Цього року Польське телебачення святкує своє 70-річчя. Датою його створення вважається 25 жовтня 1952 року – саме тоді у Польщі вийшла перша післявоєнна телепрограма: о 19:00 з Інституту зв'язку транслювалася всього лише півгодинна нарізка художніх форм, яку ловили... 24 приймачі «Ленінград», що стояли в клубах і світлицях. У тій першій музично-танцювальній програмі глядачі побачили таких артистів, як Вітольд Груца, Ян Мрозінський та Марта Новосад. Саме тоді на даху варшавського готелю Пруденціал встановили антену, яка дозволяла передавати сигнал.

Перш ніж на телебаченні з’явився спорт, там жив театр. Ще тієї ж осені глядачам показали фрагмент «Ляльки» Болеслава Пруса, де Ніна Андрич зіграла роль Ізабели Ленцької. Виставу транслювали прямо з Польського театру у Варшаві. Перша повномасштабна вистава Театру телебачення – «Вікно в лісі» двох радянських авторів Леоніда Рахманова та Євгенія Рисса у постановці Юзефа Слотвінського – вийшла в ефір 6 листопада 1953 року, на другий рік роботи Польського телебачення.

Від початку його існування телевистави становили значну частину програмного наповнення, а роботу в Театрі телебачення пропонували видатним артистам. Одним із перших був Ян Марцін Шанцер, який не лише створював сценографію до вистав та режисував, а й був художнім керівником ТТ. Репертуаром Театру телебачення опікувалась група визнаних митців, таких як Конрад Свінарський, Владислав Шейбаль чи Адам Ганушкевич, а також випускники Лодзької кіношколи: Станіслав Лот, Януш Кубік і Войцех Сіцінський.

Спершу вистави записували у студії на вулиці Ратушовій, потім ТТ переїхав на площу Повстанців Варшави, де зайняв двокімнатну студію. Тоді актори грали в одній кімнаті, а в іншій змінювали декорації. Театр телебачення почав працювати в студії на вулиці Вороніча лише у 1969 році. Після відлиги великого значення набув репертуар, що складався із сучасних драматургічних текстів, часто іноземних, у тому числі Жана-Поля Сартра, Бертольда Брехта і Жана Ануя.

Актори шептали у камеру

У 1957 році першим режисером ТТ став Адам Ганушкевич, який не лише обрав цікавий польський та зарубіжний репертуар, а й змінив уявлення про роботу артиста з камерою. Ганушкевич почав працювати на телебаченні, маючи вже великий сценічний доробок. Він виступав як актор на багатьох польських сценах – у Жешуві, Єленій Гурі, Кракові, у варшавських «Розмаїтостях», а також у Познані, а потім працював режисером у Польському театрі в Познані та Загальному театрі у Варшаві. З польським телебаченням він співпрацював з середини 1950-х років. Виставляв, зокрема, «Золотого лиса» Єжи Анджеєвського, «Театрик Зелена гуска» Константи Ільдефонса Галчинського та «Великого інквізитора» Федора Достоєвського.

Працюючи з камерою, Ганушкевич робив акцент на акторській грі – він використовував багато крупних планів, у тому числі поглядів в об’єктив камери (зрештою, слабенька тогочасна технологія робила загальний план розмитим, а саме зображення тремтіло). Він також одним із перших почав створювати камерну атмосферу вистав, а акторів, які звикли до інтимної обстановки, навчив шепотіти на камеру.

У 1958 році він зацікавився п'єсою «Аполлон Беллакський» Жана Жіроду, уже знайомого йому французького драматурга, адже у Старому театрі в Кракові він зіграв головного героя в його «Амфітроні 38» у постановці Богдана Коженєвського.

Цікавою є історія створення «Аполлона Беллакського». Легенда свідчить, що ця драма була придумана однієї ночі 1942 року як протест проти жахів війни. Сценічна прем'єра п'єси відбулася 16 червня 1942 року в Міському театрі Ріо-де-Жанейро. У Франції вона уперше була поставлена після війни – 19 квітня 1947 року в Театрі де л'Атене в Парижі під керівництвом Луї Жуве, великого французького популяризатора творчості Жана Жироду. Цікаво, що ця п’єса в Польщі донині не дочекалася друкованого видання. Вона збереглася як сценарій у перекладі Марії Серковської та Кароля Губерта Ростворовського. Згаданий у назві Беллак – це французька провінція, у якій народився Жироду, а отже, можливо, край щастя та здійснених мрій.

Історія, розказана в драмі «Аполлон Беллакський», є простою. Молода дівчина Агнеса потрапляє в Бюро великих та малих винаходів у пошуках роботи. Там вона зустрічає чоловіка – Аполлона, який радить їй робити компліменти зустрічним чоловікам, і так вона дійде до самого верху, до директора цієї установи. Агнеса користується порадою, каже чоловікам, яких зустрічає, що вони красиві, і незабаром одружитися з нею хоче сам директор Бюро великих та малих винаходів. Компліменти Агнеси змінюють чоловіків, які починають шукати цю красу в собі.

У сірій похмурій реальності ПНР ця історія була розповіддю про інший, казковий світ. У постановці Адама Ганушкевича символом цього кращого світу стала Ейфелева вежа, яка з’явилася у фінальних кадрах як тло крупних планів облич головних героїв (Калини Єндрусік і Адама Ганушкевича). Калина Єндрусік тоді була польським уособленням світського взірця сексуальної та загадкової жінки, її зачіска та манера рухатись нагадувала зірку французького кіно того часу та символа сексапільності Бріджит Бардо. Адам Ганушкевич, який склав їй компанію, був, безсумнівно, втіленням чоловічого ідеалу. Як герой з іншого світу, він залишив тугу за кращим життям, де можна здійснити власні мрії та ставати кращою людиною.

Прагнення цілих поколінь

Жана Жироду ставили на сцені не надто часто, хоча ще до появи «Аполлона Беллакського» в Театрі телебачення вже можна було побачити його «Ондину» у постановці – аякже – Адама Ганушкевича та з Калиною Єндрусік у головній ролі. Тож не дивно, що успішна співпраця творців вилилася у наступну постановку, яка ще краще запам’яталася публіці.

Підписуйтесь на наш фейсбук За даними журналу «Екран» № 13 за 1958 рік, телевізійна прем'єра «Аполлона Беллакського» відбулася 17 березня 1958 року о 20:30. Програма транслювалася на каналах Варшави, Лодзі та Катовиць. Вистава була сприйнята із захопленням, а особливу увагу рецензентів привернула акторська гра: «У якості режисера виступив Яцек Вощерович. Він створив постановку, яка надовго запам'ятається телеглядачам і може слугувати взірцем надзвичайного вміння актора спілкуватися з телекамерою. (...) Пані Дигатова [Єндрусік була дружиною Станіслава Дигата – прим. ред.] показала тут, що вона має чудові акторські здібності, окрім краси та дуже дівочої чарівності, а Ганушкевич вражаюче використав акторські засоби, які при мінімумі експресії дають максимальне вираження» (W. Czapińska Kierunek Poetyka, s.7 „Ekran” 1958 nr 13 [В.Чапінська «Напрямок Поетика», с. 7 «Екран» 1958, № 13]).

Декорації до «Аполлона Беллакського» створила Ксимена Занєвська, художниця, яка тоді дебютувала як театральний сценограф, а потім багато років створювала декорації до вистав Адама Ганушкевича. В «Аполлоні Беллакському» вона використала дві фонові завіси. На одній з них було зображено Бюро великих та малих винаходів, на іншій – Ейфелеву вежу. Своєрідна казковість і умовність з самого початку визначили характер цього спектаклю. Вистава, яка розповідала не стільки про прагнення Агнеси, скільки про прагнення цілого покоління.

Які прагнення показує нова постановка «Аполлона Беллакського» режисерки Анни Вєчур? Прем'єра відбулася 24 жовтня 2022 року. Моніка Пікула зіграла роль Агнеси, а Пшемислав Стіппа – згаданого у назві чоловіка із Беллака. Режисерка Анна Вєчур, анонсуючи виставу, наголосила, що насправді всі ми віримо в те, що ми красиві, а в очах оточення лише шукаємо підтвердження цього. Тож здається, що, незважаючи на вісімдесят років, які минули з часу написання цього тексту, він не втратив своєї актуальності й сьогодні відкриває нові контексти, будучи зіграним в сучасних декораціях і костюмах.

Виставу грали «наживо», прямо зі студії на вулиці Вороніча, що нагадує нам, що практика такого запису п’єс була раніше поширеною в Театрі телебачення. Багато видатних постановок тих часів не збереглися, але «Аполлон Беллакський» є почесним винятком, оскільки він був одним із перших, записаних у ТТ. Проте спектакль, який можна побачити й сьогодні, не є прем'єрною виставою 1958 року – він був записаний 10 липня 1961 року, коли наприкінці 1950-х розвинулась техніка телезапису.

З нагоди ювілею Польського телебачення ми повертаємося до першої повністю збереженої вистави ТТ, але показуємо її в новому виконанні. Історія Театру телебачення – це також історія технологічного прориву. Змінюється спосіб відеофіксації, використовуються нові технології. Вистави іноді дуже наближені до кіно. Прем’єра нового «Аполлона Беллакського» також стала відображенням сьогодення: вистава, звичайно, показана в кольорі, з використанням HD-технології, але все ж «наживо», повертаючи нас до найважливішої традиції Театру телебачення.

Колись по понеділкових вечорах у містах, де транслювали вистави Театру телебачення, вулиці ставали безлюдними. Сьогодні технології дозволяють нам переглянути виставу пізніше, і багато глядачів робить це на платформі VOD TVP . Але, можливо, з нагоди 70-річчя, і оскільки актори знову грають для нас «наживо», варто відродити цю прекрасну традицію спільного перегляду телевізійних театральних прем’єр.

– Моніка Колет
– Переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Театр телебачення: вистава «Аполлон Беллакський» Жана Жироду.
Режисер: Анна Вєчур, у головних ролях Моніка Пікула і Пшемислав Стіппа. Сценографія та костюми: Катажина Адамчик. Музика: Ігнацій Залевський. Телевізійна версія: Марек Бік