Для решти світу Бернардо Франческо Паоло Ернесто Белотто – це портретист міст. Творець культових образів Дрездена, Відня, Мюнхена і Турину. Він є одним із художників, котрі вплинули на те, що під повіками носимо образ Венеції, навіть якщо ми ніколи не бачили її на власні очі. Для поляків – це хтось більше, ніж талановитий художник-ведутист.

Директор Королівського Замку у Варшаві Войцех Фалковскі під час відкриття великої виставки полотен Белотта підкреслив, що вони вросли так глибоко в нашу культуру, що їх автора вважаємо своїм земляком.

Бачення міста як сцени в театрі життя заволоділо уявою легіону творців з-над Вісли. В той час придворний художник короля Стася був типовим космополітом XVIII століття. Жив у Саксонії – з перервами – 20 років, але не міг правильно речення німецькою мовою написати. Польську мову також не вивчив. Не мусів. Мовою еліт, серед яких також крутився художник перед наймом, був французький.

Ювілейна експозиція (Белотто народився 300 років тому) від травня до серпня гостювала у Дрездені. Варшавська – більш обширна, має 150 об’єктів, у тому числі рідко презентовані графіки і рисунки. Мистецтво венеціанця не вперше єднає народи. У 1963-66 роках його полотна мандрували на трасі Дрезден – Варшава- Краків – Відень – Ессен. Це була перша такого типу німецько-польська колаборація у газузі культури з часів війни. І виявилася ластівкою, котра віщувала «нову східну політику» ФРН.

В тіні свого вуйка

Бернардо був прийнятий до майстерні художників як 16-річний хлопець. Напевно мав талант, проте дорогу до слави показав йому брат матері. Антоніо Канале (відомий як Каналетто) трактував свого племінника як сина, забрав його до майсетрні. Свого часу він також допомагав своєму батькові, котрий був декоратором. XVIII століття було золотим віком театру і опери, талановиті сценографи мали дуже багато роботи. Проте Антоніо мав більші амбіції: став художником. Його спеціальністю були міські пейзажі. З другорядного жанру вчинив беззаперечний твір мистецтва. Говорилося також, що на його полотнах «сонце насправді світить».

У фінансовому плані це був вистріл в десятку. Коли настало Століття Світла, ведути стали цінною пам’яткою з Великого Турне по Європі. Республіка Святого Марка, відповідник Бродвею і Лас Вегас у стилі рококо, як магніт притягала багатих невігласів з усієї Європи. Картини Кавала особливо сподобалися британцям. Він ледь встигав із реалізацією замовлень, малював на експорт цілі венеціанські цикли, котрі надихали кілька поколінь пейзажистів.

Ведутистам полегшувала роботу камера обскура – дерев’яна коробка, предок камери, але тоді ще більше значення мала обізнаність у мистецтві рисунку. Тому Бернардо завжди носив при собі комплект олівців з аркушами паперу. Вірно наслідував стиль вуйка, навіть експерти часом мають серйозну проблему з тим, щоб відрізнити що малював Антоніо, а що – молодий Беллотто. Коли вже перестали захоплюватися лагуною, виїхали на провінцію Венеції. Плодом мистецьких канікул були капріччі, тобто архітектонічні фантазії. Образи вигаданих, античних будівель також викликали неабияку зацікавленість.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Бездітний вуйко бачив у Бернарді свого наступника. Дозволив йому використовувати своє прізвисько як торгову марку. У Польщі цей псевдонім так глибоко прикріпився до його племінника, що написання в назві виставки прізвища «Беллотто» треба вважати актом мужності. Ми маємо консервативне суспільство, переконування людей в тому, що справжнє ім‘я Каналетто Антоніо, і що він ніколи не бавився над Віслою, здається місією, яка приречена на поразку.

Зупинка Дрезден

Чи учень перегнав маестро? Думки поділені. Куратор виставки Артур Бадах стверджує, що пізніші твори мистецтва Беллотто можна з легкістю відрізнити від картин вуйка. Він використовував світліші палітри кольорів, його цікавив не тільки міський пейзаж, але й природа. На його полотнах більше глибини, контрастів світла, деталей, а передусім більше життя і людей, що надає їм риси родового образотворчого мистецтва.

Перерванню художньої пуповини сприяла розлука родичів. Антоніо виїхав у Лондон, Бернардо шліфував свій талант в Італії.

У 1745 році отримав перше замовлення від коронованої особи. Для короля Сардинії і принца Сабаудії малював краєвиди його околиці – Турину. Коли Беллотто мав 25 років спокусився змінити клімат. Переїхав до Саксонії. Приєднався до багаточисельної групи музикантів, акторів, літературних діячів, архітекторів, скульпторів і художників, яку утримував Фридерик Август ІІ з династії Веттінів. Він також пануо приклеїлася латка невмілого володаря. В той же час Август ІІІ був великим меценатом і фаном опери. Він зібрав одну з найкращих колекцій творів мистецтва в Європі.

Як придворний художник Беллотто отримував ситу заробітну плату у розмірі 1750 талярів на рік. Мав за що утримувати родину, котра поповнювалася (сплодив сина і п’ятьох дочок). І не ошукав очікувань свого роботодавця: записав короткотривалу красу «Флоренції над Лабою»у серії ведут, що були експоновані у резиденціях монархів. Вони б можливо до кінця життя залишилися у Дрездені, але семирічна війна зруйнувала Саксонію і опорожнила шкатулку Августа.

У пожежі, що була викликана пруським бомбардуванням, згорів будинок художника. В одній з бібліотек Вільнюса зберігся лист, в якому Беллотто підраховує свої збитки. Проте він використав нагоду, щоб замість античних намалювати сучасні руїни. Дві картини, що представляли знищені дільниці Дрездена, роблять парадоксально більше враження, ніж допрацьовані ведути, що документували передвоєнне благе життя над Лабою.

В який бік до Петерсбурга?

Беллотто як художник вийшов з тіні свого вуйка, проте смерть його мецената поставила його майбутнє під знак запитання. В очах молодого покоління Веттінів художнику шкодило протегування так само всевладного, як і зненавидженого графа Бруля (варто зауважити, що гонорару за картини призначені для міністра венеціанець почав домагатися аж від його спадкоємців). Тоді бюджет країни був у трагічному стані. Двір закінчив трудовий договір з улюбленцем короля Августа. Для злагодження відчаю йому запропоновано посаду викладача в Академії Мистецтв із заробітною платою 600 талярів на рік. Повинен був це прийняти як удар в обличчя.

Оскільки не вдалося на постійній основі зачепитися у Відні і Мюнхені, Беллотто взяв відпустку в університеті, щоб слідом за своїми колегами вирушити в далеку подорож на схід. Росія захоплювала іноземців, особливо таких амбітних і самовпевнених, яких недоцінює вітчизна. В ієрархії зацікавлень Катерини ІІ мистецтво займало найвище третє місце, проте наш герой довідався, що цариця любить і збирає колекцію ведутів. Він вже не був молодим чоловіком, тому запланував зробити зупинку у Варшаві. Тут познайомився з королем Чьолком і як досвідчений дворянин зрозумів, що над Віслою легше буде знайти безпечний пристанок, ніж у місті над Невою.

Панове знайшли спільну мову, коли одидва були сибаритами і новористами. Батько Понятовського, спритний чоловік і авантюрист, вженився в княжий рід Чарторизьких. Беллотто, як і багато митців, мав комплекс низького походження. Дописував собі до прізвища шляхецьке «де». Капріччіо, що на цей момент знаходиться в колекціях Королівського Замку у Варшаві, прикрашав автопортретом в одязі венеціанського патриція. На ньому витягає руку як володар, за плечима маючи двох людей з прислуги.

Станіслав-Август був би дуже гордим. Той один єдиний раз виграв з колишньою коханкою, зумів затримати племінника Каналетто у Варшаві. Остаточно переконали його ілюзійні полотна, котрі венеціанець запроектував для Уяздовського Замку. Монарх планував у ньому поселитися, з думкою про ці хвилини додатково замовив у Беллотта серію краєвидів Риму. Після кількох років і видання на ремонт п’яти мільйонів злотих у Понятовського змінилася візія і він призначив замок на казарми.

Варшавське літо без кінця

«Сто угорських дукатів на місяць, «зі зручною квартирою, опалюванням і іншими зручн»стями" вистачило, щоб задовільнити гостя із Дрездена. Він відплатився щедрому монарху, малюючи дві версії «Елекцій Станіслава-Августа».

Це єдиний в oeuvre венеціанина виразно пропагандистський твір мистецтва, що показує – всупереч фактам – що вибір кандидата, визначеного царицею, був національним святом єдності. Намальовані 12 і 14 років після факту, змусило задуматися людей, котрі мали добру пам’ять. На першому плані Беллотто намалював актуальних прихильників і улюбленців Понятовського, котрі у вересні 1764 року за згодою знаходилися в іншому місці, починаючи від власної родини. В історичному кадрі не вистачило теж місця для російських військ, що стерегли безпеку скорумпованих або заляканих електорів.

Перепусткою до посмертної слави художника у Польщі однак виявилися ведути. Вони вартували великої праці художника, котрий жалівся, що мусить важко працювати цілий рік над одним полотном. Як то італієць, перебільшував, проте відшліфовування кожної деталі напевно була заняттям, яке забирало багато часу. Від часів Венеції Беллотто дещо поправив свій стиль, але надалі найважливішою була архітектура. Це для неї резервував сонячні промені, а людей часто розміщуючи в тіні. Найважливішим був результат, а результат був приголомшливим.

Під пензлем майстра навіть плебійське Повісля набрало достоїнства.

Майже всі коментатори підкреслюють документаційні цінності цього мистецтва, порівнюючи його навіть до фотографії. Ну що ж, реалізм має різні обличчя. Племінник Каналетта був спритним обсерватором, досконало оперував перспективою і – як справжній венеціанець – кольорем. Проте його картини не треба приймати як стовідсотково правдиві свідоцтва. У глибині душі, у згоді з родинною традицією, він залишився декоратором. Прагнув до ідеалу, котрий, як відомо, у природі не існує. Сумлінно модифікував краєвид, пересував будівлі і змінював їх розміри.

Вражаючим є те, що на полотнах Беллотта навіть найбільш віддалені предмети видно виразно. Барви не втрачають інтенсивності, а це заперечує правам оптики. Маестро забував про зменшення інтенсивності світла і тіні в залежності від місця. У його Варшаві панує вічне літо, завжди світить сонце. Цікаво, що ведути венеціанця визнано коронним доказом розквіту столиці в «станіславівській епоці". В той же час так насправді ми дивимося на саський метрополіс.

Спосіб стати безсмертним

Корона довго була на голові Понятовського, шляхетний народ хотів його усунути з трона. Вже після придушення росіянами барської конфедерації і першого розбору вирушили інвестиції, покликані змінити обличчя столиці. Їх закінчення художник не дочекався. Несподівано помер, у листопаді 1780 року. Король довго ще виплачував заробітну платню вдові і двом незаміжнім донькам. З каталогу колекцій Станіслава-Августа виникає, що в колекції знаходиться 60 картин племінника Каналетта. Знавці Варшави виражають жаль, що маестро не увічнив своїм пензлем палац Саський, Старе Місто, Маривіль, Лешно, або вулиці Нови Свят, котрі в ті часи виглядали по голому інакше, ніж після «реконструкції» ХХ століття. Проте залишив нам у спадок щось набагато цінніше – легенду розквітаючої столиці держави, котра занепадає.

Іноземці, які відвідували Варшаву, описували її як місто контрастів, де чудові палаци і костели знаходилися поряд з будками, такими собі бідними халупами. Геній Беллотта сприяв тому, що погляд затримується на тих перших.

Бог для нас був ласкавим. Заощадив бути свідками остаточного компроментування мецената, знищення Республіки Польща, перебудови Варшави у класицистичному стилі та занепаду республіки св. Марка, найстаршої держави у Європі. Могила у столичному костелі Капуцинів не збереглася. Племінник Каналетта проте переборов час на недоступному для конкурентів рівні. Його ведути послужили за зразок для реконструкторів історичних дільниць Дрездена і Варшави. Реальність пристосувалася до фантазії художника.

–В’єслав Хелміняк

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Олеся Ґераль

Виставка «Бернардо Беллотто. У 300 – річчя з дня народження художника» у Королівському Замку в Варшаві відкрита до 8т січня 2023 року