ТИЖНЕВИК TVP: У вівторок, 19 липня, виповнюється 50 років з початку продукції «Coca-Colа» в «Варшавській пивоварні» (пол. «Browar Warszawski») за американською ліцензією. Як це могло статися, адже напій у Східному блоці вважався символом «загнилого капіталізму»? Гадаю, у цьому випадку можна говорити про парадокси історії…

ЄЖИ ЕЙСЛЕР: «Coca-Colа» дійсно була символом «американського імперіалізму». Можливо, навіть більший, ніж «General Electric» чи «Ford». Пригадую, як 14-річним хлопчиком, повертаючись з батьком із Західної Європи, у Відні я купив пляшку «Coca-Colа». Мені хотілося дати спробувати мамі та рідним цей майже святий напій. Сьогодні я з цього сміюся, але тоді всі хотіли спробувати «Coca-Colа». Хоча доволі складно було скласти думку про її смак, випивши не більше склянки чи навіть чарки для горілки...

Підписуйтесь на наш фейсбук
Чарки для горілки?

У мене була одна пляшка «Coca-Colа», якою я хотів поділитися як як мінімум з кількома людьми. Тож напій вони отримали не в склянках, а в чарках.

Це було ще до початку її виробництва в Польщі?

Так, зрештою і на Заході «Coca-Colа» тішилася надзвичайною популярністю. Наприклад, у Франції, де вона з’явилася одразу після Другої світової війни, вона мала такий успіх, що виробники вин з регіону Бордо почали побоюватися, що французи перестануть пити відомі, дуже хороші вина й перейдуть на «Coca-Colа».

То чому ж у 1970-х роках комуністична влада вирішила почати виробництво напою, який вважається символом «американського імперіалізму»?

Однією з ідей Едварда Ґєрека та його радників була «вестернізація» Польської Народної Республіки (далі – ПНР), тобто копіювання певних елементів життя західних суспільств на рубежі 1960-1970-х років. Купівля ліцензії у концерну «Coca-Cola», а незабаром і у «Pepsi Co.», відповідала цій ідеї. Хоча слід зазначити, що ці ліцензії не діяли на всю Польщу. В одних воєводствах продавали «Coca-Colа», а в інших – «Рepsi-Сola». Вони символізували американський спосіб життя.

З іншого боку, незалежно від того, подобається це комусь чи ні, процес «вестернізації» започаткував ще Владислав Гомулка, який для більшості не асоціюється ані з модернізацією, ані з прогресом. Тим часом за часів його врядування придбано ліцензію на «Fiat 125p» і розпочато масове виробництво цієї моделі в Жерані (пол. Żerań). Для підприємства «Заклади радіо ім. Марціна Каспшака» (пол. Zakłady Radiowe im. Marcina Kasprzaka) придбано ліцензію у німецької компанії «Grundig», яка виробляла котушкові магнітофони. Також в Польщі встановлювали адаптери за ліцензією «Telefunken».

Едвард Ґєрек розширив це явище, використовуючи економічну ситуацію на міжнародній арені – політику розрядки, послаблення напруги на лінії Вашингтон-Москва.

Ми мали справу з поетапним, точковим імпортом західних товарів загального вжитку до Польщі. До прикладу, голландський шоколад «Van Houten» або цигарки «Marlboro», які вважалися предметом розкоші. Попри те, що «Marlboro», вироблені в Польщі, у порівнянні з іншими цінами на західні цигарки, які продавалися в «Pewex» [скорочення від Przedsiębiorstwo Eksportu Wewnętrznego (укр. Підприємство по зовнішньому експорту) – це мережа польських магазинів, що займалася продажем західних товарів за тверду валюту – прим. перекл.], були відносно дешевими, вони все одно були дорожчими (навіть на 5-6 злотих за пачку), ніж найдорожчі польські цигарки «Carmen».

Також була придбана ліцензія на виробництво «маленького фіата», тобто «Fiat 126p». Пам'ятаю 1972 рік, коли французький автомобільний журнал «Auto Journal» розмістив на обкладинці першу фотографію прототипу цієї моделі, яку підписали просто «Фіат». Тоді ж я і довідався, що виробники вдаються до різних хитрощів, а саме заклеюють прототипну модель смугами, пластирами – таким чином, щоб до офіційного запуску продажів автомобіля конкуренти не знали його справжньої форми, різних деталей і таким чином не могли чогось скопіювати.

У Польщі «Fiat 126p» називали «автомобілем для Ковальського», але насправді це не так. Коли в середині сімдесятих такий «Ковальський» заробляв 4-5 тис. злотих на місяць, то «малюк» (пол. «maluch») коштував 69 тис. злотих, і це при умові, що його куплено за талоном. На авторинку новенький «Fiat 126p» коштував у середині 1970-х 120-130 тис. злотих, що дорівнювало дворічному заробітку середньостатистичного «Ковальського».

У 1970-х роках чимало уваги було прикуто до розвитку автомобільної промисловості. 1 серпня також виповнюється 50 років з моменту придбання французької ліцензії на виробництво автобусів «Berliet». «Автобус у абсолютно новому стилі» – так про нього говорили на польському національному телебаченні.

Це була найбільш знана інвестиція на рівні з виробництвом «Coca-Colа» і «малюка». У Польщі він мав стати міським автобусом. Але я добре знав, що «Berliet» не їздить у Парижі як міський автобус. Я бачив його лише в паризькому аеропорту, де він підвозив людей із пасажирського термінала до літаків. Це зовсім інший вид послуг. «Berliet» був надто делікатним для міського автобуса в польських умовах. У Франції ним їздили в середньому 20-30 пасажирів. У нас стільки людей їздило хіба що нічною лінією, а в години пік автобуси були забиті вщерть, вміщаючи по 100-120 осіб. Не дивно, що «Berliet» безупинну псувалися. Це була хибна інвестиція.

Чому у ПНР ніхто не думав про це ще перед придбанням ліцензії?

Подейкують, що вирішальну роль у придбанні цієї ліцензії відіграв політичний фактор. Французька комуністична партія мала великий пакет акцій «Berliet». Справи компанії не йшли добре, а тому Едвард Ґєрек та його радники вирішили підтримати фірму.

Однак французам була поставлена певна умова. З 1960-х років у Мельці за ліцензією британської компанії «Leyland» випускали чудові дизельні двигуни. Таким чином, передбачалося придбання ліцензії на виробництво автобусів, на які мали встановлюватися двигуни «Leyland». Переговори проводилися навіть з «Mercedes», але вони на це не погодилися. А концерн «Berliet» дав згоду. Можливо, завдяки двигунам від Мельца польський «Berliet» був кращим за французький. Але він був надто делікатним для наших реалій.

Дуже часто купівля західних ліцензій виявлялася хибною інвестицією. Звісно, були й вдалі інвестиції, наприклад вантажівки від австрійського «Steyr» та згадані вже французькі «Berliet», які використовувалися на будмайданчиках, але в ПНР їхнє виробництво не було серійним. Також поступово зростало виробництво «Fiat 126p». У другій половині 1970-х заводи в Бельсько-Бялій та Тихах вже випускали десятки тисяч «малюків» на рік.

Чи можна сказати, що, ставлячи на консумпцію, Едвард Ґєрек добре відчував суспільні настрої?

«Вестернізуючи» повсякденне життя, він хотів донести до поляків: «Будьте слухняними, працюйте більше, ефективніше. Тоді ви отримаєте «пряники». Він не міг впливати на наратив про Радянський Союз, Варшавський договір, РЕВ, підпорядкування та історію Польщі – це були або табуйовані, або сповнені таємниць та суцільного обману теми. Тому він вирішив дати суспільству щось на кшталт «видовищ», яким були західні товари. Пам’ятаю, як у ПНР перед Різдвом у місцевому продуктовому магазині я побачив пиво «Heineken» у жерстяній банці. Спочатку подумав, що це точно якийсь макет. Але я запитав, і виявилося, що пиво можна купити. Жерстянка пива «Heineken» в ті часи може коштувала близько 12-14 злотих, тоді як пляшка польського пива (польського пива в жерстяних банках тоді ще не існувало) – 2-3 злотих. Не знаю, як «Heineken» опинився у звичайному локальному магазинчику. У всякому разі, ми з мамою купили на пробу дві банки.

Тоді видавалося, що Ґєрек розуміє амбіції та очікування поляків. З сьогоднішньої перспективи ми знаємо, що він, однак, не зовсім вдало вмів відчитувати суспільні настрої. Бо якщо вже роздавати людям «пряники», то їх мало бути стільки, щоб пригостити всіх, але не одним «пригощати» багатьох. А в тих умовах це було нереально. У мене є вислів, який я часто повторюю: «Потрібно було змінити систему в Польщі, щоб розв'язати проблему скупу пляшок і туалетного паперу».

Чи відкриття на Захід означало, що в епоху Ґєрека комуністична ідеологія втрачала свій вплив?

Я не є прихильником Едварда Ґєрека, навпаки, але в його рішеннях простежується здоровий глузд. Він не був просякнутий ідеологією, хоча й траплялося, що часом він бути незламним, жорстким...

Достатньо процитувати його виступ з дня 14 березня 1968 року. Ґєрек, перебуваючи тоді на посаді воєводського секретаря, на багатотисячному мітингу в Катовіце виголосив знамениті слова про «сілезьку воду, що трощить кістки» й адресував це «руйнівникам старого режиму, ревізіоністам, сіоністам, слугам імперіалізму».

Це була жахлива промова. Він вмів витупати жахливо. Однак, він волів прикидатися людиною діалогу, компромісу. У травні 1980 року, тобто через пів року після початку радянської агресії проти Афганістану, Леонід Брежнєв зустрівся у Варшаві з президентом Франції Валері Жискар д'Естеном. Едвард Ґєрек чудово почувався у ролі господаря. Обох лідерів він назвав друзями. Це підхопила французька преса, яка писала, що після недавньої смерті президента Югославії, маршала Йосипа Броз Тіто, не виключено, що Ґєрек стане посередником між Сходом і Заходом. Однак через чотири місяці він втратив владу.

Чи на його політику відкриття щодо Заходу мав вплив той факт, що у міжвоєнний період і під час Другої світової війни він жив у Франції та Бельгії?

Безумовно. Це вплинуло на його спосіб ведення політики, а також на спосіб мислення в категоріях «пряників», які необхідно давати людям. Він не походив з комуністичної школи. Він був комуністом західноєвропейського типу. Тобто між комуністами не було великих розбіжностей, але ті, хто жив на Заході все одномусили підкорятися певним демократичним правилам. У реальному соціалізмі нічого подібного не було. Тому Ґєрек, здається, у порівнянні з іншими польськими комуністами був більш схильний до компромісів.

У своїх спогадах, опублікованих після зміни політичної системи, він писав, що, ставши першим секретарем ЦК ПОРП [Польська об'єднана робітнича партія, пол. Polska Zjednoczona Partia Robotnicza – прим. перекл.), він пообіцяв собі, що поки він обійматиме цю посаду, ніхто не буде стріляти в людей на вулицях польських міст. І це правда. За його правління людей на вулицях не розстрілювали, чого не можна сказати про Бейрута, Охабу, Гомулку чи Ярузельського.

Одначе, у 1970-х роках репресивний апарат також діяв активно, про що могли переконатися побиті та заарештовані робітники заводів «Радом» та «Урсус», які страйкували в червні 1976 року. Повертаючись до теми років, проведених Едвардом Ґєреком на Заході – чи цей факт не повинен був обтяжувати його в очах інших членів ПОРП?

Є один здогад, про який я розповім вам дуже обережно, тому що його ще необхідно перевірити. Так, до 1948 року Ґєрек жив у Бельгії. На той час це була одна з чотирьох країн Заходу, поряд із Францією, Італією та Австрією, де комуністи мали дуже сильні впливи. У Москві сподівалися, що їм вдасться здобути там владу. Тому до цих чотирьох країн були направлені емісари з СРСР, які вивчали ситуацію на місці. Мабуть, саме «радянським товаришам» припав до ока молодий Едвард Ґєрек, шахтар і комуністичний діяч, і саме вони в 1948 році причинилися до того, що його терміново повернути до Польщі.

Всього лише через кілька місяців після повернення до ПНР Ґєрек став делегатом на об’єднавчому з’їзді Польської робітничої партії та Польської соціалістичної партії, тобто де-факто на першому з’їзді Польської об’єднаної робітничої партії. Чим це не блискуча кар’єра. Про нього не можна сказати, що він був аутсайдером системи чи говорити, що він просто роздавав «пряники» і т.д. Безсумнівно, він мав чимало на сумлінні. Але щоб розкопати більше знадобляться післярадянські документи. Хоча один із моїх колег розповідав, що дещо на цю тему можна знайти навіть в актах бельгійської поліції...

Повернімося до «вестернізації». Скільки західних товарів можна було купити в 1970-х роках? І чи, наприклад, вони були доступні на провінції?

Ні, тому що їх завжди бракувало. Наприклад, «Coca-Colа» і «Рepsi-Сola», з яких ми розпочали наше інтерв'ю, були доступні переважно в готельних ресторанах середнього та вищого класу (сьогодні ми б сказали – принаймні тризіркові). Тому Західні товари були не для всіх. У всякому разі, всього бракувало, включно з туалетним папером.

Під час правління Ґєрека великої популярності набув внутрішній експорт.

З цією метою створено Підприємство по зовнішньому експорту «Pewex», де за тверду валюту (долари або чеки банку Pekao, які, до слова, за межами Польщі не мали жодної вартості) можна було купити західні товари.

А як «вестернізація» ПНР проявилася на телебаченні чи в кіно?

У жовтні 1976 року гурт ABBA, який на той час перебував на піку своєї популярності, був запрошений у студію Telewizja Polska у Варшаві. В рамках промоції чергового альбому гурт виконав прем’єрні пісні в програмі «Studio2». Це, мабуть, дорого коштувало, але також мало свій вплив. Крім того, у 1970-х роках показували більше західних фільмів, особливо американських.

Відкритість на Захід завершилося економічною кризою. Нагадаємо, гроші на придбання західних ліцензій надходили за рахунок кредитів (загалом було залучено близько $20 млрд). Влада керувалася т. зв. концепцією самоповернення кредитів, яку можна коротко описати так: «На гроші від кредитів купимо західні ліцензії на виробництво і побудуємо заводи, які використовуватимуть дешеву робочу силу. Виготовлені товари також будемо продавати на Захід, що дозволить розраховуватися з кредитами». Так що ж пішло не так?

Як завжди в такому плануванні – недооцінка, а також ура-оптимізм, який я вважаю однією з наших найбільших національних вад. І це незалежно від політичної системи. Ми часто керуємося кошмарною філософією: «Найголовніше почати, а потім якось воно буде». Якщо я хотів би побудувати щось, що коштує 100 злотих, я повинен мати 200 злотих, а не 20 злотих і казати, що «важливо почати, а далі піде само». Ніщо не діється само собою.

Отже, гроші з позик були витрачені надаремно?

Так, а ще були витрати на обслуговування боргу, відсотки... Доволі часто те, як витрачалися кредитні гроші були прикладом дурості. У середині 1970-х влада настільки зайнялася розвитком торгівлі із Заходом, що наказала імпортувати з Австрії… дерев’яні палички для льодяників. Це просто катастрофа. Інший приклад: влада раділа, що їй вдалося недорого купити ліцензію на виробництво сільськогосподарських тракторів фірми «Massey Ferguson». Тільки було одне «але» – вони ґрунтувалися не на метричній системі, а на дюймовій, до якої ми не були готові технічно. У нас не було відповідних інструментів для виробництва цих тракторів. І таких прикладів можна знайти чимало.

Через багато років Едвард Ґєрек пояснював, що збільшення заборгованості було пов’язане, зокрема, з зі зміною курсу валют. Він також звинуватив своїх наступників.

Коли він прийшов до влади, то кредити були дешевими і їх без проблем можна було отримати на міжнародних ринках. Але наприкінці 1973 року у зв'язку з Війною Судного дня (IV Арабо-ізраїльська війна) почалася Велика нафтова криза. Арабські країни заблокували продаж нафти державам, які підтримували Ізраїль. Також значно обмежили її видобуток. Це мало вплив на кредити. Едвард Ґєрек часто використовував цей аргумент у своїх книгах. У цьому він мав рацію. Проте було й чимало ганебних помилок самого Ґєрека та його соратників. «Чим більше влади, тим більше відповідальності» – такі слова мають бути надруковані на польських банкнотах.

У репортажах тих часів часто описується, що Ґєрек насправді був хорошим комуністом, бо відкрив ПНР на Захід і загалом хотів їй добра, але в нього просто не вийшло. Чи не піддаємося ми сьогодні певній ілюзії і не дивимося на часи врядування Ґєрека крізь рожеві окуляри?

Його оцінка залежить від того, з ким порівнювати. Якщо порівнювати Ґєрека з Берутом, Гомулкою, Канею чи Ярузельським, то на їхньому фоні він виглядає краще. Він був добрим оратором, мав харизму, під час відвідин господарств вмів нав'язувати контакти з т. зв. простими людьми, цілував жінкам руки і т. д. Усе це виглядало інакше, ніж те, що ми бачили за правління Гомулки. У всякому разі, Ґєрек мав низьку поперечку. Його попередник через багатогодинні промови, які читав з папірця, прізвища, цифри, деталі, які не в змозі був запам’ятати, вважався негативним прикладом публічного політика.

Кілька років тому в інтерв'ю проф. Антонію Дудеку з нагоди промоції вашої книжки «Чудова сімка» про перших секретарів ЦК ПОРП ви, однак, сказали, що Едвард Ґєрек заразив нашу свідомість. «Інші били, вбивали, нищили, а цей потихеньку отруював. (...) В довгостроковій перспективі саме він завдав нам найбільшої шкоди. Якщо хтось перетворював поляків на комуністів, то, мабуть, найбільшою мірою це був Едвард Ґєрек», – сказали ви під час зустрічі в програмі «Przystanek Historia».

Дійсно, завдяки західним товарам, про які ми говорили, йому вдалося купити велику частину суспільства. Це створювало ілюзію, що ми як на Заході. Але це було не так, як на Заході – з причин, про які не можна було говорити публічно.

Проте його правління супроводжувалося певною лібералізацією – у кінотеатрах виходили фільми, які раніше були заборонені. Так само було з деякими книгами, які з’явилися в книгарнях, хоча частину з них з часом вилучено з обігу. Для мене Ґєрек був... пристосуванцем. З одного боку хитрим і кмітливим хлопцем, а з іншого – політиком, який легко міг би стати партнером для американських президентів.

– Розмовляв Лукаш Любанський

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

– Переклад Іуріі Ткачук