На головній сторінці сайту Європейського парламенту видніє фотографія, на якій зображено групу молодих людей, а під нею – підпис «Разом заради демократії». Якщо навести курсор на фотографію, деталі розмиваються: персонажі втрачають свою індивідуальність, зникають риси обличчя, складно відрізнити чоловіка від жінки, розгледіти відтінок шкіри, волосся на обличчі, посмішку, погляд. Прийом розмивання широко застосовується в Інтернеті, і тут його, мабуть, використали без певної особливої мети, а просто тому, що так робиться. На фотографії зображена не якась конкретна група людей, а моделі, найняті для створення стокових фотографій, якими ілюструють свою діяльність компанії, бажаючи продемонструвати своє дружнє обличчя. Усе зроблено за правилами сайтобудування. Нічого особистого, чиста комунікація.

Бо європейський парламентаризм – це, перш за все, комунікаційний проєкт. Горе тому, хто захоче знайти якийсь конкретний нормативний акт чи переглянути, хто за нього голосував. Ви загрузне в лабіринті посилань, кодів, цитат і безлічі інформації, яка стосуватиметься усього, крім того, що ви шукаєте. Врешті-решт ви, звісно, знайде потрібний файл, але тоді доведеться пробиватися крізь посилання на віддалені параграфи, усілякі «беручи до уваги», «у той час, як», звикати до небажання використовувати однозначні терміни і, нарешті, після тривалих зусиль, ви докопаєтесь до суті, або до того, що вам здаватиметься суттю. Таким чином ви засвоїте важливий урок: або серйозно почнете вчитися орієнтуватися в океані слів і цифр, або відмовитеся від самостійності, і тоді отримаєте лише оптимістичний, позбавлений суперечностей образ спільноти, що будує майбутнє, дружнє до людей з обмеженими можливостями, меншин, іммігрантів, жінок... практично всіх, крім ворогів демократії. Без непотрібних загострень, які могли б порушити сприйняття. Ось така картина, яка дивовижно схожа на фото з офіційного сайту, яка дотиком курсору перетворюється у плавне та гармонійне єдине ціле. Демократичне ціле, звісно.

Підписуйтесь на наш фейсбук Революція! В ім’я демократії і добробуту

У більшості людей демократія викликає однозначно позитивні асоціації. Найгірший варіант – це заробити собі славу ворога демократії чи антидемократичного політика. Тому партії, які хочуть здобути або утримати владу, полюбляють використовувати такі визначення, як «демократичний табір», до якого входять, звісно ж, вони самі, а не їхні опоненти, які загалом є антидемократичними, а отже не гідними голосу. Тому зміни в Європейському Союзі, які вже деякий час у всіх на слуху, йдуть у напрямку демократизації, або ж, як люблять писати автори офіційних документів – поглиблення і розширення демократії. Бо революція, яка саме зараз відбувається, у разі успіху відбудеться в ім’я демократії. Другим, не менш важливим прореволюційним чинником буде добробут.

Європейців поставлять перед простим питанням: чи хочете ви демократії та добробуту? По інший бік стоятимуть європейські «спітнілі чоловіки в гонитві за владою», що намагатимуться зберегти національні партикуляризми, сповнені огиди до меншин та іммігрантів, з явно ісламофобним підходом та мріями про те, щоб формувати життя інших людей за своїми правилами, а можливо навіть – який жах! – релігійними принципами. Це будуть популісти, не здатні широко дивитися в майбутнє, які не переймаються долею клімату і прагнуть нещадно експлуатувати планету, м’ясоїди, які ненавидять тварин, а в крайніх випадках навіть мисливці. Коли ситуація на сході заспокоїться достатньо, що можна буде повернутися до «business as usual», до цієї групи зарахують, ймовірно, і розпалювачів війни, але цей етап ще не настав.

Одні навпроти одних стануть проєвропейськи налаштовані демократи, прихильники різноманітності та інклюзивності, які прагнуть демократії і добробуту, і ксенофобні антиєвропейці, які намагаються блокувати розвиток інших, вдаючись до накладення вето, для яких демократія є лише інструментом для здобуття влади, а добробут – порожнім звуком, раз вони не бажають підтримати заходи, спрямовані на його досягнення. Приблизно так виглядатиме зіткнення між прихильниками федералізації Євросоюзу і перетворення його у єдиний державний організм, та прихильниками збереження національних держав і того, що колись називалося «Європою батьківщин». Перші апелюватимуть до майбутнього, другі – до підписаних трактатів і зобов’язань.

Гасло перших можна вивести з крилатої фрази з Маніфесту Вентотене: «Гігантські сили прогресу, які народжуються з індивідуальних інтересів, не можуть придушуватися сірою нудною рутиною». Яким буде гасло других? Найімовірніше, їх власного гасла Європа не почує, тож дозвольте знов звернутися до пророчого тексту італійського комуніста Альтьєро Спінеллі, написаного 1941 року на засланні на острівці Вентотене, який став біблією федералістів: «У бурхливий період загальної кризи (у якому збанкрутілі уряди не матимуть змоги діяти, народні маси у тривожному очікуванні новин будуть наче розплавлена, палаюча матерія, готова вилитися у нові форми, готова прийняти ідею інтернаціоналістів), найбільш привілейовані у старих національних системах класи намагатимуться підступом або насиллям остудити жагу, сентименти, пристрасть, які ведуть до інтернаціоналізму, і будуть вперто відновлювати старі інститути держави».

Приклад того, як виглядає «розплавлена, палаюча матерія» в дії, ми спостерігали під час річної роботи Конвенту за майбутнє Європи, коли кілька сотень обраних випадковим чином людей охоче увійшли в роль представників усіх Європейців. Згодом результати їх рішень були прийняті політиками як демократична база для змін у функціонуванні ЄС, тобто стали основою для зіткнень, які відбуватимуться у 2024 році і, ймовірно, у наступні роки також. Однак наступний рік буде ключовим, оскільки на виборах буде обрано новий склад Європарламенту, який, можливо, стане чимось на кшталт Конституанти нової держави.

Ніщо так не об’єднує, як спільний борг

Коли я спостерігаю за публічними дискусіями щодо майбутнього європейського проєкту, у мене складається враження, що вони зосереджуються по суті на другорядних питаннях. Обурені громадяни та їх представники вказують на ряд законопроєктів, які обмежують владу окремих країн у різних сферах і віддають її в руки європейських органів, наводячи цю ненажерливість як доказ експансії славнозвісних брюссельських бюрократів. Слід зізнатися, що спектр цих ідей є широкий: сюди входять і ліси, і освіта, і зовнішня політика, і оборона, і біорізноманіття, і багато інших профільних питань, які викликають у дискутантів більші чи менші емоції. Однак дозволю собі ствердити, що без анінайменшої шкоди для запланованих федералістичних змін можна було б у всіх цих сферах відмінити положення про розширення повноважень Європейської Комісії. Достатньо було б залишити тільки два питання: встановити в Євросоюзі єдину валюту і дозволити її органам брати кредити, а парламентові дати свободу у встановленні податків, з яких буде погашатися цей борг.

Схожі норми у 1790 році запропонував Америці Александер Гамільтон, один із батьків-засновників, людина, завдяки якій фактично були створені Сполучені Штати. Прийнявши його пропозицію, федеральний уряд взяв на себе відповідальність за борги окремих штатів, які суттєво заборгували під час війни за незалежність, і отримав право брати нові позики і встановлювати податки, щоб сплачувати цей борг і реалізувати фінансову економіку усього союзу. Після прийняття таких рішень об’єднання Сполучених Штатів пішло може на цілком гладко, адже на шляху трапилася війна, але у будь-якому разі нестримно. Можливість генерувати грошові кошти, наявність спільного бюджету, тобто можливість поширювати добробут і доступ до практично необмежених фінансових ресурсів з’єднали американців нерозривною ниткою. 1790 рік називають «гамільтоніанським моментом» на честь людини, завдяки якій виникла найпотужніша супердержава сучасного світу.

Європейці, що зараз очолюють ЄС, яких можна назвати політичним мейнстрімом, також мріють перетворити континент у супердержаву. Для початку фінансову. Останні кілька років ведуться розмови про те, що для Європи настав саме такий «гамільтоніанський момент». Підвалини були закладені у Маастрихтському договорі тридцять років тому, завдяки чому була створена спільна європейська валюта. Досі вона залишається добровільною. У проголосованому Європейським Парламентом проєкті змін до договору положення про те, що ЄС «засновує економічний та валютний союз, валютою якого буде євро» було замінено лаконічним реченням «валютою Союзу є євро», що означає, що добровільність повинна зникнути.

Приклад одержання спільного кредиту у нас вже був під час створення фонду відновлення після пандемії Covid-19. Астрономічна сума 723 мільярди євро була надана у позику без жодних труднощів, адже кредитоспроможність ЄС утримується на найвищому рівні ААА і ніщо не свідчить про те, що ця позначка знизиться навіть у довгостроковій перспективі. Коментуючи надання цього кредиту, британський аналітик і фінансовий журналіст Анатоль Калецкі написав з захопленням, що «якби Євросоюз випустив 10-річні облігації, вони, ймовірно, мали б нульову або від’ємну відсоткову ставку, потенційно даючи можливість майже необмеженого залучення боргів». Щоб продемонструвати масштаби можливостей, Келецкі пише далі у тому ж тексті, що після одержання кредиту для фонду відновлення «наступного року ЄС міг би легко позичити мільярд євро для фонду цифрової інтеграції, потім можливо два мільярди на поширення електромобілів чи три мільярди на загальний фонд боротьби з кліматичними змінами».

Гроші, які «нічого не коштують»

Зважаючи на те, що середній рівень заборгованості країн єврозони минулого року перевищив 90%, а заборгованість таких країн, як Франція, Іспанія, Греція чи Італія, становить понад 100% їхнього ВВП, можна лише уявити, з якою сильною спокусою ми маємо справу. Зрештою, достатньо буде пригадати, якою позитивною була реакція поляків на саму лише перспективу одержати мільярди із позичених Євросоюзом грошей перш ніж виявилося, що вони будуть об’єктом політичної гри Комісії щодо зміни влади у Польщі.

Одержані гроші, які нічого або майже нічого не коштують, викликають жагу володіння, опанувати яку складно. Громадяни уявляють, що їхня країна без особливих зусиль злетить на вищий рівень розвитку, а політики прораховують, що зможуть довго плавати по грошовому морю, яке викине завдяки їхній діяльності. Оскільки влізання в борги окремих країн пов’язане із дедалі більшими труднощами і просто стає надто дорогим як на їх можливості, природньо, що вони жадібно поглядають на великий організм Євросоюзу, який порівняно зі світовими стандартами зовсім не обтяжений боргами. Неважко уявити, як слова, подібні до тих, які використав Калецкі, про «можливості необмеженого набирання боргів», стали бальзамом для вух багатьох десижн-мейкерів, які хотіли б забезпечити добробут своїм громадянам (і собі заодно).

Саме тому добробут буде одним із двох ключових гасел кампанії про майбутнє Європи. Другим, як я вже згадав на початку, буде демократія. Без цих двох елементів «гамільтоніанський момент» не настане. Бо не може бути боргу без можливості його погашення, а таку можливість можуть дати лише європейські податки. Тому що сплачувати борг за рахунок урядових внесків було б неможливо хоча б з огляду на те, що деякі країни є нетто-платниками, а деякі ними не є. Крім того такі внески можуть стати об’єктом торгів, а стягнення податків дає тому, хто їх стягує, суверенну владу над бюджетом. Натомість податки може впроваджувати лише демократично обраний парламент. Інакше це було б безправ’я, якого ЄС все-таки не терпить. Тому робиться акцент на поглибленні і поширенні демократії у Євросоюзі і на посиленні функціональної ролі Європарламенту. Ось чому так важливо, щоб громадяни ЄС виступили «разом заради демократії», як гласить девіз на сайті Європарламенту.

І знову ж таки, у проголосованих у листопаді пропозиціях міститься лаконічний запис, у якому немає навіть слова «податок», а навпаки – його вирішили видалити з Договору, мабуть, щоб не викликати підозр, що Брюссель хоче стягувати якусь данину. Другий параграф статті 223 звучить так: «Європейський Парламент, діючи на основі нормативних актів та за власною ініціативою у зв’язку зі спеціальною законодавчою процедурою, після одержання висновку Комісії та за згодою Ради, впроваджуватиме нормативні акти та загальні принципи, що регулюють обов’язки Членів. Усі принципи, що стосуються оподаткування Членів або Колишніх Членів, вимагатимуть одноголосності в Раді».

Останнє речення, яке тут виділене жирним шрифтом, було вилучене з проголосованого варіанту. Як я вже згадував, це означає, що якщо ви шукатимете за допомогою звичайної пошукової системи слово «податок» у новому проєкті Договору про функціонування Європейського Союзу, ви його там не знайдете, що повинно переконати вас, що ЄС не збирається накладати ніяких податків на громадян держав-членів, на підприємства, які ведуть у них діяльність, і на самі держави. У той же час на практиці виявиться, що парламент зможе демократичною більшістю такі податки ухвалювати, бо було вилучене положення, яке блокувало таке рішення і вимагало згоди усіх представлених в Раді урядів.

Тож усі положення про те, що ЄС перебирає на себе повноваження в профільних питаннях, таких як ліси, освіта, оборона та інші, можуть бути дуже легко усунені, щоб задовольнити тих, хто занепокоєний створенням «супердержави». Достатньо лише, щоб громадяни ЄС та представники їх урядів стали на бік демократії і добробуту. Демократія і добробут, тобто, спільна валюта, спільний борг і можливість стягнення податків, відкриють прямий шлях до повної централізації усіх сфер життя. Не одразу, звісно, але неминуче і безповоротно.

– Роберт Богданський

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук