Форвік – це радше острівець, аніж повноцінний острів. Він має трохи більше гектара площі, жодного будинку і тільки одного жителя, який, до того ж, не живе тут постійно. Стюарт Хілл припливає влітку на свої овіяні північним вітром володіння, які до того ж підносяться всього на декілька метрів над поверхнею моря. Він проводить тут кілька днів, живе в наметі й таким чином підкреслює своє право на острів, яке оскаржується його попереднім власником.

. Мікроскопічний острів є частиною Шетландського архіпелагу, що простягається з півночі на південь в тому місці, де Північне море зливається з Атлантикою. Серед сотень шотландських островів він аж ніяк не єдиний, що перебуває у приватній власності. Власники часто мають на островах будинки, електрогенератори та обладнання, покликане облаштувати там цивілізацію. Проте лише Стюарт Гілл вирішив відокремитися, як від Шотландії, так і від Великої Британії, і проголосити Форвік незалежним.

Це було п'ятнадцять років тому, у 2008 році. Ніхто не обурювався і не протестував, що, ймовірно, доводить те, що рішення Хілла не було сприйнято належним чином. Втім, чоловік на Форвіку, який англійською називається Форвік Холм, не забував допрацьовувати деталі: вигадав прапор, герб, запровадив валюту, яку він назвав „гульде”, і навіть запропонував громадянство острова усім охочим, яких, втім, не виявилося.

Оркнейські острови, архіпелаг, розташований на північний схід від узбережжя Шотландії, це вже зовсім інша категорія. 70 островів загальною площею 990 квадратних кілометрів, понад 22 тисячі жителів. Влада Оркнейських островів поки не прагне незалежності, але вважає, що їх статус у складі Сполученого Королівства повинен бути радикально змінений бо, інакше, можливо, доведеться говорити про те, аби полишити його склад. Норвегія, Данія, чи Ісландія? Хто знає, яким може бути майбутнє, коли вже одна сторона – місцева острівна влада сповнена рішучості щось змінити, а інша – Шотландія, Великобританія – категорично виключає будь-які зміни, а третя – Норвегія, до якої охоче приєдналися б влада і жителі Оркнейських островів, – підкреслює, що її все це не стосується.

Цінні, бажані, виняткові

Навіть якщо претензії влади Оркнейських островів є лише спробою шантажу шотландської та британської влади (про це пізніше), важко не помітити, що острови в політиці є особливими в усіх відношеннях. Великі чи малі, далекі чи близькі – функціонують інакше, ніж звичайні сухопутні регіони. Історія приділяє їм багато уваги, даючи зрозуміти, як легко вони змінювали державну приналежність, як часто переходили з рук в руки, іноді продавалися, а іноді просто дарувалися. Оркнейські острови, наприклад, були приєднані до Шотландії як придане данської королеви Маргарити, коли вона виходила заміж за шотландського короля Якова ІІІ у 1472 році. Одні блокували острови, а інші запекло їх захищали, як це робили, наприклад, лицарі-госпітальєри на Родосі чи Мальті, борючись проти армій султана Сулеймана Пишного (їм вдалося відстояти Мальту, однак на Родосі вони зазнали поразки дещо раніше). Острови часто, з різних причин, були ласим шматком.

Іноді держава претендує на острів просто для того аби утвердитися у своїй позиції. Такою була передісторія гарячої суперечки за острівець Іміа в Егейському морі. Через дві скелясті брили, безлюдні й нікому не потрібні, Греція, якій належить Іміа, і Туреччина опинилися майже на межі війни в середині 90-х років. Тут важко знайти навіть тінь раціональних аргументів, таких як, наприклад, бажання витіснити Туреччину з її територіальних вод, адже Іміа, як і більшість грецьких островів в Егейському морі, лежить просто біля турецького узбережжя.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Суперечки навколо островів навряд чи є справою далекого минулого. Лише 41 рік тому Британія та Аргентина вели коротку, але запеклу війну за Фолклендські острови. Росія і Японія не воюють за Курили, але питання приналежності японських островів, частина яких була захоплена Радянським Союзом наприкінці Другої світової війни, все ще далеке від вирішення. А як щодо Тайваню, на який Китай претендує як на свою територію? Хто пам’ятає, що до 1944 року Ісландія перебувала під владою Данії, в персональній унії, і що ісландці зрештою поклали цьому край на референдумі? А Тайвань до кінця війни належав Японії?

Острови бажані, тому що вони цінні. На це є багато причин, починаючи від їхнього стратегічного розташування (Мальта, яка колись була „постійним авіаносцем” Великобританії, або ж Готланд, який дає Швеції уявлення про те, що відбувається в Балтійському морі) і закінчуючи їхньою економічною цінністю. Рибальство, яке століттями було основою економіки, зараз часто поступається місцем видобутку нафти й газу з-під морського дна, а також туризму, оскільки острови є мальовничими за означенням. Тож є чого прагнути.

Викуп за загрозу виходу з ЄС

Чи справді Оркнейські острови можуть відокремитися, залишити Шотландію, до якої вони входять, а отже, й Велику Британію, і повідомити про приєднання до іншої держави, швидше за все, до Норвегії? Така новина поширилася по всьому світу на початку літа, і це була аж ніяк якась газетна качка, розрахована на сезон огірків (якого, втім, вже впродовж кількох років ніхто у відпустці насправді немає, тому що світ не зупиняється сьогодні ані на хвилину). У доповіді, складеній за дорученням місцевого самоврядування, ретельно перераховуються всі гріхи, які уряд Шотландії чинить щодо Оркнейських островів.

Оркнейські острови, як йдеться у звіті, катастрофічно недофінансовується не лише порівняно з материковою частиною Шотландії, але й з двома іншими шотландськими архіпелагами – Шетландськими та Гебридськими. Це відображується на інфраструктурі та на стані сфери послуг. Зокрема, поромне сполучення є вкрай поганим, оскільки багато старих поромів перебувають у такому стані, що їх потрібно виводити з експлуатації. Без хорошого поромного сполучення острови не можуть функціонувати. Отже, оскільки влада в Единбурзі ігнорує становище Оркнейських островів і потреби тамтешнього населення, слід розглянути „альтернативну модель управління”, вважають автори звіту, а також Рада островів, яка ухвалила його переважною більшістю голосів.

Що саме може означати ця модель? Йдеться, наприклад, про надання Оркнейським островам статусу так званої „Crown dependency”, тобто території, залежної від британської корони, з усіма витікаючими з цього політичними та економічними перевагами. На таких принципах функціонують острови Мен, Джерсі та Гернсі. Проте, на думку місцевої влади, Оркнейські острови також можуть претендувати на аналогічний статус і в Норвегії.

Джеймс Стокан, голова Ради, бачить за такого сценарію багато можливостей. Норвегія дійсно близька до Оркнейських островів, як географічно, так і історично, але і з іншими скандинавськими країнами протягом минулих століть її теж пов'язували тісні зв'язки. Таким чином, не можна виключати й інших північних сусідів, в першу чергу Данії, а й Ісландії. Адже нічого ще не вирішено. Головне, щоб про проблему говорили.

Чи слід серйозно сприймати загрозу Оркситу, як його відразу назвали оглядачі? Що ж, справа розігрується на багатьох рівнях. По-перше, без згоди Шотландії та Великобританії неможливо розпочати будь-які переговори з цього питання та проводити необхідний референдум. Обидва уряди, які з багатьох інших питань схильні не погоджуватися, повністю солідарні в тому, що зміна статусу Оркнейських островів не є варіантом.

По-друге: що таке Оркнейські острови насправді? Не тому, зрештою, про них пише лондонський тижневик „The Economist”, щоб дійсно змінити їхню державну приналежність. За його словами, мова йде тільки про те, щоб шантажувати центр для виплат грошей. У Середні віки данські вікінги із загрозою нападу вимагали в англійських королів викуп, який у зв'язку з цим отримав назву „данегельд”, або „данські гроші”. Протягом століть, зазначає тижневик, в цьому відношенні нічого не змінилося. За винятком хіба того, що колись Англії погрожували вторгненням, а тепер їй загрожує сепаратизм. Мета, тобто гроші, завжди однакова.

Наші острови, наше майбутнє

Навіть якщо в цих припущеннях є зернина – або, може бути, трохи більше, ніж зернина істини, є і третій аспект, досить значний. Шотландська влада добре знає, що жителі архіпелагів досі мають певні сентименти до своїх північних сусідів. Це наслідок історії, оскільки за норвезької чи пізніше норвезько-датської влади вони жили довше, ніж за шотландської влади.

Також проявляється суттєва розбіжність між тим, що шотландська влада говорить сьогодні, і тим, що вони проповідували десять років тому, коли самі готувалися до референдуму про незалежність (нагадаємо, він відбувся 18 вересня 2014 року, більш як 55 відсотків шотландців були проти відділення). За рік до цього шотландський уряд пообіцяв жителям трьох архіпелагів прийняти закон про острови, який дасть їм можливість розв'язувати свої власні питання, включаючи суверенітет.

Можна сказати, що оскільки незалежна Шотландія не була створена, обіцянка встигла застаріти. З іншого боку, влада Единбурга поводиться так, як ніби про сподівання жителів островів, а вони, врешті-решт, не становлять жодної таємниці, вона почула вперше в житті. Таким чином, активісти з островів не без підстав вказують правлячим шотландським націоналістам, що вони відмовляють іншим у тому, що вони самі хотіли б для Шотландії.

Візьмемо Шетландські Острови. Три роки тому Рада Шетландських островів майже одноголосно (лише два радники з 20 були проти) вирішила, що необхідно вивчити можливості політичної та фінансової незалежності регіону від Шотландії, що в усіх відношеннях обмежує самостійність їх архіпелагу. Стівен Коуттс зазначив непослідовність і лицемірство шотландців, цитуючи слова Алекса Селмонда, тодішнього лідера шотландських націоналістів і прем'єр-міністра: „рішення про майбутнє Шотландії повинні приймати люди, які живуть і працюють в Шотландії". „Слово "Шотландія", – сказав тоді Коуттс, – „слід було б замінити словом "Шетланди"”.

За пів року до шотландського референдуму влада трьох архіпелагів попросила Единбург провести окремий референдум про майбутнє островів. Вони запропонували провести його відразу після шотландського голосування, через тиждень. Кампанія з цього питання була проведена острів'янами під гаслом „Наші острови, наше майбутнє”. Однією з основних вимог було передати владі островів контроль над багатствами, що знаходяться під морським дном, себто родовищами нафти і газу. Влада островів заявила, що 67% шотландських нафтогазових ресурсів розташовані на територіях навколо архіпелагів. Референдум не відбувся. Зрештою, чи не тому ж шотландські націоналісти бачили в нафті майбутнє своєї країни? Набуття власності над підводними ресурсами послужило коронним аргументом, покликаним переконати опонентів у тому, що економічно незалежна Шотландія цілком добре зможе собі зарадити.

Частина скандинавського світу

Для жителів островів – тих, хто, перш за все, не вважає, що розрив з Великобританією межує з божевіллям, важливим аргументом є й історія. Острови залишалися під владою Норвегії, пов'язаної особистою унією з Данією, понад 600 років, з дев'ятого по кінець п'ятнадцятого століття. Як виявилося, п'ятсот років потому шотландському правлінню не вдалося, повністю затерти норвезьку спадщину, яка збереглася в назвах, іменах, прізвищах, а також відчутті того, що острови є частиною скандинавського світу.

Такою ознакою є форма прапора. Всі північні острови, крім Гебридських островів і Гренландії, а також балтійські Аландські острови мають на прапорі, в різних кольорових конфігураціях, характерний хрест – в сутності такий самий, як на прапорах всіх п'яти скандинавських держав.

Прагнення до незалежності острівних територій не є чимось новим у скандинавській області. В першу чергу це стосується Данії. Найменша з нордичних держав має, як це не парадоксально, найбільші залежні території: Гренландію і Фарерські острови. Саме вони виявляють найбільшу рішучість у прагненні до суверенітету. На Фарерських островах вже в 1946 році, через два роки після референдуму в Ісландії, було організовано таке ж голосування. Тоді перемогу, з невеликою перевагою, здобули прихильники відриву від Данії. Данська влада, однак, результатів не визнала, місцевий парламент розпустили, і все залишилося по-старому. Ймовірно, лише на якийсь час, оскільки тема здобуття незалежності на Фарерських островах постійно присутня, і, як вважають в скандинавських колах, саме фарерці якраз найближче наблизилися до досягнення мети.

Хоча їх може обігнати Гренландія. У травні цього року парламент Гренландії прийняв проєкт Конституції, який готувався протягом шести років спеціально створеною для цієї мети комісією. Проєкт, вочевидь, є досить загадковий, бо в ньому немає мови про здобуття незалежності, не уточнюється і його лад-монархія або республіка? Проте головним є те, що в преамбулі з'являється термін „суверенна держава”. Все це разом може стати прелюдією до підготовки відокремелення.

Навіть на Аландських островах, що належать Фінляндії, вони вже деякий час дають про себе знати сепаратистські настрої. Острови, розташовані на півдорозі між Швецією та Фінляндією, які перебувають під владою Фінляндії вже протягом 101 року. Вони мають особливий характер, хоча б тому, що офіційною мовою тут є виключно шведська. Місцеві сепаратисти реалістично оцінюють, що вони можуть розраховувати на підтримку не більше ніж 30 відсотків, однак вони думають, що час буде працювати на їхню користь.

В кулуарах однієї недавньої скандинавської конференції, серед ряду інших питань, обговорювалося питання про те, чи може коли-небудь виникнути одна велика Федеральна нордична держава – політичний організм з величезною площею і настільки ж великим потенціалом. Це була б Кальмарська унія в новому, більшому виданні (нагадаємо: утворена в 1397 році, вона поєднувала Швецію, Норвегію і Данію аж до 1523 року, коли об'єднання розпалася). Не всі були впевнені, що новий союз є реальним і що він взагалі має сенс. Однак, до речі, пролунала думка, що все може піти в зовсім іншому напрямку і замість п'яти північних держав їх може бути вісім. З'являться три нові країни: Гренландія, Фарерські острови та Аландські острови.

„Думаю, це може статися через 10-20 років”, - сказав журналу „Nordic Labour Journal” Петур Петерсен, член скандинавського Комітету співпраці. Для того, щоб домогтися незалежності, повинні бути виконані три умови: відповідний стан економіки, наявні структури й воля людей. Перші дві виконані. Третя ще не зовсім.

– Тереза Стилінська

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Оксана Усатенко