Він був такий класний тому, що був прогресивним – хотілося б саркастично відповісти на обурення, яке було викликане словами Франциска, сказаними онлайн до російської католицької молоді. Ліво-ліберальні середовища у Польщі не шкодують критики нинішньому Єпископові Римському, хоча ще до 24 лютого 2022 року до нього ставилися, як до героя. Йому достатньо було зробити жести, які у цих колах розтлумачили як декларацію підтримки рухів ЛГБТ, мультикультуралізму та екологізму, і його тут же підняли на п’єдестал. Його ставили за приклад церковним ієрархам Польщі, яким приписували образ похмурих, відсталих попів.

Та коли Росія здійснила повномасштабний напад на Україну, маятник перехилився у протилежний бік. Адже Франциск не приєднався до світового хору голосів, які засуджували режим Володимира Путіна. Більше того, у папських висловлюваннях щодо війни в Україні годі шукати імен винуватців конфлікту, що, звісно, вигідно Кремлю. Таким чином римський єпископ, який серед ліво-лібералів вважався прогресивним, перетворився у їхніх очах на союзника президента Росії. Останній же є для них не лише воєнним злочинцем, а й, зважаючи на те, що він прикидається консерватором, – ще й огидним мракобісом. У цій ситуації вони поводяться так, наче ніколи не захоплювалися Франциском.

Але повернімося до того, що Папа сказав молодим російським католикам. У його зверненні прозвучали слова, які для вух поляків були шокуючими. Ось інкримінована цитата: «Ніколи не забувайте про вашу спадщину. Ви нащадки великої Росії, великої Росії, святих, володарів, великої Росії Петра І, Катерини ІІ, цієї великої імперії, [країни] великої культури і великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини, ви спадкоємці великої матінки-Росії, йдіть вперед з цим. І спасибі вам. Дякую за ваш спосіб бути, за ваш спосіб бути росіянами».

Проте не лише у Польщі наведений фрагмент промови Франциска викликав зрозумілі гнівні реакції. Висловлювання Папи наштовхнулося на критичні коментарі і серед деяких німецьких інтелектуалів. Франциска звинуватили, зокрема, у тому, що він не має поняття про значення Петра І і Катерини ІІ для російського імперського самоусвідомлення.

На особливу увагу з очевидних причин заслуговує позиція митрополита Святослава Шевчука, глави Української греко-католицької церкви. Нагадаємо, що упродовж історії члени саме цієї релігійної спільноти, яка визнає підпорядкування Папі Римському, зазнавали переслідувань з боку спочатку царської, а потім радянської влади. Митрополит Шевчук не залишив сухої нитки на словах Франциска, якому – як би там не було – сам підпорядковується. Він прямо заявив, що вони можуть бути сприйняті як голос Єпископа Римського на підтримку агресивної російської політики щодо України.

Також немає нічого дивного у тому, що на неприйняття, з яким у світі зустрілося висловлювання Папи, відреагував речник Святого Престолу Маттео Бруні. Він написав, що Франциск «мав на меті заохотити молодих людей зберігати і пропагувати усе позитивне, що є у російській культурній та духовній спадщині, і точно не вихваляти імперіалістську логіку».

На жаль, таке розмите і натягнуте пояснення є непереконливим. Що ж, молоко розлилося. Папа ще раз підкинув аргумент на користь тези, що він хоч і ненавмисно, та все ж сприяє Кремлеві. Але у цьому випадку – і це змушує замислитись – Франциск частково заперечив свою попередню світоглядну лінію. Але про все по черзі.

Передусім слід відзначити, що Ватикан не лише займається євангелізацією світу, а і здійснює міжнародну політику як держава. А це неминуче означає причетність до великої політичної гри. Наприклад, у минулому Апостольський Престол у Європі став на бік аристократичних еліт у протистоянні з революційними силами. У результаті він засуджував прояви польської боротьби за незалежність у ХІХ столітті. Але (і це потрібно зазначити у контексті війни в Україні) для католиків папська влада повинна бути авторитетом у питаннях доктрини віри, а не у сфері вирішення Ватиканом своїх міжнародних стосунків.

Не є відкриттям те, що на міжнародну політику Апостольської Столиці під час понтифікату Франциска має вплив те, що Папа є родом з Латинської Америки. Він дивиться на все з перспективи того, що Росія явиться як держава, що чинить опір гегемонії США у світі. Тут ми маємо справу із дискурсом, який націлений на західний колоніалізм. Під час холодної війни цим дискурсом у багатьох країнах керувалися ліві сили (не лише комуністи), що прихильно сприймали допомогу, яку СРСР надавав «народно-визвольним» партизанським рухам Третього Світу, що боролися з колоніальною владою західних наддержав.

Підписуйтесь на наш фейсбук Але те, що Франциск звертає увагу на міжнародні відносини, – це ще не все. Роздумуючи над зверненням Папи до російської католицької молоді, потрібно також взяти до уваги погляди Святішого Отця щодо філософії людини. Із самого початку свого понтифікату Франциск піднімає проблеми, які виникають на ґрунті екологізму (можна тут згадати енцикліку «Laudato si’» 2015 року. Він заперечує антропоцентричне, просвітницьке бачення реальності, і як наслідок – капіталізм як витвір побудованої на раціоналізмі західної цивілізації. Звідси походить його повага до релігійності язичницьких народів, які поклоняються божествам природи (наприклад, до андського культу Пачамами).

Ось лише слова Папи, сказані до молодих російських католиків, є маніфестацією чогось такого, що входить в колізію з антипросвітницькою парадигмою. Ні Петро І, ні Катерина ІІ не мали нічого спільного з «шляхетними дикунами», якими милується Папа. Ці монархи хотіли запровадити у Росії брутальну сучасність (у цьому відношенні вони були прогресивними), а джерелом ноу-хау для них став Захід. Їм імпонувало просвітництво, зокрема, як філософська легітимізація колоніальної політики білої людини. Місце очолюваної ними держави вони бачили у Європі. Тож не боролися з колоніалізмом західних держав. Зовсім навпаки, почвенники, слов’янофіли та євразіоністи, тобто, представники «патріотичних» течій російської громадської думки, звинувачували їх у тому, що вони віддали Росію на поталу Заходу.

І передусім з цієї причини звернення Папи до російської католицької молоді обурює. Інше питання у тому, що у словах Франциска проглядається просто снобістський тон, який характерний для різних відірваних від реальності західних естетів, у яких складовою пристойної поведінки є захоплення «великою» російською культурою. Якщо хтось не падає на коліна перед віршами Олександра Пушкіна чи виставами Великого театру, то ці люди вважають його варваром. А таку їхню специфічну позицію Кремль завжди використовував у пропагандистських цілях.

– Філіп Мемхес

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук