Хіба це не найбрудніша в історії кампанія? – запитав після перших днів внутрішньопартійної кампанії, яка має призвести до призначення нового лідера британських консерваторів після відходу Бориса Джонсона, портал «Politico» у своєму лондонському виданні. Він був не самотній у цій думці. Британські ЗМІ переповнені наріканнями про потворний стиль перегонів.

Підписуйтесь на наш фейсбук Публічне царевбивство

Такий стиль насправді не повинен дивувати, враховуючи, як колеги по партії змусили Бориса Джонсона піти з поста прем’єр-міністра.

Удару йому завдали не рядові депутати, так звані бекбенчери (сидять у Палаті громад на задніх лавах; перші ряди з обох боків займають члени уряду та опозиційного тіньового кабінету – ред.), які протягом кількох місяців індивідуально, згідно з регламентом, заявляли, що вони втратили довіру до прем’єр-міністра і тому не визнають його лідерства. Джонсон був зметений колективним повстанням провідних політиків партії, включаючи багатьох міністрів, які побоювалися, що його правління призведе до розчарування виборців у Консервативній партії, в результаті чого вона програє вибори, а вони можуть втратити мандати.

Насправді в цьому немає нічого нового. Царевбивство, у прямому та переносному значенні, має в Англії багатовікову традицію. Подібним чином консерватори свого часу позбулися Маргарет Тетчер. Однак тоді це відбулося досить ненав’язливо, у набагато менш ефектний спосіб. Раніше такого не було, щоб проти прем’єр-міністра виступила половина його уряду, включаючи найближчих соратників. Також з цієї причини вибори у КП впишуться у політичну історію Великої Британії – хоч і не золотими літерами.

Кампанія підгризання один одного

Ріші Сунак, колишній канцлер казначейства, і Ліз Трасс, міністр закордонних справ, були обрані закритою групою з 357 депутатів КП у Палаті громад, які у щоденному голосуванні усували кандидата з найменшою кількістю голосів. Остаточний вибір зроблять усі члени партії – 200 тис. осіб, на початку вересня. Тому саме до них зараз звертаються потенційні лідери під час теледебатів і зустрічей.

Як тільки консервативна парламентська фракція визначила двох кандидатів, найбільш конфліктний етап перегонів був закритий. Партійці мають інші міркування, ніж герметична депутатська група. Це звичайні люди, звичайні виборці, для яких важливо, як кандидат у прем’єри бачить роботу національної служби охорони здоров’я і системи освіти, чи збирається він знижувати податки, чи, навпаки, збільшувати витрати на оборону. Однак для партійних політиків так само важливо, а може, й важливіше те, яку посаду може пообіцяти йому кандидат.

Таким чином, парламентська кампанія була не стільки демонстрацією відкритої чесної конкуренції, скільки різким підгризанням і боротьби за союзників, незалежно від їхніх поглядів – таких, як у кандидата, чи протилежних. Оскільки кожен голос був на вагу золота, погляди відійшли на другий план. Перед найвищими ставками усі прийоми виявилися дозволеними – адже лідерство в партії означає й посаду прем’єра.

Парламентський етап такий конфліктний не тільки тому. Кандидати за дуже короткий час (уся процедура зайняла трохи більше тижня) мають досягти двох цілей: забезпечити собі місце у фінальній двійці та водночас контролювати хід наступних етапів голосування таким чином, щоб другий, тобто прямий суперник, виявився тим, кого буде найлегше перемогти.

Ці два абсолютно різні аспекти ведуть до кінцевого результату. Він не обов’язково дублює рішення, прийняте депутатами, і не виключено, що так буде й цього разу.

Надійним кандидатом на пост прем’єр-міністра вважався Ріші Сунак, який протягом усієї кампанії завжди був на першому місці. До загальнодержавного етапу він пройшов з великою перевагою над Ліз Трасс, отримавши 137 голосів, тоді як пані Трасс підтримали 113 депутатів. Пенні Мордаунт набрала 105 голосів і тому була виключена з перегонів.

Як на долоні видно згаданий механізм підтягування слабших конкурентів. На усіх етапах голосування пані Трасс була третьою. Була думка, що Пенні Мордаунт, заступник міністра торговельної політики, а раніше, серед іншого, міністр оборони, має всі шанси стати суперником Сунака на загальнопартійному голосуванні. Але ходять, судячи з наявної інформації, незаперечні чутки про те, що команда експертів Сунака подбала про те, щоб Пенні Мордаунт було усунено з його шляху до вершини. До таких висновків спонукає також аналіз розподілу голосів після наступних голосувань. Виявилося, що той чи інший кандидат набирав або втрачав прихильників абсолютно незрозумілим чином.

Однак колишній канцлер скарбу може бути дуже розчарований. Згідно з опитуваннями інституту «YouGov», пані Трасс має однозначно більше прихильників серед рядового складу партії, ніж Ріші Сунак, і не можна виключати, що саме вона очолить уряд. Вона стане третьою жінкою-прем’єр-міністром Великобританії після Маргарет Тетчер і Терези Мей. Її підтримують до 60 відсотків торі, залежно від часу опитування.

Данина різноманітності

Нинішні вибори голови КП є особливими у багатьох відношеннях. По-перше, заявку подала рекордна кількість кандидатів – аж 11 осіб. Троє з них, у тому числі Саджид Джавід, впливовий міністр охорони здоров’я, а раніше внутрішніх справ, вибули ще до початку процедури голосування через відсутність необхідної кількості рекомендацій парламенту. Склад решти вісімки мав би викликати ейфорію у найзатятіших ентузіастів ідеї різноманітності: там було чотири жінки та четверо вихідців із сімей іммігрантів (причому в початковій групі одинадцяти кандидатів від етнічних меншин було аж шестеро, тобто більше половини).

Прогресивна, як завжди, BBC скористалася нагодою, щоб похвалити Девіда Кемерона, оскільки саме він, даючи вихідцям з іммігрантських родин хороші місця у виборчих списках партії, ініціював залучення меншин до політичного життя. Слід, однак, зазначити, що більшість кандидатів, які представляють меншини, народилися у Великій Британії, що вони зазвичай походять із добре інтегрованих сімей, закінчили хороші університети і самі досягли високого соціального становища, незалежно від політичної діяльності.

Наприклад, Суелла Браверман, індійка за походженням, була генеральним прокурором Англії та Уельсу, Надхім Захаві, іракський курд, співзасновник і екс-директор інституту «YouGov» (міжнародна компанія, що працює в галузі маркетингових досліджень, опитувань та аналізу даних), а Саджид Джавід, пакистанець за походженням, зробив банківську кар’єру.

Цікаво, що коли мова йде про моральні зміни, «нові» торі, як правило, більш консервативні, ніж їхні британські колеги по партії (зокрема Ліз Трасс і Борис Джонсон).

Однак Ріші Сунак перевершує їх усіх. Проте те, що може бути надбанням, може також стати тягарем. Сунак – індієць за походженням, перший політик, який потрапив у список найбагатших людей Великобританії, зі статками понад 700 мільйонів фунтів стерлінгів, випускник Вінчестерського університету, ексклюзивної школи для хлопчиків, голова хедж-фонду і, що більше, одружений на дочці індійського мільярдера. У коментарях вже відчувається явний натяк на сумнів, чи він здатний бачити і розуміти проблеми, з якими стикаються звичайні британці. Їхній світ не є його світом.

Ліз Трасс інша. Міністр, яка походить з інтелектуальної родини – її батько був професором математики в Університеті Лідса, мати була вчителькою, має перевагу в цьому плані. Не обов’язково тому, що вона англійка, хоча це може мати значення для багатьох виборців, а тому, що вона «одна з нас». Крім того, вона виросла в Шотландії, що не позбавлене значення для шотландців, тому це розширює поле її сприйняття.

У партії, яка привела до «брекзиту», головним недоліком на її рахунку може бути той факт, що на референдумі 2016 року вона проголосувала за те, щоб залишитися в Європейському Союзі, на відміну від свого суперника, який не забуває їй про це нагадувати.

Слід, однак, визнати, що на удар, завданий Ріші Сунаком під час теледебатів, пані Трасс відреагувала дуже майстерно, заявивши, що все це в минулому, а «брекзит» сьогодні цілком приймає. Це сталося тому, що, як пояснила, вона тоді побоювалася, що вихід із Союзу зруйнує Британію. Вона не ховалася і не шукала виправдань.

«Hasta la vista, baby!» – «До побачення, крихітко!»

Ліз Трасс підкреслює також свою лояльність. На відміну від Сунака чи Саджида Джавіда, коли у Джонсона виникли проблеми, вона залишалася з ним до кінця. Екс-канцлер не в змозі протистояти цьому аргументу, тому залишається погане враження, що він нелояльний колабораціоніст – про що згадав сам Борис Джонсон (який формально залишить посаду 6 вересня, наступного дня після оголошення імені нового лідера). «Кожного, крім Ріші Сунака», – коротко відповів він на запитання, кого з кандидатів він зможе підтримати. Міністр-зрадник, на його думку, не заслуговує підтримки чи доброго слова.

Справа в тому, що у переломний момент Сунак обернувся проти людини, яка відкрила йому двері до політичної кар’єри. Саме він разом із Саджидом Джавідом вирішив долю прем’єр-міністра, який, здавалося, все-таки зуміє вийти з халепи неушкодженим. Хіба він не вийшов із звинувачень у тому, що в резиденції та в офісі прем’єр-міністра на Даунінг-стріт, 10 під час пандемії було порушено локдаун, що напередодні похорону принца Філіпа, а отже, у дуже невідповідний час відбулася одна з імпрез, що в особливо важкі часи на ремонт квартири прем’єр-міністра, тобто в даний момент його квартири, недбало виділили значну суму 200 тис. фунтів?

Важко сказати, чи можуть ці та інші випади прем’єр-міністра призвести до гірших результатів виборів для консерваторів. Цього не можна виключати, тому що останні довибори та місцеві вибори на початку травня були тривожним сигналом. З іншого боку, в КП буде нелегко знайти такого колоритного і впізнаваного лідера, як Джонсон (ймовірно, такого навіть немає).

А може, він сам колись захоче повернутися? Прецедент є – після чотирирічної перерви на посаду прем’єр-міністра повернувся лідер Лейбористської партії Гарольд Вільсон. Слова Джонсона під час останньої сесії парламенту: «Hasta la vista, baby!» («До зустрічі, крихітко» – цитата з другої частини фільму «Термінатор») можна трактувати як прояв його екстравагантності, а також як ознаку того, що він не вважає свою кар’єру закритою.

У Великій Британії чи деінде, наприклад, у НАТО? Були припущення, що він може зайняти місце Єнса Столтенберга, який після продовженого терміну перебування на посаді незабаром залишить пост генсека. Участь Джонсона в підтримці України – як технікою, так і політичною підтримкою, дає йому дуже гарну стартову позицію.

– Тереза Стилінська – Переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори