Вони вирішили, що самі встановлять меморіальну дошку – без допомоги офіційних чинників, без коштів місцевого самоврядування або дотацій від польського Інституту національної пам’яті. Жителі підкарпатського села Седлиська й мазовецького містечка Червінськ-над-Віслою вшанували пам'ять священника Юзефа Ковальського, по-звірячому вбитого 80 років тому в Аушвіці.

Народився в Седлиській, у Червінську проходив новіціат в отців-салезіанів. У 1999 році він був беатифікований у числі 108 мучеників Другої світової війни. Йому був усього 31 рік, коли він загинув. Пам'ять про нього й про його смерть від рук німецьких катів досі жива в місцині, звідки він родом та де й досі живуть його родичі.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  – Це надзвичайна постать, яка є водночас і прикладом інтенсивного, наповненого життя з чітко визначеною метою, і прикладом красивої патріотичної та священницької постави перед обличчям смерті, – каже редактор Яромір Квятковський, відомий журналіст із Ряшева, що теж із Підкарпаття, автор багатьох репортерських книг та ініціатор встановлення цієї дошки. Книгу про священника Юзефа Ковальського він написав кілька років тому, але ознайомився з історією мученика ще в 1999 році, коли присвятив йому перший свій репортаж із нагоди беатифікації.

– Якщо ми зараз не подбаємо про пам'ять жертв Другої світової війни, то наступне покоління вже може не знати, про що йде мова, – підкреслює він. – І кожен із цих 108 мучеників, безумовно, вартий ушанування.

Салезіанська освіта

Оскільки священник Юзеф Ковальський був салезіаном –nota bene, першим польським салезіанином, який став блаженним, то автор книги „Мав бути і є святим” приїхав її промувати також і до Червінська, де салезіани перебували ще з довоєнного часу. Священник Ковальський під час свого перебування викладав червінським вихованцям латину, грецьку, літургію, музику та спів.

– У 20- 30-ті рр. ХХ ст. салезіани відіграли важливу роль у польській освіті та вихованні, – розповідав професор Ян Жарин у промові, що передувала відкриттю меморіальної дошки. – У виховних закладах по всій Польщі навчалися хлопчики з багатьох сімей, які не мали змоги навчати дітей у кращій школі, до того ж далеко від дому. Серед них були справжні діаманти, відшліфовані пізніше роками науки, такі, як священник Юзеф Ковальський із невеличкого села, що під Ряшевом, не кажучи вже про священника Августа Глонда (1881-1948) із сілезької родини, кардинал і видатний примас Польщі або ж його секретар, не менш видатний патріот архієпископ Антонім Бараньяк, чия мученицька відмова давати неправдиві свідчення в сталінській в'язниці не дозволила комуністичній владі звинуватити кардинала Стефана Вишинського. Але далеко не всі були вихідцями з бідних сімей, так як серед них був приятель отця Яна Боско – Август Чарторийський, засновник згромадження салезіанів, князь, онук князя Адама Чарторийського з Отелю Ламбер, а отже, і спадкоємець великої патріотичної традиції з тієї кузні польськості, яку він разом зі своїм майном вніс до згромадження монахів. У певному сенсі бенефіціаром того, що дав згромадженню князь Август Чарторийський, був також і блаженний священник Юзеф Ковальський, – підсумував професор Жарин у наповненій особистими алюзіями промові.

– У такій салезіанській реальності зростає Юзеф Ковальський. Якби не війна, ця реальність поставила б його в ряд таких особистостей, які будували Польщу своїми знаннями, талантом, працьовитістю та іншими якостями, що їх блискавично підмічав німецький окупант, а тому й прагнув систематично ліквідовувати польських священнослужителів, – зазначив проф. Жарин, нагадавши, що німці дуже швидко охарактеризували польське духовенство як „колективного ворога”.

Досить згадати хоча б те, що тільки в німецькому концтаборі Дахау загинув 761 польський священнослужитель (це були священники всіх віросповідань), а за всю війну – понад 2800 священників.

– Тому такі дошки потрібні, – каже Тижневику TVP о. Лукаш Масталеж, салезіанин з Червінська, – для того, щоб і в такий спосіб займатися освітою на кожному рівні, також серед усіх тих, хто так охоче відвідує нашу базиліку й хто, можливо, прочитає напис на дошці.

Бо сюди радо їдуть туристи та паломники. Місце привабливе водночас і як найстаріший ще романський монастирський комплекс (1155 р.), так і як пункт переправи через Віслу короля Владислава Ягайла, коли він ішов під Грюнвальд. А для паломників базиліка має величезну й незмірну цінність, оскільки тут із 1612 року зберігається відомий своїми благодатями та водночас великою красою образ Утіхи Матері Божої Мазовецької, написаний за зразком образу Богоматері Salus Populi Romani („Спасіння римського народу”) з римської базиліки Санта-Марія-Маджоре, яка ще в 1648 році була оголошена чудотворною. Образ, коронований у 1970 році примасом Стефаном Вишинським, через рік мав бути коронований удруге, оскільки корону викрав грабіжник. Але завдяки цьому тут з’явився майбутній Папа кардинал Кароль Войтила.

– Таким чином червінська базиліка стала сьогодні місцем- реліквією, де в минулому зустрічалися люди, які сьогодні відомі як святі Католицької Церкви, – підсумовує парох Лукаш Масталеж.

Додамо, що краківський кардинал Кароль Войтила добре пам’ятав із перших років окупації, проведених у краківських Дембніках, у салезіянській парафії, молодого священника з виразними рисами обличчя та виразною духовністю, про що він згадував не лише перед його беатифікацією. Роками пізніше він писав (як цитує Яромир Квятковський у своїй книзі): «Я пам’ятаю священиків салезіан, з яких під час війни залишився тільки старий парох і провінційний інспектор, а всіх інших депортували до Аущвіцу».

Набожний, працьовитий, веселий

У своїй книзі редактор Квятковський зібрав зворушливі й захопливі свідчення про яскраве поклоніння цьому мученику, ім’я якого нині має також школа в його рідному селі. Але також на відкриття меморіальної дошки до Червінська приїхала й велика група парафіян зі Седлиської, серед яких були й члени родини блаженного священника.

– У нас у Седлиськах ми щодня молимося там, де народився отець Йозьо, бо наш костел стоїть на місці його родинного дому, – каже Кристина Беднарж, бабуся якої була сестрою матері священника. – Ми часто кажемо, що то саме отець Ковальський урятував наше зібрання від бурі, урятував від пожежі чи допомагав нам в інших небезпечних ситуаціях, яких не бракувало. Перед костелом стоїть статуя Матері Божої, яку поставила мати отця Йозьо, коли той хворів і згодом зцілився. Щочетверга ми маємо дев’ятницю з проханнями про його заступництво, і приємно думати, що тепер і тут, у Червінську, його теж згадуватимуть.

Отець Юзеф Ковальський одразу після прийняття священницького сану у 1938 році став секретарем інспектора, тобто секретарем головного регіонального настоятеля Краківської салезіанської провінції. У нього було багато обов’язків, але й багато можливостей для розвитку також. Як пише Яромир Квятковський, молодий священник «у вільний від обов’язків секретаря час займався душпастирством у парафії в Дембніках, де керував чоловічим молодіжним хором, навчає григоріанського співу, організовує спортивні зустрічі для хлопців із неблагополучних сімей і часто ходить до «опікунчї допомоги», де знаходяться хлопці, затримані поліцією. Він був побожним, працьовитим, веселим і послужливим.

– Тому він може слугувати гарним прикладом для сьогоднішнього часу, – наголошує автор книги, здивований її популярністю, адже він готує монографію вже до п’ятого перевидання. Але він також не приховує, що незламна позиція священника в таборі, його захист віри ціною власного життя справляє велике враження, навіть попри те, що молодь не усвідомлює до кінця реалій німецького концентраційного табору Аушвіц-Біркенау.

Змагання з жорстокості

Група краківських ченців-салезіян, серед яких був і о. Юзеф Ковальський, була заарештована 23 травня 1941 року під приводом їхньої приналежності до підпільної організації та розповсюдження підпільної літератури. Уже 26 червня усіх священнослужителів ордену доставили до концтабору Аушвіц. Через день салезіяни потрапили до штрафної роти. Там кілька німецьких охоронців влаштували їм справжні змагання жорстокості тортур, які вони до них застосовували. Під час страшних мук загинуло чотири священнослужителі. Сам комендант табору був змушений втрутитися.

Отець Ковальський повернувся до так званого вільного блоку: сташенно важка робота, організація таємної молитви, допомога людям, приховані меси. Його поведінка неабияк дратувала німців. Отця Ковальського вже було вирішено транспортувати до концентраційного табору Дахау, але його помітили злочинці – есесівець Герхард Паліч, відомий своїми злочинами, і капо Йозеф Мітас. Вони вирішили призначити йому курс «вправи проти зневаги» до них. Саме ці двоє чоловіків вирішили заподіяти йому повільну та мученицьку смерть, попередньо засудивши отця на біль і приниження.

Молодий священник був відомий серед ув’язнених своїми молитвами, які давали багатьом сили прожити ще один настерпний день. Він був знаний здатністю приховано поширювати Святе Причастя, яке посвячені в’язні називали «хлібом життя». Він відмовив своїм мучителям, коли ті вимагали, аби він виголошував «знущальну» проповідь, відмовив топтати вервицю, а коли його затягли на бочку з фекаліями, він просто молився. – Такої молитви світ не чув, – цитує іншого в’язня Яромир Квятковський. І в цій бочці мучителі топлять побитого кийками священника.

– Його історія є також історією його катів, – нагадує професор Ян Жарин. – І історія його великого серця й доброти, якою він ділився. Це водночас історія того жахливого, незбагненного зла, якому він був підданий без жодної причини та яке тоді панувало скрізь. Приклад отця Юзефа Ковальського дає нам нагоду уникнути зла та йти шляхом до спасіння, а не до загибелі.

У цьому також полягає сила таких табличок, як та, що з’явилися 3 липня в Червінську, куди туристи приїжджають шукати сліди багатовікової історії, готичні склепіння та романські портали. Але ніколи невідомо, хто й коли по-справжньому вникне в зміст такої таблиці й зробить для себе свої висновки.

І нарешті ось така приголомшлива новина: «прискіпливі» та «порядні» німецькі чиновники відправили на останню адресу – салезіанську, у Кракові – той нерозтоптаний розарій разом із рештою речей, що залишилися після вбивства поляка. Сьогодні це реліквія, яка зберігається в салезіянській провінції в Кракові. Щоправда, Яромир Квятковський мріє, щоб вона стали доступною для всіх вірян. «Бо з кожною зустріччю з читачами я все більше переконуюсь у потенціалі цього святого й у тому, як його особистий приклад може впливати на людей», – наголошує журналіст.

–Барбара Сулек-Ковальска (Збіг прізвищ з авторкою випадковий)

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Оксана Усатенко