Колишній президент і прем’єр-міністр Росії, а сьогодні – заступник голови Ради Безпеки, показав своє друге обличчя. З огляду на те, що раніше Дмітрій Медведєв вважався лібералом, прихильником модернізації Росії, то зараз його виступи, регулярно публіковані в соцмережах, пише у войовничому дусі, а слова перенасичені твердим націоналізмом і збудовані опираючись на тезу типу «ми не можемо програти цю війну». Варто навести кілька спроб його риторики.

Зважай на те, що пишеш, ти залишаєш цифровий слід…

На початку квітня оголосив, що «Росія не буде доставляти продуктів харчування своїм ворогам». Написав, що продукти харчування – це «тиха зброя», яку Москва напевно використає, забезпечуючи країни – друзі, приймаючи оплату в рублях, відмовляючись від торгівлі з тими, хто розглядається в категоріях ворога. У ситуації, коли ціни пшениці на світових ринках зросли протягом останнього року на 62 % і досягли історичний максимум, а ООН-івська програма щодо продуктів харчування змушена були знизити на половину порції харчування, призначені для найбідніших країн Третього світу в рамках гуманітарної допомоги, цього типу декларації мають свою вагу.

Те, що маємо справу з цілеспрямованими і запланованими діями підтверджують слова Владіміра Путіна про те, що криза на ринку продуктів харчування як наслідок війни викликала чергову хвилю еміграції з країн Близького Сходу і Північної Африки до Європи. У поєднанні з енергетичною кризою це буде черговий елемент тиску на держави Європейського Союзу, щоб у майбутньому відмовлялися підтримувати антиросійські санкції.

І тому Росія у світлі декларацій Медведєва починає тоталітарну війну із Заходом, в якій всіх трюки дозволені, а головна мета – знищення економіки і представників суспільної ланки «всіх, хто не з нами».

У розмові з Агентством RIA Novosti Медведєв нагадав, що Росія має найпотужніший у світі термоядерний потенціал і позиція у бойовій готовності її стратегічних сил «охолодило гарячі голови у Росії і інших державах -сателітах Сполучених Штатів», у яких з’явилися голоси про потребу залучення у конфлікт з Москвою.

Погрожує не тільки головам урядів, а також звичайним громадянам, стверджуючи, що «Кожен з вас має цифровий слід. Кожен, хто пише різні паскудні речі про Росію, про дії нашої держави, про окремих громадян повинен подумати. Це все назавжди залишиться в пам’яті людей».

Єврей підлягає денацифікації

Ця переміна «ліберального» політика, за якого вважали Медведєва, у «великороса» - рештою не наслідок останніх тижнів в Україні. Перед вибухом війни в Україні, у жовтні минулого року, він опублікував у економічному щоденнику «Комерсант» дуже антиукраїнську і агресивну, навіть на російські стандарти статтю. У ній порівняв політику Володимира Зеленського з гіпотетичної поведінки «Єврея, котрий служить в СС». Вказуючи чим самим походження українського президента і надалі сильних у Росії антисемітських ресентиментів, а також повторив найбільш примітивну російську нарацію про те, що ніби то українська еліта – це люди, котрі брали приклад від ідей і політики Адольфа Гітлера.

Американська політика щодо України, на його думку, «гірша від поведінки СРСР» щодо країн радянського блоку. А його мета — перетворити союзників на «анти-Росію», інструменталізоване і штучне утворення, завданням якого є знищення Російської Федерації.

Ці думки, які можна трактувати як радикальну риторику сумнівної якості, набувають зовсім іншого відтінку у світлі війни, яку Росія веде в Україні. Тим більше, що зараз, після 6 тижнів війни та невдалої спроби захопити українську столицю, колишній президент Росії підтримує свої вимоги щодо денацифікації Києва та силового перетворення України на дружню Москві державу.

Наша країна також досі присутня в нарації Дмітрія Медведєва. «Польська пропаганда – найзлісніша, вульгарна і найгучніша з критик Росії. «Спільнота політичних імбецилів», — написав він у короткій статті наприкінці березня, яку розмістив на своїй платформі в месенджері Telegram — російській соціальній мережі. Політика Варшави щодо Москви, на думку колишнього російського прем’єр-міністра, не лише характеризується «дурістю» та короткозорістю, але й є свідченням «фантомної болі» давно втраченої імперії Першої Польської Республіки.

Польщею, на думку Медведєва, править еліта, яка дозволила перетворити свою країну на колонію Сполучених Штатів. У його оцінках про нас є схожі тони, як і про Україну. Поляки не хочуть конфлікту з Росією, а керують ними еліти, які не доросли до своєї ролі і діють, об’єктивно кажучи, на шкоду власного народу.

Лібералів вже немає

Що сталося з Дмітрієм Медведєвим? Які чинники спричинили його зміну, а точніше розкриття справжнього обличчя цього російського політика, яке досі було затемнене ліберальним іміджем?

Почнемо пошуки відповіді від більш важливого питання, а саме, що сталося в Росії після початку війни з Україною? Усі опитування громадської думки, проведені в останніх новинах, показують стрибок громадської підтримки війни, Путіна та російської влади. Найбільш достовірні опитування Центру Левада свідчать про зростання підтримки Путіна (на 12 процентних пунктів), прем’єр-міністра Мішустіна (на 11), «Єдиної Росії» – правлячої партії або політика, якого вважають яструбом - В’ячеслава Володіна, спікера Державної Думи Росії та самого парламенту (на 12).

Ця картина об’єднання «навколо прапора» та влади російського суспільства доповнюється однозначною підтримкою «операції» в Україні 81 %. Ця війна розглядається як захист від нібито загрози з боку НАТО. Вуличні протести ослабли не лише через драконівські покарання та жорстокі інтервенції, а й тому, що росіяни в своїх масах відчувають, що їх оточують вороги, вони ведуть війну, яку їх країна не може програти.

Ми маємо справу зі схожими тенденціями серед російської еліти. Якщо на початку конфлікту можна було почути публічні виступи колишніх політиків, таких як Аркадій Дворкович, віце-прем’єр-міністр в уряді Медведєва, або впливових олігархів, таких як Олег Дєріпаска, які закликали до того, що схеменутися і швидко припинити бойові дії, то зараз таких голосів вже не чути.

Як написала Фаріда Рустамова, незалежна російська журналістка, яка на основі переговорів з представниками російської влади та бізнес-еліти після місяця війни створила колективний портрет російських правителів, сьогодні вже немає розбіжностей між лібералами та прихильниками жорсткої лінії. Зникли старі розбіжності, фракційні приналежності та симпатії. Усі, перед обличчям масштабів антиросійських санкцій, усвідомлюють, що війна змінить позицію Росії на багато років, а може й десятиліть.

Прозахідного варіанту більше немає, є лише роздуми про те, щоб виграти війну та перепозиціонувати себе в нинішньому таборі влади. У такій ситуації публіцистика Дмітрія Медведєва має закріпити свої позиції в Кремлі. Через зміну настроїв у Росії, як серед еліти, так і серед простих громадян, вона стає все більш націоналістичною та радикальною, тим більше, що популярність колишнього прем’єра не зростає.

Про зростання популярності можуть говорити не тільки Путін, Мішустін і Володін. Навіть губернатори, які виступають в ролі буферів у Росії і мають зосередити невдоволення своїх співвітчизників, за місяць набрали 7 процентних пунктів. Тільки Дмітрій Медведєв як був політиком, якого не любили, то так ним і залишився, а його позиція в очах громадської думки не змінилася.

У ролі Жириновського

Це створює фрустрацію у колишнього президента, який пережив не один гіркий момент за останні два роки після того, як перестав бути прем’єр-міністром. Сама відставка стала для нього несподіванкою, а вивищення такого безбарвного бюрократа, як Михайло Мішустін, стало болючим ударом. Правда, він отримав нову посаду заступника голови Ради Безпеки, але щоденною роботою цього найважливішого державного органу сьогодні в Росії керує його секретар і сильна людина Микола Патрушев. Тому це призначення було інтерпретовано в Росії як типовий заклик – відкрита, хоча й неактуальна робота для колишніх, а зараз непотрібних політиків.

На початку минулого літа, напередодні виборів до Державної Думи Медведєву, тоді ще голові «Єдиної Росії», довелося проковтнути ще одну гірку пігулку. Як повідомляла тоді ВВС з посиланням на джерела в Кремлі, він хотів відкрити виборчий список «Єдиної Росії», але його заблокували через те, що він дуже непопулярний політик, з одним із найвищих «антирейтингів». Тоді Володимир Путін поставив на Сергія Шойгу, поставивши чинного міністра оборони на перше місце в національному списку. Медведєв взагалі не входив до цієї групи, що було сприйнято як ігнорування та приниження колишнього прем'єр-міністра, тим більше, що Володимир Володимирович не відкривав виборчий список правлячої партії, якце було у попередні роки.

Експерт Московського центру Карнегі Андрій Колесніков вважає, що Дмітрію Медведєву залишилася визначена кремлівськими політтехнологами лише роль другого Володимира Жириновського – ліберально-демократичного радикала, політика, який поєднує ринкову фразеологію з жорстким націоналізмом і навіть великоруським шовінізмом, котрий кілька тижнів тому захворів і помер. Кремль, після спалаху соціальних протестів у Хабаровську, після арешту губернатора Сергія Фургала, який походив із формування Жириновського, не хотів ризикувати, що в найближчі важкі часи хтось із націоналістичними гаслами захопить контроль над зростаючою групою виборців. Тому ставка була зроблена на Медведєва.

Тим більше, що він не тільки «не мав конкретного призначення» і не мав чого втрачати, а й позитивно закарбувався в пам’яті росіян після того, як у 2018 році, ще будучи прем’єр-міністром уряду, висунув ультиматум Олександру Лукашенку і оголосив залежність від продовження підтримки Росії на користь Мінська у поступі програми інтегрування економік двох країн. Тоді він розпочав процес, який, проходячи різні фази, завершився восени цього року, коли прем’єр-міністри обох країн Раман Галовченко та Михайло Мішустін парафували всі «дорожні карти» інтеграції, таким чином відродивши надії Москви поглинути сусідню «братню» Білорусь.

Дмітрій Медведєв може бути російським лібералом, що зрештою не виключає великоросійського шовінізму, але він, безперечно, є тільки елементом системи, членом правлячого табору. Людина, яка всю свою життєву кар'єру побудувала на тому, що, будучи в команді радників мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака, він подружився з Володимиром Путіним, який також був членом цього товариства. Його лібералізм, як і нинішній націоналізм, — це лише костюм, костюм, який носить у зв'язку з актуальними завданнями політики Росії. Якщо треба буде – то стане запеклим ворогом Польщі, а якщо подує сильний вітер історії з протилежного напрямку - то буде нашим найщирішим другом.

– Марек Будзіш
–Переклад Олеся Гераль