Минули часи, коли військовий бюджет Сполучених Штатів був більший, ніж бюджети решти країн світу, разом взяті. Проблемою також є люди. Приходять нові покоління, для яких боротьба в ім’я американських інтересів або захисту батьківщини не така вже приваблива, як для попередніх поколінь.

Атака ХАМАС та рішуча реакція Ізраїлю, а після неї не менш рішуча відповідь більшої частини мусульманського світу, порушили цей позірний баланс. Перш за все, Ізраїль налаштований розправитися з ХАМАС збройним шляхом, а під час такої операції без втрат серед цивільного населення неможливо обійтися. Інформація про жертв посилюватиме антиізраїльський фронт.

Крім того, ХАМАС вміло маніпулює інформацією, а західні ЗМІ не здатні цьому протистояти. Десятиліттями вони звикли проявляти співчуття до палестинців і трактувати краще організованих і заможніших ізраїльтян як агресорів, вони сприймають як правду будь-яку інформацію про втрати цивільного населення, оголошену Міністерством охорони здоров'я Гази, яке фактично є філією ХАМАС. Так було із повідомленням про обстріл Ізраїлем лікарні, у якому, як передавали медіа, загинуло 500 пацієнтів. Докопування до правди зайняло тиждень, але за той час з’явилася вже нова інформація про мирних жителів, вбитих АОІ. Так працює масова дезінформація.

Звісно, це не означає, що цивільне населення не гине, але оперуючи перебільшеною та сфабрикованою інформацією, яку одразу підхоплюють світові медіа, ХАМАС вміло нарощує підтримку мусульманської спільноти у всьому світі, в тому числі в західних країнах та Америці. Це створює чудову соціальне підґрунтя для ескалації війни, на яку може зважитися Іран через своїх ставлеників. І коли вони нападуть, Ізраїль може вдатися до зустрічної реакції проти покровителя палестинців, про що він, зрештою, вже заявив.

Чи може це бути ядерна відповідь? Це, безумовно, страшний сон для всіх союзників Ізраїлю, особливо американців. Такий напад порушив би ядерне табу та дав би чіткий сигнал іншим власникам ядерної зброї, наприклад, росіянам та північним корейцям, що вони не будуть першими, кого світ звинуватить у використанні цієї жахливої зброї, і тепер вони можуть брати це до уваги при плануванні військових операцій. Тоді світ занурився б в ядерне божевілля і ніхто не відчував би себе в безпеці.

Можливо, такі побоювання стоять за рішучою військовою та політичною реакцією Сполучених Штатів на атаку ХАМАС. Сильна підтримка має шанс відлякати ймовірних агресорів. Дві авіаносні бойові групи спрямовані в район Ізраїлю, блискавичні військові поставки, додаткові літаки F-16, посилення регіональної ППО за рахунок системи THAAD, яка використовується для знищення балістичних ракет середньої дальності, тобто тих, які могли б бути запущені не лише Іраном, а й Росією. Візит президента Джо Байдена, майже постійна присутність в регіоні держсекретаря Ентоні Блінкена та постійні контакти між секретарем оборони та його колегою в Тель-Авіві.

Американський переломний момент

Нарешті, промова президента, в якій він використав термін «поворотний момент в історії», а про американців сказав, що вони «essential nation», що важко перекласти одним словом, але це означає важливість, необхідність, фундаментальність, тобто всі ці риси Америки, які для поляків були очевидні десятиліттями.

Драматизм промови Байдена пояснюється просто: до однієї регіональної війни, яка перебуває під контролем і в якій не гинуть американські солдати, додалася друга регіональна війна, яка має потенціал поширитися регіоном і в якій можуть почати вмирати американці, тому що там дислокуються кілька тисяч солдатів, а якщо на них нападуть, президент не матиме іншого вибору, як відправити нових.

Крім того, за всім цим із задоволенням спостерігає президент Сі, який у той час, коли Байден їхав до Ізраїлю та звертався до нації та світу, зустрічався з президентом Росії. Те, що Росія задоволена розвитком подій, більш ніж очевидно, але відносно не дуже важливо. Проте задоволення Китаю справді загрозливе.

Кілька днів тому китайська газета «Global Times», яка видається для зовнішнього світу, опублікувала коментар під промовистим заголовком: «Нездатність США приборкати ізраїльсько-палестинський конфлікт підкреслює, що нинішній світовий порядок зайшов у глухий кут». Китайці вжили тут слово «stuckness», яке означає застрягти в заторі або в іншій ситуації, що позбавляє здатності рухатися. Автори коментаря, написаного в безпристрасному стилі, в якому однак іноді простежується сатисфакція, почали з цитати зі звіту комітету Конгресу США, в якому говориться, що Сполучені Штати повинні бути спроможними стримувати одночасно Росію і Китай, але вони «не готові» до цього завдання, принаймні в 2027-35 роках. «Історія досягла переломного моменту в трансформації світу після Другої світової війни, — пишуть далі китайські коментатори, — і цей період буде позначений турбулентністю. Старі конфлікти проявлять себе різними способами. Чжен Юнянь, китайський політолог, описав «старий порядок» як такий, що розпадається».

Новий поділ світу?

Після цього нарису карти сучасного світу, при чому слово «турбулентність» слід розуміти як типово китайський термін на позначення війни, звучить щось на кшталт пропозиції для Заходу: «Підтримувати мозольним трудом наявний порядок за допомогою традиційних стратегічних засобів – це один варіант. Але перетворити нинішній порядок у більш відкритий, щоб полегшити комунікацію між найбільшими глобальними та регіональними державами, між націями півночі та півдня, а також між новими та старими державами, і збудувати новий порядок – це другий варіант».

У наступному абзаці лунає питання, чи готовий Захід до такої «передачі влади» («power transition»).

Звісно, що цей текст був написаний «езопівською» мовою, тому вловити конкретне значення слів дуже важко. Та для мене не викликає сумніву, що його переклад мовою, зрозумілою простим людям, повинен звучати так: «Дорогі американці (і ви, європейці, також), ви, звичайно, можете захищати наявний світовий порядок і своє панування, і це приведе нас до війни, яку ви не зможете виграти, бо ви занадто слабкі, як самі стверджуєте. Але ми можемо сісти за стіл і поділитися владою над світом. Що ви обираєте?»

Прийняття такої пропозиції означало б, що Тайвань відійде під юрисдикцію Китаю, а Південно-Китайське море стане внутрішнім морем Китаю, Росія отримає свою сферу впливу, яка, ймовірно, не обмежуватиметься лише Україною та Білоруссю, хоча, мабуть, не включатиме Польщі та країн Балтії, але доля Молдови, Грузії та Вірменії буде темою жорстких переговорів. Іран зайняв би домінантну позицію на Близькому Сході, а Ізраїль був би змушений на тривалий час відступити зі спірних територій. Африка та Південна Америка, ймовірно, стали б зоною вільної гри сил до наступної роздачі карт, яка (у цьому годі сумніватись) відбудеться радше рано, ніж пізно.

Ослаблена армія США

Чи достатньо сильна Америка, щоб протистояти втіленню сформульованої таким чином альтернативи? Іншими словами: чи здатна вона вжити військових заходів, які б заблокували амбітний план китайсько-російсько-іранської осі?

І Польщі, і в Європі звикли ставитися до американської військової сили як до чогось такого, що не викликає дискусій. Образ потужних атомних авіаносців, літаків-невидимок, винищувачів, ракет, гелікоптерів, танків, і при цьому аура компетентності та професіоналізму, яка поширюється на все, що пов’язано з армією США, не змушували нас замислюватися, чи впорається Америка з яким-небудь завданням військовим шляхом. Очевидно, що впорається, – гадаємо ми.

Однак для самих американців це не так вже й очевидно. У середині жовтня консервативна організація Heritage Foundation опублікувала щорічний звіт про стан американської армії під назвою Index of U.S. Military. Це публікація у кілька сотень сторінок, підготовлена групою фахівців з багатьох галузей, і надати тут її вичерпний аналіз неможливо. Зрештою, американська громадська думка зазвичай обмежується представленням найважливіших результатів і запам'ятовує найістотніший елемент методології. А саме те, що критерій оцінки боєготовності армії роками залишається незмінним: здатність ефективно воювати у двох війнах, тобто у двох великих регіональних конфліктах.

Шкала оцінок готовності є п'ятиступенева: від дуже низької, коли таке завдання можна виконати не більше ніж на 37%, низької, коли готовність дозволяє виконати завдання на 38-74%, середньої («marginal»), коли готовність підвищується до 75-82%, до високої (81-91%) і дуже високої (92-100%).

Минулого року загальний індекс готовності всіх збройних сил США вперше в історії впав до низького рівня, цього року він залишився на тому ж місці. Що цікаво, найгіршу оцінку отримали повітряні сили, отримавши «дуже низьку» характеристику, а військово-морські сили - «низьку». Найкращими визнано морську піхоту і ядерні сили – їх оцінили «високою» оцінкою.

Автори доповіді дійшли висновку, що все це відбувається в умовах зростання дефіциту бюджету США та інфляції, які обмежують інвестиційні можливості, а в той же час Китай і Росія серйозно збільшують військові витрати. «Якщо справи далі розвиватимуться в цьому напрямку, Сполучені Штати ризикують опинитися близько до втрати здатності захищати свої національні інтереси», – гласить останнє речення висновків звіту.

Дійсно, Китай найімовірніше потроїть свій ядерний арсенал протягом наступного десятиліття, а його витрати на військові цілі вже оцінюються американською розвідкою як близькі до бюджету Пентагону, адже їх сума сягнула приблизно 700 мільярдів доларів. Це більше, ніж офіційно задекларовані кошти, але в комуністичних країнах військові витрати зазвичай ховаються в багатьох найнесподіваніших статтях бюджету. Якщо взяти до уваги, що в американському бюджеті ми маємо протилежну ситуацію, тобто через труднощі з проштовхуванням в Конгресі різних видатків, їх іноді прив’язують до військового бюджету, оскільки він має найбільші шанси бути проголосованим, то від офіційної суми у майже 800 мільярдів слід було б відняти приблизно 100 мільярдів, тому обидві країни витрачають на оборону подібні суми.

Минули часи, коли військовий бюджет Сполучених Штатів перевищував бюджети решти країн світу, разом взяті. У цьому плані теж маємо переломний момент.

Повернення всередину

Але проблема не лише в грошах, а й у людях. За останні роки армія набирає в середньому на 20 тисяч осіб менше, ніж передбачалося у планах. Частково це пояснюється меншою фізичною працездатністю молодих людей, частково – меншою привабливістю служби у війську. Приходять нові покоління, для яких боротьба в ім’я американських інтересів чи захисту батьківщини вже не є такою привабливою, як для минулих поколінь. Соціологічні дослідження показують, що молодь у більшості вважає, що Америка повинна зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем, а не світових справ.

Також відсоток тих, хто вважає Америку найкращою країною у світі серед молоді є найнижчим. У дослідженні, проведеному Pew Research Center у 2021 році, так вважали лише 10% дорослих у віці 18-29 років, натомість аж 42% вважали, що інші країни кращі за США.

Звичайно, від часу проведення цього опитування минуло два роки і багато що могло змінитися, але соціальні тренди змушують поставити питання, чи хотітимуть американці в майбутньому бути тією «необхідною нацією», про яку говорив Джо Байден? Чи хотітимуть вони далі бути «світлом на горі» для світу? І чи хотітимуть за це платити?

Під час президентства Рональда Рейгана витрати США на оборону становили приблизно 6% ВВП. Зараз вони становлять близько 3%. Америка витрачає неймовірно великі кошти на розвиток зелених технологій, виробництво електрокарів і соціальні програми. Настільки великі, що бюджетний дефіцит наприкінці цього року сягне, ймовірно, 2 більйонів доларів (американських трильйонів), а обслуговування цього дефіциту поглинає понад 15% бюджету.

У нещодавньому редакційному коментарі газета «Wall Street Journal» з іронією написала, що настав час обрати «гармати замість масла», якщо потрібно зберегти світову позицію країни.

Однак може виявитися, що великі слова про глобальну відповідальність Америки не переконають її суспільство до особистих жертв в ім'я її величі та позиції у світі. А може, переконають ще цього разу, на виборах 2024 року, але на наступних своє слово скажуть ті, хто не вважає світову позицію Сполучених Штатів цінністю. Але що тоді буде з нами?

– Роберт Богданський

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук