сім'ї. І єдиний камінг-аут, який він зробив, стосувався зачіски. Спочатку він закривав лисину накладним волоссям, потім перукою.

Чотири роки тому у нього діагностували часткову втрату слуху, що призвело до припинення творчої діяльності. У 2021 році він переїхав зі своєї квартири на Мокотові до Будинку артистів - ветеранів польських сцен у Сколімові під Варшавою. Він помер в одній зі столичних лікарень.

Якщо стрінеш гору – вийди на неї.
Знайдеш воду – перепливай.
Якщо ти страждаєш – перетерпи мовчки.
Зустрінеш людину – не обминай

– співав він у найважливішому, як сам підкреслював, для себе творі «Кодекс» (сл. Адам Кречмар, муз. Влодзімеж Корч)

– Томаш Збігнєв Заперт
-Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Бібліографія:

Jan Wojewódka „Ja, Janko ryzykant” [Ян Воєвудка «Я, Янко-ризикант»]
Dariusz Michalski „Piosenka przypomni ci”, „Komu piosenkę” „Za kulisami przeboju”, „Z piosenką przez świat”[Даріуш Міхальський «Пісня тобі пригадає», «Кому пісню», «За лаштунками хіта», «З піснею по світу»]
Aleksandra Szarłat „ SPATiF. Upajający pozór wolności” [Александра Шарлат «SPATiF. Хмільна ілюзія свободи»]
Ryszard Wolański „Leksykon polskiej muzyki rozrywkowej” [Ришард Волянський «Лексикон польської розважальної музики»]
Zbigniew Adrjański „Kalejdoskop estradowy” [Збігнєв Адр’янський «Естрадний калейдоскоп»]
Lucjan Kydryński „Życie wśród gwiazd” [Луціян Кидринський «Життя серед зірок»]
Ludwik Sempoliński „Druga połowa życia” [Людвік Семполінський «Друга половина життя»]

Дякую Кароліні Міклевській за допомогу у підготовці тексту