За кілька днів до цієї події про нього говорили світові медіа, і не тільки католицькі, – одні з зацікавленням, інші з роздратуванням або навіть з насмішкою, ще хтось з надією. Далеко не всі спостерігачі і коментатори вважали це за релігійний акт, для багатьох це була своєрідна демонстрація, що мала замінити політичні дії, для інших, хто живе так, ніби Бога не існує, це щось на зразок вистави, а для прихильників Росії – напевно, акт «вічної» ворожості. Однак для віруючих Акт посвячення Росії та України Непорочному Серцю Марії, який відбувся у п’ятницю о 17.00, має велике значення.

Все почалося у Фатімі

А почалося все у Фатімі, у 1917 році. Тоді, протягом кількох місяців, від травня до жовтня, у тринадцятий день місяця, трьом дітям з’являлася Богородиця з однозначним закликом молитви за покаяння грішників; також з проханням «для досягнення миру у всьому світі поклонятися Непорочному Серцю Марії, якому Папа має присвятити весь світ, особливо означені нею народи».

Але що значить «означені нею народи». Ще у 1989 році Католицька Енциклопедія КУЛ (пол. KUL – Люблінський Католицький Університет Іоанна Павла II – прим. перекл.) у зв’язку із ще діючою цензурою не могла під гаслом «Мати Божа Фатімська» (том 5) прямо написати про Росію. Тоді як мова йшла саме про Росію, про існування якої діти з бідного португальського села не мали уявлення, не знали і знати не могли, тому тільки повторювали слова почуті з одкровення. Пізніше, за розпорядженням церковної влади їх слова записала старша з дітей, Лусія душ Сантуш (1907–2005), яка стала черницею ордену Босих кармелітів. Її повне свідчення були передані на зберігання до ватиканського відділу Конгрегації доктрини віри – і зникло там на багато років.

Не можна сказати, що Фатімські об’явлення залишилися без уваги, але настанови, що містяться в них, не були реалізовані (або не виконувались) до кінця протягом багатьох років.

Так, у 1931 році португальські єпископи присвятили свою країну Непорочному Серцю Пресвятої Діви Марії, а у Фатімі було збудовано чудову святиню. Також відбулось освячення світу, яке у 1942 році зробив Папа Пій XII, а слов’янських народів десять років по тому. Папа Павло VI навіть здійснив туди паломництво, щоб просити про мир у Церкві та у світі, а наприкінці Другого Ватиканського Собору в 1967 році він відновив акт освячення світу.

Відновив його Іоанн Павло II, коли 13 травня 1982 року прибув до Фатіми, щоб подякувати Богоматері за те, що вона врятувала його життя після замаху. Коли він оговтався після нападу, він попросив усю документацію про об’явлення у Фатімі і детально її вивчив. У річницю нападу Папа римський відвіз до Фатіми кулю, яка мала його вбити, і помістив її у корону Статуї Фатімської, а куля увійшла в порожнє місце так, ніби на неї чекала. Але це тільки цікавий факт, хоча для віруючих – це один зі знаків.

Східна політика Іоанна Павла II

Головною є справа освячення Росії, тому що Іоанн Павло ІІ багато часу та діянь присвятив східній політиці. Попередньо він не належав до числа тих італійських кардиналів, які сформували свої уявлення про відносини, що панували у комуністичному таборі, на основі університетських підручників часто написаних істориками, яких захоплювало комуністичне бачення світу чи навіть залежних від комуністичної партії, що діяла на Заході. Кароль Войтила не лише розумів ці «відносини» з власного досвіду, а й знав, яким насправді було становище Церков у країнах комуністичного табору.

Недарма «його» примас, тобто кардинал Стефан Вишинський, роками проводив, можна сказати, власну східну політику і не погоджувався на те, щоб ватиканська дипломатія вела переговори з комуністичною владою за його спиною. Він також був уповноважений наступними папами опікуватися забороненою та переслідуваною греко-католицькою церквою, а також таємно висвячував священиків не лише зі Львова чи інших міст Української Радянської Республіки, а й із Чехословаччини.

Дуже швидко близькими та довіреними співробітниками Іоанна Павла ІІ у цій галузі стали єпископ Павел Гніліца S.J. (лат. Societas Iesu – Товариство Ісyса – прим. перекл.) та Юзеф Томко (сьогодні найстарший, 98-річний кардинал католицької Церкви), обидва словаки.

Дві дії

Гніліца (1921–2006) міг би стати героєм насправді сенсаційного фільму, але стаття не про нього. Вистачить згадати, що будучи ще маленьким хлопчиком, кандидатом у монахи та священики, він пізнав Фатімські об’явлення – звісно, без секретів, які зберігалися у архівах Ватикану – і він був глибоко ним зворушений.

Таємно висвячений на священика, як і рік пізніше на єпископа (1952), він зміг залишити Чехословаччину і працював у Ватикані. Ще у 1981 році він попросив Папу з Польщі про освячення Росії – і саме він був тим церковнослужителем, що приніс із секретного архіву документи про фатімську таємницю Святішому Отцю, який одужував.

Він перебував у постійному контакті з сестрою Лусією душ Сантуш, яка у тиші кармелітського монастиря у Коїмбре (Португалія) надалі чекала на виконання прохань, даних через неї у 1917 році Пресвятою Богородицею. Саме йому сестра Лусія сказала, що присвячення світу Непорочному Серцю Марії, здійснене Іоанном Павлом ІІ у Фатімі, в річницю замаху, не відповідає проханням Богоматері, тому що не було в ньому окремого присвячення Росії та цей акт був здійснений не спільно з єпископами всього світу.

Саме тому Іоанн Павло II вирішився повторити цей обряд через два роки – 25 березня 1984 року у базиліці св. Петра. Коли єпископ Гніліца почув про заплановану церемонію, він якраз перебував в Індії, де розмовляв з матір’ю Терезою з Калькутти про шалений проект розміщення її сестер у Москві. Він довірив їй свою мрію про те, щоб зробити акт присвячення також у Москві, а Мати Тереза віддала йому свою вервицю і закликала не зволікати, а їхати і діяти.

І єпископ Гніліца несподівано отримав візу в СРСР, він провів у Москві всього кілька годин – відслужив приховане богослужіння у перетвореному на музей Кремлівському храмі та вимовив акт присвячення Росії – а 25 березня йому вдалося зустрітися з Папою в Римі, де також було п'ять православних патріархів.

Сестра Лусія підтверджує, згадуючи у своїх спогадах єпископа Гніліцу, що цей вчинок відповідав тому, чого бажала Богородиця.

За рік до влади у Кремлі прийшов Михайло Горбачов.

З Росією чи без Росії

На території Радянського Союзу почала відроджуватися римо-католицька церква, а поступово і греко-католицька церква, яка була приречена комуністами на небуття. Першим римо-католицьким апостольським адміністратором європейської частини Росії став архієпископ Тадеуш Кондрусєвич, який одразу відправився на паломництво до Фатіми.

Сьогодні він є старійшим архієпископом і в інтерв’ю для KAI (пол. Katolicka Agencja Informacyjna – Католицьке інформаційне агентство – прим. перекл.) так згадує ті часи: «З сестрою Лусією, яка переказала нам волю Богоматері щодо присвячення Росії, я зустрічався тричі. Коли я вперше приїхав до Фатіми у жовтні 1991 року, перед остаточним розпадом СРСР, я хотів негайно її відвідати. Але це було не так просто. Треба було мати дозвіл від ватиканської Конгрегації доктрини віри, а в той час її очолював кардинал Йозеф Ратцінгер. Ми зателефонували в Рим і отримали його дозвіл.

Я поїхав до монастиря в Коїмбре, де перебувала сестра Лусія. Я представився, сказав що я – московський єпископ. Сестра Лусія спочатку не повірила і кілька разів запитувала про це. Тоді вона вигукнула: «Ну що ж, Фатімське пророцтво збувається!» Ми продовжували говорити про гоніння на Церкву в Росії та про те, що ця країна стоїть на шляху навернення. Сестра визнала, що присвячення Росії Непорочному Серцю Пресвятої Діви Марії, яке Іоанн Павло ІІ зробив 25 березня 1984 року, було виконанням волі Богоматері й було зроблено саме так, як вона про це просила.

Деякі коментатори зазначають, що в «джерелі», офіційному тексті Іоанна Павла ІІ в акті долучення від 25 березня 1984 року, слово «Росія» не фігурує, хоча воно фігурує у листах, які Іоанн Павло II надсилав до єпископів світу. Однак, не викликає сумніву, що сестра Лусія чітко говорила про прийняття цього акту присвячення, про що також свідчать її листи на цю тему.

Важко звинуватити Іоанна Павла ІІ у тому, що він боявся використовувати саме це слово, оскільки три роки до того він без вагань звернувся до кремлівського лідера Леоніда Брежнєва з особистим листом щодо Польщі. То чому ж в тексті немає слова «Росія»?

Пояснення можна знайти в іншому роздумі архієпископа Тадеуша Кондрусєвича із вищезгаданого інтерв’ю: «У Росії тоді часто ставилися питання, особливо серед православних християн, що якщо Богородиця говорячи про освячення їхньої країни мала на увазі навернення до католицизму, чи це вона мала на увазі? Сестра Лусія сказала, що йдеться про навернення Росії з атеїзму. Вона також чітко говорила про необхідність співпраці з Православною Церквою у справі цього навернення. Вона наголосила, що Православна Церква є Церквою-побратимом, і разом ми маємо взяти на себе зобов’язання у справі євангелізації. Оскільки Євангеліє те саме, а таїнства однакові, тому ми повинні разом йти у світ. Вона повторила це кілька разів і подарувала мені статую Фатімської Богоматері з проханням передати її Патріарху Олексію II, главі Російської Православної Церкви».

Справжній патріарх

На щастя, не всі питання єдності християн, особливо діалог з Православною Церквою, є такими заплутаними та важкими, як з московським Православ’ям. Несподіваний візит до Варшави (27-30 березня) патріарха Варфоломія, духовного лідера православ’я з Константинополя, є прекрасним, повчальним прикладом чуйності, єдності та солідарності з біженцями з України, зі страждаючими братами по вірі (хоча, звісно, це також буде розглянуто в політичному аспекті, оскільки Московська Православна Церква заборонила українським православним християнам пов’язувати себе з Константинополем).

Позиція лідерів Російської Православної Церкви відносно російської агресії суперечить не тільки сестринському чи братерському ставленню, але і безпосередньо суперечить самій суті християнства, тому будь-які міркування, що випливають із об’явлень у Фатімі, ймовірно, слід розглянути заново і заново інтерпретувати.

Відносини Риму з московським православ’ям досі складні й неясні, а в ситуації російської агресії проти України та вбивства людей вони мають відійти на другий план. Але фактом залишається те, що владика Гніліца розповідав, що тоді в Кремлі, у закритій церкві, дивлячись на порожній престол православного патріарха, він молився, щоб туди повернувся справжній патріарх.

Він повернувся? Сьогодні багато хто з нас задається питанням, хто такий патріарх Кирило насправді.

Поки стоїть Софійський Собор

Заклик Папи Франциска до спільного – у єдності всієї Церкви – присвячення Росії та України Непорочному Серцю Діви Марії набуває нового, навіть драматичного виміру. Він просить нас запитати про особисту відповідальність кожного католика за цю віру, про особисте рішення щодо участі у наверненні світу. А навернення світу, як відомо, починається з вашого власного навернення.

Сестра Лусія, згадував архієпископ Кондрусєвич, «перед паломництвом статуї Фатімської Божої Матері по Росії, у 1996 році, сказала мені дуже важливі слова, які врізалися у моїй пам’яті і які я постійно повторюю. Мовляв, говорячи про навернення, під словом «Росія» треба розуміти весь світ, бо гріх не має національності». Вона також пояснила, що перетворення – це тривалий процес і що він не такий простий.

«Отож, ми, Божа Матір і наша Мати, урочисто доручаємо і присвячуємо Твоєму Непорочному Серцю самих себе, Церкву і все людство, особливо Росію та Україну. Прийми цей наш вчинок, який ми здійснюємо з довірою і любов’ю; зроби так, щоб припинились війни і дай мир світу» – читаємо в Акті присвячення Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії.

У спеціальному зверненні архієпископ Станіслав Ґондецький нагадав, що Папа просив, щоб пастирі та вірні по всьому світу залишалися разом у молитві під проводом Єпископа Риму. Архієпископ Гондецький звернувся до всієї Церкви в Польщі з проханням «звертати молитви до Бога в усіх катедрах і церквах, промовляючи Акт посвяти Росії та України Непорочному Серцю Марії» та відправляти цього дня месу за мир в Україні та навернення Росії.

«Нехай буде переможене зло на півночі та півдні, на заході та сході України», – сказав архієпископ Святослав Шевчук у Києві, керівник Греко-Католицької Церкви в Україні. Він підкреслив, що «особливо відчуваємо, що Пресвята Діва Марія сьогодні стоїть у молитві над Києвом та київськими горами, і ми лише приєднуємося до неї в цій молитві».

У Києві є особлива традиція такої молитви, а її адресат — Софійський Собор, також відомий як Непохитна стіна, зі старовинної мозаїки XI століття. – Поки стоїть Софійський Собор, поки Нерушима Стіна серед нас і Бог у своєму місті, Київ, нація і Україна триватимуть, – говорив архієпископ Святослав Шевчук.

Київ чекає цієї молитви і чекає на Папу. Вірить, що його присутність може принести прорив. На мою статтю з цього питання в Tygodnik TVP відповіло багато людей, а під закликом до Франциска приїхати до Києва, оголошеного тоді ж на Радіо Wnet, підписалося більше тисячі осіб. Багато скептиків запитували, чи вірю я в чудеса, коли це пишу. Відповідь лише одна: чудеса все-таки трапляються і не так вже й рідко. Тільки ми не можемо чи не хочемо їх помічати.

– Барбара Сулек-Ковальска
– Переклад Іуріі Ткачук