Цьогорічна сесія Синоду єпископів і мирян, скликаного Папою Франциском понад два роки тому, щойно завершилася. Оскільки наступного року буде сесія, тож нічого остаточного ще не відбулося. Весь цей час по всьому католицькому світу парафії, ордени, душпастирства, дієцезії та цілі великі національні спільноти дискутували (або радше мали б дискутувати, але не всі хотіли) про те, як говорити про Церкву в Церкві. Як слухати інших і бути почутим? Кого слід включити в розмову (натяк на вже відому «інклюзивність») і кому віддати перевагу: бідним, мігрантам, жінкам, жертвам сексуального насильства чи, можливо, деяким меншинам, зокрема сексуальним?

Недомовки, неправильне тлумачення, двозначності і недовіра. Ситуацію не полегшив і сам Папа Франциск з його неймовірним і навіть зростаючим талантом до помилок, невисловлених думок, невизначених поглядів, нечіткого зіставлення фактів і думок.

Підписуйтесь на наш фейсбук Крім того, за ці два роки багато чого сталося у світі, в тому числі і в Католицькій Церкві – прикладом цього є німецький «синодальний шлях». Стільки нових ситуацій, стільки потрясінь сталося, в тому числі зовнішніх, тому що напад Росії на Україну і справжнє вторгнення мігрантів у Європу, а тепер і напад ХАМАС на Державу Ізраїль важливі для Церкви, що Синод про синодальність створив численні можливості для обговорення нових тем і розгляду нових сюжетів і ситуацій. Ще до початку обговорень місяць тому вже було відомо, що деякі єпископи не приховують своїх сумнівів, у нашому випадку це був архієпископ Станіслав Ґондецкі. Інші ж, як-от архієпископ Адріан Ґальбас, призначений Папою Франциском адміністратором Сосновецької єпархії, не приховують свого ентузіазму. Але, може, це і є вірний спосіб пошуку взаєморозуміння і зрозуміння?

Повернімося до божевільної (я не вагаюся вжити це слово) німецької пропозиції, щоб «синодальний шлях», розроблений протягом тих двох років, став інституцією, рівною Конференції єпископату Німеччини, що приймає рішення, обов’язкові для Церкви, впроваджує обговорювані та ухвалювані, як у парламенті, нові рішення. Це мали би бути священичі свячення для жінок, таїнства для гомосексуальних пар, участь мирян у літургійних ситуаціях, які раніше були зарезервовані тільки для священиків. Одним словом – «божевілля», як сказав один літній чоловік, коментуючи повідомлення преси.

Але це не було «божевіллям» і не закінчилося на національному рівні, це з’явилося також на передсинодальній зустрічі європейських представників, що відбулася у Празі в лютому цього року – а потім певним чином пробилося до обговорювань синоду в Римі. «Певним чином», тому що з Ватикану були застереження, що німецький «синодальний шлях» не є канонічним зразком і не може бути прийнятий. Але його ніколи не прямо відкидали, ніколи не засуджували.

Чи сприйняли це учасники Синоду? Важко судити за скупою інформацією – тому що, нагадаю, обговорювань жодним чином не транслювали, не розголошували, не висвітлювали всебічно. Лише призначені речники мали право звітувати, а журналісти (я маю на увазі насамперед католицьких ЗМІ) не мали вільного доступу ні до зали засідань, ні до учасників Синоду. Чи не суперечить це головним засадам: що Синод про синодальність має нас усіх вчити, як розмовляти один з одним, як пізнавати один одного, як слухати один одного?

Але повернуся до питання, чи німецька пропозиція, все ж таки дуже розголошена у світі, зацікавила і, можливо, навіть знайшла відгук? Нгадаю насамперед брифінг архієпископа Станіслава Ґондецкого, який 26 жовтня зустрівся з журналістами, а 30 жовтня також дав інтерв’ю Радіо Ватикану.

«У віровченні Церква не може різнитися, не може бути різних точок зору в різних частинах світу, на різних континентах. Католицька доктрина має бути однаковою для всіх», – сказав голова Конференції єпископату Польщі у прес-службі Ватикану. Він зазначив, що Синод був «гарним досвідом того, що, спілкуючись з іншими християнськими конфесіями та невіруючими, ми можемо рухатися вперед, без агресії і без негативних емоцій, а рухатися вперед, говорячи про те, що доброго може вийти з цього процесу, який ми почали». Він також сказав, що «метод, за допомогою якого може діяти синодальність, може бути застосований до питань війни, світових конфліктів, усього, чого рідко можна уникнути мирним шляхом».

Він також в інтерв’ю для Радіо Ватикану 30 жовтня 2023 р. повторив чітке і, здається, радикальне зауваження щодо доктрини: душпастирські практики у світі, викликані різними історіями, культурами, мовами та звичаями, можуть відрізнятися, але доктринальні вчення Церкви повинні залишатися однорідними і не можуть звучати по-одному в одній країні, а по-іншому в іншій.

Але ми дізналися дещо більше, бо польський ієрарх перерахував у цьому інтерв’ю основні суперечливі питання, які піднімали учасники: «синодальність Церкви, герменевтика безперервності або ж розриву, ідеологічна колонізація, нібито недостатність біблійної антропології, роль пастирів у Церкві, питання целібату священиків, рукоположення жінок, синодальність і демократія, гендер ЛГБТ. «Майбутнє Церкви залежить від відповідей на питання, включені в ці двадцять тем [в інтерв’ю він згадав лише цитовані вище – ред.], – сказав архієпископ Ґондецкі. – Ми не можемо применшувати ці питання, враховуючи, що всі ці пропозиції отримали переважну більшість понад 300 голосів «за» [із 350 учасників – ред.]

У коментарях до цього інтерв’ю, які я знайшла на сайтах деяких католицьких ЗМІ, відсутній цей драматичний контекст: що понад 300 голосів (тобто 85 відсотків учасників) підтримали подальший розгляд цих питань, а не відкинули їх. Не дуже зрозуміло, якими словами описати це явище, щоб не переборщувати з множенням негативних термінів, не посилювати відчуття невизначеності та не сприяти злу.

Отже, щоб додати факти, я використаю приклад 91-річного кардинала Джозефа Зен Зе-кіуна, який, до речі, був серед групи з п’яти кардиналів, які у вересні висловлювали свої dubia, тобто сумніви щодо деяких нечітких слів Папи щодо можливого благословення гомосексуальних пар. Але точних, виразних, чітких відповідей не було.

У тижневику «Idziemy» богослов отець Даріуш Ковальчик, єзуїт, професор Папського Григоріанського університету, з великою повагою пише про цього китайського кардинала. Оскільки кардинал мав повернутися до Китаю раніше (нещодавно йому загрожували арештом, але обійшлося штрафом, він також є противником угоди Ватикану з владою КНР), написав лист учасникам Синоду, який опублікував американський журнал «First Things». Він вказав на протиріччя риторики синоду та можливі маніпуляції, наприклад, базування роботи на малих групах, тоді як, як вважає літній китаєць, «тільки пленарні дискусії дозволяють нам насправді побачити, що зібрані вважають важливим і що вони хочуть обговорити. У малих групах теми нав’язуються, і хтось стежить, щоб не говорили про інші речі».

Кардинал Зен Зе-Кіун прямо пише, що «Секретаріат Синоду дуже вправний у мистецтві маніпуляції. […] Вони починають із того, що проголошують, що кожного треба вислухати. Згодом виявляється, що серед цих „всіх” є переважно „виключені” нами. І врешті-решт стає зрозуміло, що це люди, які обирають сексуальну мораль, відмінну від тієї, яку проголошує католицька традиція. Також кажуть: „Синод має завершитися вселенським включенням, він має розширити намет, нікого не засуджуючи, не закликаючи до навернення”». Кардинал підсумовує: «Вони часто підкреслюють, що не мають попереднього плану. Це дійсно ображає наш інтелект, тому що ми всі бачимо, до яких висновків вони приходять».

Повернуся ще до інтерв’ю архієпископа Ґондецкого, який, на щастя, не має наміру заламувати руки. Він наголошує, що 37-сторінковий підсумковий документ «Синодальна Церква в місії» (вже доступний польською мовою не лише на сайтах Радіо Ватикану, його також опублікував часопис «Niedziela») має бути опрацьований у кожному з єпископатів світу, а потім буде переданий до єпархії та підданий творчому обговоренню католиками. Підсумок цих дискусій повернеться до Ватикану наступного року, на другу, останню сесію Синоду про синодальність. Тому реакція на сформульовані пропозиції зараз, у жовтні 2023 року, залежатиме від роботи в окремих єпархіях і громадах. Проголосували, як підкреслив архієпископ Ґондецкі із певним занепокоєнням, явною більшістю у триста голосів «за».

Питання про майбутнє Церкви остаточно перестало бути риторичним. Відповідь уже не очевидна, крім однієї, Христової, що «ворота пекельні її не подолають». Але як же це станеться, адже Бог завжди використовує людей? Хто залишиться для Нього?

– Барбара Сулек-Ковальска

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян