Стимулятори і спорт? В принципі не обов’язково. Особливо в теорії, тому що вживання алкоголю чи куріння шкідливе для здоров’я, а нездоровий спортсмен – це не спортсмен, а клінічний випадок. Однак практика рідко підтверджує цю теорію.

Настільки рідко, що майже цьому перечить. Я не маю на увазі наукову сторону питання. Руйнівна дія стимуляторів на організм людини задокументована завдяки дослідженням, а спортсмен також є людиною, тільки іншою як фізично, так і психічно.

Саме тому він повинен уникати всього, що може його послабити. Проте численні приклади показують інше. Спортсмени вживають алкоголь, курять сигарети і завойовують медалі. Навряд чи їх переконає теорія гігієни здоров’я. І саме це я маю на увазі.

Я вже чую обурені голоси – це ж не всі. Звичайно, не всі, але маючи багато років спортивного досвіду, знаю, що спорт і стимулятори – це швидше норма, ніж виняток. Іноді слабкіше, іноді сильніше. Навіть, якщо йдеться про видатних спортсменів.

Той, хто ковтає дим

Коли я займався бігом з перешкодами, у мене був приятель-француз. Його звали Ґай Друт. Його дід був поляком, тому онук чудово лаявся польською. Найчастіше тоді, коли ми стояли пліч-о-пліч у стойці у стартових блоках. Проте не це було найдивніше.

Ґай був завзятим курцем, а одночасно віртуозом техніки бігу з перешкодами. Він курив тільки Ґолуаз. Дві пачки на день, рівночасно наполегливо тренуючись. Мав також швидкісну витривалість, яка вимагає хорошої вентиляції легенів.

Часто під час розминки перед бігом він раптово зникав зі стадіону, якось безглуздо. Він повертався через чверть години, як ні в чому не бувало. Мені було цікаво, що ж він у цей час робить? Я почав підозрювати, що він «колеться», тобто приймає якийсь допінг. Але ні.

Ґай вискакував, щоб один-два рази затягнутися цигаркою. Він замикався в туалеті, щоб нашвидку викурити кілька сигарет. На змаганнях затягувався між забігами. Зізнаюсь, мене легко приголомшило, коли я побачив це на змаганнях у Формії.

Після виступу у відбіркових раундах, перед фінальним стартом Ґай з’явився у вікні першого поверху клубу з сигаретою в зубах. Часу було мало, тож він випалив може два, може три Ґолуаза. У фіналі він побив життєвий рекорд, близький до європейського.

Цей пожиратель диму був не тільки не менш ніж десятиліття найкращим бар’єристом у світі, але й олімпійським бігуном на 110 метрів з перешкодами, що зламав перевагу Америки у цих змаганнях.

Окрім пристрасті до куріння, від якої спорт, здається, не постраждав, Ґай мав вільний і грайливий дух. Траплялося, що вечірки він закінчував танцями на столі. Звичайно, серед друзів і задовго до того, як він став міністром спорту Франції.

Від наркомана до чемпіона

Грубо кажучи, жодна залежність не робить людину здоровішою чи більш підтягнутою. Вона знижує фізичні та інтелектуальні здібності. У крайніх випадках це причина вироджування особистості та організму, поки нарешті не вб’є.

Але питання в тому, де та межа, за якою немає дороги назад. Вона, безсумнівно, десь існує, і напевно пов’язана з залежністю. Кажуть, що важкі наркотики не дають шансів, особливо якщо їх вживати довший час. Але чи це насправді так?

У польському спорті сталося щось таке, що цьому суперечить. Була така людина, яка вчинила неможливе. Ця людина – це Єжи Ґурський, це він пробив дно довготривалої залежності від важких наркотиків, щоб відродитися і стати чемпіоном з триатлону.

Чорна діра в його біографії тривала кілька років. Він брав усе, що було на ринку. Крав, щоб купити наркотики, за це сидів у в’язниці. Дійшов до стану руїни. Нарешті знайшов шлях до товариства «Монар» і Марека Котанського.

Важко чітко вказати причину того перелому, який тоді стався в його житті. Єжи стверджує, що розмови з Котанським активізували в ньому приховану пристрасть до фізичних зусиль, що було одним із методів терапії. Тільки не все так просто.

Людина, яка ледво вставала з ліжка і погано трималася на ногах, не могла так просто перейти на спортивний режим. Зробили це не тільки розмови. Ані ранкові слабенькі пробіжки по території осередка. Що ж спрацювало?

Коротко кажучи, подіяла сила людського характеру. Вона існує в кожному з нас, часто її викликають лише надзвичайно складні обставини, пов’язані, наприклад, з виживанням, чому є багато прикладів. Ернест Хемінгуей сказав про це так: «Людину можна знищити, але не можна перемогти».

Історія Юрека Ґурського вписується в це твердження. Його трансформація почалася в 1984 році. У 1990 році він став чемпіоном світу з подвійного триатлону («Залізна людина»), подолавши дистанцію 7,6 км у плаванні, 360 км на велосипеді та 84 км бігу.

Він теоретично був далеко за бортом і тонув. У нього був один маленький шанс, щоб повернутися до нормального життя. А ще менший, щоб стати чемпіоном. Він це перейшов і посунув межу можливостей. І досі невідомо, де ця межа.

З відсотками немає жартів

Спостерігаючи за деякими спортивними кар’єрами, багато людей хапаються за голову і здивовано потирають очі. Нелегко пояснити, як можна бути узалежненим і водночас зіркою спортивних арен. Змішуючи медалі з літрами спирту або білого порошку.

ЗМІ жваво інформують про подвиги кумирів, найчастіше п’яних, хоча з розвитком цивілізації не можна бути впевненим, що їх трясе лишень від алкоголю чи вже від суміші горілки та наркотиків. До сьогодні ми не знаємо, що з чим змішував божественний Дієґо.

Я не знаю, хто придумав приказку, що тривале пиття скорочує життя. Мабуть, якийсь непитущий, тобто непрофесіонал, може саме тому й не прижилося. Однак повинно було, оскільки чорний список довгий і принаймні одне прізвище говорить про те, що відсотки – це не жарт.

Джорджа Беста вважали футбольним генієм. Але якщо у вас таке прізвище, то все зрозуміло. Його талант порівнювали з Пеле. Через зачіску його назвали «п’ятим бітлом». У «Манчестер Юнайтед» забив 179 голів. Але келихів перехилив набагато більше.

Безсумнівно, Бест страждав алкоголізмом. З цієї причини він вилетів з Манчестера, грав за слабші команди ще 10 років і пив. Не зупинився навіть після пересадки печінки у 2002 році, через три роки помер.

Справа Беста показова і не вичерпує список активних алкоголіків, які активно займалися чи займаються професійним спортом на найвищому рівні. Звичайно, лише деякий час, тому що спортом можна займатися лише деякий час, що пригнічує попереджувальні сигнали, адже кар’єра, так чи інакше, не триває вічно.

Більше того, у кожного алкоголіка панує синдром заперечення. Келих вина на банкеті після змагань ще нікому не зашкодив – кажуть люди, які не визнають свою хворобу. Тому рідко закінчується однією пляшкою.

Виходив з кнайпи, вигривав у змаганнях

Але банкети чи випадкові випивки не проблема для спортсменів. Проблема – це випивати на роботі. Янне Ахонен виграв дві олімпійські медалі та десять медалей на чемпіонаті світу зі стрибків на лижах з трампліна. Лише нещодавно він зізнався в алкоголізмі.

Часто стрибав, як то кажуть, напідпитку. Коли він падав при приземленні через втрату рівноваги, піднімався швидше, ніж будь-який суддя встиг добігти йому на допомогу. Він не хотів, щоб від нього хтось відчув запах алкоголю, тому що це могло бути причиною дискваліфікації.

Матті Нюкянен, якого професіонали вважають найкращим стрибуном на лижах в історії, виходив уранці з кнайпи, ставав на лижі і вигравав змагання. Він мав характер біполярної особистості. Скритний і сором’язливий на щодень, повністю розкріпачувався після споживання алкоголю.

Йому не треба було зізнаватися в алкоголізмі. Преса детально описувала його вибрики. Погана характеристика, ще гірший спосіб життя і мішок олімпійських медалей, більший і важчий, ніж у Санта Клауса – тяжко нести цей тягар будучи тверезим.

Ці двоє фінів – представники значно більшої групи стрибунів, які, м’яко кажучи, «не просихають». Як і Джордж Бест у футбольній індустрії, це не вийняток і нічого не змінилося.

Рональдо, Леон професіонал

І тут знову виникає питання, як вони це роблять, що так добре вдається? Особливо в стані алкогольного сп’яніння, частіше з похмілля, іноді в швидкоплинні моменти тверезості. Не всі, не всі, тому що є ті, хто веде себе постійно добре та гігієнічно, і теж має результати.

Такий Леон професіонал, наприклад, як Кріштіану Роналду. Окрім гелю для волосся ніяких інших стимуляторів не вживає. У кожному випадку, він публічно прославляє здоровий, тобто релігійний, спосіб життя. Це символ суворої дисципліни.

Або інший Леон професіонал – Роберт Левандовскі. У нього також немає поганих схильностей. А якщо щось і візьме, то це буде бритва для гоління, на користь чоловікам, які отримують задоволення від того, що можуть робити хоча б одну річ, так як він.

Просто спортсмени без залежностей не такі складні, як ті, що з залежностями. Вони не вимагають особливої турботи від оточення, яке різними ефективними методами намагається підтримувати підопічних.

Я знаю випадок, коли увечері перед Олімпіадою тренер випив з гравцем літр горілки на двох, щоб знизити рівень стресу. Терапія виявилася дуже вдалою, адже наступного дня хлопець став олімпійським чемпіоном.

Однак частіше тренери використовують менш експериментальні, а більш педагогічні прийоми. Едвард Будний виховав Юзефа Лущека, який, як відомо, був першим польським чемпіоном світу з лижних гонок.

Талант Юзека до бігу був такий само великий, як і його талант до гулянок. Під час зборів Будний жив з ним в одній кімнаті, а особливо під час закордонних поїздок. Перед сном він читав йому вірші. Це не жарт, тому що Юзусь був чутливий до поезії, потім навіть одружився з поеткою.

Золота медаль на дистанції 15 км у Лахті стала плодом цієї співпраці, нагородою для обох. Однак після знаменитої перемоги підопічний десь пропав. Не повернувся до своєї кімнати перед десятою годиною вечора. А перед ним був старт на 30 км, тож тренер пішов його шукати і знайшов.

Спортсмен йшов до готелю елегантний і веселий, в костюмі, але справа в тому, що на вулиці був мороз мінус двадцять градусів. У наступному забігу він здобув ще одну медаль, цього разу бронзову. Результат пішов у світ, а Лущек увійшов в історію польського спорту.

Чесно кажучи, Юзек на той час був і ще довго залишався великим хлопчиком. Йому був потрібен дружній нагляд, і Будний забезпечував йому теплу опіку, готуючи поживні кашки, вичавлюючи соки. Це було трохи схоже на турботливого батька й непокірного сина, що вийшло на добре, хоча, мабуть, могло бути й краще.

Марафонець не зможе

Якби я захотів описати усіх неспортивних спортсменів з неспортивними нахилами, мені довелося б написати книжку. Але в публічному обігу є достатньо інформації, щоб не мати ілюзій щодо цього.

Чи є якийсь логічний, переконливий аргумент, яким можна виправдати залежність і професійне заняття спортом одночасно? Звичайно, можна: залежність, як правило, сильніша за силу волі та інтелект.

Чи варто вважати успіхи на аренах, які осягають, наприклад, алкоголіки, дивом спортивного генія? І так, і ні. Безсумнівно, такі люди, як Бест і Нюкянен, мали надзвичайні таланти і залізні організми, які руйнувались повільніше завдяки якостям, якими озброїла їх природа.

Крім того, вони не завжди змагалися під газом, іноді під час санітарних перерв від випивки, що, ймовірно, продовжило їх кар’єру. Також дуже важливим є вид дисципліни. Особливо рухова база і психічні якості, що необхідні в конкретному виді спорту.

Нападнику, як і стрибуну, не потрібно набивати кілометри, щоб збудувати солідну витривалість, чого не можна зробити з лінивим від алкоголя тілом. Для виконання роботи достатньо рефлексів, бравади та моторного автоматизму. Принаймні на деякий час.

Однак жоден марафонець не може дозволити собі пити алкоголь або палити, як Друт. Те ж саме стосується шосейного велосипедиста, волейболіста чи баскетболіста. Ніхто, хто практикує дисципліну, що вимагає витривалості. Хоча, безумовно, є й винятки.

Новий розділ теми – це наркотики, такі як кокаїн, амфетаміна, екстазі тощо. Ця проблема посилюється також у спорті. У світлі спортивного законодавства наркотики є допінгом, але спорт зжився з допінгом, хоча все ще вдає, що бореться з ним.

Позбутися від залежності непросто, але можливо. Навіть, здавалося б, у безнадійних випадках. Це підтверджує приклад Юрека Ґурського. Це не стається саме по собі. Однак рішучість і усвідомлення хвороби не перешкоджає, а може допомогти.

– Марек Йозьвік
– Переклад: Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори