Королева, червова дама, сказала Алісі, що в її країні, щоб стояти на місці, потрібно бігти так швидко, як тільки можеш, а щоб опинитися в іншому місці, потрібно бігти вдвічі швидше. Це, безумовно, стосується сучасного світу, і якщо навіть не цілого світу, то, безперечно, Азії та Америки. Європа є іншою. Європа рухається повільно і впевнено, ніби переконана, що світ має бути там, де є вона.

Коли світ починає винаходити інноваційні продукти, Європа вдається в питання про правила, які могли б регулювати цей процес. Коли справа доходить до військових питань, найважливіше для неї – сформувати відповідну «коаліцію охочих» і знайти для неї яскраву назву. Так було, наприклад, з Європейськими Бойовими групами (чудова назва!), які створено два десятиліття тому з метою стояти на варті нашої безпеки. Хтось ще пам'ятає про них?

Європа – це «збюрократизована наддержава», як жартома її називають. Все повинно мати свої «організаційні рамки» та оптимістично звучну абревіатуру. Цю схильність єврократів нещодавно висміяла італійська аналітик Наталі Точчі, яка написала про їхню схильність ховатися в «зоні комфорту євро-абревіатур», і вона мала цілковиту рацію, оскільки багато разів створення якогось «механізму» підміняло собою реальні кроки ЄС. Плани та наміри грузли в домовленостях і партикуляризмах. Багатий континент з 450 мільйонами жителів виявився нездатним продемонструвати свою силу, як нещодавно діялося в регіоні Сахель, звідки вигнали французів, а європейці навіть не спромоглися замислитися над конкретними кроками, хоча саме звідти походить найбільша міграційна загроза і стабільність цього регіону є передумовою безпеки південної Європи.

Однак є багато ознак того, що пані Точчі не єдина, хто незадоволений нинішнім станом справ. Політики та експерти з найважливіших європейських країн починають усвідомлювати, що єдиний спосіб для старого континенту вирватися зі сну – стати наддержавою. У світі, де домінують дві великі потуги та який багато хто хотів би перетворити на багатополярний, наступним полюсом, на їхню думку, повинна стати Європа. А може ми в Європі опинилися під владою Червової дами, яка накаже нам бігти швидше?

Функціонування наддержави потребує двох важливих елементів: ефективного процесу прийняття рішень та грошей. Останнім часом у публічному обігу з'явилося щонайменше два документи, які стосуються вирішення цих проблем. Один з них – проєкт звіту Комітету з конституційних питань Європейського парламенту щодо перегляду трактатів, а інший – це робочий документ дванадцяти експертів, найнятих урядами Франції та Німеччини, про реформування Європейського Союзу під поетичною назвою «Плавання у відкритому морі: реформа і розширення ЄС у XXI столітті».

Читання цих документів повністю, особливо першого, який налічує понад 120 сторінок, не є заняттям з легких. І, як саркастично зауважив депутат Європарламенту Яцек Саріуш-Вольський, автору, ймовірно, про це і йшлося, щоб ніхто з громадськості не читав їх уважно, оскільки тоді втрачається багато важливих деталей, а проштовхнути зміни через законодавчий процес буде легше. Очевидно, що проштовхнути потрібно буде саме перший документ, оскільки «морський» документ має робочий характер і лише вказує напрямок, в якому будемо рухатися ЄС після завершення організаційної реформи. А оскільки голосування за проєкти поправок до Трактатів призначено на 12 жовтня 2023 року, тобто вже зовсім скоро, то і нам з ними теж слід розібратися в першу чергу.

На відміну від того, що написав Саріуш-Вольський, тут немає потреби вдаватися в деталі, щоб усвідомити повну картину змін, якщо, звичайно, прийняти запропоновану мною перспективу їх аналізу як таких, що ведуть до створення наддержави Європа. Перш за все, документ передбачає практичне скасування права вето і дуже суттєве зменшення можливості невеликих груп держав блокувати рішення. Голосування, як правило, відбуватиметься простою більшістю, а не кваліфікованою. У їх розумінні проста більшість визначатиметься як більшість голосів, що представлятимуть понад 50% населення ЄС.

Раніше діяв принцип голосування кваліфікованою більшістю, що означало 55% голосів Ради, щонайменше 15 країн, які представляють не менше 65% населення Європейського Союзу. Планується також змінити поняття кваліфікованої більшості, визначивши її як 2/3 голосів, що представляють не менше 50% населення ЄС. Ця зміна, таким чином, значно полегшить протягнення будь-яких політичних проєктів, навіть у розширеному Європейському Союзі, і так насправді – оскільки потенційні нові члени будуть дуже сприйнятливі до всіх пропозицій і шантажу своїх багатших колег – у більшій групі це зробити буде насправді значно легше.

Другою важливою зміною є оптимізація Європейської Комісії, яка також отримає нову назву, а саме: Європейський виконавчий орган. Орган складатиметься лише з 15 членів, тому принцип, за яким кожна країна повинна мати власного комісара, буде скасовано, а також буде додано ще одну функцію: поряд із посадою секретаря із закордонних справ буде створено секретаря з питань економічного управління. Голова органу матиме великі повноваження, зможе звільнити будь-якого члена в будь-який час і висувати власних кандидатів під час процедури призначення.

Згодом до компетенції ЄС додадуться нові важливі сфери: політика щодо зовнішніх кордонів, закордонні справи, безпека та оборона, а також промисловість, лісове господарство, сільське господарство і рибальство. Це були б так звані спільні компетенції з державами-членами, тому не означало б автоматичної й негайної втрати нами контролю над цими питаннями, але, безсумнівно, знаючи практику ЄС, це стане прелюдією до поступового перебирання компетенцій.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  На завершальному етапі цього процесу ЄС ухвалював би рішення щодо захисту кордонів, зовнішньої політики всього блоку, якій мала б підпорядковуватися політика окремих країн-членів, військові та поліцейські питання (і, можливо, також щодо розвідки, оскільки поняття безпеки є доволі широким поняттям), а також щодо промислової, сільськогосподарської, лісової та морської політики.

Я залишаю на розсуд читача, як міг би виглядати такий Союз, зазначу лише, що позбавлення держав-членів права приймати рішення в цих сферах і передача його центральному органу (перепрошую – Органу) стане нескінченним джерелом конфліктів.

А що буде, якщо, наприклад, член Органу з країни, яка відмовляється від ядерної енергетики з ідеологічних міркувань, захоче заборонити зробити це країні, яка бажає побудувати реактор, керуючись законодавством про цивільний захист? Ах, забув написати, що це також має входити до компетенцій ЄС. І я навмисно не хочу згадувати назви цієї держави, щоб мене раптом не звинуватили в антинімецькості...

Іншою важливою зміною є спрощення процедури внесення поправок до трактатів. Ми всі пам'ятаємо, який неприємний осад залишила ратифікація попередніх змін, коли деяким країнам доводилося голосувати на нескінченних референдумах, поки вони не проголосували так, як потрібно. Не могло не виникнути відчуття, що вся ця демократична процедура діяла на нерви Європейському Союзу, тому запало рішення від цього відмовитися. Не повністю, звичайно, але досить ефективно, щоб з одного боку назвати процедуру демократичною, а з другого – вона давала можливість досягнення бажаного результату. Замість того, щоб вимагати обов'язкової ратифікації змін усіма державами, достатньо, щоб їх ратифікували 80%. Якщо ж зміни до договору не ратифікують 4/5 держав, то проводитиметься загальноєвропейський референдум.

Останнє є частиною побудови демократичного трафарету, завдяки якому, ймовірно, на думку його авторів буде легше «продати» зміни суспільству. Воно передбачає дуже серйозне посилення ролі Європарламенту та визнання голосу громадян ЄС. Однак зазначимо, що цей голос був обраний у контрольований спосіб, тобто у спосіб, апробований під час відомої Конференції про майбутнє Європи, під час якої думки, висловлені кількома сотнями людей, зібраних (sic!) з усього Європейського Союзу, а потім опрацьовані під час модерованих зустрічей, що тривали кілька місяців, були представлені як «vox populi» і включені в політичні плани. Варто сказати, що скасування права вето на рівні держав-членів було однією з вимог цієї конференції. На папері й в презентаціях таке посилення влади демократичної за назвою інституції, тобто парламенту, виглядає чудово, але на практиці зв'язок між правом голосу та здатністю приймати рішення в такому величезному та різнорідному організмі, як Європейський Союз, буде ілюзорним. Це, до речі, тема для окремої розмови, адже з точки зору створення наддержави Європа є нічим іншим, як будівництвом величезного театру, який буде займати публіку своїми суперечками та скандалами, створюючи ілюзію вирішення долі світу.

У проєкті змін до Трактату ще містяться досить серйозні положення про спільні збройні сили та єдине «оперативне командування», але я б не надавав цьому особливого значення на даному етапі. Так, тут присутній популістський елемент, адже до складу комітету, який працював над змінами, входив один європейський радикал, прихильник оборони країн ЄС лише силами самого Європейського Союзу, який висловив власну думку й хотів би, щоб «внесення змін до договорів супроводжувалося кроками поступового унезалежнення від НАТО».

Саме так! Цього радикала звуть Гельмут Шольц (збіг імен з німецьким канцлером випадковий). Він є випускником добре всім відомого університету, а саме Московського державного інституту міжнародних відносин (рос. МГИМО), який закінчив у 1970-х роках, готуючись до дипломатичної служби в НДР.

Однак у матеріалі, підготовленому комітетом, членом якого є симпатичний пан Гельмут Шольц разом з трьома іншими німецькими колегами та голландцем Гі Верховстадтом на чолі (тож це не є суто німецький комітет, о ні!), було ще одне важливе положення, дуже коротке і таке, що легко проґавити, але яке може мати серйозні наслідки в найближчому майбутньому.

Положення стосується європейської валюти. Поточна норма з цього питання полягає в тому, що «Європейський Союз засновує економічний і валютний союз, валютою якого є євро». Це означає, що такий союз вже створений і кожен може стати його членом. Нове положення звучить так: «Валютою Європейського Союзу є євро». Чи означає це, що, ставши членом ЄС, ви зобов'язані перейти на євро? Це, ймовірно, вирішуватиме новий демократичний Європейський парламент, який діятиме відповідно до демократичних процедур.

А оскільки ми вже говоримо про гроші, то перейдімо до наступного документа, про який я згадував на початку, і який я легковажно назвав «морським», оскільки в його назві йдеться про плавання у відкритому морі. Плани, викладені в ньому експертами, найнятими урядами Франції та Німеччини, багато в чому збігаються з проєктом поправок до трактату, підготовленим командою Верховстадта. Знову ж таки – не варто зупинятися на деталях, адже в політичних та експертних колах Західної Європи щось на кшталт відмови від права вето та посилення Єврокомісії сприймається як щось само собою зрозуміле. Дванадцять авторів цього документу, крім того, розглянули фінансові питання, які мають вирішальне значення для майбутнього ЄС як наддержави. Знову ж таки, ключове речення коротке: «Висновок з позитивного досвіду застосування механізму NextGenerationEU повинен полягати в тому, щоб дозволити Європейському Союзу випускати спільні боргові зобов'язання в майбутньому».

Громадяни нашої країни можуть, звичайно, мати власну думку про цей «позитивний досвід», але річ не в тім: напевно, якби Польща отримала гроші з Національного плану відбудови (НПВ), вони б змінили свою думку. Річ у тім, що як тільки Європейський Союз зможе фінансувати свою діяльність коштом боргів, дуже серйозний бар'єр на шляху до створення єдиної держави буде знято. Всі інші елементи закріплені в поправках комісії Верховстадта. Дозвіл на емісію боргових зобов'язань може бути доданий до них після завершення організаційної перебудови Європи. Тоді події розвиватимуться за власною логікою.

Зрештою, борг доведеться повертати, а якщо так, то слід гармонізувати податки – в ім'я справедливості – по всьому ЄС, і, можливо, доведеться запровадити деякі нові, загальноєвропейські податки. Колишній прем'єр-міністр Італії та провідний єврократ Маріо Драгі нещодавно запитав, чи можливо зберегти валютний союз не впроваджуючи фіскального союзу, що в його оточенні прозвучало як питання риторичне. Не можливо. Лавина рушить і змете все, що зустріне на своєму шляху, бо державу неможливо створити наполовину.

Таким чином, європейські політики з головних в ЄС країн стають на шлях створення наддержави Європа. Вона матиме власний величезний бюджет, визначатиме зовнішню, економічну, а в майбутньому, можливо, й оборонну політику. Однак, з точки зору Берліна і Парижа, найважливішим є те, що проєкти розвитку, левова частка яких піде розвиток їх власної промисловості, зможуть мобілізувати кошти не менші, ніж ті, що виділяються американцями на політику під дещо оманливою назвою «Акт про зниження інфляції», яка передбачає вливання понад одного трильйона (європейського трильйона!) доларів у зелену трансформацію економіки.

Суми, які необхідно витрачати в Європі на подібні цілі, також є астрономічними, а тут ще відновлення України після війни, яке забезпечить процвітання європейських компаній на десятиліття. Єдиний спосіб забезпечити фінансування таких проєктів і досягти при цьому суспільного спокою – це взяти на себе борг Спільноти, оскільки окремі країни вже мають велику заборгованість. Державний борг таких країн, як Франція, Іспанія та Італія, перевищує їхній ВВП, а середній борг країн єврозони перевищує 90% ВВП. Безперервний біг видається єдиним слушним.

До речі, не полишає відчуття, що великі країни ЄС, які все ж недостатньо великі, щоб бути самостійними «полюсами» в багатополярному світі, що формується, завдяки цій реформі зможуть зайняти своє місце нарівні з президентом США і Першим секретарем Комуністичної партії Китаю. Не так, як раніше, в одній кімнаті, а дійсно на рівних. Поки що в економічному плані, але в майбутньому, хто зна? Можливо, й у військовому. Останнє видається доволі далеким, але, мабуть, є причина, чому комітет Гі Верховстадта включив до свого проєкту положення про те, що ЄС повинен прагнути до «стратегічної автономії»?

Головне питання, на яке доведеться відповісти громадянам країн, що входять до ЄС, а також тих, що інтегруються до нього, полягає в тому, чи вони готові та чи переконані брати участь у створенні наддержави Європу? Безсумнівно, великим стимулом для цього будуть фінансові вигоди та гордість за те, що Європа стане могутньою світовою державою. Від чого доведеться відмовитися, так це від можливості вирішувати власні справи у себе вдома. Але чи ми на це згодимося?

– Роберт Богданський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклав Юрій Ткачук