Так, так, дорога молодь. Раніше про зірок сцени говорили, вживаючи термінологію, взяту зі світу монархії. Так ЗМІ та шанувальники коронували короля рок-н-ролу (Елвіса Преслі), а також короля (Майкла Джексона) і королеву (Мадонну) поп-музики. Були і самопроголошені монархи – принц (Prince) і королева (Queen). Проте зухвале присвоєння авторитетних титулів ніколи не спонукало жодного серйозного журналіста скидати їх з медійного п’єдесталу. Чому? Причина проста: незаперечна мистецька велич творчості Принца Роджерса Нельсона та гурту Фредді Мерк’юрі. Сьогодні начебто менше таких виразів у ЗМІ – але я не наважуся в короткій замітці відповісти на запитання: чому?

Одне можна сказати напевно, що Баз Лурманн зняв такий ефектний фільм, який коротко дозволяє глядачеві (також молодшого віку) зрозуміти, ким був кумир у 20 столітті. Що ж, відповідно до цього бачення, ідол насправді був кимось з іншого світу, супергероєм, який мав надприродні сили та здібності. Аналогія з супергероями також виглядає вірною, оскільки багато хто з них спочатку були звичайними людьми з різними слабкостями, соціальними умовами та сімейними проблемами. Лише пізніше сталося щось надзвичайне, що привело їх на шлях боротьби з архілиходіями та підтримки простих людей.

Підписуйтесь на наш фейсбук З Елвісом було щось схоже – цей момент музичної ініціації, представлений у фільмі з великим артистизмом, є майже містичним просвітленням, яке він пережив між світом сакральним (екстатичний госпел у церкві) та світським (звичайний блюз, що виконується у дешевому барі темношкірим гітаристом, під який пристрасно обіймаються пари). Саме тоді Преслі отримав надздібність. Невдовзі це дозволило йому отримати потужний вплив на людей. Акушеркою при народженні супергероя стає його пізніший менеджер – порятунок і прокляття в одній особі, тобто стопроцентний архілиходій. Він стане каталізатором змін у житті зірки, і водночас демонічним руйнівником його кар’єри. Це – Буз Лурманн, а точніше його оригінальне бачення. Відразу додамо – бачення, яке залишає далеко позаду інші кінобіографії музики останніх років, тобто «Bohemian Rhapsody» Брайана Сінгера (2018) та «Rocketman» Декстера Флетчера (2019).

Постать поп-ідола, яка завдяки фільму набуває сили притчі, багато говорить не лише про механізми піднесення талановитої особистості на п’єдестал – адже велика кар’єра Елвіса є піонерською в поп-культурі. Тут все сталося вперше. Говорить також про її руйнівний вплив на саму зірку і на «прихильників» короткочасного культу. З одного боку, завдяки королю рок-н-ролу вдалося популяризувати новий поп-жанр, певною мірою оцінити чорну музику, серед якої виріс артист, і зламати сегрегаційні звичаї 1950-х років у США. Але з іншого – його слабкість, будь-яка людина на його місці не змогла б винести тягар відповідальності за любов шанувальників (і шанувальниць) і зіграти роль когось великого, здатного на більше, ніж прості смертні.

Важко уявити краще святкування 45-ї річниці смерті Преслі, ніж фільм «Елвіс» (співак помер 16 серпня 1977 р.). Просто кажучи, Лурманн взяв бика за роги і, крім блискуче розказаної історії, вирішив спокусити глядача вишуканою формою, цілком адекватною стилю Преслі. Перш за все, це ключ до успіху. Протягом 2,5 годин можна відчути феномен музики та сценічної творчості короля рок-н-ролу. Іноді від сугестивності образу паморочиться голова (наприклад, у сцені першого великого виступу співака). Остін Батлер у головній ролі вражає, а Том Генкс, як демонічний менеджер Том Паркер, створює виразний, хоча й трохи перебільшений, темний характер. Життя Елвіса, представлене у фільмі, нагадує барвисте видовище, фінал якого зворушливий і водночас депресивний.

Виявляється, Елвіс смертний і помирає в цілковитій самотності. Спектакль закінчується, а у вухах залишається музика, яка й донині вражає та чудово справджується як джерело натхнення для незліченних артистів.

Однак сум залишається, тому що жодна людина, вихована в поп-культурі, не любить, коли супергерой вмирає.

– Марек Городнічи
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори