ТИЖНЕВИК TVP: Псевдонім, який Ви використовуєте, наводить на думку про Ґалла Аноніма. Чи це слушна асоціація?

ЯНТЕК ГАЛЛ: Моє справжнє ім’я – Ярослав Блажусяк, але псевдонім Янтек Ґалл супроводжує мене вже понад 30 років. Звідки він взявся? У дні, коли були такі комп’ютери, як Atari чи Commodore, коли використовувався браузер AOL, я вже був активним користувачем Інтернету, і мій перший нікнейм був Jantek Gall. Це трохи спольщена, але при цьому народна версія Ґалла Аноніма. Я не відмовився від нього, бо вважаю, що він добре підібраний. Він має такий собі подвійний зміст, символізм. У своєму житті я пробував різні речі у галузі інформатики та літописної літератури, але врешті обмежився декількома сферами: графікою, фотографією, музейною справою і написанням молитовників.

Підписуйтесь на наш фейсбук Кілька років тому комп’ютери зіграли з Вами злий жарт, завдяки чому Ви переконалися, що цифровий запис, незважаючи на його незаперечні переваги, має і слабкі сторони.

Це правда. Паперову книгу можна прочитати через 200 років і більше. Хотів би я подивитись, чи зможе хтось відкрити Інтернет-файл 30-річної давності. Звісно, можна використовувати симулятори старих систем, але це шкура, яка не варта вичинки. А те, що написано на папері, досі можна відкрити і прочитати.

Цей комп’ютерний жарт, якщо серйозно, став справжньою аварією. Все було так. Багато років тому я керував веб-сайтом laudate.pl. Це був один із перших польських католицьких сайтів. Сьогодні його вже немає, тому що я, на жаль, не міг дозволити собі його утримувати. У якийсь момент буквально від одного удару блискавки згоріло все моє обладнання: сервери, комп’ютери, принтери, диски. Усе, що було в мене вдома, пішло, як то кажуть, з димом. Для мене втрати були колосальними, оскільки на цих дисках було зібрано понад 1,5 терабайта унікальних даних. У пісеннику було понад 3000 пісень в оригінальних версіях XIX та початку XX століть. Якщо якась із пісень в оригіналі мала 120 куплетів, то у тому пісеннику вона їх мала стільки ж.

Я важко це пережив, але все ж пережив. Ця втрата переконала мене, що Інтернет – це круто, як і комп’ютери, але це тимчасові речі, які не тривають вічно. Тоді я зрозумів, що все, що до мене потрапляє, краще також збирати у друкованому вигляді, і, можливо, насамперед у друкованому вигляді. І відтоді я так роблю.

Молитовники і так краще читають у паперовій версії, ніж на екрані комп’ютера.

Ви праві. Відкриваючи такий молитовник, ми відчуваємо запах паперу, дотиком відчуваємо фактуру, бачимо красу друкарського та палітурного мистецтва, а водночас думками перебуваємо разом із їх авторами та попередніми користувачами цих надзвичайних. книги. Я вважаю, що молитовники мають найбільшу силу в такому вигляді. Тоді людина зосереджується на тому, що читає, її не відволікає штучне світло, що ллється з екрану, у неї немає спокуси клацнути десь, подивитися щось інше. Є Бог, людина, зосередженість, молитва.

Які молитовники Ви б порадили?

Передусім, звісно, старі, з часів поділу Польщі. Однак я розумію, що вони доступні не кожному, тому, щоб хоча б трохи відчути красу цих старих молитов, дозвольте мені порекомендувати мої останні два. Однин, можливо, є не зовсім молитовником, а радше сімейною книгою, яка має бути в кожній оселі. Вона називається «Розмови з мамою. Молитви матері». Це книжка, яку не можна описати кількома словами, її просто треба взяти в руки, запастись хустинкою, щоб витирати заплакані очі, і читати, читати, читати. Вона складається з чотирьох окремих частин: гарних молитов і патріотичних віршів, молитов, які потрібні матерям, молитов і текстів на випадок смерті дуже близької людини та кольорової вставки з унікальним текстом о. Юзефа Янішевського «Що таке Батьківщина».

Другий молитовник має назву «Спасіння в Хресті». Незвичайний страсний молитовник, укладений повністю з текстів отця Кароля Антонєвіча, якого за життя називали польським Йовом або отцем Каролем від Хреста. Після смерті про нього було написано вісім книг, у різних частинах поділеної держави, тому кожна з них позбавлена якоїсь частини його біографії. Лише прочитавши їх усі разом, можна зрозуміти, яка це була людина. Отець Антонєвіч був учасником листопадового повстання, врятувався від заслання до Сибіру втечею до Відня. Коли справа затихла, він повернувся до свого маєтку, бо був шляхтичем вірменського походження. Після повернення відкрив при своєму дворі школу для селян. Коли спалахнула епідемія, він перетворив її на лікарню. У ті часи такий вчинок для інших був немислимим. Отець Антонєвіч мав п’ятеро дочок. Усі вони померли, рік за роком. Коли він поховав останню, вони з дружиною вирішили роздати свої статки бідним, а самі піти в монастир. Дружина померла наступного дня після складення вічних обітниць.

Отець Кароль став єзуїтом. І як це буває у єзуїтів, керівництво вирішило відразу кинути його на глибоку воду. Якщо потоне, то нічого страшного не станеться, а якщо покаже, що вміє плисти по цій «глибокій воді віри», то, може, будуть з нього люди. Його послали втихомирити галицьку бійню. Там він настільки успішно проповідував, що його слухали одночасно дві тисячі людей. Без мікрофона, без звукової системи, що в наш час практично неможливо. Скрізь, де спалахувала епідемія, отця Антонєвіча посилали проповідувати, готувати людей до смерті. Одного разу він прийшов до жінки, яка вже була настільки хвора, що не могла прийняти Господа Ісуса. Щоразу, як священний клав причастя їй в уста, воно випадало. Після цього він мав іти до інших хворих, тому не міг покласти його назад у дарохранильницю. Щоб уникнути осквернення Святих Тайн, він з'їв його сам, знаючи, що заразиться.

Щодня він готував до смерті по 20 хворих, а потім уділяв таїнства миропомазання, яке тривало щонайменше півгодини, а то й більше. Він помазував руки, ноги, вуха, очі, всі органи чуттів, щоб люди спокутували гріхи, які вони вчинили. Одного разу після такого напруженого дня його попросили причастити ще одну сім'ю. Це була сім'я, яка жила в хліві. Ні лікар, ні священик не хотіли до них іти. Отець Кароль пішов. Поповз туди навкарачки, висповідав їх, лежав з ними на гноївці, бо через стан здоров'я вони не могли встати. Він помазав їх і приготував до смерті, а коли вони помирали, вивів їхніх дітей із хліва. Він помив їх і звелів господареві доглядати за ними, поки родичі їх не заберуть родичі.

Отець Кароль помер у віці 45 років, але за життя встиг створити 70 молитовників. Ця друга збірка, яку я склав, базується саме на його текстах.

Як взагалі почалася ваша пригода з відкриттям молитов із давніх часів і колекціонуванням молитовників?

Можливо, комусь це здасться смішним, але це був момент після смерті Івана Павла ІІ, коли Євангеліє, що лежало на його труні, раптово закрилося. До того часу я був середньостатистичним католиком. Так, Папа був близький мені, трохи нагадував мого дядька. Коли він приїздив до Польщі на паломництво, я їздив на ці зустрічі. Я почувалася з ним у безпеці, але лише цей символічний момент у мені щось відкрив, змінив.

Тоді я подумав, що Папа каже мені: «Я закінчив, тепер твоя черга». Я ходив з таким переконанням кілька місяців і думав про те, що я можу зробити. А якщо я щось роблю, то завжди на повну силу і завжди додаю до цього трохи божественної кухонної приправи – розмаху, тож я пішов до свого парафіяльного священика і запропонував видавати тижневик. Він погодився і сказав, що якщо мені вдасться робити це три-чотири тижні, то вже буде добре. Мені вдалося робити це шість років.

Я видавав безкоштовний тижневик, без реклами, на 20 сторінок, кольоровий, в домашніх умовах. Я був редактором, автором, графічним дизайнером, я його макетував, друкував і розповсюджував у кількості 120 000 примірників на тиждень. У зв'язку з тим, що тижневик почав виходити в інших парафіях, я почав шукати тексти, бо мені їх бракувало. Після моєї бабусі, яка була францисканською терціаркою, я отримав сім молитовників, зокрема, терціарський бревіарій «Полька перед Богом» з 1910 року. Я почав переглядати їх і переписувати молитви. Вони мені сподобались, а якщо мені щось подобається, я не залишаю це лежати без діла. Тож я почав шукати інші, і їх зібралося так багато, що я запустив уже згаданий портал laudate.pl.

У той час, коли я вів цей сайт, у Страсбурзі було прийнято рішення щодо релігійних символів у громадських місцях. Це вдарило мене, ніби молоток межи очі. Я подумав, що з цим треба щось робити. До того, як це стало модним, ми організували хрестовий похід на захист хреста – від хреста на Гевонті до Балтійського моря. Ми йшли від парафії до парафії, пояснюючи, що може статися, якщо ми підкоримося такому вироку. Ми роздали понад 12 тисяч вервиць, а коли роздавали, то просили всіх молитися за Батьківщину, поки фарба не зітреться з намистин. А вона не могла стертися, тому що це були пластикові вервиці (сміється). ). (Йдеться про перший вирок у справі Лаутсі проти Італії, від 2009 року; через два роки Трибунал у Страсбурзі вирішив, що вивішування хрестів у державних школах не порушує Європейську конвенцію з прав людини – прим. ред.)

Портал закрився, тижневик закрився, а цих старих молитовників залишилося вдома досить багато. Нині їх близько 3 тисяч. Я почав організовувати пересувні виставки з лекціями про молитовники. Потихеньку колекції збільшувалися, тому я почав писати про це на фейсбуці, а через деякий час вони стали настільки величезними, що довелося створювати стаціонарну експозицію, яка перетворилася на маленький музей, а сьогодні – ораторій.

Ви все робили самі, чи хтось Вам допомагав?

Я попросив про допомогу святого Йосифа, і, як бачите, нам це вдалося (сміється). Тим часом з’явився перший молитовник для сімей у скрутному становищі під назвою «Свята Моніко, рятуй наші сім’ї та дітей». Це була радше брошура, ніж молитовник. Люди почали його купувати, їм це почало подобатися. Він був повністю заснований на текстах ХІХ століття. Мені запропонували створити інший, до святого Йосифа. І оскільки він був мені дуже близьким, то я із задоволенням зробив цей молитовник. У мене було лише чотири дні, щоб його зробити, і все вдалося. Потім був створений ще один, до святого Антонія, та кілька інших. Треба визнати, що всі молитовники готувалися з думкою про речі, які можуть статися. Іноді я бачу більше, ніж звичайні люди, і тому, наприклад, відчуваючи, що буде пандемія – хоча вона тоді не називалася так - я уклав молитовник «Спаси нас, Господи. Молитви під час пошесті та епідемії». Він вийшов друком і продавався у книгарнях ще до оголошення стану епідемії в Польщі. Невдовзі вийде молитовник з молитвами Анджея Боболі у важкі часи, у тому числі під час голоду. Хто б міг подумати кілька місяців тому, що такі молитви знадобляться. На мою думку, вони незабаром знадобляться.

Ви згадали про Анджея Боболю. Чи це не модний останнім часом святий, як, скажімо, молитва отця Доліндо Руотоло «Ісусе, Ти цим займися»?

Боболя – незручний для Церкви святий, як і багато інших святих. Бо багато з них поставили планку занадто високо, поруч з ними ті, кого зробили святими на силу, можуть лише кліпати очима. Про Боболю не згадували аж до Варшавської битви. Окрім акту довіри Діві Марії та кількох інших молитовних акцій, саме молитва через заступництво Боболі сприяла перемозі у Варшавській битві. Більшість цих молитов, молитовних актів акуратно заховали до шухляди. Після об’явлень у 1928 році мощі Боболі були перевезені з Риму до Польщі. З цієї нагоди його культ пережив відродження. Після війни комуністи знову спробували заховати його в шухляду.

Комуністи і влада ПНР не надто полюбляли Церкву, це ми знаємо, але чи молитовники теж піддавалися цензурі, як і книги?

Звісно, що так. Більшість спустошень у католицьких молитовниках, які приписують Ватиканському Собору, мали насправді політичні причини і були здійснені службою безпеки, докази чого я маю у своїй колекції. Молитовники 1940-1950-х років, цензорські примірники, в яких усе, що не подобалося владі, було викреслено та скріплено відповідною печаткою.

Що саме їм не подобалося? Що викреслювала цензура?

Все, що стосувалося давньої Польщі, панування Христа Царя. Видалялися буквально цілі фрагменти молитов. Цензори також викреслювали фрагменти молитов за Польщу та тексти, які стосувалися покровителів Польщі, напр., св. Станіслава Костки, св. Войцеха. Також не подобалося те, що стосувалося пекла, чистилища, прокляття та диявола.

Які молитовники переважають у Вашій колекції?

Я намагаюся тримати свої колекції в межах дев’ятнадцятого і початку двадцятого століття, з особливим наголосом на дев’ятнадцяте століття, коли Польща була поділена. Це був час «як тривога, то до Бога», тобто чудовий потік молитов, красивих, глибоких, таких, на які можна витратити тонни носових хустинок. Також у мене є й ті, які видавалися після війни, але в невеликій кількості і їх я радше не використовую, коли складаю свої молитовники.

Що в цих молитовниках є такого прекрасного і магічного, що їх хочеться збирати, зберігати для наступних поколінь?

Немає нічого магічного. Це традиція 2000 років християнства. Все в цих молитовниках допрацьоване, зроблено за певними стандартами. Прикладом може бути «Духовний журнал молитов і пісень» з 1889 року. Я говорю про нього тому, що його написав не якийсь єпископ, священик чи святий, а звичайна людина – старший гірничий майстер Матеуш, людина важкої праці, яка побачила потребу в такому молитовнику. Він уклав його так красиво, що у нього можна лише вчитися. У порівнянні з його молитовником мої - розхристані Він має 500 сторінок, чудово оформлений. Просто знімаю капелюха.

Як змінювалася мова молитовників?

Я сам підсвідомо переходжу на цю мову ХІХ століття. Для мене вона більш виразна, розбудована. Легше передати зміст, який ви хочете передати. Вона не ходить обхідними шляхами, якщо щось має прогриміти, воно прогримить. З плином часу я спостерігаю, що сучасна Церква стає все більш поступливою та залежною від загальної думки. На мій погляд, правильний шлях – дотримуватись істини, одкровень зі Святого Письма та традицій.

А звертання в літанії? Таке враження, що деякі, як-от «Королево світу» чи «Королево Польщі», зустрічаються не в кожному молитовнику?

Якби ви взяли до рук молитовник барських конфедератів, то ці звертання вже були б в літанії. Деякі з них у наступні роки не були пропущені цензурою – їх видалили. «Королева Польщі» не мала права з’являтися у період поділу держави. Це звертання було включено у текст наприкінці XVIII ст. Літанія – це загалом проста молитва, мантра, яка походить з процесійних піснепівів XII століття, тому що під час процесії неможливо було тримати молитовник перед носом. Офіційно затверджених є лише п’ять: лоретанська, до Серця Ісусового, до Пресвятого Імені, до святого Йосифа, до усіх Святих. Усього їх було більше тисячі. Кожен храм мав свою літанію, у деяких були також свої молитви годин. У кожного святого була своя літанія, а їх було і є багато. Не всі вони перекладені польською мовою, багато з них існують у латинській версії або у версії мови оригіналу.

Чи є у Вас улюблена молитва?

Я б почав із простого акту, який взагалі навчив мене молитися. Я називаю його «Екзорцизм святого Петра», але це моя особиста назва. Одне коротке речення, яке я кажу щодня вранці на колінах і протягом дня при кожній нагоді: «Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що я люблю Тебе». Мене це налаштовує практично на весь день, захищає.

Друга молитва, яку я дуже люблю і якої навчила мене моя бабуся, і яку можна знайти в цьому молитовнику «Полька перед Богом» 1910 року, звучить так: «Ісусе, веди мене дорогою життя, бо легко збитися з шляху або впасти. Ми потребуємо Твоєї опіки та допомоги, щоб жити чеснотливим життям і дійти до неба. Веди мене, Ісусе, бо дорога довга, а мене чекає багато обов’язків. Я мушу любити Тебе і своїх ближніх, щоб служити Богу і спасти свою душу. У щасті, в роботі, у відпочинку свої думки і серце я кладу перед Тобою. Нехай все буде на Твою честь і славу. Я віддаю Тобі все своє життя. Нехай тиха праця допоможе Польщі. Веди мене, Ісусе, предвічний Боже».

Ці старі молитви справді небанальні, а крім того, вони ставлять людину в правильні стосунки з Богом. Він на першому місці, людина – на одному з наступних. Вони не трактують Бога як до гіпермаркет, у якому можна купити те чи інше.

А що є родзинкою Вашої колекції?

Практично не буває тижня, щоб мене щось не здивувало. Мої колекції досить багаті і я дуже люблю у них копирсатися. Завжди знайду те, про що не здогадувався, чи то літанію на посівну, чи то нещодавно знайдену молитву при запалюванні шахтарської лампи. На перший погляд дрібні, непотрібні речі, але кожну проблему, кожну людську дію вони ставлять перед Богом. Перлиною, яка викликає інтерес у соціальних мережах, є «Молитва бідної родини», яка з’явиться в цьому молитовнику на важкі часи, присвяченому Анджею Боболі.

Який найстарший молитовник у Вашій колекції?

Я закипаю, коли мене запитують про найстарший молитовник.

Чому?

Ці найстарші книги – це, як правило, молитовники, яких сучасники взагалі не зрозуміли б, написані такою мовою, що з них справді нічого не вичитаєш. Для мене неважливо, в слоновій чи срібній палітурці молитовник, хоч в моїх колекціях є і такі, але найціннішими є ті з відірваною обкладинкою, у яких сторінки відокремлені, бо я знаю, що хтось використовував їх, знайшов потрібне йому послання. Треба пам’ятати, що раніше, до поділу Польщі, молитовниками користувалася знать, а не пересічний простолюдин. Деякі, красивіше оздоблені коштували стільки, що за них можна було б купити два-три села.

У Вашій колекції, окрім молитовників, є й релігійні предмети.

Правда, і Ви б здивувалися, якого типу це предмети. Я їх не шукаю, вони приходять до мене самі, разом з молитовниками. Мені дуже подобаються ті, що зроблені вручну, на виконання яких потрібен час, відданість і бажання. Тому мені подобаються каплички, зроблені до ІІ світової війни, деякі з ХІХ століття. Жодна з них не була зроблена за допомогою електричної машини, комп’ютера, а просто вручну. Спочатку намальовані, потім вирізані пилкою, майстерно зроблені. Якби мені довелося різьбити в камені чи морській піні, бо в моїй колекції є і така капличка, робити це з такою точністю у мене не вистачило б терпіння.

А яке найдивніше місце, де Ви знайшли капличку?

Курник. Хтось її туди відніс, бо, може, заважала у хаті, а може, в новому будинку виглядала погано? Коли розбирають старі хати, я намагаюся бути там першим, тому що завжди щось потрапило б на смітник, а я бачу в цьому красу і цінність. Після відмивання та очищення даний предмет знаходить своє місце в ораторії. Це не культові предмети вищого рівня, не твори Леонардо да Вінчі, тому що їх часто купували на церковних ярмарках, біля храмів, але вони використовувалися для молитви і є прекрасними у своєму недосконалому варіанті. Якщо взяти до уваги те, що перед ними молилася вся родина і стояла на місці, яке колись було домашнім вівтарем, ця цінність зростає ще більше. Сьогодні цю роль вівтарів взяли на себе телевізори, смартфони та комп’ютери. Люди відійшли від пошуків краси в деталях, беруть те, що готове. На мою думку, це сильно вплинуло на наш спосіб мислення та поведінки.

У вашій колекції також є предмети з історією, наприклад молитовник отця Сибірака Віктора Войдака.

Це рукописний молитовник, відтворений по пам'яті. Отець Сибірак Войцех Войдак написав його під час заслання до Сибіру. Він повернувся звідти, і той оригінальний молитовник повернувся з ним. Я отримав його від родини отця Войдака. Крім молитов, тут є ще образки з німецького молитовника, вклеєні між аркушами з молитвами. Хоча він написаний від руки, та виглядає, наче зроблений фабрично.

Другий такий об’єкт з історією, хоча їх, звичайно, дуже багато, – це дарохранильниця, зроблена із табакерки. Вона походить з комуністичних часів, коли Церкву переслідували, а літургійні атрибути було нелегко дістати. Цю срібну табакерку священик використовував як дарохранильницю. Вона не була позолочена, тому священик, у якого теж не було грошей, вистелив її золотою фольгою з упаковки від кави.

Люди часто просять мене помолитися. Якось до мене прийшов один чоловік з таким проханням про молитву у справі, за яку я не дуже хотів братися, але врешті погодився. Через деякий час я забув про це, але він відвідав мене кілька років тому і приніс мені у подарунок хрестик. Такий восьмисантиметровий, латунний. Коли його відкрили, виявилося, що всередині було 12 мощей святих. Для мене це було знаком, що іноді варто братися за не зовсім зручні молитви.

Ви казали, що колись молитовники коштували досить дорого і дозволити собі їх могла лише знать. Чи означає це, що роками, навіть століттями ці молитви, пісні передавалися наступним поколінням усно?

Саме так. Таким прикладом є паломницькі та жебрацькі пісні. Останній термін походить від того, що їх передавали інваліди війни, лицарі, які заробляли гроші при церкві, храмі, розповідаючи історії про битви, одкровення у формі пісень, щоб легше було запам’ятати їхній зміст. Цей меседж навчав певним моделям поведінки. Часто ці пісні складалися з кількох десятків, а то й кількох сотень куплетів. У них з’являлися кумедні вставки, наприклад, у пісні про перемогу під Хотином, де Мати Божа кидала каміння з неба на мусульман, щоб вони не здобули переваги.

Паломницькі пісні також складалися з багатьох куплетів. «Щасливий народе французької землі», написана після об’явлень у Люрді, – це пісня «По горах, долинах», яку ми знаємо в Польщі в урізаному варіанті. У нас також є багато літургійних пісень, як послань і молитов. Прості люди не все розуміли, коли меса відправлялася латинською, тому мали молитовники для кожної частини меси, де описувалося все, що відбувається біля вівтаря. Літургійні пісні містили відповідну кількість строф до окремих частин Тридентської Меси. Наприклад, пісня-колядка «Посеред нічної тиші» починається антифоном, а в наступних строфах йдеться про вселенську сповідь, читання Святого Письма, приношення і піднесення.

Які молитви Ви б порадили в цей важкий час, у який ми живемо? Війни в Україні, пандемії, яка швидше за все повернеться, бідності?

Я вважаю, що перш за все потрібно довіряти Богу. Якщо ми механічно промовляємо молитви, це нічого не дасть. Молитва має бути як вектор у математиці – вона має мати вихідну точку, напрямок, значення і має бути звернена до Бога. Треба дати в ній щось від себе, зануритися у неї. У молитовниках, які я укладаю, кожен знайде щось для себе, тут і зараз. Навіть такий «Вадемекум для студентів і вчителів», хоч і невеликий, але повірте, що в ньому такі молитви, що я у захваті.

Насамкінець запитаю, ораторій – це ваша пристрасть, обов’язок чи, може, місія?

Я роблю те, що повинен, що підказало мені те закрите Євангеліє. Коли у мене виникла ідея створити католицький веб-сайт, я пішов по благословення до одного знайомого священика. Під час розмови з ним ми забули про благословення, але коли я йшов, він дав мені молитовник. Коли я повертався додому, з нього випав образок з підписом від руки: «Благословляю усім серцем. Кардинал Кароль Войтила». Я не міг піти іншим шляхом.

– розмовляла Марта Кавчиньска
Переклад: Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори