Власне, гравці 15-особового реґбі змагаються у Франції за Кубок Світу. До цього часу цей трофей здобували по три рази збірні Нової Зеландії та ПАР. Два рази Австралія та один раз Англія. Хоча реґбі народилося на Британських островах, першість у ньому належить командам з іншої півкулі.

Цього разу сенсація, адже австралійці вилетіли зі змагань ще на груповому етапі. Це трохи схоже на останні поразки Німеччини під час чемпіонату світу з футболу. Хоча за стилем гри наших західних сусідів більше нагадують реґбісти з Південноафриканської Республіки. Нова Зеландія – це як Бразилія. Польща значно відтає від світових чемпіонів, тому й не дивно, що ці змагання не надто популярні у нас.

Футбольні вболівальники нарікають, що нічого не розуміють в реґбі і нудяться під час матчу. Вболівальники реґбі стверджують, що розуміють футбол і нудяться саме тому, що під час матчу нічого не відбувається. Без сумніву, реґбі неможливо грати на час, як футбол. Правила гри диктують активність на ігровому полі. Саме тому ця гра набирає популярності у всьому світі.

Взяв м’яч в руки

За легендою, 7 квітня 1823 року один молодик, учень Школи Реґбі, під час гри у футбол нудьгував і в якийсь момент схопив м’яч в руки і побіг з ним вперед. Це було порушення тодішніх правил гри у футбол, які дозволяли брати м’яч в руки, але з ним можна було бігти тільки назад, а гру вперед можна було починати тільки копаючи м’яч. Сьогодні перед будинком школи стоїть пам’ятник Вільяму Веббові Еллісу і його називають батьком реґбі.

Сьогодні багато хто сумнівається у цій історії та вважає її лише легендою. Згідно з деякими твердженнями, це могло статися на рік пізніше. Елліс помер 1876 року, і через кілька років після цього легенду почали піддавати сумнівам. 1895 року товариство Old Rugbeien Society провело власне розслідування у цій справі. Однак розслідування дало небагато, воно радше шукало аргументи у внутрішньому конфлікті в середовищі тодішніх реґбістів, оскільки того року, коли тривало розслідування, відбулися серйозні поділи і врешті розкол на реґбі-лігу та реґбі-союз. Дев’ятнадцяте століття – це період становлення правил відомих сьогодні спортивних ігор. Це був закономірний процес. Школи у європейських країнах охоче змагалися між собою ще з часів середньовіччя. Більшість ігор своїм корінням сягає власне шкіл. Зрештою, у шкіл запозичено стилістику ідентифікації, яка функціонує і сьогодні, – відомі нам герби та кольори клубів. Клубні барви вплинули на створення елементів спортивної форми.

Найпростіше можна сказати, що є два види ігор. В одних людина відбиває м’яч або інший предмет своїми кінцівками. І це такі ігри, як футбол, гандбол, баскетбол, реґбі та волейбол. В другому виді ігор відбивають м’яч або волани за допомогою спеціальних предметів, палиці, ключки або ракетки. І це бейсбол, польський палант [старовинна гра, у якій змагаються дві команди. Гравці відбивають невеликий м’яч дерев’яними кийками. Гра потрапила до Польщі з Італії, італійською гравця у м’яч називали «pallante»], хокей на льоді та на траві, крикет, великий теніс, настільний теніс, бадмінтон та лакрос.

Наступним елементом, який вплинув на розвиток спортивних ігор, була поверхня, на якій відбувалися змагання. Якщо це була трава, то у грі частіше використовували руки, а якщо вона була тверда, то грали ногами або за допомогою палиць чи інших предметів для відбивання. Тому те, на чому грали, визначило способи гри. Яскравий приклад – баскетбол, у якому повинна бути тверда поверхня. Схожа ситуація з хокеєм на льоді.

Без європейської домінації

Футбол та реґбі врешті опинилися на траві. Щодо реґбі, залишилося питання, скільки гравців повинно бути в команді. Спочатку дві команди, що налічували по двадцять гравців, ставали одна навпроти іншої. Через чотири роки після першого міжнародного матчу, 1875 року, Реґбійний союз (Rugby Football Union) зменшив кількість гравців до п’ятнадцяти. І це найпопулярніший вид реґбі, відомий як rugby union.

Також є інші види реґбі, але вони менш популярні. Дванадцятиособові команди змагаються між собою в Англії та Австралії. Десятиособові в Азії. Шотландці вигадали реґбі на сім осіб, і воно стало дуже популярне протягом останніх років та від 2016 року увійшло у програму Олімпійських Ігор.

На початку двадцятого століття на олімпіадах пробували грати п’ятнадцятиособове реґбі. Однак визнали це помилкою та відійшли від цієї ідеї. Реґбі вимагає від гравців величезних фізичних зусиль, на відновлення командам необхідно мати приблизно тиждень. Тому неможливо організувати турнір за короткий проміжок часу – змагання з багатьма командами, а олімпіади тривають лише 2-3 тижні.

Інакше з видом реґбі, що налічує у командному складі сім осіб. Гра швидка, матчі тривають кільканадцять хвилин, а весь турнір можна розіграти упродовж одного дня. Крім цього, цей різновид популярний серед жінок, що має велике значення у сучасному світі. Реґбі 7 увійшло до програми Олімпійських Ігор і, здається, залишиться там. Тим більше, що успішний результат показують країни, які не відзначаються в інших дисциплінах. Гравці Фіджі двічі здобули перемогу на Олімпійських Іграх. Реґбі – це національний спорт у багатьох країнах на екваторі. Реґбі – це спорт, у якому Америка та Європа не стали домінантними стосовно решти світу. Тричі чемпіонами світу були гравці з Південної Африки. Три рази вигравала Нова Зеландія. Два рази Австралія. І лише один єдиний раз команда з Європи. 2003 року Кубок Світу здобула збірна Англії.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  1987 року вперше відбулися змагання за Кубок Світу. Чому ж так пізно? Однією з причин цієї ситуації була структура функціонування цього спорту. Протягом багатьох років це взагалі був аматорський вид спорту. Згодом професіоналізм входив дещо через чорний вхід. Врешті у вісімдесятих роках запровадили відповідні зміни та поставили на розвиток цієї дисципліни. Внаслідок цього сьогодні у світі найбільш охоче дивляться трансляцію матчів реґбі нарівні з чемпіонатами світу з футболу та Олімпійськими Іграми.

Реґбі та апартеїд

Без сумніву, одним із гальмівних чинників розвитку реґбі був апартеїд у Південноафриканській Республіці та Родезії (сьогодні Намібія), адже ці країни завжди займали провідне місце у цьому виді спорту. Багато років тому телебачення BBC у циклі «Beloved Country» зняли серію «Black Men Bite». Дія відбувається 1993 року, коли в рамках подолання расових поділів вперше «білі» команди почали змагатися з «чорними». Ми дивимося на цю подію з перспективи «білої» команди, оскільки ініціатором цього було її керівництво.

Їдучи автобусом, гравці певної миті чують повідомлення про вбивство чорношкірого південноафриканського комуніста Кріса Гані. У ПАР вибухають протести чорношкірого населення. Незважаючи на сумніви, вирішують продовжувати змагання. Бурлить довкола стадіонів, бурлить на трибунах та на самому полі. Гра стає брутальною. У цілій країні чинять самосуд над білошкірим населенням.

У фільмі знято незвичайну телефонну розмову, у якій тренер «білої» команди ділиться інформацією, хто зі знайомих зазнав ушкоджень під час заворушень. Співрозмовники запевнюють, що вони готові захищатися зброєю у свої домах у випадку небезпеки, з іншого боку, вони впевнені, що саме тепер не можна зупиняти змагань.

Майже через два роки, 1995 р., у Південноафриканській Республіці, відбулися треті змагання за Кубок Світу. Їх виграла команда Спрінгбок, назва якої походить від назви антилопи, що є символом збірної ПАР, яка у фіналі перемогла Нову Зеландію з рахунком 15:12. Кубок Світу гравцям з Південної Африки вручав Нельсон Мандела у футболці національної збірної.

Одна Ірландія

Британські острови у реґбі, як і у футболі, презентують Англія, Вельс, Шотландія та Ірландія. Однак є дуже значна відмінність. Не було та немає окремих команд Ірландії та Північної Ірландії. Завжди є одна ірландська команда, хоча не обходилося без суперечливих та драматичних ситуацій. Сімнадцять років тому, 27 лютого 1954 року, перед матчем з Шотландією у Белфасті одинадцять гравців, що походили з Республіки Ірландії запротестували проти виконання британського гімну «God Save the Queen» («Боже, храни Королеву»). Внаслідок цього виконали скорочену версію гімну, відому під назвою «The Salute». До того часу було прийнято, що в Дубліні виконували ірландський гімн «Amhrán na bhFiann», а в Белфасті британський. Після цієї суперечки збірна Ірландії припинила грати в Белфасті і повернулася туди лише 2007 року. Там перестали виконувати британський гімн. У Дубліні виконують гімн Республіки Ірландії. А на виїзних матчах не виконували жодного гімну. З 1995 року, якщо ірландці грають на виїзді, виконується спеціально написаний гімн «Ireland’s Call», а під час матчів у Дубліні його поєднують з гімном Ірландії.

Схожа проблема існує і з прапорами. Під час зустрічей в Ірландії використовують триколірні стяги Республіки Ірландії. На виїзних зустрічах команда використовує прапор ІФСР – Ірландської федерації союзу реґбі. Однак траплялося, що поза межами Британії команда виходила на матч одночасно з прапорами Республіки Ірландії та Ольстеру.

У реґбі виконання гімнів – це особливий ритуал, особливо під час домашніх матчів. Мабуть, найбільш емоційне виконання шотландців та вельсців.

Останніми роками в Ірландії дуже сильна збірна. Вона лідирує у рейтингу світу і є найбільшим європейським фаворитом Кубка Світу. Франція, господиня турніру та команда, що тричі програвала у фіналах, також має надію на трофей. Чи буде як майже завжди. Чи знову виграє Нова Зеландія або ПАР, чи Європа врешті покаже, на що вона здатна? – Ґжеґож Сечковський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Марія Редьква