Однак пізніше, коли ці скарби опинилися в руках республіки, інвентаризація перестала бути пріоритетом. Вона була здійснена у 1894 році, а потім знову до неї не поверталися понад сто років. На цьому шляху були дві світові війни, десятки змін урядів, тисячі нових міністрів, десятки тисяч префектів і послів, кожен з когортою соратників і чиновників.
Протягом цього часу лише Рахункова палата, тобто Вища контрольна палата Франції, здавалося, цікавилася долею національної скарбниці та час від часу вимагала більш детальної інвентаризації всіх державних меблів і творів мистецтва. Саме її публічний звіт 1996 року, який отримав широке висвітлення в ЗМІ, спонукав тодішнього прем’єр-міністра Алена Жюппе створити спеціальну комісію (CRDOA), відповідальну за нагляд за інвентаризацію. Її робота почалася всерйоз і з тих пір вона періодично повідомляє про численні порушення компетентним органам і подає заяви у разі підозри про крадіжку.
Загальна інвентаризація почалася в 2007 році і виявила те, чого боялися всі в державній адміністрації, а саме гігантські масштаби збитків. З періоду дореволюційної Франції збереглося небагато, можливо, тільки кілька відсотків реєстрів Кольбера. Із загальних державних колекцій вже за часів республіки приблизно 15% фондів зникли безповоротно, з яких, мабуть, 5% можна пояснити знищенням у війнах, пожежами, вивезеннями та іншими випадками, і лише 1% можна віднести до крадіжок, як з оптимістичною вірою в добрі наміри урядовця говорить Жан-П’єр Баді, перший голова комісії CRDOA.
Однак, коли ми дивимося на статистику, цифри, здається, суперечать цьому оптимізму. 73% позичених предметів неможливо знайти в центральних державних установах, таких як Єлисейський палац, Національні збори, Сенат, Економічна та соціальна рада, Конституційна рада, Державна рада, Рахункова або Касаційна палати. Подібна ситуація в міністерствах (62%) та закордонних представництвах (55%) і трохи краща в провінціях, наприклад, у префектурах (17%).
Цифри здаються неймовірно високими, що частково пояснюється тим, що підраховуються окремі предмети, тому двометрова мармурова скульптура, викрадена з Сенату, враховується так само, як розбита чашка із Севрської порцелянової мануфактури. Відомо, що посуд і філігранні дрібнички крихкі і невічні, а також із часом псуються. З цієї причини для порцеляни ведеться окрема статистика, і якщо виключити вироби з Севрської мануфактури, «зникнення» падає з 73% до 10% у великих установах і з 62% до 26% у міністерствах.
Твори мистецтва не зникають скрізь однаково. Вони таємничим чином випаровуються у великих пропорціях у Міністерстві сільського господарства (43%), Міністерстві закордонних справ (40%) і Міністерстві соціальних справ (38%). У свою чергу, Єлисейський палац втратив «тільки» 12% позичених предметів, хоча це «тільки» все одно означає приблизно 700 предметів. На першому місці – поважна Конституційна рада, яка втратила лише два зі 185 довірених їй предметів.
Підписуйтесь на наш фейсбук
Нова комісія та її чергові керівники, безсумнівно, мають почуття місії: інвентаризують, обшукують, складають протоколи, співпрацюють із профільними відділами поліції... Жан-П’єр Баді хвалився тим, що особисто знайшов 900 зниклих творів мистецтва. Іноді їх можна знайти на горищі або в іншому офісі, але вже були випадки, коли меблі чи порцеляну з печатками «Mobilier National» знаходили в антикварних магазинах і навіть на сайті «Le Bon Coin», тобто французькому OLX. Час від часу речі, зниклі з посольств у Східній Європі, таємничим чином потрапляють на віденський Нашмаркт. З 2014 року існує навіть спеціальна база даних, доступна для громадськості, яка містить приблизно 22 800 предметів, що знаходяться в розшуку.
У комісії 2300 поданих скарг і ще 900 стоять у черзі. З них 87 стосуються офісу президента, а 60 – прем’єр-міністра. Однак скарги є крайнім заходом і подаються лише за наявності повної документації твору мистецтва, включаючи опис, останнє місцезнаходження та, бажано, фотографії. Інколи турбувати поліцію просто не варто, оскільки збитки незначні, а вартість окремих речей порівняно невисока.
Але тільки ці 2300 скарг, які стосуються невеликого відсотка зниклих творів мистецтва, означають роботу для всієї армії Панів Автомобільчиків на багато років.
Якими були наслідки для Юбера Астьє, директора палацу у Версалі, який заволодів цінними меблями, тому що просто не відчинив двері офіційним особам, коли ті прийшли, щоб дати йому на підпис протокол? Теоретично за незаконне привласнення майна «Mobilier National» і продаж його антиквару йому загрожує до п’яти років ув’язнення та 375 000 євро штрафу. Він тільки поглузував.
– Адам Гвязда
TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори
– переклала Аліна Возіян