На жаль, більшість з нас минає Відень, проїжджаючи по об’їзній дорозі, щоб якомога швидше опинитися на півдні, у Хорватії чи Італії. І це величезна помилка. Віденська подорож не очевидна – тут ми проведемо тижні й розваг не забракне, або ж залишимося на менше часу, зосередивши увагу на обраних місцях. В обох випадках ми можемо пропустити кілька місць та вражень, про які я намагатимуся розповісти нижче.

1. Поглянути на красивий блакитний Дунай...

Не вдасться, хоча спробувати можна. Той, хто добре знайомий з цим містом або коли-небудь бував у Відні, знає, що Дунай не буває блакитним. Пояснити цю закручену загадку можна досить легко – Йоганн Штраус (син) був зачарований віршем дещо забутого сьогодні поета й медика, що не відбувся, Карла Бека «На прекрасному блакитному Дунаї». Саме таку назву він дав своєму найвідомішому у світі вальсу. Перші виконання вальсу грали саме в супроводі вірша. Ще більш допитливі стверджують, що поет, уродженець угорського Бая описав колір тієї ж річки у своєму рідному місті, але цей факт вже треба було б перевіряти на місці ...

2. Стати перед Собором Святого Карла Борромея

Такого враження, яке справляє цей чудовий храм у стилі бароко XVIII століття, на багатьох не робить навіть Собор Святого Стефана. Коли я в місті, то ніколи не відмовляю собі в цьому задоволенні. Але будьте уважні – якщо ви не збираєтеся на богослужіння, то доведеться заплатити за білет. Храм, що знаходиться біля Карсплаца, володіє такою магічною чарівністю, що я б віддав у замін навіть Базиліку Святого Петра (звичайно, ж без Сікстинської капели!). Собор почав творити Йоганн Бернхард Фішер фон Ерлах, а завершив його син Еммануель. З красивим куполом, класичним портиком, оточеним двома присадкуватими дзвіницями дещо химерної форми й двома колонами, прикрашеними незвичайним фризом зі сценами з життя Святого Карла, що справляє сильне враження вже ззовні. Це один із найкрасивіших пам’яток бароко у світі! Так багато оздоби, що ми, без сумніву, залишимося тут надовше. Я не історик мистецтва, тому можу з упевненістю сказати, що сецесія походить безпосередньо з бароко, і якщо у нас є сумніви щодо взаємозв’язку двох стилів, ми можемо пройти кілька кварталів Карсплацу й побачити вищезгаданий павільйон модерну з злотим куполом і брамою, зробленими братом Густава Клімта.

3. Прогулятися по Бельведеру

Він стоїть поруч із Собором Святого Карла Борромея й також побудований у стилі бароко. Бельведерів насправді два, нижній і верхній, але вони являють собою цілісний ансамбль, з’єднаний дивовижним парком, по якому обов’язково потрібно пройтися (бажано знизу до верху, до самого замку). Бельведер має більш символічне значення, адже тут знаходиться вишукана галерея з найкрасивішою картиною у світі: «Поцілунком» Густава Клімта. Тут висіла «Золота Адель», або портрет Адель Блох-Бауер, яким я не раз захоплювався наживо. Через низку ідіотських кроків чиновників австрійського Міністерства культури Адель назавжди покинула Бельведер, хоча й не мусила цього робити. Досить було б угоди між австрійцями й адвокатом спадкоємців (що ті неодноразово пропонували), щоб, попри повернення прав власності на твір його законним власникам, картина була постійно виставлена в країні.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    За воротами верхнього Бельведера проходить Прінц-Ойген-штрассе (Prinzeugenstrasse), по якій можна відправитися, наприклад, назад на Карлсплац або ж на Східний вокзал. Так у червні 1914 року вчинив ерцгерцог Франц Фердинанд із дружиною. Він прощався, махаючи красивим капелюхом із зеленим пір’ям, коли відкритий лімузин їх в останню поїздку до Сараєва...

4. Щось перекусити у Тшесневського

Кожен житель Відня знає це ім’я. Тшесневський – найстаріший і найвідоміший бар із канапками у Відні, з численними філіями в місті, що в обід обслуговує безліч офісів й чимало культурних заходів та вечірок. Аскетичний – тільки бутерброди, в основному з яєчними пастами й домашніми сирами, і пиво, що подається в пфіфках (1/8 літра). Дешевий заклад. Францішек Тшесневський приїхав із Кракова в 1902 році і зробив революцію в переконаннях жителів столиці щодо їжі в місті. До сих пір там немає крісел і наїдки споживають виключно за стійкою. Найкраще місце –Dorotheergasse 1, у самому центрі, майже на розі з Грабеном, трохи перед кафе «Гавелка» («Café Hawelka»). Девіз компанії над входом «Die unaussprechlich Guten Brötchen» – «Невимовно смачні бутерброди». Термін «невимовно» також відноситься до прізвища Тшесневський, яке австрійцям важко вимовити.

5. Побешкетувати на велосипеді

Відень, має, мабуть, найбільшу за своїми розмірами та протяжністю велосипедну мережу в світі. Більше тисячі кілометрів трас, з багаторівневими перехрестями без зіткнень та перетинів, тільки для велосипедів та велосипедистів! На кожному розі ми знаходимо дешевий автоматичний пункт оренди, а велосипед потім можна буде здати в будь-якому іншому подібному пункті. Але це так звані мули – тяжкі та неповороткі велосипеди. У кожному готелі ми знаходимо листівки з пропозиціями багатьох компаній, які привезуть нам велосипед і заберуть його в будь-який зручний для нас час. Вони коштують дорожче, але зате це транспортні засоби першого класу, в основному КТМ-и.

6. Політати в гондолі над містом

Пратер у п’ять разів більший за Центральний парк Нью-Йорка і має колесо огляду – Вінер Різенрад (Wiener Riesenrad). Це був один з перших таких пристроїв, побудованих у цілому світі. Він був показаний, мабуть, у всіх фільмах, дія яких відбувалася у Відні, включаючи й сагу про Джеймса Бонда. На гондолі (себто, в кабінці-капсулі) можна покататися, влаштувати в ній весілля або вечірку з нагоди дня народження. Трохи страшно, тому що вона гойдається. Однак, якщо ми потрапимо в прекрасну погоду, ми можемо більше не купувати листівки з Відня – звідси можна побачити та сфотографувати все.

7. Спробувати справжній торт Захер

Тільки який з них справжній? Тому що їх насправді існує декілька. Захер-торт було створено в 1832 році. За відсутності свого начальника, шістнадцятирічний підмайстер Франц Захер зробив його для гостей герцога Меттерніха. Це був власне шоколадний торт, який у Польщі часто називають мурзинком, заправлений абрикосовим джемом, який в Нижній Австрії скрізь є під рукою. Невідомо, що ж далі відбувалося з рецептом. До того, як з’явився заклад Захерів, син і онук Франца працювали в знаменитому ресторані Demel і, за чутками, мабуть, саме там «злили» власникові цей рецепт. Десятирічний судовий процес, розпочатий у 1950-х роках, який розтягнувся на 60-ті також, не тільки назавжди розділив два заклади, але й розігрів Відень (і не тільки) до красна. Остаточне і чинне сьогодні рішення таке: Захер має право називатися «Original Sacher-Torte», тоді як Демельський кондитерський виріб носить назву «Echte Sachertorte» («echte» означає «справжній»). Здавалося б, соломонове рішення, але в цій ситуації навіть правопис є зарезервованим. Різниця полягає також в тому, що торт Демеля має два абрикосових шари.

Модерний ресторан Sacher, розташований в самісінькому його центрі однойменного готелю, з заднього боку від Оперного театру, на Філармонікерштрасе 4 (Philharmonikerstraße 4). Над його входом висять міжнародні прапори, а попереду... в’ється довга черга. На жаль, ця дегустація буде коштувати нам трохи зусиль, якщо ж ми вимагаємо оригінальних інтер’єрів. Але тортика Захера можна спробувати і в інших місцях, нам просто потрібно переконатися, що його там подають. Торт також можна замовити поштою через Інтернет. Він прийде до нас в дерев’яній коробочці. Замовляти можна для нас або для людини, якій ми хочемо це подарувати, адже смаколик вважається досконалою ідею для презенту вже впродовж десятиліть.

8. Прогулятися Маріагільферштрасе

Це найбільш торгова вулиця Відня з широкими тротуарами. Тут варто побувати і мандрівник рано чи пізно сюди прийде. Шопінг саме тут не є обов’язковим, але порозглядати все варто. Окрім багатьох нових і старих торговельних центрів та універмагів, тут є дизайнерські магазини з меблями та предметами прикладного мистецтва, антикварні, книжкові та модні бутики. Є відділення Wein & Co, де ми швидко дізнаємось про назви кращих австрійських вин (та їхні ціни), а також багато терас кав’ярень, де можна посидіти, адже вулиця дуже довга і, крім того, від самого центру вона простує трохи під гору.

9. Випити кави в «Café-Konditorei Aida»

Неважливо де, бо це велика мережа кав’ярень і кондитерських, хоча найприємніше, звісно, на розі Грабен (Graben) і Кертнерштрасе (Kärtnerstraße), прямо біля собору Святого Стефана (хоча тут часом буває важко знайти місце), або ж перед оперним театром. Відень опирається на каву, а білий віденський меланж (зі змелених зацукрованих зерен) – це щось близьке до абсолютного блаженства (будь ласка, не сплутайте його з капучино!). Мережу заснував Йозеф Проусек із Држкова перед Другою світовою війною. Пізніше він розширив асортимент тортів у столиці одним з найкращих з них. Проусек, любитель опери, довго не міг обрати назву свого закладу, вагаючись між «Аїдою» та «Тоскою». Зрештою справу вирішила постановка «Аїди», яка відбулася під відкритим небом у Відні 1924 року.

Проусек і Тшесневський добре знали один одного, їхні компанії й досі співпрацюють у сфері громадського харчування. Хоча «Aida» і не є класичним віденським кафе, де півдня читають пресу і говорять про жінок або політику, звідси важко вийти. Найчастіше такі спроби закінчуються черговими філіжанками кави, пирогами і чизкейками. Для прихильників традиції, можна порадити сецесійні кафе: Central, Landtmann, Hawelka або Demel (всі знаходяться в центрі).

10. У пошуках втраченого часу

Нашмаркт – це місце, де чи не щодня буяє овочево-торговельна діяльність. Крім того, ця площа містить безліч атракцій різної масті. Він розташований поруч з Карсплац, в самому центрі міста, і сюди без проблем можна дістатися з-під оперного театру й околиць. Потрапити сюди легко, і це того варте, адже в суботу вранці Нашмаркт стає великим блошиним ринком із «дорогоцінностям», по яких можна вивчати всю історію Австро-Угорщини, на кшталт вживаних тостерів чи кавоварок. Жодного примусу до покупки творів мистецтва, звичайно, ж немає, але гори краму кишать цікавими дрібничками, серед яких можна знайти щось вартісне, якщо у нас вистачить терпіння на пошуки. Латунна настільна підставка для пера з часів Франца Кафки, порцелянова барна чашка, створена ще до Першої світової війни, інкрустована коробка для бінокля – це мої придбання за останні роки, за які я віддав по 2-4 Євро. Треба шукати, залізяччя багато. Якщо ж ми знаємо кілька слів німецькою, то можемо спокійно вести диспути і торгуватися, наприклад, з турецькою продавчинею, яка в такій же мірі говорить мовою Гете.

Я згадав, що цей візит не зашкодить нашому туру Віднем, тому що поруч є принаймні згадані: павільйон сецесії та чудовий храм Святого Карла Борромео (Karlskirche), або ми можемо піти прямо під оперу і далі Кертнерштрасе (Kärtnerstraße) під собор Святого Стефана, тобто, скрізь, де ми так чи інакше повинні бути. А втім, якщо ми втомимося, то сісти можна прямо на площі в одній з десяток закусочних-кафе, де подають також вино і що є ще більш бажаним – спріцери (тобто коктейлі на основі білого вина та мінеральної води).

11. Насамкінець, основна мета – вино...

Звичайно, може треба було починати саме з цього (і це є чи не найбільш доцільним рішенням!) або ж робити це паралельно. Відень – єдина столиця в світі, яка може похвалитися тим, що в його межах є регулярні виноградники, з винограду яких роблять такі вина, що отримують найвищі оцінки на міжнародних конкурсах. Важливо те, що ці виноградники ніколи не створювалися для шоу, чи з туристичними цілями. Колись виноградники існували на околицях багатьох європейських столиць, але збереглися тільки у Відні. Очевидно, що це не найбільший виноробний регіон Австрії, але ще в XIX столітті він був символом якості для виноробів з цієї частини Австро-Угорщини.

В адміністративних межах австрійської столиці сьогодні знаходиться понад 700 гектарів виноградників. Вони існували тут, швидше за все, ще з часів, коли Відень був кельтським селом, а потім римським річковим портом. Перший письмовий документ про вирощування виноградної лози у Відні датується 1132 роком. Колись про неї дбали, ймовірно, по всій території міста, пізніше – з його розширенням – виноградники були зосереджені у кварталах, розкиданих по пагорбах, що оточують місто.

На сланцевих, гравійних, глинистих і лесових ґрунтах в основному вирощують білі сорти: Грюнер Вельтлінер, Нойбургер, Трамінер, Вайсбургундер і Шардоне. Тут також зустрічаються – хоча і рідше-червоні сорти: Бляубургер, Цвайгельт, Португайзер і каберне совіньйон.
Відень також є єдиною столицею, яка має два райони, відомі виключно своїми виноробнями: Грінциг та Хайлігенштадт. Варто відправитися туди пішки і відвідати ці квартали ексклюзивних вілл Бахуса, де в більш ніж сотні ресторанів та інших закладів щовечора розливається вино і звучить музика.

Гідним того, аби це зробити є намір піднятися асфальтовими алеями на один із сусідніх пагорбів, для того, аби помилуватися виднокраєм Відня та виноградниками, що розкинулися у його підніжжя. Ми не повинні бути винними поціновувачами та сомельє, щоб приїхати сюди, так само як не обов’язково бути затятими завсідником кав’ярень та дуже добре розумітися на каві, аби зайти до Café Central (це, звісно, можна вважати приємною повинністю, але не будемо перебільшувати – вся австрійська столиця – це одне велике кафе). Не є необхідним знати до свого приїзду, ким був Густав Клімт, для того, щоб оніміти перед його творіннями. Я просто не можу згадати іншу столицю, де таку величну панораму зі середмістям, полями та пагорбами можна побачити або цілком безкоштовно, або ж за допомогою автобуса за два з половиною євро.

–Войцех Гоголінські

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Оксана Усатенко