Вже вдруге за подібних обставин під час літнього зібрання опозиційної молоді говорять про необхідність розірвання Польщею конкордату і називають його архаїзмом. Здавалося б, досвідчений політик, депутат і євродепутат, до того ж політолог – вміє читати з розумінням, особливо юридичні документи, міжурядові та дипломатичні угоди. І що він орієнтується в якості цих документів, тобто розуміє важливість чогось на зразок угоди між Республікою Польща та Святішим Престолом.

Міжнародні угоди такого типу називаються конкордатом – Святіший Престол має близько 180 таких угод, у тому числі з міжнародними організаціями та з країнами, які анітрохи не вважаються католицькими. І, мабуть, нікому в цих країнах не спадає на думку припиняти чи розривати такий договір, адже його укладають дві сторони, і обом сторонам важливі відносини між ними. Підписуйтесь на наш фейсбук Святіший Престол, або ж Держава-Місто Ватикан (обидві назви є рівноправними, хоча сам Ватикан не використовує обидві назви одночасно, в одному документі) є суб'єктом міжнародного права, позиція Ватикану в міжнародних відносинах є чіткою, ватиканська дипломатія надихає на численні дії заради миру та бере участь у гуманітарних і соціальних акціях, організованих іншими. Він веде безперервну діяльність, навіть коли папи змінюються. Це дипломатія в класичному, стриманому стилі – навіть якщо для багатьох спостерігачів це приклад вельми політичної гри.

Повернення до Європи

Надзвичайно важливою справою для Польщі після 1989 року було її повернення до власних міжнародних відносин, зокрема й до відносин з державою Ватикан, з якою нашу країну об’єднують тисячолітні стосунки. Зрештою, найстаріший відомий польський державний документ – це акт початку 90-х років Х ст., відомий як Dagome iudex , у якому Мєшко І передає Гнєзненську державу – civitas Schinesghe – під опіку папи Івана XV, тобто під опіку св. Петра. Одним словом, входить у Європу.

Але зараз не той час і не те місце, щоб описувати століття за століттям багаті стосунки Речі Посполитої з папським престолом, та є дещо, про що варто згадати. Досить сказати, що коли Польща після поділів повернулася на мапу світу і знову стала суб’єктом міжнародних відносин, вона підписала конкордат з державою Ватикан у 1925 році, його ратифікація тривала лише чотири місяці, а його розірвання – у вересні 1945 року – відбулося моментально. Залежний від московських подачок Тимчасовий Уряд Національної Єдності ухвалив односторонню резолюцію про розірвання конкордату, що мало численні негативні наслідки для життя Польщі та поляків.

Тому одним із перших рішень нової влади після 1989 року – тим більше, що Папою Римським був поляк, який відіграв ключову роль у падінні комунізму, що душив Польщу та значну частину Європи – було рішення повернутися до нормального світу міжнародних відносин. А ще – до нормальних відносин зі Святішим Престолом. «Підписавши Конкордат після відновлення суверенітету, Республіка Польща повернулася до групи важливих демократичних держав, які поважають свободу віросповідання і намагаються влаштувати відносини з Церквою таким чином, щоб вони гарантували соціальний мир і забезпечували захист громадянських прав на високому рівні», – коментує Марцін Пшецішевський на сторінках Католицького інформаційного агентства.

Конкордат був підписаний у 1993 році, наприкінці урядування Ганни Сухоцької, але цього разу ратифікація тривала аж п’ять років – її завершив Александр Квасьневський. Можна було б вважати це насмішкою історії – комуністичний режим розірвав конкордат, посткомунізм його відновив, але міжнародна дипломатія, і, зокрема, ватиканська, не визнає жартів і насмішок, навіть з боку історії.

Тарабарщина перед ратифікацією

У будь-якому разі, протягом цих п’яти років очікування на ратифікацію (за цей час конкордат Святішого Престолу було укладено навіть із Ізраїлем) прихильники лівих сил та різні інші представники об’єднаних противників нормалізації виливали гектолітри отрути на конкордат і випускали децибели однакової тарабарщини. Їх організаторам і авторам ніколи не перешкоджала жодна фактологічна аргументація. Сьогодні навіть говорять про те, що причини укладення конкордату є застарілими, адже він був укладений у той час, коли Польща відривалася від комуністичного минулого (тобто, вона вже відірвалася?) і конкордат мав гарантувати католикам свободу сповідувати та практикувати релігію.

Коротко нагадаємо, що наш конкордат наголошує на принципі «взаємної незалежності та автономії» Церкви та держави, що означає відокремлення Церкви від держави, але і взаємну співпрацю на благо громадян. Її прикладом є неймовірна праця монахинь у численних будинках престарілих, центрах для осіб з найважчими формами інвалідності, серед літніх і немічних парафіян. Конкордат гарантує право на організацію душпастирської опіки в лікарнях, закладах соціального захисту, в’язницях та існування військового душпастирства (польового ординаріату) – варто знати, що в усіх країнах ЄС саме держава фінансує викладання релігії в школі (там, де воно практикується) , військове душпастирство та тюремних капеланів.

З іншого боку, згідно з принципом «незалежності та автономності», Церква та її офіційні представники не беруть участі у світській владі, відмовляються від пасивного виборчого права, не беруть участі в політичній діяльності. У свою чергу, держава визнає правосуб’єктність структур Католицької Церкви та поважає право Церкви керуватися внутрішнім канонічним правом і гарантує Церкві свободу організації публічних богослужінь, а також недоторканність католицьких цвинтарів.

Тепер повернемося до аргументів противників конкордату. Першим, улюбленим, аргументом був так званий «конкордатний шлюб», який називали «шляхом до двоєженства» та загрозою для некатоликів. Тим часом такий шлюб швидко став основною формою укладення подружнього союзу. Справа в тому, що шлюб, укладений у Католицькій Церкві, після виконання встановлених законодавством формальностей породжує цивільні наслідки в системі державного права, таким чином парі не потрібно повторювати акт підписання шлюбних документів у РАЦСі. Незабаром виявилося, що цією можливістю скористалися й інші Церкви та релігійні об'єднання.

Другий аргумент – про дискримінацію некатоликів – також був хитким. Рішення, запропоновані конкордатом, швидко були застосовані – як я вже писала вище про шлюб – іншими Церквами та релігійними об’єднаннями. Свої відносини з державою вони урегулювали подібними договорами.

Однак найпотужнішим аргументом мали стати податки та інші фінансові питання.

По-перше, податки, які застосовуються до всіх Церков і релігійних об'єднань і які завжди викликають великі емоції, можливо, пропорційно до стану необізнаності щодо цієї теми. Останніми днями, ймовірно, у зв’язку з посиленням нової хвилі антиконкордатних заяв, Католицьке інформаційне агентство вкотре оприлюднило компетентний і чіткий опис ситуації, а також аналіз правового та фактичного стану.

У ньому ми читаємо, що «Католицька Церква в Польщі, як і інші церкви та релігійні об’єднання, зобов’язана сплачувати податки на користь держави і виконує цей обов’язок. Це роблять і церковні юридичні особи, і окремі священнослужителі, як ті, що здійснюють парафіяльне служіння, так і ті, що працюють за трудовим договором у куріях, семінаріях, університетах чи школах».

У статті йдеться про окремі положення, звільнення від податків, статус юридичних і фізичних осіб – просто потрібно хотіти її прочитати. KIA роками нагадує про цей аналіз, слідуючи ритму ритуальних, як я вже писала, нападів на конкордат. Але що з того? Адже завжди знайдуться ті, які захочуть зіграти роль «сміливців», навіть ціною насмішок.

KIА нагадує, що «ні закон про відносини держави з Католицькою Церквою від 1989 року, ні Конкордат 1993 року не регулюють питання фінансування Церкви». Конкордат у ст. 22 відносить це питання до компетенції інших нормативних документів та договорів між сторонами (а їх розробка ще не завершена). Католицька Церква та інші Церкви утримуються в основному з добровільних пожертв прихожан. Також не існує жодної форми «церковного податку», а державні дотації для Церков пов’язані виключно з їх соціальною, освітньою чи пам’яткоохоронною діяльністю. Душпастирська робота Церкви та значна частина благодійних акцій фінансується з пожертв вірних.

Найбільшою дотацією для зареєстрованих у Польщі Церков і релігійних об’єднань є кошти так званого Церковного фонду (спадщини комуністичного періоду), заснованого відповідно до Закону від 1950 року про вилучення державою майна за правом «мертвої руки». Це мало стати компенсацією для Церков за відібрану державою земельну нерухомість. Однак вартість цього майна ніхто ніколи не оцінював, а сума коштів Церковного фонду залежала виключно від політичних рішень. Зараз вона коливається в межах 200 мільйонів злотих на рік.

Церковний фонд фінансує майже виключно пенсійні страхові внески, страхування від інвалідності та від нещасного випадку для священнослужителів – усіх конфесій – які не оформили такого страхування на іншій підставі, у розмірі 80%, а для членів контемплятивних монаших орденів і місіонерів – у розмірі 100%. Це близько 40% католицького духовенства. З іншого боку, священнослужителі, які працюють за трудовим договором (наприклад, як катехити, лектори, тюремні, лікарняні чи військові капелани), сплачують пенсійні внески самостійно.

А коментарі все ті ж

Тож факти сухі та безпристрасні, от тільки коментарі до них нашпиговані емоціями. Неважливо, що вони роками були схожими чи навіть однаковими. Адже кожні чотири роки з’являються нові виборці, які не знають старих аргументів, навіть узгоджених. Зараз молодь стала байдужою до Церкви, але на байдужості далеко не заїдеш. Можливо, вдасться розпалити у цьому новому поколінні нові почуття відрази чи протесту. Якщо по-іншому не виходить, то треба «на конкордат». Завжди вистачить на якісь п'ять хвилин… Бо крім того, у чому справа? Адже насправді ніхто з розумних людей (а опозиція хоче, щоб її вважали розумною, аякже) не має наміру скасовувати весь цей конкордат...

– Барбара Сулек-Ковальска
-Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори