Чого ми можемо очікувати від нового прем'єр-міністра Великобританії Ліз Трасс? Чи буде її політика продовженням політики Бориса Джонсона чи, можливо, вона її перекреслить?

МАЦЕЙ ЗАКШЕВСЬКИЙ: Я не очікую від нової британської прем'єрки революцій та радикальних змін. Це не буде друга Маргарет Тетчер, вона покаже себе радше як друга Тереза Мей. Особливістю і постійним елементом британської політики, незалежно від того, хто перебуває при владі, є відсутність різких змін. Лейбористська партія і консервативна партія відрізняються не фундаментальними питаннями, а різною розстановкою політичних акцентів.

Викликом для прем'єр-міністра стане наростаюча криза в міжнародному просторі, яка вплине також на внутрішню політику її країни. Проте енергетична криза не торкнеться Великої Британії такою мірою, як країн Центральної Європи чи Німеччини. Її політика буде продовженням лінії Бориса Джонсона. Плануючи свою політику, британці враховують ресурси, які є у їхньому розпорядженні. Тому їхня політика завжди надзвичайно прагматична.

Прем'єр-міністр Ліз Трасс оголосила про розширення санкцій проти Росії. У разі їх введення російські кораблі не зможуть заходити в європейські порти.

Це також продовження політики консерваторів та політики Бориса Джонсона. Серед країн Європи Велика Британія зайняла найбільш непримиренну позицію щодо Росії. Це також пов'язано з відносинами Великої Британії зі Сполученими Штатами. Досить характерною є реакція глави російського МЗС Сергія Лаврова на обрання нового британського прем'єра. Вона полягає у приверненні уваги до налагодження відносин з Францією.

Підписуйтесь на наш фейсбук Ліз Трасс змінила погляди щодо брекзиту – з противниці вона перетворилася на прихильницю виходу Великої Британії з Євросоюзу.

Це питання, характерне для британського політичного мислення, яке можна проілюструвати таким реченням: ми граємо тими картами, які маємо, а не тими, якими хотіли б грати. Згідно з британським політичним мисленням, не має значення, чи пані Трасс до брекзиту була за чи проти нього, тому що зараз Велика Британія не належить до ЄС.

Чистий прагматизм. На чому ґрунтується консерватизм сучасних торі?

Він є результатом дуже специфічного способу мислення та специфіки місцевої політики, які стосуються не лише Консервативної партії, а й Лейбористської партії, а свого часу також і лібералів. Національна політична схема є надзвичайно сильною і великою мірою зводиться до двох елементів.

Яких?

Перший базується на емпіричній традиції, тобто на використанні досвіду у політиці. Консерватизм не випадково зародився у Великій Британії, хоча сформулював його представник вігів Едмунд Берк. Другим елементом, який є ключовим для розуміння британської політичної моделі, є «Утилітаризм» Джона Стюарта Мілля. Цей короткий текст розповідає нам усе про британців та їхній спосіб мислення і ведення політичної діяльності. Він також пояснює нам мотиви поведінки британських політиків під час Другої світової війни. Поляки говорять про зраду Заходу в 1939 і 1945 роках.

Складно по-іншому дивитися на ті події.

Так, але якщо ми звернемося до концепції Мілля, то побачимо, що з точки зору етичної теорії прагматизму дії британців були, на їхню думку, абсолютно нормальними. Сучасний британський консерватизм – це постійне пристосування до викликів сьогодення, еволюція, а не революція, а також адаптація сучасних елементів до своєї політичної програми. Така поведінка є не стільки свідомою, скільки інстинктивною. Так робили торі в XIX i XX століттях. Прем'єр-міністр Бенджамін Дізраелі, всупереч позиції своєї партії, розширив виборче право, що стало одним із моментів формування сучасної британської демократії.

Далі маємо 1947 рік, торі приймають деякі елементи, що проповідувалися Лейбористською партією. Маємо й сучасність, коли консерватор Девід Кемерон вводить закон, що дозволяє т. зв. одностатеві шлюби. Консерватизм торі має дуже характерну недогматичну рису, яка виростає з постійної потреби адаптації та еволюції. Це не реакційний чи доктринальний консерватизм. Це більше спосіб мислення, ніж визначена політична доктрина.

Тобто, політична позиція, а не ідеологія.

Так, це певний інстинкт політичної поведінки, тобто врахування тих сил, які є в розпорядженні в конкретний момент. Консерватизм торі враховує у своїх діях виборчу стратегію. У ньому немає нічого залізного, але він має деякі характерні риси, які не змінилися з часу появи торі на політичній арені наприкінці XVII ст. Це сталося ще до того, як під кінець XVIII ст. з’явилася консервативна політична філософія.

Якими є постійні елементи у програмі торі?

Вони завжди були противниками збільшення державного боргу. На початку XVIII століття вони вели масштабну боротьбу з політикою вігів, яка виступала за збільшення державного боргу для фінансування війни. Послідовність у цьому питанні простежується й сьогодні. Торі погоджуються з певними елементами соціальної держави, такими як система охорони здоров’я, але хочуть повернутися до економіки здорового глузду. Вони усвідомлюють, що певні зміни, навіть революційні, неможливо відмінити. Якщо вони відбулися, то їм потрібно надати максимум здорового глузду.

Це і стало причиною просоціального зсуву, який відбувся серед торі у 2005 році, коли правила Лейбористська партія?

Так. Йому передувала еволюція Тоні Блера, який скерував Лейбористську партію в центристському чи навіть у правому напрямку. Ми спостерігали за програмним зближенням обох партій. Сьогодні, на що я вже звертав увагу у нашій розмові, мова йде не про радикальні програмні відмінності між консерваторами і лейбористами, а про різну розстановку акцентів. У Великій Британії очевидним, а в Польщі майже невідомим є те, що в політиці є сфера питань, яка входить у зону національного консенсусу, якого дотримуються обидві партії. Без цього ми не зрозуміємо ні торі, ні лейбористів.

Складається враження, що британська політика надзвичайно елегантна і культурна. Але чи цей образ відповідає дійсності?

У нашій країні, особливо у період міжвоєнного двадцятиліття, британську політичну систему ідеалізували, вказуючи на те, що вона надійна, джентльменська і характеризується високою політичною культурою. Нас переконували, що у британському політичному суперництві не буває поведінки, гідної осуду. Але це міф.

Політичне суперництво на британській землі відбувається переважно всередині партійних фракцій. Таке протистояння, що є набагато менше регламентоване і формалізоване загальнонаціональним консенсусом, має менш джентльменський і більш закулісний характер. Такою була британська політика раніше, такою вона є і сьогодні. Достатньо поглянути на історію політичних ігор у Великій Британії. Багато політиків переходили від партії до партії, наприклад, Вінстон Черчілль, який перейшов від лібералів до консерваторів. Трансфери на ліберально-консервативній та консервативно-ліберальній лінії не були рідкістю. Вони є результатом моделей XVIII століття, коли формувалася британська політична та партійна система. Британські партії дуже персоналізовані, більшою чи меншою мірою вони складаються з конкуруючих між собою груп. Тому зараз, незважаючи на те, що виборів у Великій Британії не було, відбулася зміна на посаді прем'єр-міністра.

Закулісні ігри в Консервативній партії та в британській політиці чудово відображає британський серіал «Картковий будиночок» 1990 року. Він знятий на основі роману Майкла Доббса, політика торі і радника Маргарет Тетчер.

Специфіка британського політичного мислення також показана в серії під назвою «Корона». Переглядаючи його, ми бачимо, що, незважаючи на відсутність сильних компетенцій, королева має у британській системі вагоме політичне значення.

Чи вплинув на формування британської політичної думки твір «De optimo senatore libri duo» («Про ідеального сенатора») єпископа Лаврентія Госліцького, вперше опублікований у Венеції в 1568 році?

Вплив польської політичної літератури на британську політичну думку все ще досліджується, хоча роками на нього не звертали уваги. Для нас почесним є той факт, що хтось знав Госліцького в Англії, на нього посилалися, але я б цього не переоцінював. Британці мали кількох своїх надзвичайно видатних політичних мислителів, і, перш за все, їхній політичний інстинкт був сформований радше досвідом, ніж теорією, а якщо й теорією, то, з очевидних причин, вітчизняною. На Британських островах читали поляків, але при цьому вивчали мислителів з різних країн. Характерно, що до двох трактатів про уряд одного з головних ідеологів лібералізму Джона Локка майже протягом усього XVIII століття не лише торі, а й віги ставилися неохоче.

Чому?

Від них дистанціювалися, бо бачили в них революційний потенціал. Вони були занадто радикальними для місцевої політичної культури, тому на Британських островах їхній вплив не спалахнув так яскраво, як у США.

– Розмовляв Томаш Пляскота
-Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Доктор Мацей Закшевський – політолог, випускник Ягеллонського університету. Спеціалізується на англійській політичній думці та історії консерватизму. Є, зокрема, автором публікації «На захист конституції. Політична думка Генрі Сент-Джона Болінгброка» [W obronie konstytucji. Myśl polityczna Henryegeo St. John Bolingbroke’a].