ТИЖНЕВИК TVP: Прочитавши біографію Альфреда Шклярського, я дійшов висновку, що в ньому є щось від Ієроніма фон Мюнхгаузена – німецького дворянина, військового, мандрівника і авантюриста, відомого завдяки роману «Пригоди барона Мюнхгаузена»...

ЯРОСЛАВ МОЛЄНДА:Хм, цікава асоціація, я не думав про Шклярського в плані порівняння його з кимось. Я намагався заповнити прогалини в його біографії і, перш за все, створити першу біографію автора, чиї твори читали мільйони людей у той час, коли подорожувати світом було не так просто, як сьогодні...

Герой вашої книги не був американцем за походженням?

Це одна з багатьох таємниць прозаїка. Офіційним місцем його народження є Чикаго, але перший підтверджуючий документ був виданий через багато років. З іншого боку, в американських архівах я знайшов документи, які вказують на те, що вперше він приїхав до Сполучених Штатів, коли йому не було й року, він і решта його родини фігурують у списку пасажирів корабля з Європи. Мені важко визначити, що було правдою, безумовно, є сумніви. З іншого боку, мета вказати Чикаго як місце його народження була очевидною: американське громадянство значно полегшувало життя. Початок ХХ століття, до США приїжджають тисячі емігрантів, там хаос, потім Перша світова війна – за таких обставин легко було переконати чиновника у версії родини.

Підписуйтесь на наш фейсбук У підлітковому віці він був свідком гангстерських розборок, за якими стояв Аль Капоне?

Принаймні про це свідчать його спогади, але я не здивуюся, якщо це фантазія. Він виріс у місті, що пов’язують з мафією і одним з найвідоміших гангстерів тієї епохи. Шклярський вступив у підлітковий вік у двадцяті роки, «найкращий» час запровадженої тоді заборони на алкоголь. Стрілянина на вулицях, насильство, нелегальні паби – все це міг бачити хлопець, що виховувався у польської діаспорі, яка також могла похвалитися кількома гангстерськими зірками.

Коли і чому він повернувся до Польщі? І саме до Влоцлавека?

Його мати походила з Влоцлавека. Одного разу він побував з нею в Польщі, а потім у 1928 році вони разом повернулися. Це було рішення матері, якій у Штатах ставало все гірше. Хворіла. Мабуть, не хотіла помирати на чужині. Шклярський добре пристосувався до нової реальності, через кілька років почав учитися у Варшаві, закохався...

Мріяв працювати в дипломатії?

Напевно ця робота його цікавила, він був знавцем американо-японських відносин, але життя скерувало його кар’єру інакше.

Чим він заробляв на життя під час навчання?

Навчання закінчив, хоча зводити кінці з кінцями йому було нелегко. Я думаю, що Америка навчила його винахідливості та специфічного способу мислення «ти можеш». Він був розумний, спритний, заповзятливий, заробляв як міг, репетиторством, іншою роботою. Йому це вдалося.

Повертатися до США він не збирався?

Хтозна, що було б, якби не дружина. Він вважав, що Америка не для Христини. Однак коли почалася війна, посольство США запропонувало йому можливість евакуюватися, але тільки йому, не його дружині, яка не була громадянкою США. Він не хотів залишати її в країні, охопленій збройним конфліктом. Цим кроком мене особисто він приємно вразив, був надзвичайно лояльною людиною, з принципами.

Початок Другої світової війни затримав у Варшаві його батька, громадянина США...

Так, на більш ніж два роки. До Штатів повернувся завдяки обміну з німецькою стороною військовополоненими.

У той час Альфред Шклярський дебютував у літературі. У підвладній нацистам пресі!

Мені здається, що він не до кінця усвідомлював цей крок. Мав літературні амбіції, і ці періодичні видання дали йому можливість бути надрукованим. Через хворобу йому важко було виконувати фізичну роботу. Був одним з діячів культури, які так чи інакше працювали на німців. Наприклад, велика група наших відомих акторів на чолі з Адольфом Димшою. У тих же газетах, що й Шклярський, графічним дизайнером працював батько Войцеха Манна. Таких людей було дуже багато. Вони просто виконували свою професію, як-от залізничник, водій трамвая чи крамар.

Що він там публікував і як часто? Використовував псевдонім?

Він був одним із найплідніших авторів, але треба чітко сказати, що не писав пропагандистських текстів, не вихваляв німецькі успіхи чи політику. Писав пригодницькі, кримінальні, часом навіть напіверотичні тексти, які, зрештою, давали полякам хвильку перепочинку від реалій війни... Хіба це такий великий злочин? Деякі тексти вийшли під псевдонімами.

Водночас був активним у підпіллі та взяв участь у Варшавському повстанні?

Саме так. Він надавав підпільникам інформацію, яку згодом комуністичний суд не взяв до уваги. Зі зброєю в руках він воював у Варшавському повстанні, на Охоті, під псевдонімом «Шкляж». Його командир дав йому найкращу характеристику.

Описи боїв у столиці він опублікував у «Новому Варшавському Кур’єрі» (Nowy Kurier Warszawski)?!

Дивовижна річ! По-перше, це трохи незвичний текст для Шклярського, по-друге, він був опублікований вже після падіння повстання, і по-третє, це дивно, але німці дозволили це надрукувати, а описує він героїчну боротьбу повстанців... Можливо, статтю було прийнято до друку, тому що мало у ній критики німців? Думаю, ми про це не дізнаємося.

Чому після закінчення війни він оселився в Катовіце? Він вже тоді заробляв пером?

Варшава була руїною, вони з дружиною вирішили шукати щастя у Кракові, але затрималися там ненадовго, оскільки з’явилася можливість отримати роботу і квартиру в Катовіце. Саме з Кракова до Сілезії вирушила група, завданням якої було зміцнення польськості у цьому регіоні, заснування газет та активізація діячів культури. Туди тоді приїхало багато поляків. Саме там він мав можливість продовжити свою письменницьку кар’єру, яку розпочав на сторінках «жовтої преси». Там народився прототип Томека Вільмовського, хоча тоді він не мав успіху.

Як сталося, що він потрапив до комуністичної тюрми?

Після війни почалися суди над тими, хто колаборував з німцями, у тому числі й над письменниками. Шклярський дізнався про це і вирішив зголоситися сам. Здається, він не підозрював, що з ним трапиться. Ймовірно, був переконаний, що не робив нічого поганого. Час був невдалий, суд був упереджений, навіть показовий, не було шансів на справедливий вирок. Він отримав стільки ж, тобто вісім років, скільки справжня зрадниця Бланка Качоровська. Перебування за ґратами змінило його, хоча й не завадило подальшій кар’єрі. Цього разу йому пощастило опинитися серед людей, які трохи розумніше дивилися на такі справи. Вважали, що він спокутував гріхи своєї молодості.

Цикл пригод Томека Вільмовського був вікном у світ для читачів комуністичної доби?

Ой, це було не вікно, це була вітрина (сміється). Тоді його книжки були Войцехом Цейровським, Мартиною Войцеховською та Беатою Павліковською, зібраними в одне, тільки в сто разів кращими. Завдяки йому поляки пізнали екзотичні куточки земної кулі, куди могли потрапити лише одиниці.

Те, що описував у своїх книжках, письменник створював лише у своїй уяві?

Навпаки, все докладно перевіряв, співставляв з джерелами. Щоразу, коли мав суперечливі дані, намагався перевірити, і якщо сумнівався, він цієї інформації не включав. Деякі читачі пізніше згадували, що він настільки досконало описував місця, де насправді ніколи не був, що багато років пізніше можна було їхати з його книжкою в руці і все було так, як він описував.

Чи «влада рад» намагалася якось використати популярність Шклярського у пропагандистських цілях?

Звичайно, але він протистояв, як міг. Час від часу йому доводилося писати щось «всупереч єдино правильній лінії», але коли чергові «Томеки» почали отримувати комерційний успіх, влада зрозуміла, що краще використовувати письменника в іншій сфері, а не у простій, відвертій пропаганді.

Чи брав він участь у політичному та громадському житті?

Я спілкувався з людьми, які його пам’ятають. Вони підкреслювали, що він товариським не був, його світ замкнувся у книгах. Після роботи (а проводив багато годин у бібліотеках і архівах) повертався додому, товариських вечорів не відвідував. Він не хотів мати нічого спільного з цією владою. Захоплювався Юзефом Пілсудським, портрет якого висів у його кабінеті на почесному місці. З іншого боку, не уникав спілкування з простими людьми, він любив з ними розмовляти, у нього часто бували діти, які й були першими рецензентами тексту чи ідей.

Як пояснити індіанські сюжети у творах прозаїка?

Він з дитинства захоплювався індіанцями, захоплювався їхньою мужністю та честю. Можливо, вони трохи нагадували йому поляків у боротьбі за незалежність. Думаю, що в його особистому рейтингу індіанська трилогія стояла вище за серію про Томека. І справді, він виконав велику роботу, слід оцінити копітку працю автора, але також його дружини, яка допомагала йому відтворювати життя корінних жителів Америки. На той час це були чудові книжки.

Серія про Томека не померла разом зі своїм творцем?

Для мене померла, тому що продовження, написані іншими авторами, не такі. І часи змінилися, сьогодні Інтернет руйнує все. Люди мало читають книжки, не кажучи вже про дуже анахронічні романи. В епоху Вікіпедії примітки вже не цікавлять. Головний герой Шклярського, порівняно із сучасними іконами молодіжної літератури, такими як Гаррі Поттер, навряд чи зможе пробитися у масову культуру. Після багатьох років Томека реанімували, але боюся, що він не буде мати успіху, і вже точно не стане бестселером.

– розмовляв Томаш Збігнєв Заперт
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Ярослав Молєнда – письменник, журналіст і мандрівник. Закінчив класичну філологію Університету ім. Адама Міцкевича у Познані. Займався науково-популярною публіцистикою в широкому розумінні, його тексти публікувалися в журналах «Focus Historia», «Mówią Wieki», «Rzeczpospolita», «Voyage». У 2015 році президент Республіки Польща нагородив його Срібним Хрестом Заслуги за популяризацію культури та історії. У 2016 році міністр культури та національної спадщини нагородив його Відзнакою «Заслужений для польської культури». Автор кількох десятків книжок з історії, географії, туризму та гастрономії, зокрема останньої «Альфред Шклярський – продавець мрій».