Тижневик TVP: Першою в польському фільмі оголила груди Ганна Скаржанка?

МІРЕЛЛА ТА ЯРОСЛАВ КУРКОВСЬКІ: Серед загалу існує поширена думка, що оголені груди з'явилися на екрані лише за часів Герека. Зазвичай при цьому звертали увагу на «Кардіограму» 1971 року з Анною Сенюк у головній ролі. Тому ми взяли цей фільм за орієнтир і метафорично підкреслили його роль назвою книги.

Але насправді ще у 1951 році Ганна Скаржанка знялася у сцені фільму з оголеним бюстом. Чималою несподіванкою для глядача може бути те, що цей «перший раз» відбувся за часів соцреалізму, коли художня творчість була підпорядкована суворим схемам, які виключали будь-який еротизм, а пропагованим ідеалом жіночності була маскулінізована «передова трудівниця». Проте можна сказати, що це були «ідеологічні груди», показані в ім'я вищих мотивів.

У супер-стрічці того часу, фільмі Александра Форда «Молодість Шопена», брутальний французький солдат розриває блузку протестуючої робітниці. Саме цю роль зіграла Скаржанка. Наступна частина фільму – очевидне відсилання до відомої картини Ежена Делакруа, на якій молода дівчина в розхристаній сукні з оголеними грудьми веде «народ на барикади».

Щоправда, за задумом художника ця картина є відсиланням до подій Липневої революції в Парижі,а тут автори фільму перенесли цю сцену в 1832 рік, щоб проілюструвати червневі заворушення у французькій столиці та вписати їх у добре продуманий ідеологічний шаблон. Ось натхненний листопадовим повстанням народ Парижа зі зброєю в руках виступив проти привілейованих класів, вимагаючи соціальної справедливості. У цьому контексті листопадове повстання набуває класового характеру, а згаданий у назві герой – відомий композитор – стає революціонером.

У сталінські роки рішення щодо любовних сюжетних ліній у нашому кінематографі приймалися на найвищому рівні?

Так було, безперечно, з фільмом «Перші дні» режисера Яна Рибковського (нар. 1951 р.). У Бельведері узгоджували деталі любовної сцени між секретарем райкому та молодою вчителькою. Рішення щодо цієї справи приймав сам Болеслав Берут, який, зокрема, вирішував питання, чи може політичний діяч районного рівня поцілувати активістку на очах у глядачів. Про цю характерну подію ми знаємо з розповіді Влодзімежа Сокорського, тодішнього заступника державного секретаря у Міністерстві культури та мистецтва.

Через пікантну еротику «Дансингу у ставці Гітлера» він отримав почесне прізвисько «напівполковник»?

Фільм досить довго чекав на прокат (3 роки – до 1971 року). Це, звісно, не якийсь особливий результат, у наступні роки цензура затримувала прем’єри деяких фільмів на значно довший термін. Але що спрацювало в цьому випадку? Адже це була екранізація книжки Анджея Брихта, автора, який був тісно пов’язаний із істеблішментом Ґомулки, хоча й вважався авантюристом, обізнаним зі світом соціальних низів, який міг описати реалії міцним влучним словом. Фільм «Дансинг» розкритикував важливий цензор Генрик Ольшевський за еротичні сцени, які відбуваються у середовищі підлітків. Особливі контраверсії викликала надто довга сцена оголеної гри компанії «бананової молоді» [пропагандистський термін, створений на початку 1960-х років, використовувався польською владою для приниження лідерів академічної молоді – прим. перекл.].

Підписуйтесь на наш фейсбук Проте, зважаючи на вихідні матеріали, не це було головною проблемою. Еротику можна було пом’якшити, вирізавши відповідні кадри. Неподоланною перешкодою був актор, який виконав одну з головних ролей – Анджей Лапіцький з його «вродженим» шармом і культурою зіграв заможного німця, який наочно показував юним героям нацистські злочини часів війни. Ситуацію не рятувало те, що цей німець під час війни також був в'язнем режиму.

Надмірну симпатію, на думку влади, викликала також постать цинічної Анки, яку зобразили таким чином, що вона могла б навіть стати зразком для наслідування для молодої аудиторії. Отже, питання наготи та еротики відіграли у цьому випадку важливу, хоча не вирішальну в кінцевому результаті роль.

Чи траплялося, що окремі «моменти» вирізали на прохання актрис?

Такі ситуації траплялися, хоча їх причини були різними. Характерним прикладом є культовий «Рейс» 1971 року режисера Марека Півовського. Після численних доопрацювань, перемонтажу та нарізки кіноматеріалу Йоланта Лоте зажадала прибрати топлес-сцени з її участю. Чому вона передумала, адже на зйомках вона не протестувала? У фінальній версії її роль практично повністю випала, і залишилися лише сцени з роздяганням. А такі могла б зіграти непрофесійна дублерка.

Згода Лоте на оголеність була результатом того, що вона прийняла акторське завдання в цілому. Ця справа викликало гостру дискусію під час перегляду фільму комісією, і врешті-решт «найгарніший бюст у всій Варшаві» не явився очам глядачів. Додамо, що ця оголена сцена мала свій сенс, як знають шанувальники цього фільму та колекціонери влучних фраз під гаслом «спостереження за дорогою на Остроленку». Тут варто нагадати, що в 1970 році «Рейс» показували в кінотеатрах лише 38 днів, і то лише в чотирьох воєводствах, шлях цього фільму до масового глядача зайняв значно більше часу.

Інший характер мали зауваження щодо фільму Зигмунта Гюбнера «Секс-підлітки». Перед самою прем’єрою, вже після показу готового фільму, почали протестувати батьки Ганни Вольської, неповнолітньої акторки, яка грала головну роль. Причиною протесту стали саме любовні сцени, які на екрані були для них неприйнятні (незважаючи на попередню згоду).

Після численних дискусій, протестних листів та зустрічей було вирішено перезняти спірні сцени з дублеркою. При цьому фільм скоротили і лише через 10 місяців після перегляду комісії він вийшов на екрани. Він не мав хороших відгуків у пресі, але назва приваблювала публіку – за пів року його подивилися півтора мільйона глядачів.

Cцени сексу з «Перлини в короні» Казімежа Кутца розбили шлюб?

У двохвилинній любовній серії з Ольгердом Лукашевичем зіграла непрофесійна акторка Люція Ковалік. Чоловіча аудиторія сповна оцінила її достоїнства. Невідомі шанувальники клали квіти до її дверей. Однак не всі вважали цей епізод приводом для слави. Така публічно показана нагота не вписувалася в традиційні звичаї сілезьких жінок. Чоловік Люції не знав, що його дружина погодилася на «сцену з роздяганням». Коли про це стало відомо, він нібито пихато сказав режисерові, що «не думав, що його дружина на щось годиться, а тут такий сюрприз». Через деякий час Коваліки розлучилися, і пліткарі (пліткарки?) рознесли, що чоловік у глибині душі таки не міг стерпіти вигляду оголеної дружини на екрані.

Одна з польських артисток наказала вирізати себе оголену з польської версії фільму, залишивши ці сцени для іноземних глядачів...

«Принади» Беати Тишкевич з’явилася лише в експортній версії «Попелу», але не через дії цензури, як можна було б подумати (цензура в ПНР посилювала вимоги залежно від аудиторії: твори, розраховані на масову аудиторію в країні, підлягали найсуворішим обмеженням). У цьому випадку було інакше. Таким було специфічне положення в контракті з актрисою, яка вимагала цього від продюсера і режисера. Роки по тому Тишкевич дійшла висновку, що це не мало сенсу і було пов’язано з її недосвідченістю та молодим віком.

А звідки взялася режисерська самоцензура в «Землі обітованій» Анджея Вайди?

Це питання справді інтригує. Спочатку роль Люсі Цукер мала бути доручена Віолетті Віллас. Але ненаситну, дуже чуттєву жінку зіграла Каліна Єндрусік. Пристрасть в вагоні-салоні зіграна неймовірно відверто і по-хижацькому. Актриса настільки сповнила своє творіння сексом, що навіть без роздягання сцена викликала бурхливі емоції і запам'яталася глядачам. Єндрусік пригадує, що невдовзі після прем’єри фільму один старший чоловік кричав на неї в магазині, що вона не повинна з’являлася на людях.

Едвард Герек після показу, організованого для членів Політбюро та їхніх дружин, заявив, що фільм був би чудовим, якби з нього вирізали дві порнографічні сцени. Він мав на увазі еротичні епізоди у кареті та поїзді. Цікаво, що кінокритикам у цей період було заборонено критикувати «Землю обітовану», цензори одержали спеціальні вказівки з цього приводу.

Безперечно, «моменти» в екранізації цього роману Владислава Реймонта стали тоді предметом бурхливих дискусій. За словами Себастіана Ягельського, вони викликали у Польщі шок. Ймовірно, вони також вплинули на кінцевий результат оскарівського оцінювання: схоже, що відсутність нагороди (на наш погляд, фільм її цілком заслужив) стала наслідком звинувачень в антисемітизмі та епатування національними упередженнями.

Фільм перемонтували у 2000 році. Анджей Вайда значно скоротив його, заявивши, що славетний колись ритм оповіді на порозі ХХІ століття став надто повільним. Він без жалю позбувся і еротичних сцен, адже раніше вони були «сенсаційними», а сьогодні «їх знімають всі».

Для нас таке пояснення не є переконливим. Те, що фільм зробили більш «пристойним», мабуть, в ім'я якоїсь хибно інтерпретованої правильності (моральної? політичної?), завдало йому великої шкоди. Великий твір польського кінематографу був кастрований і понівечений, та ще й особисто самим режисером!

Про наміри Вайди зробити фільм більш «правильним» свідчить і сцена, додана у 2000 році: лодзькі банкіри та бухгалтери – дуже різні люди (у тому числі з точки зору національності) – разом грають музику. Герої, які думають лише про гроші та митні тарифи, раптом зустрічаються, щоб разом квартетом зіграти Мендельсона чи Шумана. На думку режисера, додання такої сцени «поглиблює» красномовність фільму. З цим важко погодитися.

Хто в Народній Польщі приймав рішення щодо надання кінофільмам вікових категорій?

Установою, яка відповідала за це, була Комісія з кваліфікації фільмів для дітей та молоді – система діяла з 1964 року. Тоді було чотири категорії («без обмежень», «до 12», «до 15», «до 18 років). Пізніше вони зазнали незначних змін (наприклад, з'явилася категорія «до 16 років»). Уже в 1960-х роках ці обмеження (особливо магічна вісімнадцятка) зафіксувалися у свідомості молодих людей, ставши символом надмірної опіки старшого, ще воєнного, «надто консервативного» покоління батьків. Не випадково «Червоні гітари» в одній зі своїх культових пісень розділили багато життєвих ситуацій (зокрема відвідування кінотеатру) на дозволені до 18 років і дозволені від 18 років. Кінотеатри на загал дотримувалися цих обмежень (таким ми запам’ятали власний досвід у цьому питанні).

Яким дивом фото «моментів» з « Матримоніального довідника», «Кардіограми», «Анатомії кохання», « Готелю Пацифік » чи «Ревнощів та медицини» потрапили на базарні прилавки?

Оголених актрис та інші сміливі кадри з фільмів можна було купити в роздруківках, наприклад, на знаменитому Ружиці у Варшаві. Деякі здобули надзвичайну популярність, як-от уже згадана любовна сцена за участю Анни Сенюк і Тадеуша Боровського з фільму «Кардіограма».

Оператори, але не ті, які знімають, а ті, які показують фільми в кінотеатрах, скористалися бумом на таку продукцію в країні, позбавленій порнографічних журналів, і вирізали окремі кадри з «голими жінками» з наміром заробити на продажі роздруківок. Вони виправдовували таку ситуацію нібито розривом стрічки. Місця розрізів можна було помітити завдяки незначним стрибкам під час показу.

Це стало наочним доказом унікальності та привабливості кадру та захоплення привабами актриси. Сьогодні важко точно сказати, наскільки ця практика була справді поширеною і як виглядав шлях від плівки до фото на базарі.

Нагота у польському кіно комуністичного періоду не викликала жодного ефектного скандалу?

У публічному просторі ми не помітили якихось феєричних суперечок – принаймні до початку 1970-х років. Це наш (хоча й дещо несподіваний) висновок після обширного архівного дослідження та перегляду великого об’єму тогочасної преси. Ми вважаємо, що це сталося через низку факторів. По-перше, нагота, яку показували тоді в кінотеатрах, підлягала багатьом «виробничим» обмеженням. Вони супроводжували створення фільму з самого початку, починаючи з попередньої перевірки сценаріїв. Величезну роль відігравала авторська самоцензура та усталені звичаї польського кінематографу.

Певне значення мали й консервативні традиції католицького суспільства. Таким чином, кінцевий продукт був досить стереотипним з тої точки зору, яка нас цікавить. Слід також пам’ятати, що публічна сфера в ПНР значною мірою характеризувалася подвійною мораллю та брехливістю. Увагу привертає той факт, що відлуння суперечок про наготу в окремих фільмах з’являються в стенограмах дискусій (також цензурованих, звісно), які організовуваи тоді, наприклад, після кіносеансів на підприємствах. Тому можна припустити, що в домашніх обставинах ці питання все таки жваво обговорювалися.

Чи еротика вплинула на осучаснення нашого кінематографу?

Таке твердження звучить трохи дивно. Один із підрозділів книжки якраз має назву «Нагота як каталізатор змін у польському кіно?» – зі знаком питання в кінці. Це питання пов’язане принаймні з кількома спробами польського кінематографу на межі 1960-х і 1970-х років шукати нові способи оповіді та нові жанрові форми.

Особливу увагу ми звернули на згаданий «Рейс» Марека Півовського, «Дятла» режисера Єжи Грузи та «Гру» Єжи Кавалеровича. У таких фільмах оголеність і любовні сцени були певною складовою експериментів, вписаних у суб’єктивний наратив головного героя, або притаманну для Нової хвилі переривчастість подій, структуру сюрреалістичного жарту, суміш реалістичних і нереалістичних умовностей, у новаторську форму журналу чи есею тощо.

Можна здогадуватися, що авторський намір полягав у тому, що такий вихід за межі моральних шаблонів міг сприяти постульованому «осучасненню» та «європеїзації» нашого кінематографу. Однак не схоже, що ці зусилля принесли якусь постійну зміну у очікуваному напрямку.

Чому кінематограф Східного блоку імпортував для оголених сцен наших актрис? Візьмімо, наприклад, Ірену Карель у науково-фантастичній стрічці НДР «Пригоди у космосі»

У цьому плані ПНР була бараком з найбільшою моральною свободою, до того ж прикрашеним красою вродливих жінок. А ще серйозніше: труднощі із задоволенням матеріальних потреб і управлінням бунтівним, найбільшим за межами «батьківщини робітників і селян» суспільством у Східному блоці спонукали владу робити певні поступки, наприклад, у сфері мистецтва та розваг. Так формувався фундамент цього «найвеселішого бараку в таборі».

Ці фактори не були присутні в такій інтенсивності в жодній іншій країні т. зв. народної демократії. Звідси випиває більша свобода наших авторів у сфері моралі, що дало іншим шанс на обґрунтований «імпорт» еротики (в межах підтримуваної співпраці «прогресивного табору»). До речі, дякуємо, що Ви звернули увагу на ще один фільм із таким «імпортом», знятий спільно з кінематографом НДР.

Раз я вже згадав про головну секс-бомбу Народної Польщі, вона претендувала на роль Ребеки Відмар у «Ревнощах і медицині»...

Зберігся рукописний аркуш режисера Януша Маєвського, де він вказав можливих акторів для окремих ролей у цьому фільмі. Як це буває, деякі з акторів, які розглядалися на першому етапі, вже мали інші професійні зобов’язання, що накладалися на період зйомок, тому вони вибули природним чином.

Для ролі Ребеки були зроблені пробні зйомки, але тільки в одязі. Особливу увагу під час кастингу Януш Маєвський приділяв обличчю. У Національному кіноархіві є фотографії кандидаток, які так і не з'явилися на екрані.

Зрештою, на роль Ребеки Маєвський взяв Еву Кшижевську, яку раніше не розглядав взагалі. Зовсім навпаки, він вважав, що у неї нецікава краса і жахлива фігура (стосовно фігури він не змінив думки і досі). Але він помітив її унікальні очі і незвичайний погляд. Погляд, який, на його думку, міг би переконати глядача, що він здатен зводити чоловіків з розуму.

Валеріан Боровчик зняв у Польщі фільм, сюжет якого був нафарширований сексом, завдяки хитрості?

У 1973 році цей скандальний режисер зняв «Аморальні історії» про жінок, залежних від сексу, що живуть у різні історичні епохи. Коли через рік він розпочав зйомки «Історії гріха» на основі книги Стефана Жеромського, він уже мав репутацію режисера еротичних фільмів. Проти цього проекту були всі, починаючи від самої кіноспільноти, до тогочасної влади, а ще – ієрархія польської Церкви.

Тому, щоб отримати дозвіл, режисер пішов на хитрість. Разом із керівником кінокомпанії «Тор» Станіславом Ружевичем він пішов до Міністерства культури, де зблефував, що вже розмовляв із єпископом і знає про тверду, негативну позицію Церкви щодо зйомок цього фільму. цей фільм. І тоді... на зло Церкві влада погодилася, але згодом уважно стежила і контролювала створення фільму.

Як можна припустити, згода на екранізацію скандального твору скандального режисера мала подвійне дно: таким чином пропагувався імідж Народної Польщі як країни мистецької незалежності та розмаїття – тому прем’єра цього фільму відбулася на Каннському фестивалі. Пам’ятаймо, що команді Герека важливо було розвивати імідж «сучасної, європейської» влади (з якою можна вести серйозний бізнес та позичати їй гроші), а в другій половині цього ніби підступно «перерваного» десятиліття боролася із зростанням невдоволення суспільства, фінансовою кризою та дефіцитом на ринку (і тому «голі баби» були замість м'яса та цукру в магазинах). Не дивина, що в голодні та бунтарські 1980-ті розгнузданій еротиці та оголенню в офіційній течії культури відводилася роль такого собі «запобіжного клапана».

– розмовляв Томаш Збігнєв Заперт
-Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Автори книги є подружньою парою та викладачами Варшавського університету.