Теорія про те, що спорт – це для молоді, сьогодні застаріла та не відповідає дійсності. Професійні зірки арен насолоджуються нині славою й багатством у свої тридцять та навіть далеко за тридцять. Вікова межа для спортсменів уже багато років зміщується в бік зростання, і це відбувається все частіше.

Сьогодні важко визначити терміни «молодість» і «старість». І не лише в спорті, а й у громадському житті також. Дата народження іноді вводить в оману щодо цього. Ти можеш бути чоловіком похилого віку у свої двадцять, зі згорбленою спиною та без енергії. А може бути досі юнаком чоловік, якому виповнилося сто років. Звісно ж, ідеться не про подвиги за шинквасом, а про спортивну активність.

Британський сикх Фауджа Сінгх почав бігати марафони у віці 89 років. У свій 100-й день народження він задумався про те, що робити далі, і, звичайно ж, продовжив тренуватися. Він зійшов із дистанції лише тоді, коли йому виповнилося 104 роки. Зі своїм особистим рекордом – 5 годин 40 хвилин. Ну що ж, біологічний таймер, звісно, не обнулився, але досягнення цієї людини вражають.

Ви можете заперечити, що він був феноменом, що винятки підтверджують правило, тобто, що спорт – це справа тільки для молодих. Проте це не так. Спорт, як і будь-яка інша сфера людської діяльності, не для молодих чи людей літнього віку, а лише для тих, хто добре знає свій фах. Світ став би кращим, якби ця проста істина нарешті дійшла до кожного.

У ветеранів та молоді по-різному

Існує кілька причин спортивного довголіття. Деякі з них підтверджені та пояснені наукою, яка вивчає конкретні випадки довгого життя загалом. Серед них – генетика, клімат, харчування, фізична активність або життєрадісне сприйняття змін у реальності.Такий собі різновид практичного стоїцизму.

Уругваєць Фелікс Сьєнра, найстаріший у світі олімпієць, імовірно, потрапляє в цю категорію. Він був професіоналом у вітрильному спорті, брав участь в Олімпійських іграх 1948 року. Йому 107 років, і під вітрилами він ходив до своїх 100 років. Він із задоволенням дає інтерв'ю та (увага, увага!) вправно користується мобільним телефоном, як і будь-яка молода людина тепер.

Обидва випадки, сикхський та уругвайський, суперечать відомій думці, що професійний спорт – це обов’язково про втрачене здоров'я. Звісно, що спорт – це змагання. І в нас у них теж був свій срібний орел. Його звали Станіслав Ковальський. І він розпочав свою кар'єру легкоатлета у віці 104 років.

До цього він не займався жодним видом спорту, окрім того, що їздив на роботу на велосипеді, бігав спринти та штовхав м'яч на змаганнях професійних спортсменів. Звичайно, він не робив цього, як Усейн Болт чи Райан Краузер. Утім йому вдавалося утримувати світовий рекорд у бігу на 100 й 60 метрів у своїй віковій категорії. Він залишався на полі до 110 років і помер у віці 112 років.

На тлі таких ветеранів восьмидесятирічні здаються молодими. Як, наприклад, японець Юічіро Міура, який у вісімдесятирічному віці піднявся на Еверест, маючи за плечима дві операції на серці, переломи кісток тазу та стегнової кістки. Або ж такі люди, як поляк Ян Моравець, який подолав 130 марафонів і завоював титул чемпіона світу в групі атлетів 80+.

Список таких стійких та витривалих людей довгий. Набагато довший, ніж поширена інформація про їхні досягнення. До речі, вони не стільки хочуть омолодитися, скільки просто не перейматися плином часу. Ніхто не може зупинити цей годинник. Однак здоровіше робити свою справу, ніж нарікати на те, що від тебе нічого не залежить.

Дещо відрізняються мотивації у відомих і популярних. Тривалі кар'єри сучасних спортивних кумирів пов'язані зі змінами, які відбулися в спорті. Ключовою з них стало запровадження професіоналізму в усіх дисциплінах. Решта ж, включно з перевизначенням понять «молодий» і «старий», є неминучими наслідками цього.

Жорсткі приземлення чемпіонів

Норіакі Касаї виграв олімпійську медаль у віці 41 року. Він є найстаршим медалістом в історії стрибків з трампліна на лижах. Першим володарем «Золотого м'яча» став Стенлі Метьюз, якому тоді було 44 роки. Мартіна Навратілова зіграла свій останній матч на корті, коли їй було за 50.

Я згадую лише ікон арен, але менш популярні спортсмени також неабияк вражають своїми результатами. Наприклад, ізраїльський воротар, який вийшов на матч ліги у віці 73 років, або ж американський боєць, який завоював чемпіонський пояс у віці 60 років, або багато інших спортсменів.

Для того, щоб не звучало так, ніби наша хата скраю. Середній вік представників польського футболу протягом останніх двох десятиліть – 33-34 роки. Деякі з них продовжили свою спортивну діяльність. Єжи Дудек до сорока років. Артур Боруц до 37 років.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Між іншим, Робертові Левандовському, гордості й славі польського футболу, уже 35 років. Волейболісти зазвичай молодші за футболістів. Їхній середній вік – 26 років, хоча є й такі, хто досяг або вже перетнув тридцятирічний рубіж. Команда наших спортсменів завжди була й залишається майданчиком різних поколінь, як правило, із перевагою рутинної роботи.

Відколи спорт став професійною діяльністю, романтичні розповіді про юнацькі пригоди залишилися в минулому. Люди не роблять це заради пригод, а займаються спортом, щоб заробити собі на хліб. Спортсмени мають сім'ї, про які треба дбати. Вони заробляють тим, що вони найкраще вміють. Чим довше вони дають раду, тим краще для них і їхніх близьких.

Багато років тому спорт був справді пригодою та навіть більше. Своєрідним виживанням. Усіма олімпійськими видами спорту могли займатися лише аматори. Можна було грати, але не можна було заробляти на цьому гроші, бо це означало – випад із гри.

Часто зі спорту йшли, не заробивши якихось статків на гідну старість. Чим довше тривала гра, тим менше підстав для радощів залишалося. Продовження кар'єри не сприяло наповненню рахунків, тому багато чемпіонів стикалися з важкими випробуваннями. Дехто з них опинявся на вулиці, випрошуючи гроші собі на пляшку.

Перетворення спорту з благодійної місії для людей на сферу шоубізнесу призвела до того, що тримати себе у формі стало вигідніше, бо за це просто можуть платити. Але саме подолання вікових кордонів було б неможливим без інших змін.

Розвиток науки й техніки призвів до покращення послуг для спортсменів із серйозними травмами та проблемами зі здоров’ям. Спортсмена, який має проблеми, тепер набагато легше повернути в стрій навіть після важкого, складного ушкодження. Медицина має відповідну апаратуру, лікарі використовують інноваційні методи лікування.

Звичайно, профілактика краще, ніж реабілітація, тому й тут є прогрес, як то кажуть, починаючи з кухні, або іншими словами, зі спортивного харчування. Ми є те, що ми їмо, і професійні спортсмени харчуються, керуючись цим правилом. Виходячи з потреб своїх конкретних дисциплін.

З організмами спортсменів як з автомобільними двигунами. Цивільні автомобілі їздять на загальнодоступному пальному, але боліди Формули-1 потребують спеціальної суміші, так само як і висококласні спортсмени. І це колосальна різниця в порівнянні з так званим «минулим часом», що має неабияке значення для продовження спортивної активності атлетів нині.

Я пам'ятаю меню тренувальних таборів спортсменів, які були розроблені за простим принципом: будь-що, аби якомога більше. Для того, щоб наїстися досхочу, треба було з'їсти три порції картопляного пюре, политого густою підливою, оскільки м'ясо давали лише один раз і то маленький шматочок.

Сучасний чемпіон, який себе поважає, від одного лише вигляду такого раціону буде тиждень хворіти на розлад шлунку. Вони сьогодні дуже чутливі до їжі, а найбільш видатні з них – навіть гіперчутливі. Хоча, може, і не до кінця, адже то тут, то там з’являється інформація про те, як відомі й популярні потайки поїдають гамбургери. Мабуть, щоб не з'їхати з глузду.

Так чи інакше, нинішні ікони арени мають більше можливостей протриматися в спорті довше, ніж їхні попередники.

Більше колючок, ніж троянд

Справжні фанати розуміються на спорті та підтримують спортсменів, тому для них варто старатися. Вони прив'язані до своїх кумирів і хочуть бачити їх якомога частіше й довше. Це також впливає на рішення про продовження кар'єри.

Тільки це не стежка, устелена трояндами, бо на ній більше колючок, аніж квіту. Медицина, дієта й нові тренінгові рішення з використанням сучасних технологій допомагають у цьому мистецтві виживання, але не вирішують питання вміння та результатів. Наслідки залишаються неоднозначними.

На результат впливають два фактори: пробіг і зношеність. Спортивний потенціал професійного спортсмена залежить від кількості років, проведених на тренуваннях і змаганнях, а також від стану зношеності організму як у фізичному, так і в психологічному плані.

Що довше триває кар'єра, то більше потрібно вимагати від себе. Досвід – це перевага, але цього недостатньо. Спортсмену у віці за сорок потрібно ще більше тренуватися, а це нелегко й потребує чималих зусиль після багатьох років активної кар'єри. Важко виробити нові імпульси, аби стимулювати втомлений від спорту організм.

Дехто йде коротким шляхом і переходить на темний бік, уживаючи кокаїн. У таких випадках тривалий спортивний стаж не гальмує, а прискорює кар'єру. Допінг, застосований до мега-натренованого тіла, дає потужний поштовх. Має місце так званий ефект пізнього чемпіонства.

Проте такий стан загострення триває недовго, максимум рік-два. Він нерідко призводить до серйозних травм, оскільки людина постійно перебуває на межі. Штучно розігнаний організм досягає швидкості, яку він не може витримати. Навіть без травм такі дії віщують близький професійний фініш.

Підсумовуючи, можна сказати, що перетворення спорту з аматорської на професійну формулу змінило багато що. Серед іншого, й уявлення про вік. Не настільки, звісно, щоб національну збірну з футболу можна було укомплектувати столітніми спортсменами. Однак це можна робити гравцями, яким за тридцять. Без страху за те, що вони занадто старі, але з вірою в те, що вони кращі. Якби було б інакше, то в цій команді грали б тільки красиві двадцятирічні.

Насправді це не так вже й погано. Принаймні, у спорті все вирішує якість, і це не випадковість. Відстань між кращими та гіршими можна точно виміряти міркою, секундоміром або різницею забитих і пропущених м'ячів. Молоді не отримують бонусів за молодість, а щодо старих,то ніхто не збирається полегшувати їм життя або ж носити їх на руках.

– Марек Южвік

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад українською Оксани Усатенко